Перейти до вмісту

B-2 Spirit

Добра стаття
Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Northrop Grumman B-2 Spirit)
B-2 Spirit, 2006 рік.
Типмалопомітний стратегічний бомбардувальник
Розробник Northrop Grumman Corporation
Виробник Northrop Grumman Corporation
Перший політ17 липня 1989
Початок експлуатації1 січня 1997
Статусексплуатується
Основні експлуатантиПовітряні сили США ПС США
Роки виробництва1989—2000
Виготовлено21
Вартість розробки$44 млрд[1] (~79 млрд станом на 2021 рік)[2]
Вартість одиниці$2,1 млрд (1997 рік, з урахуванням НДДКР)[1] (~$ 3,1 млрд з урахуванням інфляції станом на 2018 р.)
CMNS: B-2 Spirit у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

B-2 Spirit (укр. «Спі́ріт», «Дух»)[a] — американський малопомітний стратегічний бомбардувальник, збудований за схемою «літаюче крило». Літак розробила компанія Northrop (пізніше Northrop Grumman) як головний підрядник, за участі Boeing, Hughes і Vought як основних субпідрядників. Виробництво тривало з 1988 по 2000 рік.[3][4]

Призначений для прориву щільної протиповітряної оборони супротивника й доставки звичайного або ядерного бомбового навантаження. Для забезпечення малопомітності на літаку широко використані стелс-технології: літак покритий радіопоглинаючими матеріалами, створений за аеродинамічною схемою «літаюче крило», а розташування двигунів глибоко всередині фюзеляжу мінімізує інфрачервоний слід від вихлопу.[5][6] Точне значення ЕПР для B-2 невідоме, але за різними оцінками становить від 0,0014 до 0,1 м².[b][8][9]

B-2 Spirit є найдорожчим літаком у світі. Станом на 1997 рік вартість закупівлі одного B-2 становила 737 мільйонів доларів США (~$ 1,47 млрд з урахуванням інфляції станом на 2025 р.).[1]

Станом на 2025 рік Повітряні сили США мають на озброєнні 19 B-2. Один було знищено внаслідок аварії у 2008 році, ще один, пошкоджений під час аварії у 2022 році, було знято з експлуатації. Повітряні сили планують використовувати B-2 до 2032 року, поки їх не замінять нові бомбардувальники Northrop Grumman B-21 Raider.[10]

Історія створення

[ред. | ред. код]

Передісторія

[ред. | ред. код]

В середині 1970-х років конструктори військових літаків дізналися про новий метод уникнення ракет і винищувачів-перехоплювачів, який сьогодні відомий як «стелс» (з англ. «малопомітність, потайність»). Ідея полягала в тому, щоб створити літак із планером, що відбиває або поглинає радіолокаційні сигнали, завдяки чому лише незначна їхня частина повертається до радара. Літак із характеристиками радіолокаційної малопомітності міг би майже непомітно пролітати повз засоби виявлення, а атакувати його можна було б лише озброєнням і системами, що не покладаються на радар. Хоча існували й інші методи виявлення, такі як спостереження неозброєним оком, інфрачервоні сканери та акустичні локатори, їхня відносно мала дальність або недостатній рівень розвитку технологій дозволяли більшості літаків залишатися непоміченими або принаймні не відслідковуваними, особливо вночі.[11]

У 1974 році DARPA (Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів) звернулося до американських авіаційних компаній із запитом на інформацію щодо максимальної ефективної радіолокаційної площі літака (ЕПР), який залишався б невидимим для радарів.[12] Спочатку для подальшої розробки були відібрані компанії Northrop і McDonnell Douglas. Компанія Lockheed вже мала досвід у цій сфері — під час розробки літаків Lockheed A-12 та SR-71, які включали кілька елементів малопомітності, зокрема нахилені вертикальні стабілізатори, використання композитних матеріалів у ключових місцях і спеціальне покриття поверхні з радіопоглинаючими фарбами. Ключовим нововведенням стало використання комп'ютерного моделювання для прогнозування радіолокаційного відбиття від плоских поверхонь, що дозволило створити дизайн «фасетованого» літака. Розробка перших таких моделей почалася у 1975 році з проєкту Have Blue — зразка, створеного Lockheed для випробування цієї концепції.[13]

Плани були добре опрацьовані вже влітку 1975 року, коли DARPA розпочало проєкт Experimental Survivability Testbed (Експериментальний стенд для випробування живучості). У першому етапі випробувань контракти отримали компанії Northrop і Lockheed. У квітні 1976 року Lockheed отримала єдиний контракт на другий етап випробувань, що призвело до запуску програми Have Blue, а вже у грудні 1977 року відбувся перший успішний політ літака Have Blue «HB1001».[14] Згодом програма Have Blue переросла у створення малопомітного ударного літака F-117,[15] а зрештою — у створення бомбардувальника B-2.[16]

Компанія Northrop також працювала над засекреченим демонстратором технологій — літаком Tacit Blue, розробка якого тривала у 1979 році на базі «Зона 51». Він слугував для розвитку стелс-технологій, малопомітності (LO, англ. Low observables), електродистанційної системи керування польотом (ЕДСК, англ. fly-by-wire), вигнутих поверхонь, композитних матеріалів, систем електронної розвідки та експериментальної платформи для ведення розвідки поля бою. Технології стелс, розроблені в рамках цієї програми, пізніше були впроваджені в інші серійні моделі літаків, зокрема в стратегічний бомбардувальник B-2.[17]

Проєкт «ATB»

[ред. | ред. код]

До 1976 року програми малопомітності досягли такого рівня розвитку, що поява стратегічного малопомітного бомбардувальника великої дальності стала реальною. Президент Джиммі Картер дізнався про ці розробки у 1977 році, і саме це стало однією з головних причин скасування проєкту B-1 Lancer.[18] На початку 1978 року було замовлено подальші дослідження, до того моменту вже відбувся політ апарата Have Blue, який підтвердив життєздатність концепцій. Під час президентської виборчої кампанії 1980 року, яка почалась у 1979 році, Рональд Рейган неодноразово заявляв, що Картер має слабку оборонну політику, і використовував скасування B-1 як головний приклад. У відповідь, 22 серпня 1980 року адміністрація Картера публічно розкрила, що Міністерство оборони США працює над розробкою малопомітних літаків, зокрема бомбардувальників.

Перший публічний показ B-2 у 1988 році в Палмдейл, Каліфорнія: перед B-2 розташована зірка, утворена п’ятьма силуетами B-2.

Програма «Бомбардувальник передових технологій» (ATB; англ. Advanced Technology Bomber) була розпочата у 1979 році.[19] Повномасштабна розробка цього засекреченого проєкту відбувалась під кодовою назвою «Aurora».[20] Після оцінки пропозицій компаній, конкурс ATB звузився до двох команд: Northrop/Boeing і Lockheed/Rockwell, кожна з яких отримала контракт на подальші дослідження.[19] Обидві команди використовували концепцію літака у формі «літаючого крила».[20] Пропозиція Northrop мала кодову назву «Senior Ice», а пропозиція Lockheed — «Senior Peg».[21] Northrop вже мала досвід у створенні літаків з формою «літаючого крила»: YB-35 і YB-49.[22] Конструкція Northrop була більшою і мала округлі форми, тоді як конструкція Lockheed була гранчастою і включала невеликий хвіст.[20] У 1979 році дизайнер Гел Маркарян створив ескіз літака, який мав значну схожість з остаточним проєктом.[23]

20 жовтня 1981 року проєкт ATB від Northrop був обраний замість розробки Lockheed/Rockwell.[19][24] Літак отримав позначення B-2 та ім’я «Spirit» (укр. Дух). У середині 1980-х років конструкція бомбардувальника була змінена у зв’язку зі зміною профілю місії — з польоту на великій висоті на низьковисотний, з огинанням рельєфу місцевості. Ця зміна затримала перший політ B-2 на два роки й додала приблизно 1 млрд доларів США до вартості програми. До 1989 року США таємно витратили близько 23 млрд доларів на дослідження та розробку B-2.[25] Інженери та науковці з Массачусетського технологічного інституту (МІТ) допомагали оцінювати ефективність літака в рамках п’ятирічного засекреченого контракту протягом 1980-х років.[26] Технології ATB також були використані в програмі «Advanced Tactical Fighter», яка в підсумку створила Lockheed YF-22 і Northrop YF-23, а згодом — Lockheed Martin F-22. Головним підрядником B-2 була компанія Northrop; серед основних субпідрядників — Boeing, Hughes Aircraft (нині Raytheon), GE та Vought Aircraft.[27]

Первісно Міністерством оборони США було замовлено побудову 165 бомбардувальників.[4] Через закінчення Холодної війни, внаслідок розпаду СРСР, серію збудованих літаків скоротили до 21 екземпляра.

Вперше B-2 показали громадськості 22 листопада 1988 року на заводі ПС № 42 в Палмдейлі, Каліфорнія, де його і зібрали. Перший публічний політ відбувся 17 липня 1989 року.

Секретність і шпигунство

[ред. | ред. код]
Top view of triangular aircraft, with sawtooth trailing edge, in flight over desert
Перший публічно висвітлений політ B-2 відбувся у 1989 році.

