Наполі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Наполі»
S.S.C. Napoli logo.svg
Повна назва Società Sportiva Calcio
Napoli S.p.A

Рік заснування 1926
Місто Неаполь, Італія
Стадіон Сан-Паоло
Вміщує 60,240
Президент Італія Ауреліо Де Лаурентіс
Головний тренер Італія Мауріціо Саррі
Ліга Серія А
2016/17 3-є
Домашня
Виїзна
Запасна

«На́полі» (італ. Società Sportiva Calcio Napoli) — італійський футбольний клуб з міста Неаполь. Виступає у вищій італійській лізі («Серія А»). Був заснований 1926 року.

«Наполі» — дворазовий переможець чемпіонату Італії (1986/87, 1989/90), п'ятиразовий володар Кубка Італії. На європейській арені клуб має одне вагоме досягнення — перемога в Кубку УЄФА 1988/89[1][2]. «Наполі» є одним найсильнішим клубом Південної Італії[3] і 4-ю командою країни за кількістю вболівальників[4].

Починаючи з моменту заснування у 1926 році клуб кілька разів змінював назву. Спочатку він називався «Асоціація Кальчо Наполі», в 1964 році команда була перейменована в «Società Sportiva Calcio Napoli» і називалася так до 2004 року, коли «Наполі» спіткало банкрутство. Новий президент Ауреліо Де Лаурентіс відродив клуб під назвою «Наполі Соккер». У 2006 році він вирішив повернути стару назву — "Società Sportiva Calcio Napoli ".

З 1959 року клуб грає свої домашні матчі на стадіоні «Сан-Паоло». Їхній будинок кольору блакитної сорочки і білі шорти. Офіційний гімн клубу «’O surdato ’nnammurato». За клуб виступали такі зірки світового футболу як Дієго Марадона, Джанфранко Дзола, Фабіо Каннаваро, Едінсон Кавані і Гонсало Ігуаїн.

Історія[ред.ред. код]

Зародження (1904—1926)[ред.ред. код]

Футбол в Неаполі зародився в 1904 році, коли англійський моряк Вільям Потс, його компаньйон Гектор Байон і неаполітанці Сальсі, Катерина і Конфорді заснували «Naples Foot-Ball Club»[5][6]. Президентом клубу став Амадео Сальсі[7]. Перший матч неаполітанці зіграли з екіпажем англійського корабля «Арабік» і перемогли з рахунком 3:2[8]. У 1906 році з назви зникло слово «Cricket» і клуб став називатися просто «Naples Foot-Ball Club».

Так як в попередніх розіграшах чемпіонату Італії клуби з півдня країни участі не брали, «Наплес» продовжував грати з моряками кораблів, що заходили в гавань[5], або виступав у Кубку Виклику Ліптона, де змагалися клуби Неаполя і Палермо. Двічі (в 1909-му і 1911-му роках) «Наплес» вигравав фінали Кубка[9]. До цього часу кольору форми неаполітанців набули нинішній вид — блакитні майки і білі труси.

У 1912 році один із засновників «Наплес» Гектор Байон вирішив заснувати свій клуб — «Інтернаціонале Наполі»[5]. У той же рік «Інтер», як і «Наплес», дебютував у чемпіонаті Італії[10]. Чемпіонат в той час проходив за регіональним принципом і клубам належало суперництво в зоні Кампанії. Але розвитку обох команд завадила Перша світова війна, а незабаром після неї, в 1922 році, клуби об'єдналися в один — «Інтернаплес» (італ. Internaples). Датою заснування нинішнього «Наполі» вважається 1 серпня 1926 року, коли керівники «Інтернаплеса» перейменували команду в «Associazione Calcio Napoli»[11].

Associazione Calcio Napoli (1926—1964)[ред.ред. код]

Матч «Ювентус» — «Наполі» у сезоні 1936/37

Перший сезон під новою назвою команда провалила — у своїй групі чемпіонату Італії «Наполі» посіло останнє місце, набравши лише одне очко в 18 матчах[12]. Однак у наступних сезонах клуб заграв успішніше. У ті ж роки в «Наполі» засяяв Аттіліо Саллюстро — перша зірка неаполітанців[13]. Його 118 голів досі є рекордом клубу[14].

«Наполі» у сезоні 1946/47.

Після створення Серії А «Наполі» увійшло туди і стало виступати під керівництвом відомого англійського тренера Вільяма Гарбатта[15], який до цього тричі вигравав чемпіонат з «Дженоа». За 6 років роботи «Наполі» Гарбатт створив команду, здатну боротися за місце у верхній частині турнірної таблиці[12]. Двічі команда під його керівництвом займала 3-е місце[12]. На перших ролях у «Наполі» тих років були такі гравці як Арнальдо Сентіменті, Антоніо Вояк і Карло Бускалья[16]. Після відходу Гарбатта в 1935 році справи у клубу пішли гірше і в сезоні 1939/40 «Наполі» не вилетів у Серію В тільки за рахунок кращої, ніж в «Лігурії», різниці голів[12].

