Новий Заповіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євангеліє від св. Іоанна — папірус
Давньогрецьке Синопське Євангеліє, V-те ст.

Нови́й Запові́т або Новий Завіт (грец. Καινὴ Διαθήκη, Kainē Diathēkē)— священна книга християнства, частина Біблії, написана християнськими святими давньогрецькою мовою (діалект Койне). За деякими джерелами, Євангеліє від Матвія вперше було створено арамейською мовою. Для християн уся Біблія з Новим Заповітом є Божим Словом, яке, хоч і писалося людьми, є богонатхненним.

Поняття «Новий Заповіт» (лат. Novum Testamentum) у теперішньому розумінні вперше було використано апостолом Павлом у першому та другому посланнях до коринфян. У Новий Заповіт, що сформувався з 45-го до 140-го років н. е., богослови відібрали 27 книг, текст яких є єдиним для усіх християн. Він складається з чотирьох Євангелій — від Матвія, Марка, Луки та Івана, в яких розповідається про прихід Спасителя (Месії) Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, в Одкровенні Івана Богослова (Апокаліпсис) описується життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, даються пророцтва про страшний суд та кінець світу. Канонізація Нового Заповіту відбувалася у складній боротьбі на Вселенських соборах.

Терміни Заповіт і Євангелія[ред.ред. код]

В Новому Заповіті розповідається про союз Бога з людством через Ісуса Христа. Слово «заповіт» має двоє понять: умова між двома сторонами і заповіт умираючого. Заповіт Бога з людиною є в тому, щоб людина прийняла в своє серце Христа, як свого власного Рятівника, і дістала усиновлення від Бога; заповіт Христа, складений напередодні хресної Його смерті і скріплений кров'ю, як кров'ю безневинних жертовних тварин, був скріплений заповіт Бога з Ізраїлем (Євр. 9:16-17):

16. Бо, де є заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповідача,
17. Тому що Заповіт чинний після померлих; він не має сили, коли заповідач живий.

Грецьке слово «Євангелія» (грец. εὐαγγέλιον) означає Добру і радісну Вістку.

Виникнення канону[ред.ред. код]

Процес виникнення канону був складним і тривалим. Він полягав в об'єднанні книг, які Християни знайшли Богонатхненними для поклоніння й повчання в тій історичній ситуації, в якій вони жили, а також такими, що не суперечать Старому Заповіту.

Всупереч поширеній хибній думці Новозавітній канон не був швидкоруч створений на великому бюрократичному Церковному соборі, а швидше розвивався протягом кількох століть, хоча це не говорить, що офіційні Собори і рішення взагалі не торкалися даного питання.

В той же час думка про існування повного і чіткого Новозавітнього канону з самого початку, тобто з часів Апостолів, не має історичного підгрунтя. Канон Нового Заповіту, як і Старого є результатом розвитку в процесі, що підсилювався полемікою зі скептиками, як всередині Церкви, так і за її межами.

В перші три століття Християнської Церкви, християни, схоже, не мали загальновизнаного Новозавітнього канону.

Новозавітній канон в сучасному вигляді вперше був викладений Афанасієм, єпископом Александрії, в 367 році в листі написаному церквам в Єгипті. До того часу канон став більш-менш сталим.

Таким чином затвердження канону Вселенським Собором стало лише формальним його визнанням, а не створенням чи відбором книг, які можна було б до нього включити, бо сам Бог діяв через вірних йому людей, скеровуючи їх на всіх стадіях процесу з визначення священних книг, що в повній мірі викладають Його волю для людей.

Книги Нового Заповіту[ред.ред. код]

І. Чотири Євангелія

II. Книга історична

III. Послання апостола Павла

IV. Соборні послання

V. Книга пророцька

Поділ Нового Заповіту на вірші[ред.ред. код]

Поділ Біблії на вірші відбувся лише у XV ст. Спо­чатку рабин Натан, який 1448 р. поділив на вірші єв­рейський Старий Заповіт, а згодом — французький Друкар Робер Етьєн (Стефанус), який 1551 р. у Масній друкарні в Парижі видав грецький Новий За­повіт з поділом на вірші. Біблія поділена на 31 173 вірші.

