Фреска

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лілеї і ластівки навесні, фрагмент. Санторин, бл. 1500 р. до н. е.

Фреска (від італ. affresco — свіжий) — живопис на вологій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до «а секко» (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці.

Історія[ред.ред. код]

Дослідження технології[ред.ред. код]

Фрески Акротірі, острів Санторин. Нац.археоллогічний музей (Афіни)
Египетський стінопис, бл. 1400 до н. е.

В 20 столітті різні технології старовини пройшли перевірки, хімічний аналіз і аналіз складових речовин, детально перевірені за письмовими чи архівними записами. В полі ретельних досліджень була і технологія фресок, як «по вологому» (буон-фреска, італ. bouone fresco, лат. in udo), так і «по сухому» (італ. a secco, лат. in arido).

Якщо прийняти техніку фрески «по вологому» з використанням вапна за стандарт, то далеко не всі стародавні стінописи слід вважати суто фресками. Це довів в своїй книзі «Матеріали і ремесла Стародавнього Єгипту» єгиптолог з Британії А. Лукас. Єгипетськ цивілізація в період 30 — 11 століть до н. е. не знала вапна. Використання вапна розпочалося приблизно з 4 століття до н. е. в добу Птолемеїв і привнесена греками.

Але вапно було відоме в Ассірії, Вавілонії, в Фінікії. Суміш вапна з розмлеленою на порох цеглою використовували для створення вологостійких замазок при створенні акведуків чи гідротехнічних споруд. Входило вапно і в суміш з гіпсом при тинькуванні споруд.

Високоякісні вапняні суміші використовували в житлових і палацових спорудах егейської культури, які були грунтами для стінописів, датованих 30 — 12 ст. до н. е. Але навіть їх умовно відносять до фресок як «по вологому». Карбонізації розписів сприяли домішки тиньку, а не вапно, що не входило до складу фарб.

Є значні розбіжності і з стінописами Староданього Риму, які мають значні відмінності від уславлених фресок доби італійського Відродження. За висновками Е. Бергер технологія італійських майстрів відрізняється від технології давньоримської. Тої ж думки дотримувався і відомий радянський технолог Д. І. Киплик. За висновками технологів, не було єдиної стандартної техніки фрески «по вологому» на вапнякових грунтах водними фарбами, які відрізнялись відсотком вміста оксида кальція. Але безумовно, що ця технологія зародилася в глибинах античної культури і була розповсюджена на всю терторію античної ойкумени. Розбіжності в технологях, однак, не стали в заваді при створені стінописів високої мистецької вартості і в Стародавньому Єгипті, і на острові Крит, і в Стародавній Греції, про що свідчать археологічні знахідки в відповідних регіонах.

Різновиди фресок[ред.ред. код]

Існує сухіша (al secco) та вологіша (al fresco) технологія написання фрески. Написання фресок al secco є не досить складним, тому що робота над такою фрескою може тривати не один день. Вапняна вода та пігмент наносяться разом. Але повторне зволоження тиньку веде до його псування. При написанні al fresco пігменти чи фарби наносяться на вологу штукатурку, яку попередньо (перед накладанням пігменту) зволожують вапняковою водою. При нанесенні пігмент змішується з вапняковою водою і стає вапняковою фарбою. При засиханні виникає однорідний тиньк з малюнком. Більшість художників витрачали на роботу над значними фресками від 5 років, але чим довше майстер працює над шедевром, тим нижча його якість, адже тиньк від вологи починає кришитись.

Секрети технології давньоримських фресок[ред.ред. код]

Вілла Містерій, архітектурні композиції в малій кубікулі.

Нам досі невідомі всі секрети технології фресок в Помпеях. Увагу привертають як їх збереженість, так і яскраві фарби, багатші, ніж колорові гамми грецьких художників попередньої доби. Лише дещо підказали описи в творах Плінія Старшого та Вітрувія, дещо — залишки горщиків з фарбами, знайдені в Помпеях. За припущеннями, це комбінації темпери з енкавстикою. Поверхню стіни тинькували, найстараніше готували поверхневий шар з мармуровим чи алебастровим порохом для блиску і зміцнення тиньку. Поверхню шліфували, робили стінопис, який ретельно захищали шаром прозорого віску з рослинною олією. Віск сплаляли з фарбами маленькими смолоскипами і посудом з жаринами, а потім додатково шліфували чистим полотном.

Збережені фрески доби Візантії[ред.ред. код]

Апостоли в композиції «Успіння Богородиці». Монастир Сопочани,Сербія.