Вильоту в Серію Б клубу все ж таки уникнути не вдалося. Це сталося в сезоні 1941/42. Дебютний сезон в Серії В виявився для «Наполі» невдалим — команда зайняла непрохідне третє місце. А через Другу світову війну клуб тимчасово припинив своє існування — з 1943-го по 1945-й роки. Незадовго до цього в 1943 році клуб переїхав зі «Стадіо Джорджіо Аскареллі», на якому грав з 1930 по 1942 роки, зруйнованому в результаті бомбардувань, на «Стадіо Артуро Коланна».

У першому післявоєнному сезоні (1945/46), який був перехідним, команда зайняла перше місце в Центрально-південній зоні і отримала підвищення в Серію А[12], яка з наступного року відновила свою діяльність. Але другий захід в еліту виявився нетривалим. Після восьмого місця в 1947 році, в 1948 році «Наполі» посіла 18-е місце. Однак, через спроби підкупу гравців «Болоньї», команда була опущена на останнє 21-ше місце і вилетіла в Серію В (той процес увійшов в історію під назвою «Справа Наполі»)[17].

В 1950 році «Наполі» виграв Серію Б і заслужив право грати у вищому дивізіоні[18]. У 50-х команда виступала дуже успішно, рідко опускаючись нижче 10-го місця і кілька разів піднімаючись на 4-ту сходинку. У 1959 році клуб знову переїхав на новий стадіон — «Сан-Паоло», а в 1961 році трапився черговий виліт.

Будівництво стадіону «Сан-Паоло». 1954—1955 роки.

Сезон 1961/62 став феєричним: команда не тільки посіла друге місце в Серії В, що означало підвищення в класі, але і виграла перший трофей — Кубок Італії[19]. «Наполі» став першим клубом Серії В, якому це вдалося. А ось наступний сезон особливої ​​радості не приніс: незважаючи на дебют в єврокубках (дійшли до чвертьфіналу Кубка кубків), трапився черговий виліт з еліти[16].

Società Sportiva Calcio Napoli (1964—1984)[ред.ред. код]

25 червня 1964 року клуб змінив назву на «Società Sportiva Calcio Napoli»[1] . У клубу почалася світла смуга. У 1965 році «Наполі» повернувся в Серію А, в 1966 переміг у Кубку Альп[1]. У чемпіонаті 3 сезони поспіль клуб займав високі місця (3-е, 4-е і 2-е відповідно)[12], однак виграти чемпіонат у «Наполі» не виходило. У команді виступали популярні футболісти тих років: Діно Дзофф, Жозе Алтафіні, Омар Сіворі. У півзахисті виділявся неаполітанець Антоніо Юліано, який і досі є рекордсменом команди за кількістю проведених матчів.

«Наполі» у сезоні 1960/61.

Вдалі виступи «Наполі» продовжилося на початку 70-х років. У сезонах 1970/71 і 1973/1974 клуб займав 3-е місце. Також неаполітанці брали участь у перших розіграшах Кубка УЄФА: у сезоні 1974/75 «Наполі» дійшов до 3-го раунду, пройшовши у 2-му раунді «Порту». В цьому ж сезоні команда в чемпіонаті посіла друге місце, поступившись лише «Ювентусу». У складі «Наполі» не було зірок, але були присутні добротні гравці, такі як Тарчізіо Бурньїч, Лучано Кастелліні і Джузеппе Савольді[16].

Після того, як в 1976 році «Наполі» виграв Кубок Італії[1], а потім переміг «Саутгемптон» у Англо-італійському кубку Ліги[20], клуб отримав право виступати в Кубку володарів кубків сезону 1976/77. У головному європейському клубному змаганні «Наполі» дійшов до півфіналу, де поступився «Андерлехту»[21]. У чемпіонаті ж неаполітанці займали, як правило, місця в першій шістці[12].

1980-ті почалися для «Наполі» вдало — 3-е і 4-е місце в перших двох сезонах, але до 1984 році клуб уже стояв на грані вильоту з Серії А[12].

Ера Марадони (1984—1991)[ред.ред. код]

У червні 1984 року президент «Наполі» Коррадо Ферлайно підписав знаменитого аргентинця Дієго Марадону. «Барселона» отримала за гравця 12 млн доларів і на той момент ця угода була рекордною[22]. Надалі склад команди продовжував змінюватися — прийшли такі гравці, як Чіро Феррара, Сальваторе Баньї, Фернандо Де Наполі та інші[16].

Дієго Марадона (ліворуч) та Мішель Платіні після матчу Серії А. 29 березня 1987 року.