Під час проєктування та розробки програма Northrop B-2 була «чорним проєктом» — усі залучені до неї працівники повинні були мати допуск до секретної інформації.[28] Утім, рівень секретності був нижчим, ніж у програми Lockheed F-117: більше посадовців у федеральному уряді знали про B-2, і більше інформації було доступно. Як під час розробки, так і в період експлуатації, значні зусилля були спрямовані на збереження в таємниці конструкції та технологій B-2. Працівники, які працювали над B-2, зазвичай мали спеціальний допуск до обмеженої інформації та проходили ретельні перевірки біографічних даних, які здійснював спеціальний підрозділ ПС США.[29]

Колишній автоскладальний завод Ford у Піко-Рівері, Каліфорнія, було викуплено та значно перебудовано; працівників заводу зобов'язали дотримуватись суворої конфіденційності. Щоб уникнути підозр, компоненти зазвичай закуповувалися через підставні компанії, військові чиновники відвідували об'єкт без форми, персонал регулярно проходив перевірку на детекторі брехні, а підрозділ компанії отримав назву «Відділ передових систем». Майже всю інформацію про проєкт було приховано від Управління з аудиту уряду США (GAO; англ. Government Accountability Office) та членів Конгресу до середини 1980-х років.[30]

B-2 вперше був представлений публічно 22 листопада 1988 року на заводі ПС США №42 у Палмдейлі, Каліфорнія, де здійснювалось його складання. Перегляд був суворо обмежений, і гостям заборонили бачити задню частину літака. Однак редактори Aviation Week виявили, що над зоною презентації не було обмежень повітряного простору, і зробили аерофотознімки засекреченої задньої частини літака[31] з приглушеними вихлопами двигунів.[3] Перший публічний політ B-2 (бортовий номер 82-1066 / AV-1) відбувся 17 липня 1989 року з Палмдейла до авіабази Едвардс.[31]

У 1984 році працівника Northrop Томаса Патріка Кавана заарештували за спробу продати засекречену інформацію з фабрики в Піко-Рівері Радянському Союзу.[32] У 1985 році його засудили до довічного ув’язнення, однак у 2001 році звільнили умовно-достроково.[33] У жовтні 2005 року інженера-конструктора Ношіра Говадію, який працював над системою тяги B-2, заарештували за продаж засекречених даних Китаю.[34] Говадія був засуджений до 32 років позбавлення волі.[35]

Виробництво

[ред. | ред. код]

ПС США спочатку планували замовити 132 літаки B-2 (165 за іншими даними[4]), але закінчення холодної війни і відповідне скорочення фінансування, змусило зменшити цю кількість спочатку до 75 одиниць, а згодом і до 21-го літака такого типу.[36][37] У цю кількість ввійшли прототип, п'ять передсерійних літаків і 15 серійних. Літаки B-2 Spirit збиралися на заводі Повітряних сил № 42 (Plant 42) у місті Палмдейл, штат Каліфорнія, США. Виробництво здійснювалося компанією Northrop (пізніше Northrop Grumman) за участі субпідрядників Boeing, Hughes і Vought. Процес виробництва тривав з 1988 по 2000 рік.[31][3][4]

Перелік літаків
[ред. | ред. код]

Майже всі B-2 Spirit названі на честь американських штатів.[38][39][40]

Бортовий номер Власне ім'я Прийнятий на озброєння Примітки
82-1066 Дух Америки 14 липня 2000 року Прототип. Здійснив перший політ 17 липня 1989 року.
82-1067 Дух Аризони 4 грудня 1997 року
82-1068 Дух Нью-Йорка 10 грудня 1997 року
82-1069 Дух Індіани 22 травня 1999 року
82-1070 Дух Огайо 18 липня 1997 року
82-1071 Дух Міссісіпі 23 травня 1997 року
88-0328 Дух Техасу 21 серпня 1994 року
88-0329 Дух Міссурі 31 березня 1994 року Перший B-2, прийнятий на озброєння.
88-0330 Дух Каліфорнії 17 серпня 1994 року
88-0331 Дух Південної Кароліни 30 грудня 1994 року
88-0332 Дух Вашингтона 29 жовтня 1994 року Серйозно пошкоджений під час пожежі.
89-0127 Дух Канзасу 17 лютого 1995 року Розбився 23 лютого 2008 року. Див. Авіакатастрофа на Гуамі(інші мови)
89-0128 Дух Небраски 28 червня 1995 року
89-0129 Дух Джорджії 14 листопада 1995 року
90-0040 Дух Аляски 24 січня 1996 року
90-0041 Дух Гаваїв 10 січня 1996 року 10 січня 1996 — 10 грудня 2022 року — списаний після аварії
92-0700 Дух Флориди 3 липня 1996 року
93-1085 Дух Оклахоми 15 травня 1996 року
93-1086 Дух Кітті Хоука 30 серпня 1996 року Названий на честь батьківщини Братів Райт, які були родом зі штату Північна Кароліна.
93-1087 Дух Пенсильванії 5 серпня 1997 року
93-1088 Дух Луїзіани 10 листопада 1997 року

Вартість

[ред. | ред. код]

B-2 є найдорожчим літаком у світі і, ймовірно, найдорожчим літаком в історії авіації. Станом на 1997 рік вартість закупівлі одного B-2 без урахування НДДКР становила 737 мільйонів доларів США (~$ 1,47 млрд з урахуванням інфляції станом на 2025 рік).[1] Вартість всієї програми B-2 на 1997 рік оцінювалася майже в 45 млрд доларів; таким чином, з урахуванням НДДКР вартість однієї машини на той момент досягала 2,1 млрд доларів.[41]

Це включає розробку, закупівлю, інфраструктуру, будівництво та запасні частини. У 2010 році експлуатація B-2 могла коштувати до 135 000 (~$ 195 000 з урахуванням інфляції станом на 2025 рік) доларів за годину польоту, що приблизно вдвічі більше, ніж у B-52 і B-1.[42][43]

Варіанти та модернізації

[ред. | ред. код]
B-2 під час дозаправки в повітрі над Тихим океаном.
General Electric F118-GE-100(інші мови)
B-2 у супроводі винищувачів F-22 «Раптор», 2010 рік.
Block 10

Літаки з б/н від AV-7 до AV-16 були побудовані у стандартній конфігурації Block 10 (B-2A-NO). Ця конфігурація обмежувала B-2 можливістю нести 16 бомб B83 або Mk 84 та передбачала використання лише в місіях за участю двох-трьох літаків, що вилітали з бази Вайтмен, але з можливістю повернення на іншу авіабазу Повітряних сил. Літаки з б/н від AV-12 до AV-16 були модернізовані до стандарту Block 20 у 1996 та 1997 роках.[1]

Block 20

Літаки з б/н від AV-17 до AV-19 були побудовані за стандартом Block 20. Конфігурація Block 20 дозволяла літаку нести 36 бомб або 16 900 кг бомб JDAM. Паралельно з JDAM був також встановлений GPS-навігаційний комплекс прицілювання (GATS; GPS-Aided Targeting System).[1]

Block 30

Літаки AV-20 та AV-21 були побудовані у фінальній конфігурації — Block 30. Ця версія дозволяє нести 80 бомб Mk 82 масою 227 кг, морські міни Mk 62 або 37 бомб Mk 117 масою 340 кг. Додано супутникову систему зв’язку (Milstar), повністю функціональну систему планування місій, а також військову внутрішню мережу зв’язку — канал зв’язку Link 16 (тактична мережа передачі даних). У період з 1995 до листопада 2000 року всі B-2 були модернізовані до цього стандарту, включно з прототипом, який з того часу набув стану боєздатності і може виконувати бойові завдання.[1]

Упродовж періоду експлуатації всі літаки B-2 Spirit Block 30 неодноразово оновлювалися та модернізовувалися для покращення своїх можливостей:

  • У 2008 році Конгрес США профінансував програму модернізації систем керування озброєнням для ураження рухомих наземних цілей.[44]
  • 29 грудня 2008 року був підписаний контракт на модернізацію радіолокаційних систем B-2. Під час модернізації радіолокаційні системи були переведені на інший частотний діапазон. Контракт обійшовся США приблизно в 468 млн дол.[45][46] 22 червня 2009 року стало відомо, що всі B-2 пройшли модернізацію до «другої ревізії», яка передбачала покращення можливостей БРЛС.
  • 28 квітня 2009 року було оголошено, що модернізований B-2 може нести до 13500 кг корисного навантаження в кожному відсіку.[47]
  • На початку 2010 року компанія Northrop Grumman оголосила про завершення розрахунків, які дозволили усунути неполадку B-2 Spirit, яка регулярно виникала протягом останніх 20 років. Неполадка полягала в розтріскуванні металевої панелі, що знаходиться між двигунами та прикриває композитний каркас від розпеченого реактивного струменя. Проблема була викликана втомою металу, яка проявлялася через дії високих температур, а також вібрації, що виникають під час роботи силових установок. Впоралася з неполадкою Northrop Grumman за рахунок застосування нових матеріалів, а також внесення невеликих змін у конструкцію хвостової частини B-2. Модернізація діючих бомбардувальників у складі ПС США була недорогою і не потребувала проведення значних робіт зі зміни конструкції.[48]
  • 4 квітня 2012 року завершені випробування B-2 з модернізованим програмним забезпеченням, навігаційними та комунікаційними системами, розробленими за програмою The Extremely High Frequency (EHF) Increment 1. Під час випробувань B-2 виконали ряд польотів на Північний полюс та назад. Метою перельотів була перевірка модернізованого бомбардувальника, на можливість здійснювати польоти на великій висоті в суворих кліматичних умовах. Після виконаного польоту на Північний полюс бомбардувальник скинув чотири навчальних некеровані бомби BDU-38. Скидання боєприпасів та випробування в цілому, були визнані успішними.[49]
  • 24 вересня 2012 року Northrop Grumman оголосила про завершення модернізації бомбардувальників B-2, у рамках якої на літаки були встановлені нові БРЛС(інші мови) AN/APQ-181 з АФАР. Вартість модернізації, замовленої Повітряними силами США в 2008 році, склала близько 468 млн дол. На літаки також було встановлено нове бортове обладнання та системи зв'язку. Завдяки модернізації бомбардувальники одержали доступ до єдиної бойової інформаційно-керівної системи Пентагону.[50]
  • 25 серпня 2022 року компанія Northrop Grumman повідомила про успішну модернізацію парку літаків B-2 Spirit, яка передбачає можливості застосовувати крилаті ракети JASSM-ER, ядерні бомби B61 mod 12, нову систему цілевказання з радіолокаційним керуванням — RATS (Radar Aided Targeting System).[51]

