Системна теорія Лумана
Системна теорія Лумана – концепція соціальної системи, що ототожнює комунікацію з суспільством. Теорію розробив соціолог Ніклас Луман. Головна ідея полягає у важливості комунікації як рушія соціальних процесів. Комунікація виступає специфічною операцією, яка й відтворює соціальну систему.
Історія дослідження[ред. | ред. код]
Теорія є продовженням досліджень американського соціолога Талкотта Парсонса. Використовувати термін "системна теорія" Луман почав з початку 1960-х. Його перша лекція в Мюнстерському університеті в 1967 на тему «Соціологічне просвітництво» ініціювала дослідний проект, метою якого було створити загальну соціологічну теорію і детально розглянути всі виміри сучасного суспільства. 1980 опублікований перший з чотирьох томів під назвою «Соціальна структура і семантика: дослідження соціології знання в сучасному суспільстві», останній том побачив світ у 1995.
У загальному, дослідницьку діяльність Лумана поділяють на два етапи. Перший триває від вивчення радикального функціоналізму до публікації праці «Соціальні системи» (1984)[1]. Саме ця праця утвердила Лумана як авторитетного соціолога. Другий етап дослідження пов’язаний з переосмисленням аутопоезиса та центральної ролі комунікації[2]. На тему соціальних систем Луман написав 77 книг та 250 статей.
Загальні положення теорії[ред. | ред. код]
Системна теорія містить теорію комунікації, еволюції медіа та суспільства. Луман визначає будь-який соціальний процес комунікацією. Світ складається з навколишнього середовища та системи. Система в розумінні Лумана – це єдине ціле, що може існувати відносно самостійно. У системі відсутня природна адаптація до навколишнього середовища, оскільки воно має складну будову. Елементи розташовані за межами системи не належать їй, і можуть бути відібрані іншою системою. Тому система вибудовує ту комплектність, яку вона спроможна охопити[3]. Процес створення системи замкнутий: побачити оточення системи зсередини й вивчити її зовні є неможливим. Якщо системі загрожують зовнішні перешкоди, вона інтерпретує їх відповідно до власного коду. Реакція системи залежить від результату інтерпретації.
Основні поняття теорії:
- форма - відмінність однієї системи від іншої. Має дві сторони розрізнення: внутрішню та зовнішню;
- медіум[4] - протиставлення формі, довільне поєднання елементів системи;
- аутопоезис - здатність системи до відновлення своїх елементів;
- сенс - умова, за якої можлива комунікація.
Типи систем за Луманом[5][ред. | ред. код]
Ніклас Луман виділяє три типи систем: соціальна, фізична та органічна.
Соціальна система – це взаємозв’язок соціальних явищ та процесів. Соціальні системи покликані «…робити світ придатним до потреб людини хоча б за мінімальним порядком, аби людина могла в ньому орієнтуватися та діяти планомірно…»[6] Соціальний світ створює можливості очікувати на певні дії від інших членів суспільства. Саме факт очікування чи передбачення є фактом участі у конструюванні соціальної системи. Соціальна система функціонує за допомогою ключового елемента – комунікації. Соціальні системи самоорганізовуються в двох аспектах: 1. організація власних кордонів; 2. виробництво власних структур у межах своєї території.
Фізична система – це людина в її фізичній сутності, яка поводиться на основі своїх емоцій. Взаємодія двох фізичних систем є першоджерелом утворення соціальної системи. Для кожної фізичної системи інша істота є довкіллям та складністю.
Органічна система – це система, яка пов’язана з органічними функціями та структурою фізичної особи. В уявленні Лумана людина – це єдність фізичної, органічної та нейронної системи.
Єдність систем Луман вбачав у смислі. Саме за допомогою смислів системи спрощують складність та створюють простір для передачі даних. У фізичній системі смисл виступає мисленням, а в соціальній – комунікацією.
Місце комунікації в теорії[ред. | ред. код]
Дослідник сегментував комунікацію на повідомлення, розуміння та інформацію. Основним елементом комунікації є інформація, яка змінює стан системи. Повідомлення – це дія, обумовлена зовнішнім характером інформації та відповідає за подальшу її передачу[7].Повторюване повідомлення не містить інформації. Розуміння виступає завершальним елементом комунікаційного процесу й оброблення інформації. Розуміння відбувається разом з розрізненням інформації та повідомлення.Вибір конкретного спілкування, що відбувається з одного боку, призводить до вибору конкретного розуміння з іншого боку. З обох понять інформація для системи спілкування виникає як вибіркова різниця між розумінням та спілкуванням.
До другорядних елементів комунікації належать теми й репліки. Теми розширюють або звужують систему, поєднують репліки в смисли.