Результат прийшов швидко — в сезоні 1985/86 «Наполі» піднявся на 3-ю сходинку, а ще через рік виграв своє перше «скудетто». Оскільки команди Аівденної Італії ніколи не вигравали чемпіонат, для неаполітанців Марадона став культурною та соціальною іконою[23].

Наступний чемпіонат Італії сезону 1987/88 «Наполі» закінчив на 2-му місці. У Кубку чемпіонів італійці вилетіли у першій же стадії. Проте вже в наступному році «Наполі» виграв свій перший великий європейський турнір — Кубок УЄФА. Два голи Кареки, а також м'ячі Феррари, Марадони і Алемао принесли клубу перемогу над «Штутгартом»[24].

Вболівальники на стадіоні «Сан-Паоло» святкують перше в історії клубу чемпіонство. 10 травня 1987 року.

Після перемоги в Кубку УЄФА з «Наполі» пішов тренер Оттавіо Б'янкі, замість якого прийшов Альбертіно Бігон. При ньому відбулося оновлення складу. Був придбаний Джанфранко Дзола, що став пізніше відомим гравцем. У «Наполі» цей нападник чудово взаємодіяв з Марадоною. Керований Бігоном клуб відразу ж виграв своє другу чемпіонське звання, випередивши на 2 очки «Мілан»[1].

Кінець епохи перемог «Наполі» поклав чемпіонат світу 1990 року. У півфіналі турніру, що проходив саме в Неаполі на стадіоні «Сан Паоло», зустрічалися збірні Аргентини і Італії. Перед матчем Марадона закликав жителів півдня Італії вболівати за аргентинців, помітивши, що мешканці півночі і жителі півдня знаходяться в країні у нерівноправному становищі[25]. Вболівальники «Наполі» відповіли банером: «Дієго, ми тебе любимо, але ми італійці»[26]. «Сан Паоло» був єдиним італійським стадіоном, на якому не був обсвистаний аргентинський гімн[27]. Однак відносини Марадони з уболівальниками і керівництвом клубу погіршилися. Гра аргентинця, в порівнянні з минулими сезонами, була не такою яскравою, а сам він думав про перехід в інший клуб. Незабаром ситуація вирішилася несподіваним чином — допінг-тест Дієго показав, що гравець вживав кокаїн[23]. Марадона був дискваліфікований на 15 місяців[23]. У «Наполі» аргентинець більше не грав[23]. Також з клубу пішли президент Ферлайно, тренер Бігон і деякі гравці.

1990 року «Наполі», розгромивши «Ювентус» 5:1, виграв Суперкубок — це був останній трофей клубу в ХХ столітті[28].

Падіння і банкрутство (1991—2004)[ред.ред. код]

Після відходу Марадони «Наполі» перестав бути топ-командою і перетворився на середняка. Клуб поступово втрачав своїх кращих гравців — Дзола і Фабіо Каннаваро пішли в «Парму», Феррара — в «Ювентус», Даніель Фонсека — «Рому». Незважаючи на великі втрати, в 1997 році «Наполі» дійшов до фіналу Кубка Італії, але поступився «Віченці»[29]. Поступово справи у клубу погіршувалися і підсумком стала дуже слабка гра в сезоні 1997/98 — «Наполі» здобув лише дві перемоги, посівши останнє місце і вилетівши в Серію Б. Через два роки клуб повернувся в Серію А, але лише на сезон[12].

Початок 21 століття «Наполі» зустрів у Серії Б. У той же час фінансова ситуація в клубі погіршувалася, і до серпня 2004 року борги склали 70 мільйонів євро[30]. «Наполі» був оголошений банкрутом і припинив своє існування.

Президент Ауреліо Де Лаурентіс, який відродив клуб після банкрутства у 2004 році.

Відродження і наш час[ред.ред. код]

Зберіг для Неаполя футбол кінопродюсер Ауреліо Де Лаурентіс, який відродив клуб під назвою «Napoli Soccer»,[31]. Нова команда була допущена до участі в Серії С1. З першого разу повернутися в Серію Б неї не вийшла — в перехідних матчах сильнішим був «Авелліно»[1].

Клуб заробив підвищення в класі в наступному сезоні[32]. Де Лаурентіс викупив права на історичну назву клубу, емблему та історію[1]. У травні 2006 року команда була знову перейменована в «Società Sportiva Calcio Napoli». Перший же сезон в Серії В «Наполі» завершив на 2-му місці, поступившись тільки «Ювентусу». Це дозволило неаполітанцям повернутися в Серію А[33]. В елітному дивізіоні клуб з ходу зайняв 8-е місце і отримав право грати в Кубку Інтертото. Яскраво проявили себе новачки клубу — словак Марек Гамшик аргентинець і Есек'єль Лавессі, яких продавати Де Лаурентіс відмовився.