Романські фрески Каталонії[ред.ред. код]

Фрески з церкви в Таулі, 1123 рік, Національний музей мистецтва Каталонії, Барселона.
Зала з фресками циклу «Завоювання Майорки».

У межах романського стилю розвивалися й монументальні живопис і скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Для романської композиції характерні простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, різкі кольорові гами.

Унікальні місцеві особливості мав фресковий живопис романської доби в Каталонії. Схематизм композицій каталонські майстри поєднують з геометричними орнаментами, витоки яких в античному мистецтві і в ретельно розроблених мозаїках Візантії. Відсутність коштовних смальт в Каталонії компенсували яскравими фарбами. На збагачення художніх образів працюють як спроби відтворити шати з коштовних тканин, так і широкі, різнокольорові смуги на тлі. Зроблені перші спроби надати індивідуальних рис і образам святих, що подані з застиглими, виряченими очима : але вони вже розрізняються зачісками, чорним чи сивим волоссям. Поряд з безбородими юнаками — сиві чоловіки з «біогрфіями». Найшанованіших святих супроводжують написи (Апостол Вартоломей, Євангеліст Матвій, Св. Петро). За вказівкою атрибутів можна розпізнати шанованих святих і без написів (Апостола Петра подають з ключами, які той отримав від Христа). Серед біблійних персонажів — і серафіми з крилами замість тіл, і жертовні багатоокі тварини (віл, ягня). Біблійні сюжети на фресках доповнені притчами (діви розумні і нерозумні), які стануть сюжетами для скульптурних композицій доби готики у Франції.

Залишки каталонських фресок були знайдені в малих сакральних спорудах в Піренеях. В 1920-ті роки їх обережно зняли зі стін і перенесли в Барселону. На початку 21 століття їх експонують в окремих залах на штучно відтворених архітектурних поверхнях, що точно копіюють первісні романські форми в тодішніх інтер'єрах.

Фрески європейського середньовіччя[ред.ред. код]

Фреска «Оплакування Христа», місто Грац, Австрія

Коштовні італійські фрески 15 ст.[ред.ред. код]

На етапі раннього відродження надзвичайного поширення отримав фресковий живопис. Більшість італійських художників цього періоду — саме фрескісти. Творчість деяких з них ми знаємо тільки завдяки фрескам. Реформи фрескового живопису, розпочаті Джотто, стають школою для поколінь італійських митців. Монастирі змагаються в запрошенні на роботи відомих художників. фрески-шедеври вкривають як стіни старих, ще готичних споруд, так і нових і в провінціях, і в мистецьких центрах. Фресками прикрашали як церкви, так і палаци, церковні і домашні каплиці, суспільно значущі споруди, як фасади, так і інтер'єри. Сюжети — Старий Заповіт (Створення Адама), сцени життя і стасті Христові (Благовіщення, Таємна вечеря, Поцілунок Юди, Розп'яття, Оплакування Христа), танок смерти, алегорії (Алегорія мудрого правління), міфічні персонажі (Геракл, Сивіли), батальні сцени («Перемога імператора Костянтина над Максенцієм»), фіксація подій папського двору («Заснування Ватиканської бібліотеки папою Сикстом IV»), значущі події дрібних герцогських дворів тощо.

Фреска Мазаччо « Диво з динарієм»
Кастаньйо, Таємна вечеря.
Перуджино, Сикстинська каплиця, « Христос передає ключі від рая Апостолу Петру».

Серед найбільш значущих фрескові цикли -

Фрески буддизму[ред.ред. код]

Бог Яма з колесом сансари (буття та перетворень). Індуїзм

Техніку фрески знали та використовували і в Азії. Особливо відомі фрески доби буддизму, що зберіглися в Індії та Китаї. Окрім релігійної тематики зустрічаються і світські зображення (стінописи в Сигірії, Шрі Ланка). Мало фресок створено і збережено в Японії.

Цікавим зразком релігійних фресок є зображення бога Ями з пантеону індуїзму. Він сидить в умовному просторі, руками та зубами утримуючи колесо сансари. Тло колеса розбите на сектори-ділянки, які художники використовували для зображень реальних та міфічних. Тут зазвичай знаходять сцени війни, коли зростає кількість смертей, сцени раю та мучеництв грішників в аду від вогню, холоду, сцени, де грішників карають числені демони. В центрі три тварини (буйвол, птах, змія), що утримують одне одного за хвіст — натяк на обіг, повторення і плин часу. Іноді картину доповнювали зображенням священої річки, якою тіла небіжчики потрапляли у потойбічний світ, де їх тіла розчинялися у стихіях. Тому відпадала необхідність у цвинтарях. Сцени мирного життя поселень та атакуючі вояки найбільш цікаві, бо мальовані з тогочасної реальності, хоча й з долею умовності. Зображення перейшло з фресок на образа і, як на православних іконах, іде від єдиного канонічного зразка, відрізняючись лише деталями.