Опис

[ред. | ред. код]
B-2 Spirit, вид збоку

B-2 Spirit було розроблено для виконання критично важливих місій з прориву, що дозволяє літаку проникати глибоко на територію противника для скидання боєприпасів, включаючи ядерну зброю.[52] B-2 є літаком типу «літаюче крило», тобто не має фюзеляжу або хвостового оперення.[52] Він має значні переваги над попередніми бомбардувальниками завдяки поєднанню малопомітних технологій, високої аеродинамічної ефективності та великої бойової вантажопідйомності. Низька помітність забезпечує більшу свободу дій на великих висотах, тим самим збільшуючи як дальність польоту, так і поле зору для бортових сенсорів. За даними ПС США, дальність польоту становить приблизно 6000 морських миль (11 000 км).[27][53] На крейсерській висоті B-2 дозаправляється кожні шість годин, приймаючи до 45 000 кг пального за раз.[54]

Розробка та створення B-2 вимагали новаторського використання технологій автоматизованого проєктування та виробництва через складні льотні характеристики та вимоги до конструкції, необхідні для збереження дуже низької помітності для різних засобів виявлення.[52] B-2 зовні нагадує попередні літаки компанії Northrop: YB-35 та YB-49 також були бомбардувальниками типу «літаюче крило», розробка яких була скасована на початку 1950-х років, імовірно з політичних причин. Подібність доходить до того, що B-2 і YB-49 мають однаковий розмах крил.[55][56] YB-49 також мав малу ефективну площу відбиття радіолокаційного сигналу.[57][58]

Для всіх наявних B-2 налічується приблизно 80 пілотів.[54] Кожен літак має екіпаж із двох осіб: пілот сидить зліва, а командир місії — справа,[27] передбачена можливість додавання третього члена екіпажу за потреби.[59] Для порівняння, B-1B має екіпаж з чотирьох осіб, а B-52 — з п’яти. B-2 є високотехнологічним автоматизованим літаком, що дозволяє одному члену екіпажу спати на розкладному ліжку, користуватися туалетом або готувати гарячу їжу, поки інший стежить за польотом — на відміну від більшості двомісних літаків. Для підвищення ефективності екіпажу під час тривалих місій проводились широкі дослідження сну та втоми.[54][60][61] Поглиблена підготовка здійснюється у Вищій школі озброєння ПС США.[62]

Озброєння та спорядження

[ред. | ред. код]
Бомба BDU-56 вагою 2 000 фунтів (910 кг) завантажується на обертову пускову установку бомбового відсіку, 2004 рік

У передбачуваному сценарії Холодної війни B-2 мав виконувати глибокі прориви на територію противника для нанесення ядерних ударів, використовуючи свої малопомітні характеристики для уникнення виявлення та перехоплення протягом усього завдання.[63] У нього є два внутрішні бомбові відсіки, в яких боєприпаси розміщуються або на обертовій пусковій установці (барабан), або на двох бомбових стійках; внутрішнє розміщення озброєння зменшує радіолокаційну помітність порівняно з зовнішнім кріпленням боєприпасів.[64][5] B-2 здатен нести до 18 000+ кг боєприпасів.[27] До ядерного озброєння входять ядерні бомби B61 і B83; також планувалося використання крилатої ракети AGM-129 ACM на платформі B-2.[5][65]

У зв’язку з розпадом Радянського Союзу було ухвалено рішення оснастити B-2 не лише для стратегічних ядерних ударів, а й для звичайних високоточних атак.[63] B-2 оснащений сучасною системою прицілювання з підтримкою GPS (GATS; GPS-Aided Targeting System), яка використовує синтезовану апертурну радіолокаційну станцію APQ-181 для створення карти цілей перед скиданням бомб з GPS-наведенням (GAM; GPS-aided bombs), пізніше замінених на високоточні авіаційні боєприпаси JDAM. У початковій конфігурації B-2 міг нести до 16 GAM або JDAM; програма модернізації у 2004 році збільшила максимальну місткість до 80 JDAM.[66]

B-2 має у своєму арсеналі різноманітні звичайні боєприпаси, зокрема бомби Mark 82 та Mark 84, касетні боєприпаси комбінованої дії CBU-87, міни GATOR і касетні боєприпаси з сенсорним підривником CBU-97.[67] У липні 2009 року компанія Northrop Grumman повідомила, що B-2 сумісний з обладнанням, необхідним для розгортання 30 000-фунтової (14 000 кг) надпотужної проникаючої бомби MOP (Massive Ordnance Penetrator), яка призначена для ураження укріплених бункерів; до двох таких бомб може бути розміщено у бомбових відсіках B-2 — по одній у кожному.[68] Станом на 2025 рік B-2 залишається єдиною платформою, сумісною з MOP.[69]

Також до арсеналу B-2 входить високоточна зброя класу «повітря — поверхня»: до 16 крилатих бомб AGM-154 JSOW та КР повітряного базування AGM-158 JASSM,[70] а у грудні 2021 року ПС США здійснили успішні тестові пуски AGM-158 JASSM-ER з B-2 Spirit.[71]

Авіоніка та системи

[ред. | ред. код]

Щоб зробити B-2 ефективнішим за попередні бомбардувальники, у його конструкцію було інтегровано багато сучасних і передових систем авіоніки; після переходу на виконання завдань у рамках звичайної конвенційної війни ці системи були модифіковані та вдосконалені. Однією з таких систем є багаторежимний радар AN/APQ-181 з низькою ймовірністю перехоплення, повністю цифрова навігаційна система, інтегрована з радаром слідування за рельєфом місцевості та супутниковою навігацією GPS, а також астронавігаційна система NAS-26 (перша така система, випробувана на крилатій ракеті Northrop SM-62 Snark),[72] і Система Управління Обороною (DMS; англ. Defensive Management System), що інформує екіпаж про потенційні загрози.[66] Бортова система DMS здатна автоматично оцінювати можливості виявлення визначених загроз і позначених цілей.[73] До 2021 року планувалося, що DMS буде модернізована для виявлення радіолокаційного випромінювання від систем ППО, що дозволить змінювати маршрути місії за допомогою автопланувальника прямо під час польоту — для швидкого отримання нових даних і прокладання маршруту, який мінімізує ризик.[74]

Обслуговування екіпажем B-2 на авіабазі Андерсен, Гуам, 2004 рік.

Для забезпечення безпеки та виявлення несправностей більшість авіонних систем B-2 пов’язано з бортовою системою тестування, яка постійно контролює продуктивність і стан тисяч компонентів і витратних матеріалів; вона також надає інструкції щодо технічного обслуговування після завершення місії для наземного персоналу.[75] У 2008 році багато з 136[76] автономних розподілених комп’ютерів на борту B-2, включаючи основний комп’ютер управління польотом, були замінені єдиною інтегрованою системою.[77] Авіоніка керується 13 комп’ютерами, стійкими до електромагнітного імпульсу (ЕМІ), що відповідають стандарту MIL-STD-1750A, з’єднаними між собою через 26 шин MIL-STD-1553B; інші елементи системи з’єднані за допомогою оптоволоконних каналів.[78]

Окрім періодичних оновлень програмного забезпечення та впровадження нових матеріалів, що поглинають радіохвилі, на весь флот B-2 було проведено кілька великих модернізацій авіоніки та бойових систем. Для зв’язку на полі бою було встановлено як Link-16, так і високочастотне супутникове з’єднання, забезпечено сумісність з різними новими боєприпасами, а робоча частота радара AN/APQ-181 була змінена для уникнення перешкод з боку обладнання інших операторів.[66] Антени модернізованого радара були повністю замінені, і AN/APQ-181 став радаром з активною фазованою антенною решіткою (АФАР).[79] Через композитну конструкцію B-2 йому необхідно триматися на відстані щонайменше 64 км від гроз, щоб уникнути статичного розряду та ударів блискавки.[62]

Система керування польотом

[ред. | ред. код]
Віце-президент Дік Чейні всередині кабіни B-2 разом із пілотом капітаном Люком Джейном під час візиту на авіабазу Вайтмен, 2006 рік

Щоб компенсувати притаманну літакам типу «літаюче крило» нестійкість у польоті, B-2 використовує складну чотирикратну комп'ютеризовану систему дистанційного керування (ЕДСК, англ. Fly-by-Wire), яка автоматично регулює положення керм та налаштування без безпосереднього втручання пілота, підтримуючи стабільність літака.[80] Комп’ютер отримує інформацію про зовнішні умови, зокрема поточну повітряну швидкість і кут атаки, за допомогою спеціальних пластин пітот-статичної системи, а не традиційних трубок Піто, які погіршили б малопомітність літака.[81] Система приводу органів керування поєднує гідравлічні та електричні сервоактуатори, і має високий рівень резервування та можливості діагностики несправностей.[82]

Компанія Northrop дослідила кілька способів забезпечення керування напрямком, які б мінімально впливали на радіолокаційний профіль літака, і зрештою зупинилася на комбінації диференційного керування гальмівними щитками-рулями напрямку та асиметричної тяги двигунів.[73] Тяга двигунів стала ключовим елементом аеродинамічного проєктування B-2 ще на ранньому етапі: вона впливає не лише на опір і підіймальну силу, а й на тангаж і крен. Чотири пари органів керування розміщені вздовж задньої кромки крила; більшість з них використовується впродовж усього польоту, тоді як внутрішні елевони зазвичай задіюються лише на малих швидкостях, наприклад, під час посадки.[83] Щоб уникнути можливих пошкоджень при зльоті та забезпечити носовий тангаж донизу, усі елевони залишаються опущеними до досягнення достатньої повітряної швидкості.[83]

Малопомітність

[ред. | ред. код]
Двигуни B-2 розміщені всередині крила, щоб приховати вентилятори двигунів і мінімізувати сигнатуру їхніх вихлопів.