Ставши одним з переможців Кубка Інтертото, «Наполі» потрапив у перший раунд Кубка УЄФА, але одразу ж програв «Бенфіці». У чемпіонаті Італії, незважаючи на вдалий старт, команда посіла лише 12 місце. Тренер Едоардо Рея був відправлений у відставку, на його місце був призначений іменитий фахівець Роберто Донадоні[34]. Незважаючи на підкріплення в літньому трансферному вікні[35], «Наполі» почав сезон 2009/10 з рядом поганих результатів. Після поразки від «Роми» в жовтні 2009 року Донадоні був звільнений від своїх обов'язків.

«Наполі» святкує перемогу в Суперкубку Італії. 22 грудня 2014 року.

Після нього на чолі «Наполі» став Вальтер Маццаррі[36] (спортивним директором клубу став Ріккардо Бігон), і саме при ньому клуб зміг виграти перший трофей з 1990 року — Кубок Італії у 2012 році, завдавши у фіналі поразку «Ювентусу», що стало для нього єдиною в сезоні. Також під керівництвом Маццаррі неаполітанці ставали віце-чемпіонами і двічі бронзовими призерами Серії А, пробивалися в плей-оф Ліги чемпіонів. Головною зіркою команди в той період був уругвайський нападник Едінсон Кавані. Після цих успіхів Маццаррі покинув клуб, поступившись своїм місцем іспанському фахівцю Рафаелю Бенітесу[37]. При ньому з'явився в команді аргентинець Гонсало Ігуаїн, який прийшов на заміну Кавані і Лавессі, які пішли в «Парі Сен-Жермен». В перший же сезон Бенітесу вдалося виграти Кубок Італії[38], а влітку підкріпити цей успіх перемогою в національному Суперкубку. Проте в Серії А «Наполі» виступав нестабільно і, незважаючи на досить високі місця (3-е і 5-е), в реальній боротьбі за чемпіонство участі не брав. У сезоні 2014/15 неаполітанці були близькі до перемоги в Лізі Європи, однак у півфіналі турніру несподівано поступилися українському «Дніпру»[39]. По закінченні цього сезону Бенітес покинув «Наполі»[40].

«Наполі» у 2015 році перед матчем з «Дніпром».

На початку червня 2015 року в ЗМІ з'явилася інформація про те, що «Наполі» досяг домовленості з новим тренером Мауріціо Саррі[41][42]. 11 червня офіційно став головним тренером неаполітанського клубу[43][44][45]. На груповому етапі Ліги Європи 2015/16 «Наполі» виграв 6 матчів з 6 і вийшов у плей-оф з першого місця[46]. Також італійський клуб встановив рекорд турніру за кількістю голів, забитих на груповому етапі (22 м'ячі)[47]. Після першого кола «Наполі» очолив турнірну таблицю Серії A, ставши так званими «зимовим чемпіоном». Це вдалося команді вперше з сезону 1989/90. Варто відзначити, що саме в тому сезоні «партенопейці» в останній раз ставали чемпіонами[48][49]. В 1/16 фіналу Ліги Європи за сумою двох зустрічей поступилися іспанськму «Вільярреалу» (0:1 в гостях; 1:1 вдома)[50]. У чемпіонаті Італії зайняли 2-е місце, набравши 82 очки. Від «Ювентуса», який став чемпіоном, відстали на 9 очок[51].

У травні 2016 року Саррі продовжив контракт з «Наполі» до літа 2020 року[52][53] і отримав приз «Золота лава», який вручається найкращому тренеру сезону[54][55]. У сезоні 2016/17 зайняли 3-е місце в чемпіонаті, набравши 86 очок[56]. У Лізі чемпіонів потрапили в одну групу (група B) з португальською «Бенфікою», турецьким «Бешикташем та київським «Динамо» і вийшли в плей-офф. В 1/8 фіналу поступилися мадридському «Реалу»[57].

Склад команди[ред.ред. код]

Станом на 30 серпня 2017[58]
Позиція Гравець
1 Бразилія ВР Рафаел Кабрал
3 Хорватія ЗХ Іван Стринич
5 Бразилія ПЗ Аллан
6 Португалія ЗХ Маріу Руй
7 Іспанія НП Хосе Кальєхон
8 Італія ПЗ Жоржиньйо
11 Італія ЗХ Крістіан Маджо
14 Бельгія НП Дріс Мертенс
15 Італія ПЗ Емануеле Джаккеріні
17 Словаччина ПЗ Марек Гамшик
18 Бразилія НП Леандріньйо
19 Сербія ПЗ Никола Максимович
20 Польща ПЗ Пйотр Зелінський
21 Румунія ЗХ Влад Кірікеш
22 Італія ВР Луїджі Сепе
Позиція Гравець
23 Албанія ЗХ Елсеїд Хисай
24 Італія НП Лоренцо Інсіньє
25 Іспанія ВР Пепе Рейна
26 Сенегал ЗХ Каліду Кулібалі
27 Італія НП Алессіо Зербін
30 Хорватія ПЗ Марко Рог
31 Алжир ЗХ Фаузі Гулям
33 Іспанія ЗХ Рауль Альбіоль
37 Алжир ПЗ Адам Унас
42 Гвінея ПЗ Амаду Діавара
62 Італія ЗХ Лоренцо Тонеллі
91 Італія НП Дуван Сапата
99 Польща НП Аркадіуш Мілік
Колумбія ЗХ Хуан Суньїга

