Полювання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Полювання на вепра (XIV век)

Полювання — промисел або розвага, що складається з пошуку, переслідуванні та здобичі (захоплення або вбивства) деяких видів диких тварин (переважно птахів і ссавців). До полювання зазвичай не відносять вбивство худоби, домашніх тварин або тварин, що тримаються в неволі, рівно як і рибальство та використання пасток.

Промислове полювання служить для використання продуктів тваринного походження (м'яса, жиру, хутра, шкіри, кістки, рогів, пуху, пір'їв та інших). Також його метою може бути знищення небезпечних, шкідливих або надмірно численних тварин. До полювання також відносять відловлення тварин для розведення, реінтродукції, утримання в неволі або наукових досліджень.

Зайняття рекреаційним або «спортивним» полюванням є одним з видом розваги. Полювання, особливо рекреаційне, викликає протести захисників дикої природи, які вказують на його шкоду для природи, на те, що рекреаційне полювання розвиває жорстокість, та навіть часто прирівнюють його до вбивства людини.

В первобитному суспільстві метою полювання, крім отримання продуктів, могло бути і здійснення обрядів і ритуалів.

[ред.] Полювання в Україні

Полювання в Україні мало давні й міцні традиції. Питома вага цього заняття в господарській системі, розміри й способи мисливства склалися історично і залежали від багатьох факторів. Насамперед цьому сприяли природно-кліматичні та географічні умови: у лісах водилось чимало дичини — вовки, ведмеді, вепри, олені, борсуки, лисиці, зайці, куниці тощо, а також нині втрачені тури, дикі коні, зубри, лосі, різноманітне птаство — качки, гуси, куріпки, дрофи, у ріках — видри та бобри. Полювання переслідувало дві мети: вберегти господарство від шкідників, а також поповнити запаси харчування й сировини для домашнього виробництва в умовах натурального господарства.

До розвитку Полювання впродовж століть — аж до початку XIX ст.— великою мірою спричинились натуральні повинності селян, з-поміж яких важливим був оброк у звірині, про що згадується ще в «Повісті минулих літ». Повсюдно в Україні від селян вимагалась данина хутрами білок, куниць, видр, тхорів, лисиць тощо. Вид хутра при сплаті данини залежав від місцевості. У період Київської Русі поряд з гривнею хутро виконувало функції грошей. Крім того, повинністю селян була обов'язкова участь протягом кількох днів у році (залежно від території) у полюванні, яке влаштовували багаті землевласники. У XVI—XVII ст. на Поліссі, в Прикарпатті існували цілі села, в яких основним заняттям селян було мисливство. Вироблялась навіть певна «спеціалізація» селян під час ловів: одні мали влаштовувати засідки, інші — виганяти звіра і т.ін.