Малопомітність B-2 дозволяє йому проникати крізь сучасні системи протиповітряної оборони без виявлення з метою ураження добре захищених цілей. Така малопомітність досягається завдяки технології «стелс», що зменшує акустичні, інфрачервоні, візуальні та радарні сигнатури (багатоспектральне маскування), і дозволяє B-2 діяти з меншою кількістю допоміжних літаків для повітряного прикриття, а також зі зниженими потребами у придушенні ППО противника та використанні радіоелектронної боротьби. Це робить бомбардувальник «множником сили» (англ. force multiplier). Станом на вересень 2013 року не було зафіксовано жодного випадку запуску ракети по B-2.[54]

Щоб зменшити оптичну помітність під час польотів удень, B-2 пофарбовано в антивідблискову фарбу.[5] Нижня частина літака темна, оскільки він літає на великій висоті (15 000 м), і на такій висоті темно-сірий колір добре зливається з небом. Передбачається, що літак оснащений датчиком світла, спрямованим угору, який повідомляє пілота про необхідність збільшити або зменшити висоту, щоб відповідати зміні яскравості неба.[84] Початковий проєкт передбачав використання баків із хімікатом, що запобігає утворенню конденсаційного сліду, але в серійних літаках це було замінено на сенсор сліду, який повідомляє екіпаж про необхідність зміни висоти польоту.[85] B-2 вразливий до візуального виявлення на відстані 20 морських миль (37 км) або менше.[54] Літак зберігається в спеціалізованому кондиціонованому ангарі вартістю 5 мільйонів доларів, який підтримує стан стелс-покриття. Раз на сім років це покриття обережно змивається кристалізованим пшеничним крохмалем, щоб перевірити поверхню літака на наявність вм’ятин чи подряпин.[86]

Радар

[ред. | ред. код]

Чистий, аеродинамічно ефективний дизайн літаючого крила B-2 не лише забезпечує виняткову дальність польоту, а й сприяє зменшенню його радіолокаційної помітності.[87] Повідомляється, що ефективна площа розсіювання (ЕПР) B-2 становить приблизно 0,1 м².[9]

Конструкція літаючого крила найбільше наближена до так званої нескінченно плоскої пластини — ідеальної форми для стелс-технологій, оскільки вона не має кутів, які могли б відбивати радіохвилі назад до радара (початково концепт Northrop ATB мав більш плоску форму, але з часом об’єм збільшувався відповідно до конкретних військових вимог).[88] Відсутність вертикальних поверхонь, що відбивають радарні сигнали в боковому напрямку, також зменшує бокову ефективну площу розсіювання.[89]

Радіолокаційні системи, що працюють на нижчих частотах (діапазон S або L), здатні виявляти та супроводжувати деякі стелс-літаки з численними кермами керування, як-от канарди (ПГО) або вертикальні стабілізатори, оскільки довжина хвилі радара в такому разі може перевищити певний поріг і викликати резонансний ефект.[90]

Ілюстрація основних кутів відбиття радарних променів від B-2

Зменшення ЕПР завдяки формі вже спостерігалося у британського стратегічного бомбардувальника Avro Vulcan, а також у F-117 Nighthawk ПС США. F-117 використовував плоскі поверхні (техніка гранування) для контролю радіолокаційного відбиття, оскільки під час його розробки на початку 1970-х комп’ютерні технології дозволяли моделювати лише радарне відбиття від простих, плоских поверхонь. До 1980-х років обчислювальні досягнення дали змогу моделювати відбиття від складніших вигнутих форм.[91]

B-2 має численні вигнуті та заокруглені поверхні на всьому відкритому фюзеляжі для розсіювання радарних променів. Ця технологія, відома як безперервна кривина, стала можливою завдяки досягненням у сфері обчислювальної аеродинаміки, і вперше була випробувана на літаку Northrop Tacit Blue.[92]

Інфрачервоне випромінювання

[ред. | ред. код]
Прогалину під повітрозабірником створено з метою недопущення потрапляння граничного шару в реактивний двигун.

Деякі аналітики стверджують, що інфрачервоні системи пошуку й супроводу (IRST; англ. Infra-red search and track) можуть бути ефективними проти малопомітних літаків, оскільки будь-яка поверхня літака нагрівається внаслідок тертя з повітрям. За допомогою двоканального IRST можлива детекція CO₂ (максимальне поглинання на довжині хвилі 4,3 мкм) шляхом порівняння відмінностей між низькочастотним і високочастотним каналами.[93][94]

Розташування двигунів глибоко всередині фюзеляжу також мінімізує теплову видимість або інфрачервоний слід від вихлопу.[5][6] У зоні забору повітря холодне повітря з прикордонного шару під основним повітрозабірником надходить до фюзеляжу (всмоктування прикордонного шару, вперше випробуване на Northrop X-21) і змішується з гарячими вихлопними газами безпосередньо перед соплами (подібно до Ryan AQM-91 Firefly). Згідно із законом Стефана–Больцмана, це призводить до зменшення кількості енергії (теплового випромінювання в інфрачервоному спектрі), що випромінюється, а отже – до зниження теплового сліду. Отримане охолоджене повітря проходить по поверхні, складеній з теплостійких елементів із вуглепластика та титанових сплавів, які розсіюють повітря вбік, прискорюючи його охолодження.[78] У B-2 відсутні форсажні камери, оскільки гарячий вихлоп значно підвищував би інфрачервоний слід; подолання звукового бар’єра спричинило б очевидний звуковий удар і аеродинамічне нагрівання обшивки літака, що також збільшувало б інфрачервоний слід.

Матеріали

[ред. | ред. код]

Згідно з принципом Гюйгенса–Френеля, навіть дуже пласка поверхня все одно буде відбивати радарні хвилі, хоча й значно менше, ніж при відбитті під прямим кутом. Додаткове зменшення радіолокаційної помітності досягається завдяки використанню різноманітних радіопоглинальних матеріалів (RAM; англ. Radar-absorbent materials), які поглинають і нейтралізують радарне випромінювання. Основна частина B-2 виготовлена з вуглецево-графітового композитного матеріалу, який міцніший за сталь, легший за алюміній і поглинає значну частину радарної енергії.[95]

B-2 збирається з надзвичайно високою точністю, щоб уникнути витоків рідин, які можуть збільшити його радарну помітність.[60] Також були впроваджені інновації, такі як матеріал альтернативної високочастотної дії (AHFM; англ. Alternate high frequency material) і автоматизовані методи нанесення матеріалу, які покращують радіопоглинальні властивості літака та зменшують потребу в обслуговуванні.[96][5] На початку 2004 року компанія Northrop Grumman почала наносити новостворений AHFM на експлуатаційні B-2.[97] Для збереження ефективності складних радіопоглинальних матеріалів і покриттів кожен B-2 зберігається в ангарі з кліматичним контролем (Extra Large Deployable Aircraft Hangar System), який достатньо великий, щоб вмістити розмах крила в 52 м.[98]

Заміна

[ред. | ред. код]
Докладніше: B-21 Raider

У 1998 році конгресовий комітет рекомендував ПС США переорієнтувати ресурси з подальшого виробництва B-2 на розробку нового бомбардувальника — або абсолютно нового, або модифікованої версії B-2. У своєму плані розвитку бомбардувальної авіації на 1999 рік ПС відкинули рекомендації комітету, вважаючи, що наявний флот бомбардувальників можна утримувати до 2030-х років. ПС вважали, що розробку нового літака можна розпочати у 2013 році, аби замінити застарілі B-2, B-1 і B-52 приблизно у 2037 році.[99][100]

Хоча раніше ПС США планували експлуатувати B-2 до 2058 року, бюджет на 2019 фінансовий рік передбачив його списання «не пізніше 2032 року». Також було перенесено строк виведення з експлуатації B-1 на 2036 рік, а строк служби B-52 подовжено до 2050-х років, оскільки B-52 має нижчі витрати на обслуговування, більш універсальне озброєння для звичайних місій і здатен нести ядерні крилаті ракети (що за умовами договору заборонено для B-1). Рішення про дострокове виведення B-2 було ухвалено через надто високу вартість утримання невеликого флоту з 20 літаків. Його місце як малопомітного бомбардувальника поступово займе B-21 Raider, починаючи з середини 2020-х років.[10]

