Александрійський кодекс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Codex Alexandrinus f41v - Luke.jpg

Александрійський кодек (Codex Alexandrinus; London, Brit. Libr., Add. 43725), умовне позначення A, або 02) — один з найстаріших та найголовніших рукописів Нового Заповіту, написаний давньогрецькою мовою (діалект Койне), датується початком V століття[1].Поряд з іншими найдавнішими рукописами Александрійський кодекс використовується текстології для конструктивної чи зведеної критики з метою відновлення первісного грецького тексту Біблії.Кодекс перебував в Александрії. У 1621 році Кирило Лукарис, патріарх Александрії, передав кодекс для Якова I[2].

Александрійський кодекс написаний на тонкому пергаменті, 32 см на 26 см[1].

Склад рукопису[ред.ред. код]

Початково кодекс містив повний грецький текст Старого (Септуагінта) і Нового Завітів та  1-е і 2-е послання св. Климента Римського. Частково зберігшийся  лист з вмістом кодексу вказує, що в нього також входили апокрифічні Псалми Соломона.

Сторона з Олександрійського кодексу, кінець Діянь Апостолів і початок Послання Якова.

Збережені 630 сторінок Старого Завіту були записані, ймовірно, двома переписувачами; 143 сторінки Нового Завіту - трьома писарів. Формат кодексу - 32 х 26 см. Кодекс написаний на Веллум. Текст на аркушах розташований у дві колонки, по 49-52 рядки в кожній.

На полях Євангелій дані розбиття Амонія і номера канонів Євсевія, хоча самі таблиці Євсевія не збереглися.

Новозавітний текст кодексу вважається представником олександрійського типу тексту (до якого належать і Синайський і Ватиканський кодекси), за винятком тексту Євангелій, мабуть переписаного з іншого рукописи і є найдавнішим представником візантійського типу.

Текст рукопису віднесений до I категорії Аланда (III категорія в Євангеліях).

Особливості рукопису[ред.ред. код]

Лакуни[ред.ред. код]

Пошкоджений або частково втрачений текст наступних книг:

Втрачено: 1-я книга Царств 12: 18-14: 9 (1 аркуш); Псалтир 49: 19-79: 10 (9 аркушів); Євангеліє від Матвія 1: 1-25: 6 (26 аркушів); Євангеліє від Іоанна 6: 50-8: 52 (2 листа); 2-е послання до Коринтян 4: 13-12: 6 (3 листа); також втрачені останні листи кодексу, тому що знаходиться в кінці 2-е послання Климента обривається на 12: 5a

Пошкоджено: Буття 14: 14-17, 15: 1-5, 15: 16-19, 16: 6-9 (втрачена нижня частина листа); Буття 1: 20-25, 1: 29-2: 3, Левіт 8: 6,7,16; Сирах 50: 21f, 51: 5; 1-е послання Климента 57: 7-63.

Різночитання

У Книзі Буття 5,25 є  варіант ΚΑΙ ΕΖΗΣΕΝ ΜΑΘΟΥΣΑΛΑ ΕΚΑΤΟΝ ΚΑΙ ΟΓΔΟΗΚΟΝΤΑ (вісімдесят) ΕΠΤΑ ΕΤΗ, Ватиканський кодекс має ΚΑΙ ΕΖΗΣΕΝ ΜΑΘΟΥΣΑΛΑ ΕΚΑΤΟΝ ΚΑΙ ΕΞΗΚΟΝΤΑ (шістдесят) ΕΠΤΑ ΕΤΗ;

У Книзі Суддів 18,30 має варіант ΥΙΟΥ ΜΩΥΣΗ (сина Мойсея), Ватиканський кодекс має ΥΙΟΣ ΜΑΝΑΣΣΗ (син Манасії).

У Євангелії від Івана 4,6 має унікальний варіант ωρα ην ως εκτη (близько шостої години), замість ωρα ην ως δεκατη (близько десятої години), як мається у всіх інших манускриптах.

Послання до Римлян 2,5 - αποκαλυψεως] ανταποδοσεως.

Послання до Євреїв 13,21 παντι αγαθω] παντι εργω και λογω αγαθω .

Історія рукопису[ред.ред. код]

Кирило Лукаріс, патріарх Олександрії (Єгипет), був пристрасним збирачем книг. Коли в 1621 році він став патріархом у Константинополі, він узяв Александрійський кодекс з собою до Туреччини. При тодішніх заворушеннях на Близькому Сході і через можливого знищення рукописи, якби вона потрапила до рук мусульман, Лукарис вирішив, що вона буде в кращому збереженню в Англії. Тому він підніс її в 1624 році британському послу в Туреччині як подарунок англійському королю Якову I. Король помер до того, як йому змогли вручити рукопис. Тому вона була замість цього вручена три роки пізніше його спадкоємцю Карлу I[2]. Згодом кодекс був поміщений в Британський музей.

У 1786 році Карл Годфрі Уойд опублікував текст Нового Завіту[3]. Фоторепродуцірованне видання кодексу було здійснено в 1879-1883 рр. з ініціативи Британського музею (під редакцією Е. Томпсона)[4]. За здійснення проекту відповідав Е. Томпсон. Β 1909 Ф. Кеньон випустив скорочене факсимільне видання Нового Завіту і окремих частин Старого Завіту[5].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Kurt und Barbara Aland: Der Text des Neuen Testaments. Deutsche Bibelgesellschaft, Stuttgart 1991, ISBN 3-438-06011-6, S. 118
  2. а б F. H. A. Scrivener, Six Lectures on the Text of the New Testament and the Ancient Manuscripts (Cambridge, 1875), p. 50.
  3. T. H. Horne, An Introduction to the Critical Study and Knowledge of the Holy Scriptures, (New York, 1852), vol. 1852, p. 224.
  4. Thompson, Edward Maunde (1879-1883). Facsimile of the Codex Alexandrinus (4 vols.). London. 
  5. Kenyon, Frederick G. Codex Alexandrinus. London: British Museum, 1909. (Facsimile edition).

Література[ред.ред. код]