Таким чином, лише у другій половині XVI ст. Біблія набула сучасного вигляду.

Новозаповітні апокрифи[ред.ред. код]

Відомо, що всі книги Біблії поділяються на ка­нонічні, неканонічні та апокрифи. Неканонічні книги вважаються лише літературою так званого біблійного кола, корисною для навчання. Апокри­фи розглядаються, як твори, що не мають віроповчального авторитету.

До новозаповітних апокрифів належать:

Єврейський Палестинський канон Старого За­повіту чітко відокремив Святе Письмо від апокрифів і світської літератури.

При посиланні на Біблію не даються сторінки, а вказуються книга, розділ і вірш, наприклад: Еккл. 2.5 — означає: що книга Екклезіяста, розділ 2, вірш 5; Мт. 6.11 — Євангеліє від Матвія, розділ 6, вірш 11.

Історія Нового Заповіту на українських землях[ред.ред. код]

Уперше на українську землю Біблія прийшла з Візантії. Принаймні відомо, що слов'янський просвітитель Кирило бачив у Криму руське Священне писання; в часи ж Київської Русі Біблія потрапила на українську землю, очевидно, як кирило-мефодіївський переклад. Ми знаємо, що Кирило і Мефодій склали нам абетку — ми й досі звемо її кирилицею; вони ж таки вперше переклали Біблію на старослов'янську, тобто літературну, мову, спільну для всіх слов'ян-християн грецького обряду. Поширювалися тут і глаголичні біблійні книги, тобто писані глаголицею-азбукою, що була поширена в Моравії, Чехії, Паннонії, Західній Болгарії, Хорватії і в нас, у Київській Русі — Україні.

Популярними були Чотириєвангелія та Апостоли. З євангелій найдавніші, що дійшли до нашого часу, називаються Мстиславове, Турівське, Галицьке — вони належать до ХІ-ХІІ ст. Найдавніші ж Апостоли датовані 1195 і 1220 роками. Повне зібрання біблійних книг, призначене для українських та білоруських земель, надрукував у 1517–1519 роках Франциск Скорина, а на основі Біблії Скорини Лука з Тернополя створив свій біблійний кодекс 1569 р. 1581 року вийшла знаменита Острозька Біблія — результат праці острозького культурного осередку, очолюваного українським ученим Герасимом Смотрицьким.

Повний текст Біблії вийшов у друкарні Києво-Печерської лаври в 1758 році. Перший переклад повної Біблії власне українською мовою було видано лише в 1903 році.

Переклали її знамениті українські письменники Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та не менше відомий вчений Іван Пулюй; сама книжка вийшла у Відні, бо царський уряд забороняв перекладати Біблію чи окремі її книжки українською мовою.

Однак, першим переклад Святого Письма тогочасною українською літературною мовою розпочав Пилип Морачевський — інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька. Однак Синод Російської православної церкви, хоча й відзначив високий рівень перекладу, через політику Російської імперії заборонив друкувати Біблію українською мовою. Лише 1906 р. почали друкувати чотирикнижжя Нового Заповіту окремими випусками. Але ініціатори видання дуже виправили мову перекладу, що, на жаль, знизило літературну цінність праці.

Повний переклад Біблії здійснив також митрополит Іларіон Огієнко. Стокгольмське Товариство у 1942 році видало Новий Заповіт і Псалтир у перекладі професора Івана Огієнка. 1955 року — митрополит Іларіон закінчив увесь переклад Біблії за сприяння Британського Біблійного Товариства. Сьогоднішній варіант був виданий 1962 року.

Українське біблійне товариство зусиллями отця Рафаїла Турконяка здійснило та видало один з сучасних перекладів Нового Заповіту у 1997 році.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.