Система укриттів B-2

[ред. | ред. код]

B-2 обслуговуються в мобільних ангарах з контрольованим мікрокліматом, які називаються B-2 Shelter Systems (B2SS).[101] Ці ангари виготовляє компанія American Spaceframe Fabricators Inc., і кожен з них коштує приблизно 5 мільйонів доларів США.[101] Необхідність у спеціалізованих ангарах виникла у 1998 році, коли з’ясувалося, що B-2, які перебували на базі ПС Андерсен, не мали необхідного кліматичного середовища для технічного обслуговування. У 2003 році програмою B2SS керував офіс програми бойової підтримки на авіабазі Еглін. Відомо, що ангари B2SS були розгорнуті на військово-морській базі Дієго-Гарсія та на авіабазі ПС Великої Британії Ферфорд.[101]

Бойове застосування

[ред. | ред. код]
Скидання бомб Mk 82 під час навчань у Тихому Океані недалеко від Пойнт Мугу (Каліфорнія)
  • Перший випадок бойового застосування було зафіксовано під час операції НАТО в Югославії в 1999 р. Тоді було скинуто понад 600 високоточних бомб JDAM, які також були застосовані вперше.[102] При цьому B-2 здійснювали безпосадкові перельоти з бази ПС «Вайтмен» у штаті Міссурі в Косово та назад. За перші вісім тижнів бойових дій B-2 знищили третину намічених цілей.[27] Шість бомбардувальників виконали безпосадковий переліт з авіабази в Міссурі до Югославії, завдали авіабомбових ударів по цілях і повернулися назад. Такі польоти тривали 30 годин. За час війни B-2 скинули 11 % усіх авіабомб, скинутих на Югославію в ході операції, хоча здійснили лише 50 бойових вильотів, при загальній кількості 34 000.[103]
  • B-2 застосовувалися у війнах в Іраку та Афганістані. Тоді з дозаправкою в повітрі, але без посадки, B-2 здійснив один із найдовших своїх бойових вильотів, злетівши з авіабази «Вайтмен» у штаті Міссурі, виконавши бойове завдання та повернувшись на рідну базу.[27]
  • Під час військової операції «Іракська свобода» в 2003 р., B-2 здійснювали бойові вильоти з атола Дієго-Гарсія та іншої передової бази, назва якої не розголошується. З двох цих позицій було здійснено 22 бойових вильоти. З авіабази «Вайтмен» було здійснено 27 бойових вильотів. Під час 49 вильотів було скинуто понад 300 тонн боєприпасів. Тривалість бойових вильотів склала більше 30 годин. Під час одного з вильотів B-2 залишався в повітрі без посадки протягом 50 годин.[27]
  • 19 березня 2011 року, під час військової операції «Одіссея. Світанок», з бази ПС «Вайтмен», штат Міссурі, були підняті три B-2 американських ПС. Разом із двома бомбардувальниками B-1B з Південної Дакоти вони були направлені в Лівію. За час усієї операції B-2 знищили 45, а B-1B — 105 цілей. Серед яких були склади озброєння, об'єкти ППО, командно-контрольні пункти, об'єкти обслуговування авіаційної та іншої військової техніки.[104][105]
  • 28 березня 2013 року два бомбардувальники B-2 здійснили політ протяжністю 21 000 км з авіабази Вайтмен у Міссурі до Південної Кореї та назад, скинувши навчальні боєприпаси на полігоні Джик До.[106][107]
  • 18 січня 2017 року два B-2 атакували табір підготовки бойовиків ІДІЛ за 30 км на південний захід від міста Сірт, Лівія, знищивши близько 85 бойовиків. Бомбардувальники скинули загалом 108 керованих бомб JDAM вагою по 500 фунтів (230 кг) кожна. Після цього удару безпілотник MQ-9 Reaper випустив ракети Hellfire. Кожен B-2 здійснив 33-годинний політ туди й назад з авіабази Вайтмен, при цьому було виконано чотири або п'ять (за різними даними) дозаправок у повітрі.[108][109]
  • 16 жовтня 2024 року B-2A завдали ударів по складах озброєння в Ємені, зокрема по підземних об'єктах, що належать хуситам.[110] У рамках кампанії проти хуситів, які нападали на міжнародне судноплавство під час кризи в Червоному морі, були уражені п'ять укріплених підземних складів озброєнь. Вважається, що ці удари також мали на меті надіслати сигнал Ірану, продемонструвавши здатність стелс-бомбардувальника знищувати заглиблені об'єкти.[111][112] Як база для підготовки до ударів використовувалася авіабаза ПС Австралії Тіндал у Північній території Австралії.[113]
  • 22 червня 2025 року США завдали удару по ядерних об'єктах в Ірані. Шість стратегічних бомбардувальників B-2A скинули «дюжину протибункерних бомб вагою 30 000 фунтів (13 т.) на об’єкт у Фордо (завод зі збагачення палива у Фордо)», а сьомий літак скинув дві такі бомби на Натанз.[114][115]

Аварії та катастрофи

[ред. | ред. код]

За офіційними даними США у 2010 році в мирний час було втрачено один бомбардувальник B-2: 23 лютого 2008 року літак B-2 (серійний номер 89-0127, «Дух Канзасу») зазнав аварії біля берегів тихоокеанського острова Гуам на американській військовій базі Андерсен. Це був перший випадок аварії літака цього типу, бомбардувальник мав понад 5000 льотних годин (майже 7 місяців). Двом пілотам вдалося катапультуватися. Після аварії польоти всіх літаків цього типу були припинені. Наприкінці квітня 2008 року польоти були відновлені.[116]

Комісія з розслідування дійшла висновку, що причиною аварії стала недбалість наземного персоналу, який не включив обігрів приймача повітряного тиску для видалення з його поверхні конденсату.[116][117] Через це система керування літака отримувала завищене значення швидкості та передчасно дала команду на відрив від землі. Дії екіпажу визнані правильними, інших відхилень від штатного режиму в роботі бортових систем не виявлено, а моделювання ситуації на тренажері показало, що врятувати літак було неможливо.[117]

26 лютого 2010 року через виникнення пожежі в одному з двигунів довелось аварійно припинити зліт літака з авіабазі на Гуам. Попри запевнення ПС США про «незначні» ушкодження, ремонт літака тривав два роки.[118]

23 жовтня 2018 року літак B-2 Spirit ПС США здійснив аварійне приземлення на авіабазі в Колорадо-Спрінгз. Характер несправності та її причина офіційно повідомлена не була. Обидва члена екіпажу ушкоджень не отримали.[118]

14 вересня 2021 року під час виконання навчального польоту на борту B-2 Spirit сталась несправність, під час аварійного приземлення на авіабазі «Вайтмен» (штат Міссурі) літак було пошкоджено, він вислизнув за межі злітно-посадкової смуги. Внаслідок інциденту ніхто не постраждав, пожежі не було.[119]

10 грудня 2022 року через несправність у польоті один із бомбардувальників B-2 здійснив аварійну посадку на авіабазі Вайтмен.[120] Під час інциденту ніхто з екіпажу чи персоналу не постраждав; після аварії виникла пожежа, яку швидко ліквідували.[121] Після цього всі B-2 були тимчасово зняті з польотів.[122] 18 травня 2023 року представники Повітряних сил скасували призупинення польотів, не розкривши жодних подробиць про причини інциденту чи заходи, вжиті для повернення літаків до експлуатації.[123] У травні 2024 року Повітряні сили оголосили, що пошкоджений B-2 буде списано, оскільки його визнано «економічно недоцільним до ремонту». Хоча конкретна вартість не була названа, рішення, ймовірно, було зумовлене майбутнім введенням у стрій нового бомбардувальника B-21. Після аварії B-2 у 2010 році повернення літака до експлуатації тривало майже чотири роки й коштувало понад 100 мільйонів доларів — тоді ці зусилля вважалися виправданими, аби не втратити один із небагатьох стратегічних бомбардувальників з можливістю прориву ППО. Однак наближення введення B-21 і заплановане виведення B-2 з експлуатації після 2029 року, імовірно, змусили керівництво ПС вирішити, що витрати на ремонт не виправдані, адже літак усе одно невдовзі буде списаний.[124]

B-2 в музеях

[ред. | ред. код]
Відновлений повнорозмірний випробувальний зразок B-2 Spirit представлений у «Галереї Холодної війни» Національного музею Повітряних сил США

Жоден з діючих B-2 не був знятий з озброєння Повітряних сил США для постійної експозиції. Однак B-2 час від часу демонструються на землі під час різних авіашоу.

