Ніклас Луман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніклас Луманн
нім. Niklas Luhmann
Luhmann.png
Народився 8 грудня 1927(1927-12-08)[1][2][3]
Люнебург, Провінція Ганновер, Вільна держава Пруссія, Веймарська республіка[1]
Помер 6 листопада 1998(1998-11-06)[1][2][3] (70 років)
Ерлінггаузен
Громадянство Німеччина Німеччина
Діяльність філософ, кібернетик, соціолог, викладач університету
Відомий завдяки соціологія
Alma mater Фрайбурзький університет
Науковий керівник Толкотт Парсонс
Володіє мовами німецька[2]
Заклад Білефельдський університет
Членство Нідерландська королівська академія наук
Magnum opus Q2377195?
Партія Окен
Нагороди

Ніклас Луманн (19271998) — німецький соціолог.

Поділяв наукові погляди нейробіологів Франциска Варели і Умберто Матурани на природу живих і соціальних систем, в своїх роботах застосовував біологічну концепцію «аутопоезису» (autopoiesis).

Концепція суспільства Лумана[ред. | ред. код]

Суспільство, як всеосяжна соціальна система, конституюється розрізненням себе від навколишнього світу, до якого відносяться системи свідомості (індивіди), система мозку і фізичні системи. Відмежувавши себе від навколишнього світу, суспільство здатне оперувати у замкнутий спосіб і, оскільки, єдиною достовірно-соціальною операцією виступає комунікація, то оперативна замкнутість виражається в тому, що одна комунікація під'єднується до іншої комунікації. Сенс є медіум, за допомогою якого відбувається таке під'єднання. Проте, саме суспільство неоднорідне і диференціюється на ряд підсистем, таких як: функціональні підсистеми (масмедіа, політика, наука та інше), системи інтеракцій лицем-до-лиця, а також системи організацій. Кожна функціональна підсистема відособляється через кодування комунікацій: через так-редакції і ні-редакції, закладені в сенсі. Так, кожна функціональна підсистема прагне включити комунікації, специфічні тільки для себе, але, одночасно з цим, виключити комунікації іншого роду. Наука, наприклад, існує завдяки коду істина/хибність, тому в ній будь-яке дійсне твердження може під'єднуватися виключно до іншого дійсного твердження. Комунікація сама по собі є триєдністю інформації, повідомлення і розуміння (усвідомлення розрізнення між інформацією і повідомленням). Н. Луман пропонує радикальне переосмислення базових пізнавальних засад на які традиційно спиралася соціологія від класичного періоду власного розвитку. Теоретик вважає недоцільним будувати теорію навколо «дій» людей і навколо проблеми соціального суб'єкта, оскільки суспільство — це, насамперед, система комунікацій. Причому, комунікації є зовнішніми по відношенню до системи свідомості, а тому не можуть бути зведеними до її виявів. Процес комунікації є процесом смислотворення, який реалізує себе в «актуальному тепер» (принцип запозичений із феноменології) й водночас окреслює потенційні варіанти розгортання[4]. Роблячи виразний акцент на комунікацію як базову операцію соціальної системи, Н. Луман обмежує раціональність статусом «фактору». Ідеї Н. Лумана, окрім іншого, підготували ґрунт для переосмислення класичної концепції раціональності[5]. Він також із застерженням ставиться до виявлення причинно-наслідкових зв'язків, оперуючи поняттям «подвійної контингенції» — де наслідок ситуативно формується в залежності від реалізації комунікації — тобто, це не передбачає наперед заданої траєкторії.

Луман написав 77 книг і приблизно 250 статей з теорії суспільних (соціальних) систем і соціальної кібернетики.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Луман, Ніклас // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Луман Н. Поняття цілі і системна раціональність: щодо функції цілей у соціальних системах / Ніклас Луман [пер. з нім. М. Бойченко, В. Кебуладзе]. — К.: Дух і літера, 2011. — 336 с.
  • В. Ковалевський. Луман Ніклас // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.412 ISBN 978-966-611-818-2