Зразки західноєвропейських фресок[ред.ред. код]

Стінописи і фрески Нової Іспанії 16 ст.(Мексики)[ред.ред. код]

Чорно білі фрески «Св. Франциск Ассізький, Св. Банавентура і Антоній Падуанський», монастир в Уєхоцинго.

Перші фрески в Україні[ред.ред. код]

В Україні Ф. відома з 4 в. до Хр. в будовах Півн. Причорномор'я, у грец. колоніях й у скіфів. Ф. прикрашувано житлові будинки, гром. споруди і гробниці. Найцікавіші Ф. з 1 в. до Хр. знайдено при розкопах гробниці Деметри в Керчі (сцени міфу про викрадення Кори — дочки Деметри — Плутоном). З того часу з Керчі походить також Ф. на кам'яному саркофазі з зображенням робітні маляра (тепер у ленінградському Ермітажі).

Фрески 11-12 ст.[ред.ред. код]

Пророк Самуїл. Фреска з Михайлівського Золотоверхого собора в Києві, 1112 р. Російський музей, Санкт-Петербург.

У Київській державі основним видом внутр. мист. оформлення храмів була Ф. Тільки в 11 — на поч. 12 ст. храми мали побіч Ф. мозаїку, якою прикрашували центр, частину, а фресковий розпис покривав усі бокові апсиди, склепіння, стовпи та стіни бокових нав, а часом стовпи арки, галереї, ніші, портали назовні. Поєднання мозаїки і Ф. — особливість київ. церк. мистецтва, у Візантії воно не практикувалося. Гармонію між Ф. і мозаїками досягано однаковими домінуючими кольорами. Найвизначнішими зразками цієї системи оздоблення є собор св. Софії в Києві (1037) і Михайлівський-Золотоверхий (поч. 12 ст.; знищений большевиками); другу мист. школу творили майстрі Успенського собору Києво-Печерського монастиря (11 в., знищений під час другої світової війни). У Софійському соборі домінують синій, білий, пурпуровий і частково зелений кольори. У гол. апсиді, бл. мозаїкової Оранти, розписані епізоди з життя Богоматері та її батьків. У центр. наві зображені найважливіші події з життя Ісуса Христа, друга частина Ф., пов'язана з христологічним циклом, розписана на 2 поверсі. Особливо цікаві Ф. світського характеру у центр. наві: кн. Ярослав Мудрий і його родина та сцени з кн. побуту і побуту країни; гіподром, полювання, музиканти, скоморохи на стінах вежі. Найпоширеніший орнамент — переплетені звитки стебла вписані у геометричні форми,, які ніби сполучали мозаїку з Ф., повторяється у фрескових розписах Києва, Чернігова і Новгорода 11 — 12 вв. На збережених Ф. Михайлівського Золотоверхого монастиря можна провести паралелю розписів обидвох соборів, зокрема кольориту (в Михайлівському Ф. мальовничі, яскраві) і типажу (м. ін. мозаїчні апостоли в Евхаристії без німбу святих). Подібно зображені фрескові апостоли в Остерській Юрієвій божниці (11 — 12 ст.), але їх кольорит у теплій гамі з перевагою червоного і вохристого і спосіб письма відмінний від київ. Ф. Фраґменти Ф. чернігівських соборів: Спаського (св. Текля, поч. 11 ст.), Борисо-Глібського, Успенського Єлецького монастиря (Оранта й ін.), П'ятницької церкви та сліди переяславських Ф. з розкопок Михайлівського собору (1089), Спаської церкви на Посаді та ін. не дають підстав судити про особливості окремих мист. шкіл.

Від сер. 12 ст. Ф. майже цілковито витиснула мозаїку. Найповніший комплекс Ф. того часу зберігся в Кирилівській церкві в Києві. На них помітно вплив мистецтва Балканів. На відміну від інтелектуально витончених Ф. св. Софії, Кирилівські Ф. передають риси місц. типажу. Кольорит Ф. яскравий, переважають теплі тони вохри та бронзовочервоної фарби. Склепіння і стіни, покриті численними сценами, дають новий тип декорації, характеристичний для київ. мист. школи 12 ст. З нечисленних пам'яток відомо, що на той час свої місц. мист. школи вже мали й Чернігівське, Переяславське, Галицьке й Волинське князівства. Про монументальні ансамблі Ф. церков Львова, Луцька, Володимира, Холма, Хотина та ін. відомо тільки з Гал.-Вол. Літопису.