Випробувальний зразок B-2 (с/н AT-1000), другий із двох, побудованих без двигунів і приладів, який використовувався для статичних випробувань, було встановлено на експозиції у 2004 році в Національному музеї Повітряних сил США біля Дейтона, штат Огайо.[125] Цей зразок успішно пройшов усі випробування на міцність, перш ніж фюзеляж зазнав руйнування. Команда реставраторів музею витратила понад рік на повторне складання пошкодженого корпусу. Фюзеляж експозиційного зразка має маркування, що імітує Spirit of Ohio (с/н 82-1070) — той B-2, який використовували для випробувань на стійкість до екстремальних температур. В експозиції також представлена стулка передньої стійки шасі Spirit of Ohio з художньою композицією «Вогонь і лід», яку намалювали та підписали техніки, що проводили температурні випробування.[125]

Льотно-технічні характеристики

[ред. | ред. код]
Габаритне креслення бомбардувальника B-2

Джерела даних: Сторінка ПС США,[27] B-2 Spirit: The Most Capable War Machine on the Planet,[40] B-2 Spirit. The Great Book of Modern Warplanes,[53] Northrop Grumman[126]

Технічні характеристики

[ред. | ред. код]
  • Екіпаж: 2 особи
  • Довжина: 20,90 м
  • Розмах крила: 52,12 м
  • Висота: 5,10 м
  • Площа крила: 478 м²
  • Маса:
    • порожнього: 71 700 кг
    • нормальна злітна маса: 152 200 кг
    • максимальна злітна маса: 170 600 кг
    • маса палива: 75 750 кг
    • маса корисного навантаження: офіційна заявлена 18 000+ кг,[c][126] за оцінками до 22 730 кг (до 27 000 кг після модернізації[47])
  • Навантаження на крило:
    • при максимальній злітній масі: 372 кг/м²
    • при нормальній злітній масі: 332 кг/м²
  • Двигун:
  • Тягооснащеність:
    • при нормальній злітній масі: 0,20 кгс/кг
    • при максимальній злітній масі: 0,18 кгс/кг
  • Навантаження на крило: 329 кг/м²
Зліт B-2 з бази Повітряних сил США «Андерсен», що розташовується на острові Гуам у Тихому Океані

Льотні характеристики

[ред. | ред. код]
  • Максимальна швидкість:
    • на великій висоті (12 000 м): 1010 км/год
    • на малій висоті (над рівнем моря): 0,95 Маха (~1160 км/год)
  • Крейсерська швидкість: 900 км/год (на великій висоті)
  • Дальність польоту:
    • максимальна: 11 100 км
    • бойовий радіус дії: 5 300 км
  • Тривалість польоту: до 6,5 год
  • Практична стеля: 15 200 м
  • ЕПР: за деякими даними, від ~0,0014 до ~0,1 м²

Озброєння

[ред. | ред. код]
  • Бойове навантаження: Два внутрішні відсіки для озброєння та корисного навантаження до 18 000 кг; за оцінками до 22 730 кг (до 27 000 кг після модернізації[47])
  • Ядерна зброя: 16 × В61-11 (340 кілотонн) або 16 × B83 (1,1 мегатонн) або 16 × AGM-129 ACM або 16 × AGM-131 SRAM II[en]
  • Звичайні бомби: 80 × Mk.82 або 16 × Mk.84 або 36 касетних бомб × CBU-87/CBU-89 GATOR
  • Протибункерні бомби: 2 × GBU-57 Massive Ordnance Penetrator[127]
  • Високоточне озброєння: 8 × GBU-28 або 16 × AGM-154 JSOW або 16 × GBU-31 JDAM[70]
  • Крилаті ракети: 16 × AGM-158 JASSM[70]

Оператори

[ред. | ред. код]

Перебувають у складі 509-го бомбардувального авіаційного крила глобального ударного командування (авіабаза Вайтмен, штат Міссурі), у складі двох бойових ескадрилей (13 і 393) а також однієї навчально-бойової (394 ескадрильї). Остання своїх B-2 не має, для навчань переганяються машини з бойових ескадрилей. Ще один B-2 використовується для випробувань.

У культурі

[ред. | ред. код]
B-2 Stealth Bike від Northrop Grumman, виставлений перед літаком B-2 Spirit.

B-2 Spirit з'являвся в кількох фільмах завдяки своєму унікальному дизайну та асоціації з високотехнологічними військовими операціями. B-2 Spirit є «зіркою Голлівуду» завдяки його «футуристичному» вигляду.[129] У бойовику «Зламана стріла» B-2 Spirit відіграє ключову роль у сюжеті, де викрадений бомбардувальник використовується для транспортування ядерної зброї: літак зображений як високотехнологічна зброя, що підкреслює його стелс-характеристики.[130] У фільмі «День незалежності» ескадрилья B-2 з бази ПС Вайтмен бере участь у ядерному ударі по інопланетному кораблю над Х'юстоном, а літак символізує могутність та технологічність армії США.[131] У фільмі «Капітан Марвел» B-2 Spirit з'являється в епізодичній сцені, пов'язаній із військовими операціями на Землі; дія фільму розгортається в 1990-х роках, і B-2, як сучасний на той час стелс-бомбардувальник, використовується для підкреслення технологічної переваги ПС США.[129] На бомбардувальнику B-2 Spirit можна «політати» в відеоіграх серії Microsoft Flight Simulator.[132] Також він зустрічається в серії шутерів від першої особи Call of Duty, в серії аркадних авіасимуляторів Ace Combat, серії глобальних покрокових стратегій Civilization, а також в багатьох відеоіграх про сучасні або гіпотетичні конфлікти.[133]

Концепт-кар Nissan Bladeglider EV, дизайн якого натхненний літаками B-2 Spirit та «Конкорд»

Окрім кінематографа та відеоігор, B-2 Spirit є помітним елементом американської культури через його участь у публічних заходах, таких як прольоти над стадіонами під час великих спортивних подій. Наприклад, проліт B-2 над Rose Bowl, підкреслив його символічну роль як втілення технологічної величі та національної гордості США. На думку журналістів, такі демонстрації викликають захоплення публіки та зміцнюють образ B-2 як ікони сучасної авіації.[134]

На честь 20-річчя першого польоту B-2 Spirit компанія Orange County Choppers створила натхненний дизайном літака мотоцикл B-2 Stealth Bike, який демонструвався протягом 2009 року на виставкових подіях, що проводила корпорація Northrop Grumman.[135] Окрім цього, зовнішній вигляд бомбардувальника B-2 Spirit та надзвукового пасажирського літака «Конкорд» стали джерелом натхнення для концепт-кара Nissan Bladeglider EV, презентованого на Токійському автосалоні 2013 року.[136]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Від англ. spirit — дух
    Індекс B (bomber) у чинній системі позначення авіації та ракет означає «бомбардувальник».
  2. ↑ Для порівняння, ЕПР стратегічного бомбардувальника B-52 — 100 м², а багатоцільового винищувача Су-27 — 15 м²[7]
  3. ↑ Точна інформація стосовно бойового навантаження B-2 Spirit є засекреченою

