Аджанта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монастир
Buddha Ajanta .jpg
Монастир
Розташування Індія, село Аджанта, штат Махараштра
Архітектор невідомий
Відбудовано не відбудований, музеєфікований
Будівнича система середньовіччя
Належність не існує
Адреса село Аджанта, штат Махараштра (район Ауранґабад)

Аджанта — комплекс 29 буддійських храмів і монастирів, висічених у скелях поблизу селища Аджанта штату Махараштра (район Ауранґабад) в Індії. Аджанта є визначною пам'яткою індійської архітектури 2 ст. до н. е. — 7 ст. н. е.

Розташування[ред.ред. код]

Аджанта

Селище Аджанта розташоване в західній частині Деканського півостова штату Махараштра. Ченці мали на меті як побудову храмів тут, так і полегшення відвідування монастирів паломнмками та подорожніми, адже Аджанта розташована поряд з головним торгівельним шляхом із півночі на південь.

Сучасне селище Аджанта розташоване на відстані 11 км від печерного монастиря. Сам монастир розташований в скельному, майже вертикальному лівому березі гірської річки Багхори (Тигрова річка), котра робить тут петлю 550 метрів завдовжки. Місцевість сувора, дика і досить усамітнена навіть зараз. Неподалік є водоспад Сат-Кунд.

Загальний опис комплексу нині[ред.ред. код]

Фото 2003 року.

Кожний храм («чайтья») складається з нефа і бокових крил, відокремлених від нього стовпами. Монастир («віхара») має вестибюль, оточений колонами квадратний зал із склепінчастою стелею, біля якого містяться келії і святилище. Аджанта вражає багатством архітектурних форм, скульптурного та орнаментального оздоблення і знаменитими майстерними розписами. Сюжети розписів — «джатаки» (земні перевтілення Будди) — життєві, насичені гуманізмом і любов'ю до природи. Вони в яскравих образах відбивають життя Індії тієї епохи і є не лише твором мистецтва, але й цінним історичним джерелом знань про ті часи.

Буддиські ченці Індії перебували в печерних монастирях лише у важкий для пересувань дощовий період. В посушливий сезон вони мандрували. В зв'язку із згасанням буддизму в Індії монастирський комплекс Аджанти був покинутий.

Описи паломників і руйнації[ред.ред. код]

Монастир відвідували навіть паломники із середньовічного Китаю. Один із них — паломник-буддист 7 століття н. е. Сюань Цзан, котрий залишив описи баченого тут. Порівняння з цими описами виявляє збідненя комплексу, адже колись висічені в скельному березі храми доповнювали дерев'яні споруди. Більшою була і кількість скульптр, якими так уславились майстри Індії. Це вказівка на те, що тут були руйнації і пожежі, а частина скульптур виломана, знищена чи викрадена.

Дослідження і здобутки[ред.ред. код]

Ajanta cave9 2010.jpg
Храмове приміщення, інтер'єр.
Стінописи.

Дослідження середньовічного комплексу розпочались лише в 20 ст. Перші відомості про монастирський комплекс зафіксовані лише 1829 року, коли їх відвідав якийсь англієць під час нудьги і полювання. Якщо комплекс покинули в 8 ст. н. е., то він перебував покинутим практично 1000 років.

Є відомості про обвал берегів. А на кінець 20 ст. було знайдено двадцять дев'ять (29) штучних печер та ще одну, позбавлену художнього декору, всього тридцять. Лише п'ять (5) із них є чайтья, тобто храми. Останні 25 — це монастирські приміщення (віхара та сангарама). Кожна віхара висічена в скелі за типовим розплануванням — веренда, квадратна зала, куди виходять монастирські келії. Посередині протилежної стіни від входу висічена видовжена комора святилищя. Освітлення іде лише від вхідної веранди, тому в квадратній залі і келіях панують сутінки.

Храми — видовжені і вузькі приміщення у вигляді прямокутника з заокругленням наприкінці. Вузьке приміщення поділене на три нави, що нагадує європейцям розпланування базилік. Ширшою була лише центральна нава. Бічні нави використовувались для церемоніальної ходи і обходу чернецтвом ступи. Ступи — архітектурні споруди і водночас монументи для поховання, мали підмурки і нарівсферичну форму. В них також розміщали прах померлого або якісь реліквії. Спупи просто неба могли мати великі розміри. Ступи в храмах Аджанти — навпаки, невеличкі. Храми (чайтья)- освітлені краще за монастирські приміщення, бо окрім освітлення через вхідний отвір мають додаткове — через велике вікно над вхідним порталом.

Первісно приміщення були рясно оздоблені стінописами і фресками. Ченці використали для них всі стіни і стелі, а в деяких примішеннях і колони. Обвали берегів засипали веранди і входи, в приміщення століттями потрапляла волога. Тому на висоту приблизно півтора метри від підлоги всі стінописи в приміщеннях знищені природою. До псування стінописів вище — причетні місцеві мешканці, індійські кажани, птахи та місцеві бджоли. В незасипаних печерах мандрівні відвідувачі розкладали багаття, що задимлювало живопис. Володар цих земель Нізам Хайдарабад дозволяв відсікати голівки скульптур, які дарував власним гостям. Так, частка скульптур або кам'яних голів із Аджанти була вивезена в місто Бомбей, коли там облаштували Музей принца Уельського.

Лише з 1920 року Департамент археології Індії розпочав заходи з копіювання та збереження стінописів комплексу. Для консервації стінописів запросили фахівців професорів з Італії — Лоренцо та Чекконі. Аби зберігти стінописи, частка зміцнена на місцях, частка захищена склом. Під стелі, що загрожували обвалом, підведені додаткові кам'яні сповпи і колони в місцях їх відсутності. Вхідні отвори захищені від птахів і кажанів — сітками.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Тюляев С. И. Архитектура Индии. М., 1939
  • Прокофьев О. Росписи Аджанты. «Искусство», 1957, № 4.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Прапор ЮНЕСКО Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №242
англ.фр.