Новий Заповіт
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Нови́й Запові́т — священна книга християнства, частина Біблії, написана християнськими святими давньогрецькою мовою (діалект Койне). За деякими джерелами, Євангеліє від Матвія вперше було створено арамейською мовою. Для християн уся Біблія з Новим Заповітом є Божим Словом, яке, хоч і писалося людьми, є богонатхненним. У Новий Заповіт, що сформувався з 45-го до 140-го років н. е., богослови відібрали 27 книг, текст яких є єдиним для усіх християн. Він складається з чотирьох Євангелій — від Матвія, Марка, Луки та Івана, в яких розповідається про прихід Спасителя (Месії) Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, в Одкровенні Івана Богослова (Апокаліпсис) описується життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, даються пророцтва про страшний суд та кінець світу. Канонізація Нового Заповіту відбувалася у складній боротьбі.
Зміст |
[ред.] Терміни Заповіт і Євангелія
В Новому Заповіті розповідається про союз Бога з людством через Ісуса Христа. Слово «заповіт» має двоє понять: умова між двома сторонами і заповіт умираючого. Заповіт Бога з людиною є в тому, щоб людина прийняла в своє серце Христа, як свого власного Рятівника, і дістала усиновлення від Бога; заповіт Христа, складений напередодні хресної Його смерті і скріплений кров`ю, як кров`ю безневинних жертовних тварин, був скріплений заповіт Бога з Ізраїлем (Євр. 9:16-17):
16. Бо, де є заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповідача,
17. Тому що Заповіт чинний після померлих; він не має сили, коли заповідач живий.
Грецьке слово «Євангелія» означає Добру і радісну Вістку.
[ред.] Виникнення канону
Процес виникнення канону був складним і тривалим. Він полягав в об’єднанні книг, які Християни знайшли Богонатхненними для поклоніння й повчання в тій історичній ситуації, в якій вони жили, а також такими, що не суперечать Старому Заповіту.
Всупереч поширеній хибній думці Новозавітній канон не був швидкоруч створений на великому бюрократичному Церковному соборі, а швидше розвинувся протягом кількох століть, хоча це не говорить, що офіційні Собори і рішення взагалі не торкалися даного питання.
В той же час думка про існування повного і читкого Новозавітнього канону з самого початку, тобто з часів Апостолів, не має історичного підгрунтя. Канон Нового Заповіту, як і Старого є результатом розвитку в процесі, що підсилювався полемікою зі скептиками, як всередині Церкви, так і за її межами.
В перші три століття Християнської Церкви, християни, схоже, не мали загальновизнаного Новозавітнього канону.
Новозавітній канон в сучасному вигляді вперше був викладений Афанасієм, єпископом Александрії, в 367 році в листі написаному церквам в Єгипті. До того часу канон став більш-менш сталим.
Таким чином затвердження канону Вселенським Собором стало лише формальним його визнанням, а не створенням чи відбором книг, які можна було б до нього включити, бо сам Бог діяв через вірних йому людей, скеровуючи їх на всіх стадіях процесу з визначення священних книг, що в повній мірі викладають Його волю для людей.
[ред.] Книги Нового Заповіту
І. Чотири Євангелія
- Євангеліє від св. Матвія, традиційно приписується Апостолу Матвію, сину Алфеєву (Мт.)
- Євангеліє від св. Марка, традиційно приписується Євангелісту Марку, що фіксував спогади Апостола Петра (Мр.)
- Євангеліє від св. Луки, традиційно приписується Луці, лікарю та супутнику Апостола Павла (Лк.)
- Євангеліє від св. Івана, традиційно приписується Апостолу Івану, сину Зеведеєву (Ів.)
II. Книга історична
- Діяння святих апостолів (Діяння)
III. Послання апостола Павла
- Послання св. апостола Павла до римлян (Рим.)
- Перше послання апостола Павла до коринфян (1 Кор.)
- Друге послання апостола Павла до коринфян (2 Кор.)
- Послання св. апостола Павла до галатів (Гал.)
- Послання св. апостола Павла до ефесян (Еф.)
- Послання св. апостола Павла до филип'ян (Фил.)
- Послання св. апостола Павла до колосян (Кол.)
- Перше послання св. апостола Павла до солунян (1 Сол.)
- Друге послання св. апостола Павла до солунян (2 Сол.)
- Перше послання св. апостола Павла до Тимофія (1 Тим.)
- Друге послання св. апостола Павла до Тимофія (2 Тим.)