Тренерський штаб[ред.ред. код]

Посада
Головний тренер Мауріціо Саррі
Асистент Франческо Кальцона
Тренер Луїджі Начентіні
Тренер Марко Янні
Тренер воротарів Алессандро Ніста
Тактичний аналітик Сімоне Бономі

Президенти[ред.ред. код]

Нижче дано список всіх президентів в історії «Наполі» (з 1926 року по наш час). Всі президенти клубу мали італійське громадянство.

Ім'я Роки
Джорджіо Аскареллі 1926-1927
Густаво Дзінзаро 1927-1928
Джіованні Мареска 1928-1929
Джорджіо Аскареллі 1929-1930
Віченцо Саварезе 1932-1936
Акілле Лауро 1936-1940
Томмазо Леонетті 1940-1941
Луїджі Пісцітеллі 1941-1943
Аннібал Ф'єнга 1943-1945
Віченцо Саварезе 1945-1946
Ім'я Роки
Паскуале Руссо 1946-1948
Ежидіо Муссоліно 1948-1951
Альфонсо Куомо 1951-1952
Акілле Лауро 1952-1954
Альфонсо Куомо 1954-1963
Луїджі Скуотто 1963-1964
Роберто Фіоре 1964-1967
Джоакіно Лауро 1967-1968
Антоніо Корціоне 1968-1969
Коррадо Ферлайно 1969-1971
Етторе Саккі 1971-1972
Ім'я Роки
Коррадо Ферлайно 1972-1983
Маріно Бранкаччіо 1983
Коррадо Ферлайно 1983-1993
Еллен Ф. Галло 1993-1995
Віченцо Січіано ді Колелла 1995-1996
Жан Марко Інноченті 1997-1998
Федеріко Скаліньї 1999-2000
Джорджіо Корбеллі 2000-2002
Сальваторе Нальді 2002-2004
Ауреліо Де Лаурентіс 2004-

Досягнення[ред.ред. код]

Серія A:

Кубок Італії:

  • Володар: 1961-62, 1975-76, 1986-87, 2011-12, 2013-14
  • Фіналіст: 1971-72, 1977-78, 1988-89, 1996-97

Суперкубок Італії:

  • Володар: 1990, 2014
  • Фіналіст: 2012

Кубок УЄФА:

Кубок володарів кубків УЄФА

Вболівальники[ред.ред. код]

Ультрас «Наполі» на стадіоні «Сан Паоло»

«Наполі» займає четверте місце за популярністю в Італії. Згідно з дослідженнями газети «La Repubblica» 8 % італійських вболівальників підтримують цю команду[59]. Також, за оцінками клубу, за нього вболіває близько 5-6 мільйонів уболівальників за межами Італії[60].

Суперники[ред.ред. код]

У «Наполі» кілька непримиренних суперників, найважливіший з них — «Рома». Матчі між цими командами носять назву «Derby del Sole» (Сонячне дербі). Найбільшого напруження вони досягали у 80-ті роки. Важливими суперниками вважаються «Лаціо» та «Еллас Верона», а також інші клуби з Кампанії — «Салернітана» та «Авелліно»[61]. Три титулованих і популярних клуби з півночі Італії — «Інтернаціонале», «Ювентус» та «Мілан» не вважаються відкритими ворогами неаполітанців, але стосунки між фанатами клубів погані.

Друзі[ред.ред. код]

Ультрас «Наполі» мають традиційно гарні відносини з уболівальниками «Дженоа»[62]. Коріння цих відносин сягають 1982 року, коли у матчі останнього туру чемпіонату Італії ці команди зіграли внічию — 2-2, що дозволило «Дженоа» врятуватися від вильоту в Серію. Також фани «Наполі» дружньо ставляться до вболівальників команд півдня Італії: «Анкони», «Палермо», «Катанії» та «Мессіни».

Рекорди клубу[ред.ред. код]

Рекорд за кількістю проведених за «Наполі» матчів належить Джузеппе Брусколотті — 511. Рекорд за кількістю забитих м'ячів належить Дієго Марадоні — 115. Гравцям «Наполі» вдавалося стати найкращим бомбардиром чемпіонату Італії тричі. Це зробили Дієго Марадона в сезоні 1987—1988, забивши 15 м'ячів, Едінсон Кавані в сезоні 2012—2013 з 29 голами і Гонсало Ігуаїн, в сезоні 2015—16 зумів відзначитися 36 разів і тим самим стати найкращим бомбардиром турніру за всю історію існування.