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж B-2 Bomber: Cost and Operational Issues (Letter Report, 08/14/97, GAO/NSIAD-97-181). Архів оригіналу за 21 липня 2014. Процитовано 5 жовтня 2012. [Архівовано 2014-07-21 у Wayback Machine.]
  2. ↑ What Was the U.S. GDP Then?. MeasuringWorth (англ.). Процитовано 26 червня 2025.
  3. ↑ а б в Norris, Guy (2 грудня 2022). The Story Behind Aviation Week's B-2 Rollout Photo Scoop. aviationweek.com.
  4. ↑ а б в г "Northrop B-2A Spirit fact sheet." [Архівовано 28 лютого 2008 у Wayback Machine.] National Museum of the United States Air Force. Retrieved 13 September 2009.
  5. ↑ а б в г д е Tucker, 2010, p. 177.
  6. ↑ а б Croddy;Wirtz, 2005, p. 342.
  7. ↑ Radar Cross Section (RCS). Globalsecurity.org. Процитовано 7 серпня 2025.
  8. ↑ B-2A Spirit. Архів оригіналу за 24 лютого 2013. Процитовано 5 жовтня 2012.
  9. ↑ а б Richardson, 2001, p. 57.
  10. ↑ а б USAF to Retire B-1, B-2 in Early 2030s as B-21 Comes On-Line. Air & Space Forces Magazine (амер.). 9 лютого 2018. Архів оригіналу за 17 грудня 2022. Процитовано 17 грудня 2022.
  11. ↑ Rao, G.A. and S.P. Mahulikar. «Integrated review of stealth technology and its role in airpower». Aeronautical Journal, v. 106 (1066), 2002, pp. 629—641.
  12. ↑ Crickmore, 2003, p. 9.
  13. ↑ "Stealth Aircraft." [Архівовано 21 липня 2011 у Wayback Machine.] U.S. Centennial of Flight Commission, 2003. Retrieved 5 November 2012.
  14. ↑ Crickmore, 2003, p. 20.
  15. ↑ Griffin;Kinnu, 2007, pp. 14—15.
  16. ↑ Aronstein;Piccirillo, 1997, p. 33.
  17. ↑ The integrator, Northrop Grumman (newspaper), Vol. 8, No. 12; 30 June 2006, p. 8. author: Carol Ilten.
  18. ↑ Withington, 2006, p. 7.
  19. ↑ а б в Pace, 1999, pp. 20—27.
  20. ↑ а б в Rich;Janos, 1996.
  21. ↑ Northrop B-2A Spirit. joebaugher.com. Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 12 січня 2015.
  22. ↑ Donald, 2003, p. 13.
  23. ↑ Sweetman 1991, pp. 21, 30.
  24. ↑ Spick, 2000, p. 339.
  25. ↑ Van Voorst, Bruce. "The Stealth Takes Wing." Time, 31 July 1989. Retrieved 13 September 2009.
  26. ↑ Griffin;Kinnu, 2007, pp. ii—v.
  27. ↑ а б в г д е ж и B-2 SPIRIT (af.mil). Архів оригіналу за 16 липня 2012. Процитовано 16 липня 2012.
  28. ↑ YouTube. Архів оригіналу за 12 липня 2015. Процитовано 5 лютого 2015 — через YouTube.
  29. ↑ Vartaebedian, Ralph. "Defense worker loses job over his ties to India". [Архівовано 7 листопада 2012 у Wayback Machine.] Los Angeles Times, 16 February 1993.
  30. ↑ Atkinson, Rick (9 жовтня 1989). Unraveling Stealth's 'Black World'. The Washington Post (амер.). Процитовано 23 червня 2025.
  31. ↑ а б в Pace, 1999, pp. 29—36.
  32. ↑ AP. "Stealth bomber classified documents missing." [Архівовано 15 серпня 2022 у Wayback Machine.] The New York Times, 24 June 1987. Retrieved 13 September 2009.
  33. ↑ Thomas Patrick Cavanaugh. Locate a Federal Inmate. Federal Bureau of Prisons. Архів оригіналу за 29 січня 2014. Процитовано 5 вересня 2023.
  34. ↑ "Press Release." FBI Honolulu. Retrieved:: 1 December 2010.
  35. ↑ Foster, Peter. "Engineer jailed for selling US stealth bomber technology to China." [Архівовано 3 липня 2017 у Wayback Machine.] The Telegram, 24 January 2011.
  36. ↑ Pace, 1999, pp. 75—76.
  37. ↑ «Air Force names final B-2 bomber 'Spirit of America'.» [Архівовано 25 жовтня 2012 у Wayback Machine.] fas.org, 14 July 200. Retrieved 16 June 2010.
  38. ↑ B-2 Spirit (fas.org). Архів оригіналу за 12 жовтня 2007. Процитовано 5 жовтня 2012.
  39. ↑ «B-2.» [Архівовано 12 жовтня 2007 у Wayback Machine.] fas.org. Retrieved 16 June 2010.
  40. ↑ а б Pace, 1999, Appendix A.
  41. ↑ B-2 Bomber: Cost and Operational Issues (Letter Report, 08/14/97, GAO/NSIAD-97-181). Архів оригіналу за 21 липня 2014. Процитовано 5 жовтня 2012. [Архівовано 2014-07-21 у Wayback Machine.]
  42. ↑ Axe, David. "Why Can't the Air Force Build an Affordable Plane?" [Архівовано 23 квітня 2017 у Wayback Machine.] The Atlantic, 26 March 2012. Retrieved 30 June 2012.
  43. ↑ Trimble, Stephen (26 серпня 2011). US Air Force combat fleet's true operational costs revealed. The DEW Line. Архів оригіналу за 20 жовтня 2012. Процитовано 1 липня 2012.
  44. ↑ «Northrop Grumman Adding Mobile Targets to B-2 Bomber Capabilities.» [Архівовано 18 серпня 2012 у Wayback Machine.] Northrop Grumman, 7 February 2008. Retrieved: 13 September 2009.
  45. ↑ «B-2 radar modernization program contract awarded.» US Air Force, 30 December 2008. Retrieved: 13 September 2009.
  46. ↑ «USAF Awards B-2 Radar Upgrade Production.»[недоступне посилання] Aviation Week, 30 December 2008. Retrieved: 13 September 2009.
  47. ↑ а б в Mayer, Daryl. Northrop Grumman and USAF Verify Proper Fit of 30,000lb Penetrator Weapon on B-2 Bomber [Архівовано 21 серпня 2009 у Wayback Machine.] defpro.com, 22 July 2009. Retrieved: 13 September 2009.
  48. ↑ Northrop Gumman Set To Resolve B-2 Aft Deck Cracks ‘Once and For All’. Defense Daily (англ.). Процитовано 23 липня 2025.
  49. ↑ B-2 Spirit Stealth Bomber Completes First Ever 18.5-Hour Polar Test Mission to Validate High Speed Data Upgrade to Flight Management Software. Northrop Grumman (англ.). Архів оригіналу за 14 вересня 2012. Процитовано 14 вересня 2012.
  50. ↑ Photo Release — Northrop Grumman Completes Field Installations of New B-2 Radar System. Northrop Grumman (англ.). Архів оригіналу за 30 вересня 2012. Процитовано 30 вересня 2012.
  51. ↑ Northrop Grumman модернізує стратегічні бомбардувальники B-2 Spirit. Мілітарний. 25 серпня 2022.
  52. ↑ а б в Croddy;Wirtz, 2005, pp. 341—342.
  53. ↑ а б Spick, 2000, pp. 340—341.
  54. ↑ а б в г д Chiles, James R. (September 2013). The Stealth Bomber Elite. Air & Space. Архів оригіналу за 12 листопада 2013. Процитовано 9 вересня 2013.
  55. ↑ Noland, David. "Bombers: Northrop B-2 [Архівовано 25 квітня 2014 у Wayback Machine.]" Infoplease, 2007. Retrieved 24 April 2014.
  56. ↑ "The B-2 Spirit stealth bomber [Архівовано 25 квітня 2014 у Wayback Machine.]" Military Heat, 2007. Retrieved 24 April 2014.
  57. ↑ B-49 – United States Nuclear Forces. Архів оригіналу за 26 березня 2019. Процитовано 29 липня 2018.
  58. ↑ Heppenheimer, T. A. (September 1986). Stalth – First glimpses of the invisible aircraft now under construction. Popular Science. с. 76. Архів оригіналу за 5 лютого 2021. Процитовано 27 жовтня 2020.
  59. ↑ B-2 Spirit Stealth Bomber Facts (PDF). Northrop Grumman. 14 березня 2007. Архів (PDF) оригіналу за 9 жовтня 2022. Процитовано 15 червня 2016.
  60. ↑ а б Tirpak, John A. (April 1996). With the First B-2 Squadron. Air Force Magazine. 79 (4). Архів оригіналу за 12 листопада 2013.
  61. ↑ Kenagy, David N., Christopher T. Bird, Christopher M. Webber and Joseph R. Fischer. "Dextroamphetamine Use During B-2 Combat Mission." [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.] Aviation, Space, and Environmental Medicine, Volume 75, Number 5, May 2004, pp. 381–386.
  62. ↑ а б Langewiesche, William (July 2018). An Extraordinarily Expensive Way to Fight ISIS. The Atlantic. Архів оригіналу за 27 червня 2018.
  63. ↑ а б Tucker, 2010, p. 39.
  64. ↑ Moir;Seabridge, 2008, p. 398.
  65. ↑ Richardson, 2001, pp. 120—121.
  66. ↑ а б в "Air Force programs: B-2." [Архівовано 27 липня 2011 у Wayback Machine.] Project On Government Oversight (POGO), 16 April 2004. Retrieved 13 September 2009.
  67. ↑ Evans, 2004, p. 13.
  68. ↑ Mayer, Daryl. "Northrop Grumman and USAF Verify Proper Fit of 30,000 lb Penetrator Weapon on B-2 Bomber." [Архівовано 21 серпня 2009 у Wayback Machine.] defpro.com, 22 July 2009. Retrieved 13 September 2009.
  69. ↑ Britzky, Haley; Robinson, Lou (18 червня 2025). Israel has pushed the US to use its ‘bunker buster’ bomb on Iran. Here’s what the weapon can do. CNN. Процитовано 19 червня 2025. B-2 Spirit – a multi-role heavy bomber – is the only aircraft able to employ the bomb operationally
  70. ↑ а б в Northrop Grumman — B-2 Spirit Weapons (англійською) . Архів оригіналу за 3 червня 2012. Процитовано 5 жовтня 2012.
  71. ↑ Northrop Grumman модернізує стратегічні бомбардувальники B-2 Spirit. Мілітарний. Процитовано 7 липня 2025.
  72. ↑ Sweetman, Bill (1999). Inside the Stealth Bomber. Zenith Imprint. с. 57. ISBN 978-1-61060-689-9. Архів оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 19 жовтня 2016.
  73. ↑ а б Sweetman, 2005, p. 73.
  74. ↑ Air Force Upgrades B-2 Stealth Bomber as Modern Air Defenses Advance [Архівовано 26 листопада 2016 у Wayback Machine.] – Military.com, 24 April 2015
  75. ↑ Siuru, 1993, p. 118.
  76. ↑ Air Warfare. ABC-CLIO. 2002. с. 466. ISBN 978-1-57607-345-2. Архів оригіналу за 5 лютого 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