- Послання св. апостола Павла до Тита (Тит)
- Послання св. апостола Павла до Филимона (Филим.)
- Послання до євреїв (Євр.)
IV. Соборні послання
- Соборне послання св. апостола Якова (Як.)
- Перше соборне послання св. апостола Петра (1 Петр.)
- Друге соборне послання св. апостола Петра (2 Петр.)
- Перше соборне послання св. апостола Івана (1 Ів.)
- Друге соборне послання св. апостола Івана (2 Ів.)
- Третє соборне послання св. апостола Івана (З Ів.)
- Соборне послання св. апостола Юди (Юд.)
V. Книга пророцька
[ред.] Поділ Нового Заповіту на вірші
Поділ Біблії на вірші відбувся лише у XV ст. Спочатку рабин Натан, який 1448 р. поділив на вірші єврейський Старий Заповіт, а згодом — французький Друкар Робер Етьєн (Стефанус), який 1551 р. у Масній друкарні в Парижі видав грецький Новий Заповіт з поділом на вірші. Біблія поділена на 31 173 вірші.
Таким чином, лише у другій половині XVI ст. Біблія набула сучасного вигляду.
[ред.] Новозаповітні апокрифи
Відомо, що всі книги Біблії поділяються на канонічні, неканонічні та апокрифи. Неканонічні книги вважаються лише літературою так званого біблійного кола, корисною для навчання. Апокрифи розглядаються, як твори, що не мають віроповчального авторитету.
До новозаповітних апокрифів належать:
- Повчання 12 Апостолів (Дидахе)
- Послання Варнави
- 1 і 2-е Послання Климента до коринфян
- Пастор Герма
- Апокаліпсис Петра
- Діяння Павла
- Послання Полікарта до филип'ян
- Сім Послань Ігнатія
- Євангеліє від Псевдо-Матвія
- Протиєвангеліє від Якова
- Євангеліє Народження Марії
- Євангеліє від Никодима
- Євангеліє дитинства Спасителя
- Історія теслі Йосипа
Єврейський Палестинський канон Старого Заповіту чітко відокремив Святе Письмо від апокрифів і світської літератури.
При посиланні на Біблію не даються сторінки, а вказуються книга, розділ і вірш, наприклад: Еккл. 2.5 — означає: що книга Екклезіяста, розділ 2, вірш 5; Мт. 6.11 — Євангеліє від Матвія, розділ 6, вірш 11.
[ред.] Історія Нового Заповіту на українських землях
Уперше на українську землю Біблія прийшла з Візантії. Принаймні відомо, що слов`янський просвітитель Кирило бачив у Криму руське Священне писання; в часи ж Київської Русі Біблія потрапила на українську землю, очевидно, як кирило-мефодіївський переклад. Ми знаємо, що Кирило і Мефодій склали нам абетку — ми й досі звемо її кирилицею; вони ж таки вперше переклали Біблію на старослов`янську, тобто літературну, мову, спільну для всіх слов`ян-християн грецікого обряду. Поширювалися тут і глаголичні біблійні книги, тобто писані глаголицею-азбукою, що була поширена в Моравії, Чехії, Паннонії, Західній Болгарії, Хорватії і в нас, у Київській Русі — Україні.
Популярними були Чотириєвангелія та Апостоли. З євангелій найдавніші, що дійшли до нашого часу, називаються Мстиславове, Турівське, Галицьке — вони належать до ХІ-ХІІ ст. Найдавніші ж Апостоли датовані 1195 і 1220 роками. Повне зібрання біблійних книг, призначене для українських та білоруських земель, надрукував у 1517—1519 роках Франциск Скорина, а на основі Біблії Скорини Лука з Тернополя створив свій біблійний кодекс 1569 р. 1581 року вийшла знаменита Острозька Біблія — результат праці острозького культурного осередку, очолюваного українським ученим Герасимом Смотрицьким.
Повний текст Біблії вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври в 1758 році, а перший переклад повної Біблії власне українською мовою було видано лише в 1905 році.
Переклали її знамениті українські письменники Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та не менше відомий вчений Іван Пулюй; сама книжка вийшла у Відні, бо царський уряд забороняв перекладати Біблію чи окремі її книжки українською мовою.
Українське біблійне товариство зусиллями отця Рафаїла Турконяка здійснило та видало один з сучасних перекладів Нового Заповіту у 1997 році.
[ред.] Дивись також:
[ред.] Зовнішні лінки
- Новий Заповіт (WikiBooks)
- Українська Біблія у перекладі Огієнка
- Українська Біблія у перекладі Хоменка
