Прокурор: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Помилка в даті,точніше в році.Прошу звернути увагу.
→‎Див. також: Додано вміст
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
Рядок 39: Рядок 39:
{{Вікіцитати1}}
{{Вікіцитати1}}
{{commonscat|Prosecution|Прокурор}}
{{commonscat|Prosecution|Прокурор}}
* [[Прокурорський нагляд]]
* [[слідчий]]
* [[Слідчий]]


== Посилання ==
== Посилання ==

Версія за 06:27, 9 травня 2017

14 Генеральний прокурор України — Юрій Луценко

Прокуро́р (лат. procurare — «розпоряджатися, піклуватися») — головний законний представник обвинувачення в країнах цивільного права з системою слідства або в країнах загального права (англ. common law), що прийняли змагальну систему. Обвинувачення — сторона, що відповідає за виклад доказів проти особи, підозрюваної в здійсненні правопорушення, в ході судового розгляду у кримінальній справі.

Функції прокурорів в різних країнах різні і багато в чому визначаються історичним розвитком. У Королівстві Польському та Великому князівстві Литовському головні прокурори називались інстигаторами.

Країни континентального права

Прокурори зазвичай є державними службовцями, які мають вищу освіту за спеціальністю (юриспруденція) і пройшли додаткову підготовку у сфері виконання правосуддя. У деяких країнах, напр. Франції, вони належать до тієї ж категорії державних службовців, що й судді.

УКРАЇНА.

Прокурор – суб’єкт юридичних правовідносин, на якого згідно зі ст. 131-1  Конституції України покладаються: підтримання публічного обвинувачення в суді; організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням; вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження; нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Донедавна прокуратура була позбавлена функції розслідування, а змінами в Конституції України в 2016 році прокуратура була також позбавлена й суспільно корисної функції нагляду за дотриманням прав та свобод людини і громадянина, дотриманням законів із цих питань органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Скасовуючи відповідну компетенцію прокуратури, ефективного, швидкого і доступного людині механізму забезпечення прав і свобод людини законодавець не передбачив, залишаючи біле поле закону і безліч проблем для громадян і суспільства. Більш того, законодавець невдало сформулював і уже занадто звужені функції прокуратури. Замість раніше прописаної функції «нагляд за додержанням законів органами досудового слідства та оперативно-розшукової юрисдикції» визначено «нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку». Це викликає сумніви, чи може прокурор наглядати за законністю застосування арешту й інших запобіжних заходів тощо, адже є різне розуміння поняття «слідчі дії» та їх співвідношення з поняттям «процесуальні дії» слідчого. Надання прокурору функції «підтримання публічного обвинувачення в суді» викликає питання щодо того, чи уповноважений прокурор формувати обвинувачення і обґрунтовувати його на досудовому слідстві. Особливо багато питань з огляду на суперечливу міжнародним правовим актам заміну інституту «пред’явлення обвинувачення» на інститут «повідомлення про підозру». Розпливчасте формулювання повноважень щодо «вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження» не піддається чіткому розумінню з позицій юридичної визначеності, а відповідно, і тлумаченню, а радше створює сприятливу базу для заповнення прогалин галузевим законодавством, а часом – і для адвокатських скарг та позовів до ЄСПЛ[1]

До системи прокуратури України входять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Згідно зі ст. 131-1  Конституції України прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України. Строк повноважень Генерального прокурора становить шість років. Одна й та сама особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два терміни поспіль. Дострокове звільнення з посади Генерального прокурора здійснюється лише у випадках і з підстав, визначених цією Конституцією та законом.

Прокурором місцевої прокуратури може бути призначено громадянина України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше двох років та володіє державною мовою. Прокурором регіональної прокуратури може бути призначено громадянина України, який має стаж роботи в галузі права не менше трьох років. Прокурором Генеральної прокуратури України може бути призначено громадянина України, який має стаж роботи в галузі права не менше п’яти років. Прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури може бути призначено особу, яка має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше п’яти років та володіє державною мовою (ст. 27 Закону України «Про прокуратуру»).

На посаду Генерального прокурора України може бути призначено громадянина України, який: 1) має вищу освіту та стаж роботи в галузі права або досвід роботи у законодавчому та/або правоохоронному органі не менше п’яти років; 2) володіє державною мовою; 3) має високі морально-ділові, професійні якості та організаторські здібності (ст. 40 Закону України «Про прокуратуру»).

У кримінальному процесі прокурор  виконує функцію нагляду, керівництва слідством, підтримання обвинувачення в суді та представництва інтересів громадян чи держави. Нагляд за законністю досудового слідства - традиційна і одна з основних функцій прокурора.

