Бурштин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бурштин
Amber Bernstein many stones.jpg
Різновиди бурштину
Загальні відомості
Клас мінералу органічні мінерали
Генезис викопна смола хвойних дерев
Хімічна формула С40Н64О4
Ідентифікація
Колір кремовий, блідо-жовтий, коричневий, всі відтінки оранжевого кольору, червоний; рідко блакитний, зеленуватий, злегка фіолетовий і майже чорний
Форма кристалів аморфний
Спайність Відсутня
Злам Раковистий; в'язкий (при старінні стає крихким)
Твердість за шкалою Мооса 2 - 2,5
Блиск восковий до матового
Прозорість Прозорий до непрозорого
Колір риски Білий
Оптичні властивості кристалів
Показник заломлення n = 1,540 (−0,001...+0,005)
Подвійне променезаломлення немає
Інші властивості
Плавкість 250-300
Подібні мінерали немає

Буршти́н, янта́р, буршти́нова руда́, боденштейн, амбер (від нім. Bernstein (рос. бурштинь, англ. amber, karabe, saka(l), kahruba; нім. Bernstein m) — бурштин, бурштин) — природна органічна сполука, щільна і в'язка (скам'яніла) викопна смола хвойних дерев. Тьмяні, прозорі й напівпрозорі камінці.

Етимологія[ред.ред. код]

Слово «бурштин» походить від латинської назви цього мінералу gentaras або угорської — ianta.

Софокл вважав, що бурштин утворився із сліз птахів, які оплакували відважного воїна Мелеагра.[1]

Есхіл твердив, що це сльози сестер, що ніяк не могли забути свого загиблого брата Фаетона.[1]

Нікей доводив, що бурштин — концентрат сонячних променів, який час від часу накопичується в морі.[1]

Древні греки називали камінь «електроном», що означає «притягуючий, приваблюючий» через його властивість притягувати легкі тіла — пушинки, нитки, волосся.[2][3] Якщо камінь потерти до вовни, він притягуватиме до себе кусочки діелектриків.

Римляни називали камінь «харпаксом», що означає «грабіжник», а перси — «кавубою», тобто каменем, здатним притягувати м'якину.[3]

Інші назви[ред.ред. код]

Амбер (рос. амбер, англ. amber, нім. Amber) — застаріла назва бурштину.
Латиською мовою бурштшин — дзінтарс (латис.).
Лінкуріум (рос. линкуриум, а. lyncurium, н. Lyncurium n — латинська назва бурштину. (C.Plinius Secundus, 77).

Склад і властивості[ред.ред. код]

Павук у бурштині

Склад: С40Н64О4 (або C10H16O). Містить домішки сірки. Аморфний.
Густина 1,05-1,10.
Твердість 2-2,5
Колір жовтий, червоно-коричневий.
Блиск смоляний.
Температура плавлення 250–300 °C, легко згоряє.

Зустрічається у вигляді зерен, жовен і пластин розміром від декількох мм до 50 см. Часто прозорий, колір переважно жовтий (сукциніт), оранжевий до вишнево-червоного (руменіт, бірміт), відомі восковий («бастард») і молочно-білий («кістяний») бурштин.

Бурштин має органічне (рослинне) походження: смоли хвойних дерев в процесі фосилізації зазнавали окиснення і полімеризації з утворенням абієтинової та інших органічних кислот, частково сукцинітової. На стадії катагенезу бурштин ущільнюється і набуває темнішого забарвлення (руменіт, бірміт).

Бурштин здатний до фотолюмінісценсії під дією УФ-випромінювання.[4]

Різновиди[ред.ред. код]

Різнокольоровий балтійський бурштин

Спеціалісти розрізняють декілька десятків кольорів і відтінків бурштину — від блідно-жовтого до червоно-коричневого, інколи зустрічається бурштин голубий, зелений, білий і безколірний.[5] Відомо 32 види бурштину.[4]

