Франко Кордова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Франко Кордова
Франко Кордова
Франко Кордова
Особисті дані
Народження 21 червня 1944(1944-06-21) (80 років)
  Форлі, Італія
Зріст 180 см
Вага 77 кг
Громадянство  Італія
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
1960-1962 Італія «Флегреа»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1962–1963 Італія «Салернітана» 6 (1)
1963–1965 Італія «Катанія» 10 (1)
1965–1966 Італія «Інтернаціонале» 1 (0)
1966–1967 Італія «Брешія» 25 (0)
1967–1976 Італія «Рома» 212 (9)
1976–1979 Італія «Лаціо» 85 (2)
1979–1980 Італія «Авелліно» 5 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1975 Італія Італія 2 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Франко Кордова (італ. Franco Cordova, нар. 21 червня 1944, Форлі) — італійський футболіст, що грав на позиції півзахисника.

Виступав, зокрема, за «Рому» та «Лаціо», а також національну збірну Італії.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Народився 21 червня 1944 року в місті Форлі в родині неаполітанців. Вихованець юнацької команди «Флегреа».

У дорослому футболі дебютував 1962 року виступами за команду Серії С «Салернітана», в якій провів один сезон, взявши участь у 6 матчах чемпіонату.

1963 року перейшов у клуб вищого дивізіону «Катанія» і дебютував у Серії А 22 вересня 1963 року у матчі проти «Дженоа». У «Катанії» він грав протягом двох сезонів, але на поле виходив нечасто і в 1965 році він перейшов у «Інтернаціонале». З міланським клубом Кордова став чемпіоном Італії та володарем Міжконтинентального кубка, але зіграв лише в одному матчі Серії А 22 травня 1966 року проти «Наполі». Через це по заверешенні сезону Франко перейшов у «Брешію», де став грати значно частіше.

Влітку 1967 року Кордова перейшов у «Рому» і в середині сезону став основним гравцем команди, а потім і капітаном. Через рік з командою під керівництвом Еленіо Еррери він виграв Кубок Італії, що дозволило йому з клубом у сезоні 1969/70 зіграти в Кубку кубків. На цьому турнірі він дістався до півфіналу, де він та його товариші по команді боролися з польським «Гурник». У першому матчі в Римі була зафіксована нічия 1:1, у другому нічия в Польщі 2:2, а третя гра в Страсбурзі також закінчилась внічию 1:1. Рішення про визначення фіналіста вирішувалось жеребом, який італійський клуб програв. У наступні роки він продовжував грати в першому складі, але «Рома» не досягала великого успіху. Всього відіграв за «вовків» дев'ять сезонів своєї ігрової кар'єри, зігравши 212 матчів і забивши 9 голів у Серії А, а також був капітаном клубу з 1972 по 1976 роки.

У 1976 році Кордова перейшов до вічного місцевого суперника «Лаціо», зустрівши протести тіфозі «Роми». У першому сезоні він зайняв з клубом 5-е місце в Серії А, але у двох наступних місцях «орли» були в середині таблиці.

Сезон 1979/80 Кордова розпочав у «Авелліно», але через корупційний скандал, в результаті якого Кордова отримав дискваліфікацію на 1 рік і 2 місяці, він змушений був закінчити кар'єру у віці 36 років.

Виступи за збірну

[ред. | ред. код]

19 квітня 1975 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Італії у матчі з Польщею (0:0) на Стадіо Олімпіко в рамках відбору на Євро-1976. Через два тижні він відіграв другий і останній матч у складі, коли італійці перемогли Фінляндію (1:0) у Гельсінкі.

Статистика виступів

[ред. | ред. код]

Статистика виступів за збірну

[ред. | ред. код]
 Статистика матчів і голів за збірну — Італія Італія
Дата Місто Господарі Результат Гості Турнір Голи Примітки
19-4-1975 Рим Італія Італія 0 – 0 Польща Польща Відбір до ЧЄ 1976 -
5-6-1975 Гельсінкі Фінляндія Фінляндія 0 – 1 Італія Італія Відбір до ЧЄ 1976 -
Усього Матчів 2 Голів 0

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]
«Інтернаціонале»: 1965–1966
«Рома»: 1968–1969
«Інтернаціонале»: 1965
«Рома»: 1972

Особисте життя

[ред. | ред. код]

У 1970-х років Кордова був одружений з Сімоною Маркіні[it][1] , акторкою та телеведучою, дочкою Альваро Маркіні[it], що був президентом «Роми» в час, коли Кордова там виступав. Франко також був одружений з 2001 по 2002 рік з іншою акторкою та телеведучою Марісою Лоуріто.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Giorgio Dell’Arti, Massimo Parrini. Catalogo dei viventi. Marsilio, 2009. ISBN 9788831795999.

Посилання

[ред. | ред. код]