Абдул-Гамід II
Абдул-Гамід II (1842 — 1918) — султан Османської імперії (1876 — 1909), прозваний за деспотизм і переслідування національних меншин (вірмен та ін.) «кривавим султаном». За свідченням сучасників Абдул-Гамід ІІ був обмеженою та боягузливою людиною в той же час як дипломата та політика його відрізняла хитрість, підступність та певна спритність.
В грудні 1876 року під впливом так званих «Нових Османів» та пов'язаного з ними Мідхата-паші запровадив конституцію, але незабаром фактично скасував її і встановив деспотичний режим відомий як «зулюм» (насильство, сваволя). В 1909 усунутий від влади молодотурками.
Зовнішня політика Абдул-Гаміда ІІ відображала прогресуючу економічну та військово-політичну слабкість Османської імперії яка призвела до встановлення міжнародного фінансового контролю над імперією (Муххаремський декрет) та її остаточного перетворення на напівколонію. За Абдул-Гаміда ІІ зріс вплив Німеччини, яка в 1903 році отримала в нього концесію на будівництво Багдадської залізниці.
Під час младотурецької революції 1908 року Абдул-Гамід ІІ був вимушений відновити конституцію 1876 року. 27 квітня 1909 року младотурки позбавили його трону за участь в організації контреволюційного заколоту.
Джерела [ред.]
- Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
- Советская Историческая Энциклопедия
|
||||||||