Фрески 14-15 ст.[ред.ред. код]

На підставі збережених фраґментів Ф. 14 ст. можна ствердити, що їх техніка була майже тотожна з технікою Ф. Київської держави. З 14 — 15 вв. порівняно добре збереглися Ф. в костьолах Польщі, на Сандомирській, Серадській та Краківській землях, які розмальовували укр. майстрі з Галичини й Волині. З великого ч. цих робіт збереглися Ф. в замковій каплиці св. Трійці в Любліні (1418), виконані групою малярів, очоленою майстром Андрієм, в катедрі Сандомиру (1430-і pp.), в колеґіальному костьолі у Вислиці (14 в.; майстер Гайль) та у Кракові в каплиці св. Хреста на Вавелі (1470). В усіх цих костьолах Ф. уміло вкомпоновані в ґготичні інтер'єри; укр. майстри зуміли поєднати малярство базоване на візант. традиціях з готичною архітектурою.

До пам'яток 15 ст. належать частково збережені Ф. монастирської церкви св. Онуфрія в Лаврові, виконані в традиціях мистецтва 12 — 13 вв. Лавровські майстрі в багатофігурних композиціях досягали кольористичних ефектів, зіставляючи гармонійні або протиставляючи контрастні кольори. Лавровським Ф. властива декоративність, широке застосування орнаменту. Стилістично близькі до Ф. у Вислиці і Сандомирі Ф. Успенської церкви (1453 — 58) в с. Лужанах (Чернівецька область).

Спроби відновлення мистецтва фрески[ред.ред. код]

Поширення дерев'яного будівництва церков і вживання олійної малярської техніки у настінних декораціях будов світського характеру загальмували розвиток Ф. Щойно на поч. 20 ст. роблено спроби відтворити Ф. Техніку фрескових розписів вивчали в Київ. Художньому Інституті в студії М. Бойчука: Т. Бойчук, К. Гвоздик, А. Іванова, О. Мизін, О. Павленко, І. Падалка, М. Рокицький, В. Седляр, М. Шехтіман. Вони брали участь у багатьох розписах у Києві, застосовуючи стародавню техніку й наслідуючи композиції нар. картин та ікон 17 — 18 вв. їх роботи, м. ін., цикл розписів Селянської санаторії в Одесі (1928), де створено ґалерію портретів фреск. технікою (Б. Кисиленко, О. Юнак). Великі тематичні пано з орнаментальним оформленням зображають працю селян. Ф. виконувалися також у Межигірському технікумі (В. Седляр, О. Павленко). Під керівництвом Л. Крамаренка розписували клуб та їдальню Дитячого містечка в Києві Д. Шавикін та І. Жданко (1924). 1929 — 32 чимало розписів виконали одеські мистці в Одесі і на Одещині; на них слідний вплив школи Бойчука, зокрема Ф. Селянської санаторії. Серед їх праць — розпис клубів у с. Каторжиному (1929; під кермою М. Гронця) та в Красноставі (1930; М. Лавренчук), в Одесі розписи Будинку преси (1929 — 30; М. Павлюк, Г. Довженко, І. Гурвич, І. Пастернак, Я. Тимофєєв), клубу Держ. політ. управління (1930 — 31; П. Пархет, І. Пастернак, І. Гурвич, Я. Тимофєєв) і Сх. торгової палати (1927; Г. Комар та Г. Довженко). Під керівництвом Л. Крамаренка 1930 І. Жданко та Ю. Садиленко Ф. розписали конференц-залю в будинку Академії Наук у Києві (гол. тема — будівництво сов. індустрії). Останні Ф., які виконали М. Бойчук у співпраці з В. Седляром та І. Падалкою були Ф. Червонозаводського театру в Харкові (1933 — 35). Всі три мистці, звинувачені у формалізмі, загинули на засланні. Загинули й їхні твори. З того часу датується занепад Ф. й повернення до нар. розписів. (Див. ще Стінопис).

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Лобановський Б. Мозаїка, фреска. К. 1966
  • Мамолат Є. Монументальний живопис (т. 1)
  • Логвин Г. Монументальний живопис XIV — першої половини XVII ст. (т. 2)
  • Врона І., Лобановський Б. Монументальний живопис
  • Велічко Ю. Монументальний живопис (т. 5) в Історії укр. мистецтва в 6 тт. К. 1966 — 67.
Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Див. також[ред.ред. код]