Аутопоезис Лумана[8][ред. | ред. код]
Вивчаючи смисли, Луман увів у свою теорію поняття саморефенерації або аутопоезису. Це означає, що система в процесі утворення зв’язку з довкіллям зберігає свою автономію. Аутопоетична (оперативно-закрита) система має здатність до створення і відновлення своїх складових частин. Така система існує на трьох рівнях: коду, структури та процесу. За Луманом, код - просте розрізнення між двома альтернативами. Натомість структури виступають умовами, за яких ухвалюється рішення про відокремлення. Процесом є перебіг взаємодії всередині та ззовні системи. В єдності ці елементи забезпечують самореференційність соціальної системи. Самореференційніть соціуму полягає у спроможності аргументації своїх вчинків та пріоритетів.
Значення[ред. | ред. код]
Луман окреслив новий підхід до системного аналізу та переосмислив теорію систем. Помістивши комунікацію у центр суспільного життя, дослідник визнав її фундаментом конструювання суспільства. Луман позицінував функціональну диференціацію як основну рису сучасного соціуму. За допомогою міждисциплінарного підходу, Луман переглянув соціологічні засади та змінив дихотомії "суб'єкт-об'єкт" та "індивід-суспільство" розрізненням системи та навколишнього середовища. Новий соціологічний метод став основою дослідження комунікації системи та соціологічної ролі медіа.
Критика[ред. | ред. код]
Засади системної теорії Лумана критикував німецький філософ Юрген Хабермас[9]. Юрген зазначав, що в теорії немає критики небажаних соціологічних явищ, наприклад, розвитку суспільства у напрямку закритої системи. Так само Луман не звертає увагу на можливість взаємопроникнення окремих систем. Слабкі сторони теорії проявляються у визнанні рівноправності систем та недостатності фактів для опису відносин між системами[10].
Література[ред. | ред. код]
1. Luhmann N. Soziale Systeme. Frankfurt, 1987.
2. Луман Н. Общество общества. Ч.І. Общество как социальная система. – М., 2004.
3. Луман Н. Реальність мас-медіа / Пер. з нім. В. Климченко. – К.: АУП, ЦВП, 2010. – Гл. XIV. Публічність.
4. Аутопоезис соціальних систем / За ред. В. П. Беха. Київ : Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2010. 9 с.
Посилання[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Meyer, Samantha; Gibson, Barry; Ward, Paul (2015). Collyer, Fran (ред.). Niklas Luhmann: Social Systems Theory and the Translation of Public Health Research. The Palgrave Handbook of Social Theory in Health, Illness and Medicine (англ.). London: Palgrave Macmillan UK. с. 340—354. doi:10.1057/9781137355621_22. ISBN 978-1-137-35562-1.
- ↑ (PDF) Communication and Language in Niklas Luhmann's Systems-Theory. ResearchGate (англ.). Процитовано 23 березня 2021.
- ↑ Назарчук, А. (2009). Теория коммуникации в современной философии (російська) . Прогресс-Традиция: Прогресс-Традиция. с. с. 110, 113. ISBN 5-89826-299-7.
{{cite book}}:|pages=має зайвий текст (довідка) - ↑ Guy, Jean-Sébastien (2019). Guy, Jean-Sébastien (ред.). Form and Medium in Luhmann’s Systems Theory. Palgrave Studies in Relational Sociology (англ.). Cham: Springer International Publishing. с. 137—182. doi:10.1007/978-3-030-18983-9_5. ISBN 978-3-030-18983-9.
- ↑ Albert, Mathias (5 серпня 2016). Luhmann and Systems Theory. Oxford Research Encyclopedia of Politics (англ.). doi:10.1093/acrefore/9780190228637.001.0001/acrefore-9780190228637-e-7. Процитовано 23 березня 2021.
- ↑ Treibel, Annette (2004). Theorie sozialer Systeme (Luhmann, Münch, Alexander). Einführung in soziologische Theorien der Gegenwart. Wiesbaden: VS Verlag für Sozialwissenschaften. с. 25—51. ISBN 978-3-8100-4098-5.
- ↑ Luhman, N (1997). Die Gesellschaft der Gesellschaft. Frankfurt. с. 101.
- ↑ Luhmann N. Soziale Systeme: Grundriß einer allgemeinen Theorie. Frankfurt, 1984. С. 555.
- ↑ Николаевич, Линде Андрей (2016). Значение коммуникативного подхода Ю. Хабермаса в развитии современной теории политической коммуникации. Общество: политика, экономика, право. № 2. ISSN 2071-9701. Процитовано 23 березня 2021.
- ↑ Viskovatoff, Alex (1 грудня 1999). Foundations of Niklas Luhmann’s Theory of Social Systems. Philosophy of the Social Sciences (англ.). Т. 29, № 4. с. 481—516. doi:10.1177/004839319902900402. ISSN 0048-3931. Процитовано 23 березня 2021.