Алі Кемаль
| Алі Кемаль | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1867[1][2][3] Фатіх, Стамбул, Османська імперія |
| Помер |
6 листопада 1922 Ізміт, Туреччина ·тупа травмаd |
| Країна |
.svg){kind=small} Османська імперія |
| Діяльність | політик, журналіст, письменник, викладач університету, поет, редактор газети |
| Знання мов | османська |
| Заклад | Дар ул-Фунун |
| Посада | міністр внутрішніх справ[d] |
| Батько | Ahmet Hamdi Kemald[4] |
| Мати | Hanife Faredd[4] |
| Родичі | Борис Джонсон |
| У шлюбі з | Winifred Brund і Sabiha Hanimd |
| Діти | Osman Kemal Wilfred Johnsond і Zeki Kuneralpd[3] |
Алі Кемаль був османським політиком, публіцистом і поетом. Відомий ліберал, він кілька місяців у 1919 році був міністром внутрішніх справ. Його лінчували націоналісти під час війни за незалежність Туреччини.
Перша дружина Алі Кемаля була англійкою; він є прадідом британського політика Бориса Джонсона.
Біографія[ред. | ред. код]
Алі Кемаль народився в 1867 році в Стамбулі. Мати — черкеска за походженням[5].
Кемаль став журналістом і багато подорожував за кордоном, через свої ліберальні погляди він деякий час жив у вигнанні під час правління султана Абдул-Гаміда II. У Швейцарії він познайомився з англо-швейцаркою Вініфред Брун, з якою одружився в Лондоні в 1903 році[6][7].
Після молодотурецької революції 1908 року Алі Кемаль повернувся до Стамбула і став однією з відомих фігур суспільно-політичного життя, критикуючи з ліберальних позицій політику Комітету єдності та прогресу. Був редактором ліберальної газети «Ікдам» і одним із лідерів Партії свободи і згоди[8]. Він був у центрі конфлікту, який призвів до невдалої спроби контрперевороту 31 березня (13 квітня) 1909 року та усунення султана Абдул Гаміда II, і був змушений знову покинути країну.
Алі Кемаль провів наступні роки в Англії з родиною своєї дружини, яка на той час померла. У 1912 році він повернувся до Стамбула. У травні 1919 року він став міністром внутрішніх справ в уряді Дамада Феріда-паші та був серед османських представників на Паризькій мирній конференції, але влітку залишив посаду[9][10][11].
Один із найактивніших критиків младотурків, кемалістів і геноциду вірмен, Алі Кемаль був одним із найбільш ненависних серед націоналістичних османських громадських діячів на початку війни за незалежність. 4 листопада 1922 року він був викрадений на вулиці столиці націоналістами, які хотіли вивезти його до підконтрольної їм Анкари, щоб судити за зраду. 6 листопада в Ізміті натовп, організований генералом Нуреддіном Ібрагімом-пашою, лінчував Алі Кемаля.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Swartz A. Open Library — 2007.
- ↑ Faceted Application of Subject Terminology
- ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ Andrew Gimson, Boris: The Rise of Boris Johnson, 2012, p. 1957
- ↑ Zeki Kuneralp, Ali Kemal: (1869 – 1922); a Portrait for the Benefit of His English Speaking Progeny (1993), p. 7
- ↑ Stanley Johnson, Stanley I Presume (2009), p. 88
- ↑ Turkey. Banquet Of Ottoman Liberals. The Times. 27 януари 1909. с. 5.
- ↑ New Turkish Cabinet. The Times. 26 май 1919. с. 11.
- ↑ Turk Mission Leaves For Paris. The Times. 11 юни 1919. с. 14.
- ↑ C.U.P. Intrigue. The Times. 3 юли 1919. с. 14.
|