Найбільша перемога в історії клубу відбулася в сезоні 1955—1956. З рахунком 8-1 була обіграна «Про Патрія». Найбільшої поразки «Наполі» завдав «Торіно» (0-11) в сезоні 1927—1928.

Рекордсмени за кількістю ігор і голів[ред.ред. код]

Нижче подані списки лідерів «Наполі» за кількістю проведених матчів і забитих м'ячів[63].
станом на 3 червня 2017 року.

Ім'я Період Матчі
1 Італія Джузеппе Брусколотті 1972-1988 511
2 Італія Антоніо Юліано 1962-1978 505
3 Словаччина Марек Гамшик 2007— 452
4 Італія Морено Ферраріо 1977-1988 396
5 Італія Чіро Феррара 1984-1994 322
6 Італія Крістіан Маджо 2008— 288
7 Італія Паоло Каннаваро 1998-1999, 2006—2014 278
8 Італія Бруно Грамалья 1938-1943, 1949—1955 275
9 Італія Карло Бускалья 1928-1938 270
10 Парагвай Італія Атілліо Саллюстро 1926-1937 266
Ім'я Період Голи
1 Аргентина Дієго Марадона 1984-1991 115
2 Словаччина Марек Гамшик 2007— 113
3 Уругвай Едінсон Кавані 2010-2013 104
4 Італія Хорватія Антоніо Вояк 1929-1935 103
5 Парагвай Італія Атілліо Саллюстро 1926-1937 108
6 Бразилія Італія Жозе Альтафіні 1965-1972 97
7 Бразилія Карека 1987-1993 95
8 Аргентина Гонсало Ігуаїн 2013-2016 91
9 Італія Джузеппе Савольді 1975-1979 77
10-11 Бразилія Луїс Вінісіо 1955-1960 70
10-11 Бразилія Кане 1962-1969, 1972—1975 70

Жирним' кольором виділені футболісти, які продовжують виступи за клуб.

Кольори, прізвиська та емблеми[ред.ред. код]

Так як Неаполь є прибережним містом, в кольорах «Наполі» завжди був присутній блакитний — колір води Неаполітанської затоки[64]. У часи «Наплеса» форма являла собою вертикальні смужки синього і темно-синього кольору[65]. Незабаром клуб змінив смугасту форму на звичну блакитну, після чого за клубом закріпилося прізвисько «azzurri» (блакитні)[66]. З тих пір форма команди значних змін не зазнала.

Дебютний сезон
1926-27
Білий з синьою смужкою (1964-1965)
Чемпіон Італії (1986-1987; 1989-1990)
Аргентинський стиль
(2002—2003)
Аргентинський стиль
(2005—2006)
Сезон
2017-18

Інше широко відоме прізвисько «Наполі» — «I ciucciarelli» (маленькі осли). Прізвисько зародилося після провального сезону 1926/27. На гербі «Наполі» тих часів був зображений вороний кінь — символ Неаполя[67], але після невдалого виступу клубу лунали заклики не ганьбити символ міста, а керівництво та гравців команди називали віслюками. Прізвисько, спочатку образливе, незабаром закріпилася за «Наполі», а талісманом клубу став віслюк[68].

В емблемі «Наполі» майже завжди присутня літера N, поміщена в коло. Її ідея належить «Интераплесу», попереднику «Наполі»[69]. З роками дизайн емблеми значних змін не зазнав — змінювався колір літери N (з золотого на білий)[70], а для основного фону використовувалися різні відтінки синього. Також деякий час навколо N було написано назву клубу[71].

Третє прізвисько «Наполі» — партенопейці (італ. Partenopei). Так само часто називають і жителів Неаполя[72]. У грецькій міфології Парфенопа — одна з сирен, яка намагалася знищити своєю піснею Одіссея і його супутників, що, однак, їй не вдалося. Засмучена тим, що її пісня виявилася непоміченою сирена втопилася, а її тіло море винесло до берега Неаполя[73]. За переказами біля її могили і був побудований Неаполь, а його давня назва — Парфенопея.

Спонсори і виробники екіпіровки[ред.ред. код]

Роки Виробник форми Титульний спонсор
1978-1980 Puma Відсутній
1981-1982 Snaidero
1981-1981 NR
1982-1983 Cirio
1983-1984 Latte Berna
1984-1985 Linea Time Cirio
1985-1988 NR Buitoni
1985-1991 Mars
1991—1994 Umbro Voiello
1994—1996 Lotto Record Cucine
1996—1997 Centrale del Latte di Napoli
1997—1999 Nike Polenghi
1999—2000 Nike Peroni
2000—2003 Diadora Peroni
2003—2004 Legea Russo Cicciano
2004—2006 Kappa Sky Captain / Christmas in Love / Manuale d ' amore / Mandi
2005—2006 Lete
2006—2009 Diadora
2009—2011 Macron
2011—2014 Lete / MSC Cruise (Тільки Ліга Чемпіонів і Ліга Європи)
2014 Lete-Pasta Garofalo (Тільки Ліга Чемпіонів і Ліга Європи)
2015 Kappa

Стадіони[ред.ред. код]

«Аскареллі» у 1930-ті роки.

