Уфімцев Петро Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Петро Якович Уфімцев
Пётр Яковлевич Уфимцев
Народився1931(1931)
село Усть-Чаришська Пристань Алтайського краю, СРСР
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьматематик, фізик
Alma materОНУ ім. І. І. Мечникова
Галузьтеоретична фізика
ЗакладV.A. Kotelnikov Institute of Radio-engineering and Electronicsd
Каліфорнійський університет в Лос-Анджелесі
Northrop Grumman Corporation
TsNIRTId
Науковий ступіньдоктор фізико-математичних наук
Відомий завдяки:праці з теорії дифракції електромагнітних хвиль
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Уфімцев.

Петро Якович Уфімцев (рос. Пётр Я́ковлевич Уфи́мцев, нар. 1931, село Усть-Чаришска Пристань Алтайського краю, РРФСР) — радянський, американський фізик-теоретик в галузі дифракції електромагнітних хвиль, результати роботи якого використовують при розробці літаків[1] та іншої військової техніки[2] за технологією «Стелс».[3]

Біографія

[ред. | ред. код]

В три роки залишився без батька — його батько був репресований і загинув у таборах. У 1949 році закінчив середню школу в своєму селі і вступив на фізико-математичний факультет Алма-Атинської державного університету. У зв'язку з короткозорістю, що прогресувала, він поїхав лікуватися до Одеси в клініку професора В. П. Філатова. Згодом, в 1952 році він перевівся на навчання в Одеський університет імені І. І. Мечникова, де почав вчитися з четвертого курсу.

У 1954 році після закінчення університету за спеціальністю «теоретична фізика» він за розподілом, на запрошення Миколи Павловича Емохонова[4], пішов працювати в ЦНІРТІ — закритий інститут у Москві, займався проблемами радіолокації[5], де він почав працювати з 1 серпня 1954 в теоретичній лабораторії. Саме у стінах цього інституту П. Я. Уфімцев, будучи молодим спеціалістом, зайнявся вивченням дифракції на тілах складної форми. У цьому інституті П. Я. Уфімцев 6 лютого 1959 а захистив кандидатську дисертацію, і з літа 1959 стає старшим науковим співробітником. Пропрацював у ЦНІРТІ Уфімцев до 1973 року[6].

У 1962 рік у видавництві «Радянське радіо» вийшла книга П. Я. Уфімцева під назвою «Метод крайових хвиль у фізичній теорії дифракції» накладом в 6500 примірників, в якій викладався математичний апарат, який надалі використовувався в «стелс-технологіях». Згідно з ним, практично досконалу радіолокаційну невидимість повинен мати літальний апарат із занадто революційною, з точки зору традиційної радянської аеродинаміки, формою, тому надзвичайно перспективну розробку було покладено «під сукно»14[джерело?]. Трохи згодом американці, ведучи дослідження по досягненню радіолокаційної невидимості на традиційній аеродинамічній формі, зіткнулися з низкою принципово нерозв'язних труднощів; невдалий досвід модифікованої авіації у Війні у В'єтнамі зупинив ці розробки 14[джерело?].

У 1973 році Уфімцев через обрання за конкурсом переходить на роботу в Інститут радіотехніки й електроніки АН СРСР (ІРЕ), і працює в його відділенні під Фрязіно.

У вересні 1990 року Уфімцев як «запрошений професор» поїхав працювати в Каліфорнійський університет (США), на факультет Електротехніки[7]. Там же, у США, Уфімцев починає співпрацювати з військово-промисловою компанією «Northrop Grumman Corporation» (Норсроп Грумман Корпорейшен) і бере участь у створенні стратегічного бомбардувальника B-2.

Праці

[ред. | ред. код]
  • Уфимцев П. Я. Основы физической теории дифракции. М.: Бином. Лаборатория знаний, 2009
  • Уфимцев П. Я. Теория дифракционных краевых волн в электродинамике. Введение в физическую теорию дифракции. Издание второе, М.: БИНОМ, Лаборатория знаний, 2012
  • Уфимцев П. Я. Теория дифракционных краевых волн в электродинамике. М.: Бином. Лаборатория знаний, 2007
  • Уфимцев П. Я. «Метод краевых волн в физической теории дифракции», изд. «Советское радио», 1962, тираж 6.5 т. экз.
  • Уфимцев П. Я. К юбилею «ЦНИРТИ-108». — ФГУП «ЦНИРТИ», Музей трудовой славы, 2001 г. Рукопись на 15 страницах.

