Александріно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Александріно

59°50′43″ пн. ш. 30°13′13″ сх. д. / 59.84531100002777748° пн. ш. 30.22033500002777728° сх. д. / 59.84531100002777748; 30.22033500002777728Координати: 59°50′43″ пн. ш. 30°13′13″ сх. д. / 59.84531100002777748° пн. ш. 30.22033500002777728° сх. д. / 59.84531100002777748; 30.22033500002777728
Країна  Росія
Розташування Кіровський район
Тип палац
садиба[d] і пам'ятка архітектури[d]
Стиль архітектура неокласицизму і класицизм
Архітектор Валлєн Деламот
Засновник Наталія Олексіївна (дочка Олексія Михайловича)
Перша згадка 1714
Дата заснування 1770-ті

Александріно. Карта розташування: Росія
Александріно
Александріно
Александріно (Росія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Александріно — одна з небагатьох вельможних садиб Петергофського шляху, що частково збереглася і дійшла до 21 століття.

Історія[ред. | ред. код]

У роки Північної війни[ред. | ред. код]

Забудова цієї території розпочалася ще в роки Великої Північної війни. Цар Петро І роздав своїм прихильникам ділянки землі на південних берегах Балтійського моря вздовж шляху до Петергофа з правом забудови. Ділянку сучасної садиби Александріно отримала рідна сестра царя — Наталя Олексіївна. У 1716 р. вона померла і її земельну ділянку з садибою розділили на дві.

Східна частина перейшла до Шеремєтєвих. Будівлі цієї частини проіснували до 1930-х рр., коли за часів СРСР були вщент зруйновані.

Західну частину отримав дипломат Толстой Петро Андрійович.

В 1760-ті рр.[ред. | ред. код]

Худ. Левицький Дмитро Григорович, портрет Івана Чернишова.

У 1760-ті рр. садибу Толстого придбав 1760-ті рр. дипломат Чернишов Іван Григорович, брат полководця Чернишова Захара Григоровича, володаря відомої садиби Ярополець. Іван Григорович зробив непогану придворну кар'єру при Єлизаветі Петрівні і втримав позиції і при Катерині ІІ. Коли в моду увійшов француз-архітектор Валлен Деламот, Чернишов замовив тому проект заміського палацу.

Подальша доля[ред. | ред. код]

Садиба дійшла до 20 століття. За часів СРСР використовувалась як комунальне житло. Зазнав втрат пейзажний парк, де на східних його ділянках побудували " Стандартне селище № 3 ". В роки війни 1941-1945 рр. садибний будинок постраждав від артобстрілів. В повоєнні роки будинок відновили та відремонтували без відновлення історичних інтер'єрів. Пізніше садибна територія зарахована до міста, а в палаці розмістили художню школу.

Адреса[ред. | ред. код]

Санкт-Петербург, пр. Стачек, б.226.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]