За час свого існування домашніми стадіонами «Наполі» були 5 арен:

  • «Ареначчіа» (Stadio Militare-Arenaccia): з 1926 по 1929 рік
  • «Артуро Коллана» (Stadio Arturo Collana): із 1929 по 1930; з 1933 по 1934; з 1942 по 1943; з 1946 по 1949 рік
  • «Аскареллі» (Stadio Ascarelli): із 1929 по 1930; з 1934 по 1942 рік
  • «Сан-Паоло» (Stadio San Paolo): з 1959 року

«Сан Паоло»[ред.ред. код]

На стадіон «Сан-Паоло «Наполі» переїхав у 1959у. Арена вміщує 60 240 глядачів і є 3-м (після «Сан-Сіро» та «Стадіо Олімпіко») по місткості стадіоном Італії. «Сан Паоло» був одним із стадіонів, які приймали участь у чемпіонаті світу 1990. Саме на цій арені відбувся півфінальний матч між Аргентиною і Італією, який мав вплив на історію неаполітанського клубу.

Єврокубки[ред.ред. код]

Турнір М В Н П ГЗ ГП
Кубок Європейських чемпіонів / Ліга чемпіонів УЄФА 22 12 5 5 34 23
Ліга Європи УЄФА / Кубок УЄФА 78 29 24 25 95 89
Кубок Кубків УЄФА 17 9 4 4 23 16
Кубок Інтертото 2 2 0 0 4 0
Кубок ярмарків 20 11 4 5 30 24
Всього 139 63 37 39 184 152