  77. ↑ Page, Lewis. "Upgrade drags Stealth Bomber IT systems into the 90s." [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.] The Register, 11 July 2008.
  78. ↑ а б Jane's Aircraft Upgrades 2003, p. 1711f
  79. ↑ "AN/APQ-181 Radar System." [Архівовано 24 серпня 2012 у Wayback Machine.] Raytheon. Retrieved 11 August 2012.
  80. ↑ Moir;Seabridge, 2008, p. 397.
  81. ↑ Moir;Seabridge, 2008, pp. 256—258.
  82. ↑ "Flight Control Actuation System Integrator for the B-2 Spirit." [Архівовано 22 вересня 2012 у Wayback Machine.] Moog. Retrieved 11 August 2012.
  83. ↑ а б Chudoba, 2001, pp. 201—202.
  84. ↑ Sweetman, Bill (1999). Inside the Stealth Bomber. Zenith Imprint. с. 55. ISBN 978-1-61060-689-9. Архів оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 19 жовтня 2016.
  85. ↑ Gosnell, Mariana. "Why contrails hang around." [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.] Air & Space magazine, 1 July 2007. Retrieved 13 September 2009.
  86. ↑ Sebastien Roblin (11 листопада 2018). Why the Air Force Only Has 20 B-2 Spirit Stealth Bombers. National Interest. Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 5 листопада 2020.
  87. ↑ Siuru, 1993, pp. 114—115.
  88. ↑ B-2: The Spirit of Innovation (PDF). Northrop Grumman Corporation. Архів (PDF) оригіналу за 8 квітня 2023. Процитовано 15 жовтня 2023.
  89. ↑ Osborn, Kris (15 листопада 2018). America's New B-21 Stealth Bomber vs. Russia's S-300 or S-400: Who Wins?. nationalinterest.org. Архів оригіналу за 15 листопада 2018. Процитовано 16 листопада 2018.
  90. ↑ Majumdar, Dave (8 листопада 2018). How Russia Could Someday Shootdown an F-22, F-35 or B-2 Stealth Bomber. nationalinterest.org. Архів оригіналу за 20 листопада 2018. Процитовано 21 листопада 2018.
  91. ↑ Rich, 1996, p. 21.
  92. ↑ Christopher Lavers (2012). Reeds Vol 14: Stealth Warship Technology. Bloomsbury Publishing. с. 13. ISBN 978-1-4081-7553-8. Архів оригіналу за 5 лютого 2021. Процитовано 19 жовтня 2016.
  93. ↑ Radar, Cordless. RAND Report Page 37. Flight International. Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 16 грудня 2010.
  94. ↑ VI – Stealth aircraft: Eagles among sparrows?. Federation of American Scientist. Архів оригіналу за 13 лютого 2008. Процитовано 21 лютого 2008.
  95. ↑ Boyne, 2002, p. 466.
  96. ↑ Lewis, Paul. "B-2 to receive maintenance boost." [Архівовано 16 травня 2013 у Wayback Machine.] Flight International, 5 March 2002.
  97. ↑ Hart, Jim. "Northrop Grumman Applies New Coating to Operational B-2." [Архівовано 9 грудня 2011 у Wayback Machine.] "Northrop Grumman Integrated Systems", 19 April 2004.
  98. ↑ Fulghum, D.A. "First F-22 large-scale, air combat exercise wins praise and triggers surprise" (online title), "Away Game". Aviation Week & Space Technology, 8 January 2007. Retrieved 13 September 2009.
  99. ↑ Tirpak, John A. "The Bomber Roadmap" [Архівовано 29 лютого 2016 у Wayback Machine.]. Air Force Magazine, June 1999. Retrieved 30 December 2015 (PDF version [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.])
  100. ↑ Grant, Rebecca. "Return of the Bomber, The Future of Long-Range Strike", pp. 11, 17, 29. Air Force Association, February 2007.
  101. ↑ а б в Specht, Wayne (16 січня 2003). Portable B-2 bomber shelters are built ... in parts (officially) unknown. Stars and Stripes. Архів оригіналу за 25 червня 2018. Процитовано 24 червня 2018.
  102. ↑ Myers, Dominique (2002), Acquisition Reform-Inside The Silver Bullet (PDF), Acquisition Review Journal, IX, no. 2 (Fall 2002): 312—322, архів оригіналу (PDF) за 26 вересня 2007, процитовано 1 вересня 2007
  103. ↑ Ho, David (30 червня 1999). Air Force Says Bomber Performed Well. Associated Press. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 19 квітня 2015 — через HighBeam Research. [Архівовано 2015-09-24 у Wayback Machine.]
  104. ↑ Air Force Magazine — Bombers over Libia (англійською) . Архів оригіналу за 3 червня 2012. Процитовано 5 жовтня 2012.
  105. ↑ Wired Magazine — Two Bombers, 24 Hours, 100 Libyan Targets Destroyed (англійською) . Архів оригіналу за 3 червня 2012. Процитовано 5 жовтня 2012.
  106. ↑ US flies stealth bombers over South Korea [Архівовано 3 квітня 2013 у Wayback Machine.] Agence France-Presse, 28 April 2013.
  107. ↑ «U.S. flies B-2 stealth bombers to S. Korea in 'extended deterrence mission' aimed at North». CBS News, 28 March 2013.
  108. ↑ Tomlinson, Lucas (19 січня 2017). B-2 bombers kill nearly 100 ISIS terrorists in Libya. Fox News. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 2 липня 2018.
  109. ↑ Langewiesche, William (July–August 2018). An Extraordinarily Expensive Way to Fight ISIS. The Atlantic. Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 2 липня 2018.
  110. ↑ Liebermann, Oren; Bertrand, Natasha; Britzky, Haley (16 жовтня 2024). US B-2 bombers strike Iran-backed Houthis in Yemen. CNN Politics (англ.). Процитовано 17 жовтня 2024.
  111. ↑ US long-range B-2 stealth bombers target underground bunkers of Yemen's Houthi rebels. ABC News. 16 October 2024.
  112. ↑ B-2 Spirits Just Sent A Very Ominous Message To Iran. The War Zone. 17 October 2024.
  113. ↑ Australian air base used as staging ground for US strike on Houthi weapon stores. ABC News (en-au) . 18 жовтня 2024. Процитовано 18 жовтня 2024.
  114. ↑ U.S. official said that six B-2 bombers dropped a dozen 30,000-pound bunker buster bombs. The New York Times (англ.). Процитовано 22 червня 2025.
  115. ↑ США вступили у війну проти Ірану — завдали ударів по ядерних об’єктах. Мілітарний. Процитовано 22 червня 2025.
  116. ↑ а б Аварія Spirit of Kansas - найдорожча авіакатастрофа в історії. Як ВПС США втратили ядерний бомбардувальник вартістю понад $2 млрд. Gagadget.com. Процитовано 23 липня 2025.
  117. ↑ а б Spirit Down: The First Operational Loss of a B-2 Stealth Bomber. The Aviation Geek Club (англ.). Процитовано 23 липня 2025.
  118. ↑ а б Tom Demerly (25 жовтня 2018). Everything We Know About The B-2 Spirit Emergency Landing in Colorado Springs. The Aviationist. Архів оригіналу за 26 жовтня 2018. Процитовано 26 жовтня 2018.
  119. ↑ Tyler Rogoway (14 вересня 2021). B-2 Stealth Bomber Damaged During Emergency Landing Incident. The War Zone. The Drive. Архів оригіналу за 16 вересня 2021. Процитовано 16 вересня 2021.
  120. ↑ Helfrich, Emma (12 грудня 2022). Runway At Whiteman AFB Remains Closed After B-2 Bomber Accident. The Drive (англ.). Архів оригіналу за 13 грудня 2022. Процитовано 13 грудня 2022.
  121. ↑ Epstein, Jake. A B-2 stealth bomber's emergency landing sparked a fire and damaged the plane, but the crew walked away unharmed. Business Insider (амер.). Архів оригіналу за 17 грудня 2022. Процитовано 17 грудня 2022.
  122. ↑ B-2 nuke bomber fleet is temporarily grounded due to safety issue | CNN Politics. CNN. 21 грудня 2022. Архів оригіналу за 22 грудня 2022. Процитовано 22 грудня 2022.
  123. ↑ Gordon, Chris (18 травня 2023). B-2 Safety Pause Lifted, Flights Set to Resume Within Days. Air And Space Forces Magazine (амер.). Архів оригіналу за 23 травня 2023. Процитовано 22 травня 2023.
  124. ↑ «USAF Will Retire, Not Repair, Damaged B-2; Fleet Shrinking to 19 Aircraft». Air & Space Forces Magazine. 13 May 2024.
  125. ↑ а б «Factsheet: Northrop B-2 Spirit.» [Архівовано 29 вересня 2011 у Wayback Machine.] National Museum of the United States Air Force. Retrieved: 24 August 2011.
  126. ↑ а б B-2 Technical Details. Northrop Grumman (англ.). Процитовано 27 жовтня 2023.
  127. ↑ New Video Of B-2 Bomber Dropping Mother Of All Bunker Busters Sends Ominous Message. The War Zone. 17 травня 2019. Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 11 червня 2020.
  128. ↑ IISS, 2025, p. 45.
  129. ↑ а б 10 Cool Secrets of the B-2 Spirit Stealth Bomber. Spyscape (англ.). Процитовано 8 липня 2025.
  130. ↑ B-2. Зламана стріла / Broken Arrow (1996). YouTube. Процитовано 8 липня 2025.
  131. ↑ Independence day / B-2 Spirit nuclear attack / 1996 / HD. YouTube. Процитовано 8 липня 2025.
  132. ↑ STEALTH BOMBER Top Mach Studios B-2A "Spirit" 4K Full Flight Review Microsoft Flight Simulator. YouTube. Процитовано 8 липня 2025.
  133. ↑ B-2 Spirit (англ.). giantbomb.com. Процитовано 8 липня 2025.
  134. ↑ The B-2 Spirit’s Rose Bowl Flyover Shows Its Cultural Power. The National Interest (англ.). Процитовано 8 липня 2025.
  135. ↑ B-2 Stealth Bike Unveiled At Whiteman AFB. Official United States Air Force Website (англ.). 21 січня 2009.
  136. ↑ Stephenson, Philip A. Nissan’s newest sports car was inspired by the stealth bomber. Quartz (англ.). Процитовано 8 липня 2025.

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Northrop Grumman B-2 Spirit

Література

[ред. | ред. код]
Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=B-2_Spirit&oldid=46486170