Фредерік Бота

Фредерік Бота
Ім'я при народженні	афр. Roelof Frederik Botha
Псевдо	Pik Botha
Народився	27 квітня 1932(1932-04-27) Рустенбург, Південно-Африканський Союз
Помер	12 жовтня 2018(2018-10-12) (86 років) Преторія, ПАР
Країна	ПАР
Діяльність	політик, дипломат, адвокат
Alma mater	Преторійський університет
Знання мов	англійська
Посада	Список міністрів закордонних справ ПАР, член Національної асамблеї ПАР, South African Ambassador to the United Statesd і член Національної асамблеї ПАР
Партія	Національна партія (ПАР) (1996) і Африканський Національний Конгрес
Родичі	Thomas Frederik Dreyerd
Діти (4)	Lien Bothad і Piet Bothad
Медіафайли у Вікісховищі

Пік Бота (Роелоф Фредерік Бота) (27 квітня 1932, Рустенбург, Республіка Трансвааль — 12 жовтня 2018, Преторія) — південноафриканський політик і дипломат, у 1977—1994 рр. Міністр закордонних справ Південно-Африканської Республіки.

Життєпис

Після закінчення права та філософії в Преторійському університеті, в 1953 році він вступив до дипломатичної служби ПАР. Він перебував на закордонних посадах у Швеції та Німеччині. У 1963—1966 роках він представляв Південну Африку в Міжнародному суді у справах Ефіопії та Ліберії проти Південної Африки. У 1966 році він став юридичним радником Міністерства закордонних справ, завдяки чому в 1966—1974 роках представляв Південну Африку в ООН. У 1968—1970 роках був заступником міністра закордонних справ. У 1974 році йому було доручено місію посла в ООН, але через місяць після подання повноважень держава була призупинена як член. У 1975 році він став послом у Вашингтоні (США).

У 1970 році його вперше обрали до Національних зборів за списком Національної партії. Через сім років він став міністром закордонних справ. У 1986 році він шокував заявою, що в майбутньому чорний може стати президентом Південної Африки. Через два роки разом з міністром оборони Магнусом Маланом він поїхав до Браззавіля, де підписав угоду з президентом Конго Денісом Сассо-Нгессо та представниками Анголи та Куби, що припиняє військову участь Південної Африки в африканських справах. Він також оголосив про початок припинення расової дискримінації у своїй країні.

22 грудня 1988 року він підписав у Нью-Йорку тристоронню угоду, яка передбачає визнання Південною Африкою незалежності Намібії. Він був одним із найстаріших дипломатичних глав в історії. У лоні Національної партії він належав до так званої ліберальної фракції.

Після скасування апартеїду в 1994 році він був призначений міністром сировини та енергетики, а через два роки він та колишній президент де Клерек вийшли з уряду. У 1987—1996 роках був головою Національної партії в Трансваалі. У 2000 році він офіційно підтримав політику Табо Мбекі, ставши членом Африканського національного конгресу.