Останнє оновлення: 24 серпня 2017
Джерело: napolistat.it

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж La storia del Calcio Napoli sino ai giorni nostri (Italian). Ale Napoli. Архів оригіналу за 24 October 2008. 
  2. Storia (Italian). Calcio Napoli Net. 26 June 2007. Архів оригіналу за 9 August 2007. 
  3. Member associations – UEFA rankings – Season club coefficients –. Uefa.com. 2016-03-18. Процитовано 2016-04-05. 
  4. Il tifo calcistico in Italia – Settembre 2012 (Italian). September 2012. Процитовано 18 September 2012. 
  5. а б в Storia Del Club, by Pietro Gentile and Valerio Rossano (Italian). Napoli 2000. 23 June 2007. Архів оригіналу за 2 July 2007. 
  6. Willy Garbutt, The Italian Trailblazer. British Council. 23 June 2007. Архів оригіналу за 30 March 2008. 
  7. Dal Naples Football Club all'Internaples (Italian). S.S.C. Napoli. 23 June 2007. 
  8. FIFA.com
  9. I Primi 60 Anni: Dalla Nascita Aalla Coppa Lipton (Italian). Cuore Rosanero. 23 June 2007. 
  10. La Storia. – Periodo 1904–1926 – La Preistoria (Italian). Napolissimo. 26 June 2007. 
  11. A short history of Napoli's roots: The Spark of Life. 'O Ciuccio. 24 June 2007. Архів оригіналу за 11 February 2007. 
  12. а б в г д е ж и к Modena, Panini Edizioni (2005). Almanacco Illustrato del Calcio – La Storia 1898–2004. 
  13. Il primo, e ancora indimenticato idolo, dei tifosi partenope. Cronologia. 26 June 2007. 
  14. Storia del Napoli: Gli anni venti e trenta (Italian). Vesuvio. 26 June 2007. 
  15. Gli anni '30 (Italian). YouNapoli.com. 26 June 2007. Архів оригіналу за 4 May 2007. 
  16. а б в г Napoli Player Statistics. ClubAngloNapulitano. Процитовано August 2007. 
  17. Italy 1947/48. Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation. 
  18. Storia del Napoli (1904 - 1960). Magico Napoli. 26 June 2007. Архів оригіналу за 2005-03-07. 
  19. Italy – Coppa Italia History. Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation. 26 June 2007. 
  20. Anglo-Italian League Cup. Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation. 24 June 2007. 
  21. UEFA Cup Winners' Cup. UEFA. 26 June 2007. Архів оригіналу за 11 January 2008. 
  22. Finals Countdown: Argentina. U4 The Game. 26 June 2007. 
  23. а б в г People's champion. Channel 4. 26 June 2007. Архів оригіналу за 29 May 2008. 
  24. European Competitions 1988–89. Rec.Sport.Soccer Statistics Foundation. 26 June 2007. 
  25. Maradona, Diego (2004). El Diego, pg. 165. 
  26. Maradona, Diego (2004). El Diego, pg. 166. 
  27. Maradona, Diego (2004). El Diego, pg. 166. 
  28. UEFA European Cup Matches 1990–1991. Xs4All. 26 June 2007. 
  29. Coppa Italia champions – Names and Numbers; soccer. FindArticles. 24 July 2007. 
  30. Napoli declared bankrupt says ANSA. CNN. 24 June 2007. 
  31. Luigi e Aurelio De Laurentiis (PDF) (Italian). My Movies. 26 June 2007. 
  32. De Laurentiis: "Il mio Napoli tra le grandi" (Italian). Solo Napoli. 24 June 2007. 
  33. Serie B - Playoff no, playout sì. Eurosport. 24 June 2007. 
  34. Roberto Donadoni nuovo tecnico azzurro. S.S.C. Napoli (Italian) (SSC Napoli). 10 March 2009. Процитовано 10 March 2009. 
  35. Calciomercato Napoli 2009 (Italian). Areanapoli. 1 July 2009. Архів оригіналу за 4 July 2009. Процитовано 1 July 2009. 
  36. È Walter Mazzarri il nuovo allenatore (Italian). S.S.C. Napoli. 6 October 2009. Процитовано 6 October 2009. 
  37. Rafa Benitez Is Napoli Manager. BBC. Процитовано 27 May 2013. 
  38. Coppa Italia final: Rafael Benitez's Napoli beat Fiorentina 3–1. BBC Sport. 3 May 2014. Процитовано 3 May 2014. 
  39. Dnipro-Napoli 1-0. Naufragio azzurro, gli ucraini volano in finale. gazzetta.it. 14 maggio 2015. Процитовано 20 maggio 2015. 
  40. Benitez saluta De Laurentiis: "Finita la mia esperienza a Napoli". gazzetta.it. 28 maggio 2015. Процитовано 28 maggio 2015. 
  41. Corriere dello Sport: Саррі досяг домовленості з «Наполі». 
  42. Саррі підпише контракт з «Наполі» за схемою «1+1» і буде отримувати 1,5 млн євро на рік. 
  43. Maurizio Sarri nuovo allenatore del Napoli. 
  44. «Наполи» оголосив про призначення Саррі на пост головного тренера. 
  45. «Наполі» оголосив про призначення Саррі на пост головного тренера. 
  46. Група D. 
  47. «Наполи» встановив рекорд за кількістю голів на груповому етапі Ліги Європи. 
  48. Napoli campione d ' inverno, 5-1 a Frosinone. Higuain doppietta: è a 18 gol. 
  49. «Наполи» став зимовим чемпіоном Серії A вперше з сезону-1989/90. 
  50. Вільярреал - Наполі. 
  51. a/tabelle/wettbewerb/IT1/saison_id/2015 Serie A 15/16. 
  52. De Laurentiis: "le Poste basi per 4 anni straordinari". Sarri: "Un contratto che mi gratifica e mi onora". 
  53. Саррі продовжив контракт з «Наполі». 
  54. Sarri wins Panchina D'oro. 
  55. Саррі визнаний кращим тренером чемпіонату Італії сезону-2015/16. 
  56. a/tabelle/wettbewerb/IT1/saison_id/2016 Serie A 16/17. 
  57. UEFA Champions League 16/17. 
  58. Склад команди. Процитовано 30 серпня 2017. 
  59. Il tifo calcistico in Italia. Demos.it. settembre 2016. Процитовано 2 ottobre 2016. 
  60. Napoli History. Napoli AZplayers. 29 June 2007. 
  61. Genoa and Napoli. Forum of S.S.C. Napoli official site. 29 June 2007. 
  62. Genoa e Napoli, storia del gemellaggio più lungo d'Italia. Процитовано 13 dicembre 2016. 
  63. TUTTI I CALCIATORI DEL NAPOLI. 
  64. Napoli Calcio (Italian). Agenda Online. 24 June 2007. 
  65. La Storia – Periodo 1904–1926 (Italian). Napolissimo. 23 June 2007. Архів оригіналу за 24 July 2012. 
  66. What's in a Nickname? The Answer Is in the Cup. NPR. 24 June 2007. 
  67. Stemma Provincia di Napoli (Italian). Comuni-Italiani. 24 June 2007. 
  68. A short history of Napoli's roots. 'O Ciuccio. 24 June 2007. Архів оригіналу за 11 February 2007. 
  69. Napoli Story. Riccardo Cassero. 24 June 2007. 
  70. Napoli Information. WeltFussballarchiv. 24 June 2007. Архів оригіналу за 28 September 2007. 
  71. Napoli Information. WeltFussballarchiv. 24 June 2007. 
  72. The Story of La Partenope. La Partenope. 24 June 2007. 
  73. Center of Naples, Italy. Chadab Napoli. 24 June 2007. Архів оригіналу за 5 October 2011. 

Посилання[ред.ред. код]