  • бурштин аппенінський (бурштиноподібна смола);
  • бурштин бірманський (бурміт),
  • бурштин гнилий (ґеданіт – викопна смола з Балтійського узбережжя);
  • бурштин жадеїтовий (те ж саме, що й бурштин пресований),
  • бурштин істрійський (назва бурштиню з родов. Істрії);
  • бурштин канадський (седарит, цедарит – викопна смола з оз. Седар, Канада);
  • бурштин крихкий (ґеданіт);
  • бурштин мексиканський (копаліт, копалін – викопна смола з Мексики);
  • бурштин моравський (різновид бурштиню, подібний до смоли – мукіту);
  • бурштин морський (бурштин, викинутий на берег штормовими хвилями прибою або бурштин видобутий з моря),
  • бурштин неспілий (кранцит – викопна смола складу C10H16O);
  • бурштин пресований (сплавлені або спресовані під тиском невеликі шматочки бурштиню внаслідок дії пластового або водного тиску),
  • бурштин сицилійський (симетит – червоно-жовта викопна смола з р. Сімето, о. Сицилія; склад у %: C – 69,48; H – 9,24; O – 20,76; S – 0,52);
  • бурштин тасманський (тасманіт),
  • бурштин чорний (гагат),
  • бурштин швейцарський (алінгіт – викопна смола зі Швейцарії);
  • бурштин японський (різновид природної смоли; склад у %: C – 83,5; H – 10,5; O – 6,0).
  • бурштин домініканський
  • бурштин балтійський
  • Бірміт, бурміт (рос. бирмит, англ. birmite, * нім. Birmit) — темно-бурий, червонуватий або жовтий різновид бурштину.
  • Шланіт — бурштиноподібна смола з кам'яного вугілля Чехії.
  • Дамштейн, делятиніт, руменіт, шрауфіт.

З історії[ред.ред. код]

Вже за доби бронзи бурштин уміли фарбувати і виготовляти з нього різної форми прикраси.[6] За Плінієм, римляни вміли фарбувати бурштин в червоний колір, і такий бурштин цінувався на вагу золота.[5]

На території України знайдені декоративні вироби з бурштину в скіфських курганах.[6]

Найдавнішу згадку про бурштин зафіксовано на клинописній табличці — пам'ятці писемності Х ст. до н. е. Відомості про «електрон»(так елліни називали бурштин) є у творах античних авторів: Гомера, Софокла, Есхіла, Арістотеля, Фалеса Мілетського.[7] У всі часи люди описували красу та властивості «сонячного каменю», або «сліз Геліад», вивчали легенди, в яких опоетизовано виникнення «горючого каменю».[8]

У давнину цим каменем торгували фінікійці, поступав він із Скитії, де добували його вздовж берегів річок. Був поширеним серед єгиптян, римлян та греків.

Предметом торгівлі бурштин стає у неоліті (6 тис. років тому), і особливо цінується балтійський бурштин — за красу прибалтійський бурштин називали «золотом Півночі» — бурштин продавався на вагу золота, а фігурки з такого бурштину можна було виміняти на рослого і сильного раба.[9] У давнину бурштин цінувався вище дорогоцінних каменів і металів і був особливо популярний у країнах Середземного моря.[9] Тому, серед помітних торговельних шляхів був Бурштиновий шлях, який служив надійною мережею для далекої торгівлі бурштином.

У 13 ст. територія Пруссії підлягала лицарям-меченосцям, які мали монополію на бурштин. Хрестоносці, а згодом і пруські герцоги ввели «бурштинну реґалію», згідно з якою весь видобутий бурштин належало віддавати владі. У Пруссії діяли спеціальні «бурштинові суди», які судили тих, хто дозволяв собі привласнити шматок бурштину.

Першу майстерню з виготовлення бурштину в Кеніґсберґу заснували наприкінці 15 ст. Тут виточували прегарні броші, скриньки, кульчики, найрізноманітніші намиста. Найвищого рівня техніка обробки сягнула у 17-18 ст.ст.

Балтійським бурштином була облицьована бурштинова кімната, виготовлена в 1701-1709 роках в Прусії і в 1716 році подарована Петру I.[5] З 1755 року вона була прикрасою одного із залів Єкатеринінського дворца в Царському Селі.[5]

Від 1870-х рр. бурштин почали добувати промисловим способом.