Нагляд – це відповідна до закону діяльність прокурора щодо контролю за законністю та забезпеченням верховенства права органами досудового слідства, оперативно-розшукової юрисдикції та органами, які проваджують дізнання.

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів у кримінальних провадженнях та інші надані йому функції, відповідно до  ч. 2 ст. 36 КПК України, має право: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим законом; 2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування; 3) доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування; 4) доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії; 5) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; 7) скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих; 8) ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування; 9) приймати процесуальні рішення у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених законом; 10) погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання; 11) повідомляти особі про підозру; 12) пред’являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права; 13) затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання; 14) звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 15) підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення; 16) погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням; 17) доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об’єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні; 18) перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необґрунтовані або не відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, чи законам України; 19) доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави; 20) оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому законом; 21) у будь-який час за посвідченням, що підтверджує займану посаду, відвідувати місця тримання затриманих та  попереднього ув’язнення, установи, у яких засуджені відбувають покарання, установи, де перебувають особи, щодо яких застосовані примусові заходи медичного або виховного характеру, та будь-які інші місця, у яких особи примусово тримаються згідно із судовим рішенням або рішенням адміністративного органу, а також  опитувати осіб, які перебувають у місцях ув’язнення, з метою отримання інформації про умови їх тримання та поводження з ними, ознайомлюватися з документами, на підставі яких ці особи тримаються в таких місцях, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру.

Керівництво слідством – нова функція  прокурора. Позбавляючи прокуратуру функції розслідування, КПК України закріплює новелу, за якою прокурор не тільки наглядає за слідством, а й керує ним.

Згідно з ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Підтримка державного обвинувачення – одна з функцій прокурора, яка полягає в безпосередній його участі в розгляді судом справи і використанні повноважень обвинувача для всебічного дослідження доказів, захисту прав потерпілого та інших учасників процесу, забезпечення правосуддя і невідворотності кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Представництво прокурором інтересів громадян чи держави в суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на забезпечення інтересів держави та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, у разі неспроможності ними самостійно їх захищати[2]

Див. також

Посилання

  • www.prosecutor.info — вказано близько 2900 веб-сайтів прокуратур в США і інших країнах. (англ.)

ЛІтература

  • Дворник А. Функції прокурора у досудовому кримінальному провадженні за новим КПК України / А. Дворник // Вісник прокуратури. – 2013. – №3. – С. 104-111.
  • Каркач П. М. Державне обвинувачення в суді за новим кримінальним процесуальним законодавством України : навч. посіб. / П. М. Каркач. – Х. : Право, 2013 – 184 с.
  • Молдован А. В. Прокуратура України. Навчальний посібник/ А. В. Молдован, Р. С. Кацавець. – К.: Алерта, 2016. – 270 с.
  • Однолько І. Проблеми визначення ролі прокурора у координаційних повноваженнях щодо протидії злочинності / І. Однолько // Науковий часопис Національної академії прокуратури України. – 2016. – № 2. – Ч. 2. – С. 81–89.
  • Процесуальне керівництво прокурором досудовим розслідуванням: Організаційно-правові та криміналістичні основи. Науково-практичний посібник / І. М. Козьяков, В.Т. Маляренко, Г. П. Середа, Є. Д. Скулиш, О. Н. Ярмиш. – К.: Національна академія прокуратури України, 2014. – 750 с.
  • Прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням законів: навч. Посіб / [І. С. Зарубинська, О. М. Толочко, А. А. Матвієць, Н. С. Наулік та ін.]. – К.: Алерта, 2013. – 550 с.
  • Руденко М. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням як нова функція прокуратури України: поняття, зміст і структура / М. Руденко // Науковий часопис Національної академії прокуратури України. – 2014. – № 1. – С. 160–168.
  • Смирнов М. Правова природа та особливості нагляду прокурора у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням / М Смирнов // Підприємництво, господарство і право. – 2016. – № 4. – 108-112.
  • Тертишник В. М. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України. Видання 13-те доповн. і перероб. / В. М. Тертишник. – К.: Правова єдність, 2017. – 824 с.
  • Тертишник В. Концептуальні аспекти прокурорського нагляду / В. Тертишник // Вісник прокуратури. – 2002. – № 6. – С.13–19.
  1. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України. Видання 13-те доповн. і перероб. / В. М. Тертишник. – К.: Правова єдність, 2017. – 824 с. ISBN 978-617-566-370-7.
  2. Тертишник В. М. Кримінальний процес України. Загальна частина: підручник. Академічне видання. – Підручник. / В. М. Тертишник. – Київ: Алерта, 2014. – 440 с. ISBN 978-617-566-273-1.