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Державна Премія СРСР з Науки за 1990 р.
  • Нагороджений Грумманівською медаллю (США, 1991) за внесок у наукові розробки.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Перший серійний бойовий літак, створений за технологією «стелс» — винищувач-бомбардувальник Lockheed F-117A Night Hawk, був створений в США в 1977 році, в 1992 році поступив на озброєння. Наприкінці квітня 2008 року цей літак буде знятий з озброєння ВПС США [1] . Конструктор цих літаків-невидимок Бен Річ (en)[en], завжди визнавав, що ідею конструкції свого літака він здобув саме з роботи Петра Уфімцева «Метод крайових хвиль у фізичній теорії дифракції», опублікованій в 1962 році, в якій автор описав теорію відображення радіохвиль від пласких поверхонь.
  2. ↑ В СРСР наукова теорія П. Я. Уфімцева була використана для розробки методів зниження ефективної поверхні розсіювання боєголовок МБР.
  3. ↑ Стелс. Погоня за невидимкой. Документальный фильм телеканала РТР-Планета. 22-08-2009. Архів оригіналу за 23-10-2012. Процитовано 17-07-2013.
  4. ↑ Н. П. Емохонов — учасник Великої вітчизняної війни, випускник Військової інженерної академії зв'язку ім. С. М. Будьонного на той момент був підполковником-інженером, начальником лабораторії № 18 у ЦНІРТІ. Надалі він — Головний конструктор комплексу апаратури постановки перешкод «Бузок», розробленої інститутом, і директор інституту (у 1964—1968 роках). Надалі він став першим заступником голови КДБ СРСР.
  5. ↑ [2]: інститут 108 що мав закрите номерне найменування.
  6. ↑ [3]: «спочатку, до осені 1959 р., він працює в теоретичній лабораторії (лабораторії № 2), потім, після організації нового, теоретичного відділу № 61 — переходить в цей відділ. … У 1972 р. П. Я. Уфімцев переведений у відділ № 73, потім — у відділ № 11.»
  7. ↑ Справжньою причиною свого запрошення туди П. Я. Уфімцев вважає роботи по «стелс»-технологіям, які велися в США. «Ця обставина послужила причиною для запрошення працювати в Лос-Анджелесі, США, яке я отримав у 1990 році». [4]

Література

[ред. | ред. код]
  • Who's Who in the World. 1995. 12-th Edition. — Marqnis Who's Who A Reed Referense Publishing Company, New Providense, USA. P. 1422.
  • Russian «Godfather of Stealth» at UCLA. — Engineer of California, 1992, v. 45, № 3, March, p. 10.
  • Сульнин О. Самолет-«невидимка» прилетел из России. Сенсационный роман русского ученого с Пентагоном. — Лит. газета, 9 сентября 1998, № 36, с. 14.
  • Крючков В. А. Личное дело. — М.: Олимп, 1996 г., ч. I, с. 426.
  • Сас И. Форель сталинская. — Газета «Сегодня», № 111, 25 мая 1999, с. 6.
  • Сергиевский Б. Д. Институт в годы Великой Отечественной войны. М.: изд. ГосЦНИРТИ, 1993, с. 36.
  • Альперович К. С. Так рождалось новое оружие. М.: УНИСЕРВ, 1999, с. 9.
  • Ерофеев Ю. Н. Бедные умные люди. Радиопромышленность, 1997, вып. 4, с. 82
  • Вакин С. А., Шустов Л. Н. Основы радиопротиводействия и радиотехнической разведки. М.: Сов. радио, 1968 г.
  • Палий А. И. Радиоэлектронная борьба. М.: Воениздат, 1974.
  • Леонов А. И., Фомичев К. И. Моноимпульсная радиолокация. М.: Радио и связь, 1984.
  • Leroy B. Van Brunt. Applied ECM. — USA, «EW Engineering», 1978, v. 1.
  • Ерофеев Ю. Н. С юбилеем вас, наши дорогие коллеги из «Жуковки». — Газета «Вперед и выше», изд. ВВИА им. проф. Н. Е. Жуковского, № 17, 3 октября 1997.
  • Сидоров Б. Есть пророк в своем отечестве. — Газета «Рабочая трибуна», 20 декабря 1991, с. 2.
  • За 24 часа. Американские военные специалисты активно применяют изобретения советских ученых. — Газета «Правда», 20 декабря 1991, с. 5.
  • Рост Ю. Академик. — «Литературная газета», № 46 (5216), 16 ноября 1988.

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Уфімцев_Петро_Якович&oldid=40839917