Археологічні знахідки на території України[ред.ред. код]

Бурштинові прикраси — характерна деталь жіночого вбрання на території Лісостепового Правобережжя, про що свідчать жіночі поховання ранньоскіфського часу. Найяскравіші комплекси зафіксовано в курганному комплексі № 100 поблизу с. Синявка та № 35 поблизу с. Бобриця (Черкаська обл.). В комплексі 100 знайдено намисто із сердоліку, агату і скла (26 екз.), а також бурштину — 84 намистини у формі октаедра складали разок.[10]

У кургані № 35 на вбранні однієї з небіжчиць знайшли дві низки намиста: верхня — 32 намистини з топазу, сердоліку, агату, гірського кришталю і хризоліту; нижня — 40 зразків різнокольорового каміння, серед яких — 2 великі бурштинові намистини (у формі неправильної зрізаної пірамідки).[11][12] У могилі поховали ще одну жінку, яка мала крім чорного та білого намиста зі склоподібної маси ще 125 кулястих дрібних бурштинових намистин.[11][13]

Бурштинові прикраси знайдено також у похованнях жінок, які не належали до високих соціальних верств, хоча мали золоті прикраси у костюмі (курган № 25 поблизу с. Казаровка, Медвин, розкопки 1906 р.).[14]

Серед пам'яток цього часу — прикраси начільної стрічки у кургані Реп'яхувата Могила (с. Матусів Черкаської обл.): 39 циліндричних блакитних з непрозорого скла та 32 кулястих з бурштину (розміри 0,4-0,7 см).[15]

Бурштинові намистини, з яких робили нашийні та наручні прикраси, знайдено серед декоративних деталей костюмів у жіночих похованнях в курганах на р. Тясмин — поблизу сіл Жаботин (№ 524), Гуляй Город (№ 33, 38, 40, 330), Журавка (№ 406, 407, 432, 447).[6]

Серед племен Дніпровського Лісостепового Лівобережжя (зокрема на Посуллі) окремі намистини зафіксовано у кількох комплексах V ст. до н. е. Так, у кургані № 3 в урочищі Стайкин Верх. Окремі бурштинові намистинки знайдено у пограбованих курганах № 6 та «Б» поблизу с. Басівка.[16]

Розповсюдження[ред.ред. код]

Промислове значення мають головним чином вторинні розсипні прибережно-морські родовища.

Бурштин-сукциніт — викопна смола з сосни «пінус сукциніфера» — охоплює кілька областей на карті місцезнаходжень. У геологічному плані найбільше поширення має балтійський сукциніт. Такий самий за складом самоцвіт знайдено і на території України (поблизу Києва, Харкова, на Волині)[17].

В Україні у відкладах палеогену та неогену є в Рівненській (Сарненський, Володимирецький і Дубровицький р-ни), Київській (Київський бурштин — продукт випадкового вимивання викопної смоли, тобто це джерело не мало постійного характеру),[18] Житомирській, Львівській та Харківській областях. Велике Клесівське родовище (на Поліссі) почали розробляти відносно недавно, бо сукциніт тут залягає досить глибоко.

Див. також: Поліський бурштиноносний район

За кордоном відомі родовища в Примор'ї (Росія), Італії, Польщі, М'янмі, Канаді, США, Домініканській Республіці, Мексиці, але 90% світового запасу бурштину видобуваються в Калінінградській області (Росія). Балтійське родовище довгий час належало повністю Німеччині, а після 1945 року це родовище відійшло Радянському Союзу.[19]

Породи, які містять бурштин, залягають на різній глибині: чим далі від Балтійського моря, тим вона більша. Тому саме на узбережжі Балтійського моря — від острова Рюгена до Західної Двіни — здавна видобували бурштин. Знаходять цей камінь в пісках Балтійського моря.[20] Пласти, що містять бурштин, розташовані пижче рівня Балтійського моря, і прибій часто вимиває із них кусочки бурштину, викидуючи їх на берег.[5] Особливо часто він зустрічається біля Калінінграду.[20] Тут, в поселенні Янтарний, станом на 1965 рік працює великий комбінат.[20] В поселенні Янтарний знаходиться одне з найкрупніших в світі промислових родовищ.[5] Вироби з бурштину, видобутого на березі Балтійського моря, в Європі з'явились дуже давно — існують збережені підвіски, кільця, фігурки тварин і людей, дрібні амулети, вік яких складає декілька тисячоліть.[5]

Див.також: Бурштиновий шлях

Ерозії і зсуви, а також подальші льодовики, поширили бурштин на великі відстані. Вторинні скупчення бурштину, знайдені у Польщі, Німеччині, Данії, Білорусі та Україні.[21]

Використання[ред.ред. код]

