Сліпий (новела)
| Автор | Гі де Мопассан |
|---|---|
| Назва мовою оригіналу | фр. L'Aveugle |
| Країна | Франція |
| Мова | французька |
| Жанр | новела |
| Місце | Париж |
| Укр. видавництво | Дніпро |
| Видавництво | газета «Le Gaulois» |
| Видано | 31 березня 1882 |
| Перекладач(і) | Максим Рильський |
| Тип носія | на папері |
| Попередній твір | Весняного вечора |
| Наступний твір | Торт |
«Сліпи́й»[1][2] (фр. L'Aveugle) — новела французького письменника Гі де Мопассана, видана в 1882 році. Сюжет твору розповідає про трагічне життя і смерть сліпого, зневаженого найближчими родичами і односельцями.
Вперше ця новела була надрукована в газеті «Le Gaulois» 31 березня 1882 року. Пізніше Гі де Мопассан включив цей твір до збірки «Дядько Мілон», що побачила світ у 1899 році. Український переклад «Сліпого» здійснив Максим Рильський. В його перекладі новелу опублікували у видавництві «Дніпро» двічі: у восьмитомному зібранні творів Гі де Мопассана (1969—1972)[1] і двотомному виданні вибраних творів письменника (1990)[2].
Він був сліпим від народження, «а на селі, хто не корисний, той і шкідливий», тому навіть рідна мати ніколи не пестила його. Після смерті батьків шуряк забрав його до себе… разом зі спадком. Давали сліпцю ріденьку юшку та на втіху сусідам і гостям знущались з нього як могли: то собаку чи кішку до тарілки підпустять, а то фекалії до страви кинуть. Він ніколи не озивався, та родичам і така покора остогидла. Вони змусили його жебрати по дорогах, доки одного разу старий не заблукав і не замерз. Після тижня удаваного неспокою і марних пошуків родина заспокоїлась. А навесні розшукати загиблого допомогли круки[2].
Ця новела Гі де Мопассана написана в особливому стилі: оповідь ведеться від третьої особи, а ім'я головного героя не згадується навіть побіжно. Цей художній прийом письменник застосував для того, щоби «знеособити» каліку і передати читачеві відчуття абсолютної самотності, непотрібності, непомітності, що оточували сліпого протягом усього життя. Безіменними залишаються й родичі та односельці загиблого, але вже з іншої причини — ці люди не гідні навіть згадки після смерті. Бувши за життя духовними нікчемами, вони щезнуть так само, як і їхня беззахисна жертва.
Хоча сюжет новели вигаданий, він не далекий від реальності. Випадки жорстокого і безцільного глузування над каліками (подекуди з елементами катування) відомі здавна як у Західній Європі, так і в Україні зокрема. В давнину в Західній Європі існувала практика показів інвалідів за гроші (так звані цирки потвор), що нагадувала розваги родичів сліпця у присутності гостей. У XXI столітті знущання над людьми з обмеженими можливостями, особливо розумово неповноцінними, інколи фіксують у сиротинцях країн Східної Європи[3].
- ↑ а б Гі де Мопассан Твори в восьми томах / ред. Д. В. Затонський — Київ: Дніпро, 1969—1972. — Т. 8.
- ↑ а б в Гі де Мопассан Твори. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 603—605.
- ↑ Не допомагати дитбудинкам в Україні радять міжнародні правозахисники. Радіо Свобода. Процитовано 12 серпня 2020.
