Ростоцький Станіслав Йосипович

Ростоцький Станіслав Йосипович (21 квітня 1922, Рибінськ — 10 серпня 2001, поблизу Виборга, Росія) — російський кінорежисер.

Життєпис

Батько, Ростоцький Йосип Болеславович (1890–1965), був лікарем, а мати Ростоцька Лідія Карлівна (1882–1964) — домогосподаркою.

В 1940 році закінчив школу і поступив в Інститут філософії та літератури.

Через хворобу хребта під час призову 1940 року був визнаний нестройовим. Проте в лютому 1942 року його призвали до війська. Спершу він служив в 46-ій запасній стрілецькій бригаді розташованій біля станції Сурок в Марійській АРСР. У вересні 1943 року Станіслав втік на фронт. Воював він простим солдатом у складі 6-ого гвардійського кавалерійського корпусу. Пройшов з боями від Вязьми до Рівного.

11 лютого 1944 року під Дубном Ростоцького було важко поранено. Кілька місяців він провів у шпиталях у Рівному та Москві, переніс кілька операцій. В серпні 1944 року був звільнений з військової служби як інвалід війни другої групи. За час військової служби Станіслав Ростоцікий став кавалером ордену Червоної Зірки.

У вересні 1944 року поступив до Інституту кінематографії в майстерню Г. М. Козинцева. Вчився довго — 7 років, оскільки одночасно з навчанням працював в картинах вчителя на кіностудії «Ленфільм». По закінченню навчання Козинцев рекомендував Ростоцького як режисера який одразу готовий до роботи в художньому кіні. В 1952 році отримав направлення на кіностудію імені Горького де й пропрацював усе життя.

Два фільми Станіслава Ростоцького номінувалися на премію Американської кіноакадемії — «А зори здесь тихие», «Белый Бим, чёрное ухо». Три його картини, згідно з опитуваннями журналу «Советский экран», визнавалися найкращими фільмами року — «А зори здесь тихие», «Доживём до понедельника», «Белый Бим Черное ухо».

В 1998 році знявся в багатосерійному телефільмі «На ножах» режисера А. Орлова за романом Лєскова, де грав роль генерала Синтяніна.

Станіслав Ростоцікий був автором багатьох статей в журналах «Искусство кино», «Советский экран», глав в збірках спогадів про С. Ейнзенштейна, Г. Козинцева, А. Москвина, Л. Бикова. Був членом Спілки кінематографістів СРСР та РРФСР, був головою журів п'яти Московських міжнародних кінофестивалів (у 1975, 1977, 1979, 1981 та 1983 роках).

Дружина — актриса Ніна Меньшикова (1928–2007). Син — актор та режисер Андрій Ростоцький (1957–2002). Онучка — Ольга.

Фільмографія

• 1955 — Земля и люди
• 1957 — Дело было в Пенькове
• 1959 — Майские звёзды
• 1962 — На семи ветрах
• 196? — Зимние этюды
• 1966 — Бэла
• 1968 — Доживём до понедельника (Доживемо до понеділка)
• 1972 — А зорі тут тихі
• 1977 — Білий Бім Чорне вухо
• 1979 — Профессия — киноактёр
• 1980 — Эскадрон гусар летучих
• 1984 — И на камнях растут деревья
• 1992 — Из жизни Фёдора Кузькина

Посилання

• Станіслав Ростоцький на сайті IMDb (англ.)