Використовується як виробне каміння, кращі зразки — як дорогоцінне каміння, бурштинова крихта — для картин з бурштину. В давні часи з бурштину виготовляли посуд, шкатулки, підсвічники, табакерки, гребні, брошки, намисто, гудзики, грубки.[5] Бурштин був і залишається матеріалом мистецтва, ювелірних прикрас і сувенірів. Виготовлення бурштинових виробів не потребує складних у технологічному плані прийомів.[6] Відомий в Литві майстер Костас Толейкис виготовляв з бурштину не лине прикраси, а й панно, картини, люстри, люльки.[5] З відходів художньої переробки бурштину — крихти, обрізків — шляхом сухої перегонки зплавлених і зпресованих відходів отримували янтарну кислоту.[20] Лаком, приготованим з дрібних кусочків бурштину покривали скрипки.[22] Інколи цей лак використовували для електроізоляції.[22]

Розробка бурштину в поселенні Янтарний (Калінінградська область, Росія)

Станом на 1965 рік в Литві в знак дружби все ще дарували бурштин.[20]

Хороший електроізоляційний матеріал.

Способи видобутку бурштину[ред.ред. код]

Як правило, бурштин добувають в глибоких кар'єрах. В середньому, в одному кубічному метрі породи знаходять до 1,2 кг бурштину, найчастіше у вигляді невеликих горошин, але трапляються куски вагою в декілька кілограмів.[5]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Дванадцять місяців 1991: Настільна книга-календар Для молодшого шкільного віку / Упорядник М.Слабошпицький — К.: Веселка, 1990.- 190 с. ISBN 5-301-00623-1
  2. Инженер Т.И. Никифоров. Самое древнее электричество / «Химия и жизнь» Научно-популярный журнал Академии наук СССР. — 1972, №1 (с.: 36)
  3. а б Карцев В.П. Приключения великих уравнений (Издание третье). — М.: Знание, 1986. — 288 с. (Жизнь замечательных идей) (с.: 24-32)
  4. а б Кандидат химических наук Балуева Г.А. Кислота из янтаря / Научно-популярный журнал Академии Наук СССР «Химия и жизнь», 1983, №11 ISSN 0130-5972 (с.: 58-61)
  5. а б в г д е ж и к л И.Константинов — Янтарь Балтики / «Наука и жизнь», М.: Правда, 1991, №04 ISSN 0028-1263 (с.: 64-65)
  6. а б в г Клочко Л. Бурштинові шляхи за скіфських часів // Геолог України. Науковий журнал. — 2011, № 3-4
  7. Савкевич С. С. бурштинь. — Спб., 1970. — С. 11-14.
  8. Сребродольский Б. И. Мир бурштиня. — К., 1988. — С. 89
  9. а б Сребродольский Б.И. Янтарь — Москва: Наука, 1984 — с.110
  10. Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1887 — Т. I. — С. 138. — Табл. XVII, 10
  11. а б Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1887 — Т. I. — С. 112. — Табл. XVIII
  12. Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1894 — Т. II. — Табл. ХХІ, 1
  13. Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1894 — Т. І. — С. 112, табл. XVIII, 7.
  14. Ковпаненко Г. Т. Курганы раннескифского времени в бассейне р. Рось.- К., 1981. — С. 26, 47,119
  15. Ильинская В. А., Мозолевский Б. Н., Тереножкин А. И. Курганы VI в. до н.э. у с. Матусова // Скифия и Кавказ. — К.,1979 — С.35.
  16. Ильинская В. А. Скифы Днепровского Лесостепного Левобережья. — К., 1968. — С. 29, табл. VIII, 11-13
  17. Мацуй В. М., Епатко Ю. М. Алатырь-камень — бурштинь. — К.: Дажбог, 2006. — С. 12-15
  18. Сребродольский Б. И. Мир бурштиня. — К., 1988. — С. 18.
  19. Доминиканский янтарь — окно в прошлое земли. / Ежемесячный научно-популярный журнал «Наука и жизнь», 2010, №3 ISSN 0028-1263 (с.: 76-80)
  20. а б в г д Еромицкий А., Подгорный И. Янтарь — камень жизни / «Юный техник», 1965, №03 (с.: 19)
  21. (латис.)Aisti
  22. а б «Мёд полудней — царственный янтарь» / Научно-популярный журнал Академии Наук СССР «Химия и жизнь», 1983, №11 ISSN 0130-5972 (с.: 60-63)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]