Антрибіди
| Anthribidae | ||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Жук Platystomos albinus L. на поверхні грибу. (Біловезька пуща, Польща)
| ||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||
|
Антрибі́ди (Anthribidae Billberg, 1820), або ж несправжні слоники — родина жуків надродини довгоносикоподібних[1]. Дорослі жуки та личинки харчуються на рослинах та грибах і інколи завдають шкоди господарству. Описано близько 3900 видів і понад 370 родів цієї родини[2]. Найдавніші антрибіди знайдені у домініканському, мексиканському та рівненському бурштинi[3][4].
Зовнішній вигляд[5][ред. | ред. код]
Ці комахи — дрібного та середнього розміру (0,5–38 мм у довжину).
Основні ознаки:
- вусики 11-12-членикові, не колінчасті, з рихлою 3-4-члениковою булавою;
- головотрубка коротка, пласка, із добре розвиненими мандибулами;
- верхня губа добре помітна, вона добре відокремлена від наличника;
- передньоспинка, більш або менш циліндрична,
- * надкрила із вкороченою
- усі лапки здаються 4-члениковими, другий членик розширений і кутоподібно вирізаний, 4-й членик знаходиться між лопатями 3-го і дуже маленький, помітний лише при сильному збільшенні, кігтики із зубцем при основі;
Фотографії див. на[6].
Личинки серпоподібні, часто — із сплощеним черевцем, рідкими коротенькими волосками і зачатковими 1-2-члениковими ногами.
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Дорослі жуки добре літають і у разі найменшої небезпеки миттю впадають у танатоз. Під час розмноження для них характерний гілл-топпінг. Імаго харчуються спорами та плодовими тілами грибів на стовбурах та гілках дерев, квітковим пилком, деякі — сухим насінням; є й хижаки, що їдять кермесів та псевдощитівок. Для відкладання яєць самиця звичайно вигризає заглиблення у рослинних тканинах. Личинки проходять розвиток у гнилій деревині, попід корою сухостійних та вітровальних дерев, у стеблах трав[5][7].
Географічне поширення[ред. | ред. код]
Ця група найповніше представлена у тропіках. У Неарктиці зареєстровано 88 видів антрибід з 30 родів[2]. У фауні України — 28 видів з 17 родів антрибід[1].
Класифікація[ред. | ред. код]
Родина поділяється на чотири підродини: Anthribinae, Choraginae, Apolectinae, Urodontinae[8].
Значення у природі та житті людини[ред. | ред. код]
Подібно до інших видів, антрибіди є невід'ємною ланкою природних екосистем, споживаючи тканини рослин, грибів та комах, а також самі стаючи здобиччю тварин — хижаків та паразитів. Деякі види завдають шкоди рослинним запасам та матеріалам, що зберігаються[5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Yunakov, N., Nazarenko, V., Volovnik, S., Filimonov, R. A survey of the weevils of Ukraine (Coleoptera: Curculionoidea) (excluding Platypodinae and Scolytinae) (Zootaxa, 4404) — Magnolia Press. 2018. — 494 pp.
- ↑ а б Valentine B.D. A review of Nearctic and some related Anthribidae (Coleoptera) // Insecta Mundi , 1998, 12: 251—296
- ↑ Poinar G. , Legalov A. New Anthribidae (Coleoptera: Curculionoidea) in Dominican and Mexican ambers. — https://palaeo-electronica.org/content/2016/1519-new-anthribidae-in-amber [Архівовано 19 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Legalov A., Nazarenko V. Y., Perkovsky E. E. A new genus of fungus weevils (Coleoptera: Anthribidae) in Rovno amber // Fossil Records, 2018? 21, 207—212. — https://www.foss-rec.net/21/207/2018/fr-21-207-2018.pdf [Архівовано 29 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в Егоров А. Б. . 108. Сем. Anthribidae. У кн.: П. А. Лер (ред.). Определитель насекомых Дальнего Востока России. Т.3. Жесткокрылые или жуки. Часть 3. Владивосток: Дальнаука,1996, с. 166—199
- ↑ UkrBIN: Ukrainian Biodiversity Information Network [public project & web application]. UkrBIN, Database on Biodiversity Information. Available: http://ukrbin.com/index_class.php?id=1294[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Тер-Минасян М. Е.. 79. Сем. Anthribidae — Ложнослоники. С. 479—480. В кн.: Определитель насекомых европейской части СССР в пяти томах (под общ. ред. Г. Я. Бей-Биенко). Том 2. Жесткокрылые и веерокрылые. Ред. тома: Е. Л. Гурьева и О. Л. Крыжановский. (Определители по фауне СССР, издаваемые Зоологическим институтом АН СССР", вып. 89). М.-Л.: Наука, 1965. 668 с.
- ↑ M. A. Alonso-Zarazaga, H. Barrios, R. Borovec, P. Bouchard, R. Caldara, E. Colonnelli, L. Gültekin, P. Hlavác, B. Korotyaev, C. H. C. Lyal, A. Machado, M. Meregalli, H. Pierotti, L. Ren, M. Sánchez-Ruiz, A. Sforzi, H. Silfverberg, J. Skuhrovec, M. Trýzna, A. J. Velázquez de Castro & N. N. Yunakov. Cooperative Catalogue of Palaearctic Coleoptera Curculionoidea. Monografías electrónicas S.E.A., vol. 8, 729 pp. http://sea-entomologia.org/monoelec.html [Архівовано 30 жовтня 2018 у Wayback Machine.])