Ростоцький Станіслав Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ростоцький Станіслав Йосипович (21 квітня 1922, Рибінськ — 10 серпня 2001, поблизу Виборга, Росія) — російський кінорежисер.

Життєпис[ред.ред. код]

Батько, Ростоцький Йосип Болеславович (1890–1965), був лікарем, а мати Ростоцька Лідія Карлівна (1882–1964) — домогосподаркою.

В 1940 році закінчив школу і поступив в Інститут філософії та літератури.

Через хворобу хребта під час призову 1940 року був визнаний нестройовим. Проте в лютому 1942 року його призвали до війська. Спершу він служив в 46-ій запасній стрілецькій бригаді розташованій біля станції Сурок в Марійській АРСР. У вересні 1943 року Станіслав втік на фронт. Воював він простим солдатом у складі 6-ого гвардійського кавалерійського корпусу. Пройшов з боями від Вязьми до Рівного.

11 лютого 1944 року під Дубном Ростоцького було важко поранено. Кілька місяців він провів у шпиталях у Рівному та Москві, переніс кілька операцій. В серпні 1944 року був звільнений з військової служби як інвалід війни другої групи. За час військової служби Станіслав Ростоцікий став кавалером ордену Червоної Зірки.

У вересні 1944 року поступив до Інституту кінематографії в майстерню Г. М. Козинцева. Вчився довго — 7 років, оскільки одночасно з навчанням працював в картинах вчителя на кіностудії «Ленфільм». По закінченню навчання Козинцев рекомендував Ростоцького як режисера який одразу готовий до роботи в художньому кіні. В 1952 році отримав направлення на кіностудію імені Горького де й пропрацював усе життя.

Два фільми Станіслава Ростоцького номінувалися на премію Американської кіноакадемії — «А зори здесь тихие», «Белый Бим, чёрное ухо». Три його картини, згідно з опитуваннями журналу «Советский экран», визнавалися найкращими фільмами року — «А зори здесь тихие», «Доживём до понедельника», «Белый Бим Черное ухо».

В 1998 році знявся в багатосерійному телефільмі «На ножах» режисера А. Орлова за романом Лєскова, де грав роль генерала Синтяніна.

Станіслав Ростоцікий був автором багатьох статей в журналах «Искусство кино», «Советский экран», глав в збірках спогадів про С. Ейнзенштейна, Г. Козинцева, А. Москвина, Л. Бикова. Був членом Спілки кінематографістів СРСР та РРФСР, був головою журі у п'яти Московських міжнародних кінофестивалів (у 1975, 1977, 1979, 1981 та 1983 роках).

Дружина — актриса Ніна Меньшикова (1928–2007). Син — актор та режисер Андрій Ростоцький (1957–2002). Онучка — Ольга.

Фільмографія[ред.ред. код]

  • 1955 — Земля и люди
  • 1957 — Дело было в Пенькове
  • 1959 — Майские звёзды
  • 1962 — На семи ветрах
  • 196? — Зимние этюды
  • 1966 — Бэла
  • 1968 — Доживём до понедельника (Доживемо до понеділка)
  • 1972 — А зорі тут тихі
  • 1977 — Білий Бім Чорне вухо
  • 1979 — Профессия — киноактёр
  • 1980 — Эскадрон гусар летучих
  • 1984 — И на камнях растут деревья
  • 1992 — Из жизни Фёдора Кузькина

Посилання[ред.ред. код]