Бурштин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бурштин
Amber Bernstein many stones.jpg
Різновиди бурштину
Загальні відомості
Клас мінералу органічні мінерали
Генезис викопна смола хвойних дерев
Хімічна формула С40Н64О4
Ідентифікація
Колір кремовий, блідо-жовтий, коричневий, всі відтінки оранжевого кольору, червоний; рідко блакитний, зеленуватий, злегка фіолетовий і майже чорний
Форма кристалів аморфний
Спайність Відсутня
Злам Раковистий; в'язкий (при старінні стає крихким)
Твердість за шкалою Мооса 2 - 2,5
Блиск восковий до матового
Прозорість Прозорий до непрозорого
Колір риски Білий
Оптичні властивості кристалів
Показник заломлення n = 1,540 (−0,001...+0,005)
Подвійне променезаломлення немає
Інші властивості
Плавкість 250-300
Подібні мінерали немає
Павук у бурштині

Буршти́н, янта́р, буршти́нова руда́, боденштейн, амбер (від нім. Bernstein (рос. янтарь, англ. amber, karabe, saka(l), kahruba; нім. Bernstein m) — бурштин, янтар) — природна органічна сполука, щільна і в'язка (скам'яніла) викопна смола хвойних дерев. Тьмяні, прозорі й напівпрозорі камінці. Від лат. назви цього мінералу gentaras або угор. – ianta.

Склад і властивості[ред.ред. код]

Склад: С40Н64О4 (або C10H16O). Містить домішки сірки. Аморфний.
Густина 1,05-1,10.
Твердість 2-2,5
Колір жовтий, червоно-коричневий.
Блиск смоляний.
Температура плавлення 250–300 °C, легко згоряє.

Зустрічається у вигляді зерен, жовен і пластин розміром від декількох мм до 50 см. Часто прозорий, колір переважно жовтий (сукциніт), оранжевий до вишнево-червоного (руменіт, бірміт), відомі восковий («бастард») і молочно-білий («кістяний») бурштин.

Бурштин має органічне (рослинне) походження: смоли хвойних дерев в процесі фосилізації зазнавали окиснення і полімеризації з утворенням абієтинової та інших органічних кислот, частково сукцинітової. На стадії катагенезу бурштин ущільнюється і набуває темнішого забарвлення (руменіт, бірміт).

З історії[ред.ред. код]

Вже за доби бронзи бурштин уміли фарбувати і виготовляти з нього різної форми прикраси.[1]

На території України знайдені декоративні вироби з бурштину в скіфських курганах.[1]

Найдавнішу згадку про бурштин зафіксовано на клинописній табличці — пам'ятці писемності Х ст. до н. е. Відомості про «електрон»(так елліни називали бурштин) є у творах античних авторів: Гомера, Софокла, Есхіла, Арістотеля, Фалеса Мілетського.[2] У всі часи люди описували красу та властивості «сонячного каменю», або «сліз Геліад», вивчали легенди, в яких опоетизовано виникнення «горючого каменю».[3]

У давнину цим каменем торгували фінікійці, поступав він із Скитії, де добували його вздовж берегів річок. Був поширеним серед єгиптян, римлян та греків.

У 13 ст. територія Пруссії підлягала лицарям-меченосцям, які мали монополію на бурштин. Хрестоносці, а згодом і пруські герцоги ввели «янтарну реґалію», згідно з якою весь видобутий бурштин належало віддавати владі. У Пруссії діяли спеціальні «бурштинові суди», які судили тих, хто дозволяв собі привласнити шматок бурштину.

Першу майстерню з виготовлення бурштину в Кеніґсберґу заснували наприкінці 15 ст. Тут виточували прегарні броші, скриньки, кульчики, найрізноманітніші намиста. Найвищого рівня техніка обробки сягнула у 17-18 ст.ст.

Від 1870-х рр. бурштин почали добувати промисловим способом.

Використання[ред.ред. код]

Промислове значення мають головним чином вторинні розсипні прибережно-морські родовища.

Використовується як виробне каміння, кращі зразки — як дорогоцінне каміння, бурштинова крихта — для картин з бурштину.

Виготовлення бурштинових виробів не потребує складних у технологічному плані прийомів.[1]

Хороший електроізоляційний матеріал.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Бурштин-сукциніт — викопна смола з сосни «пінус сукциніфера» — охоплює кілька областей на карті місцезнаходжень. У геологічному плані найбільше поширення має балтійський сукциніт. Такий самий за складом самоцвіт знайдено і на території України (поблизу Києва, Харкова, на Волині)[4].

Породи, які містять бурштин, залягають на різній глибині: чим далі від Балтійського моря, тим вона більша. Тому саме на узбережжі Балтійського моря — від острова Рюгена до Західної Двіни — здавна видобували бурштин.

Велике Клесівське родовище (на Поліссі) почали розробляти відносно недавно, бо сукциніт тут залягає досить глибоко.

В Україні у відкладах палеогену та неогену є в Рівненській (Сарненський, Володимирецький і Дубровицький р-ни), Київській (Київський бурштин — продукт випадкового вимивання викопної смоли, тобто це джерело не мало постійного характеру),[5] Житомирській, Львівській та Харківській областях.

За кордоном відомі родовища в Примор'ї (Росія), Італії, Польщі, М'янмі, Канаді, США, Домініканській Республіці, Мексиці, але 90% світового запасу бурштину видобуваються в Калінінградській області (Росія).

Див. також: Поліський бурштиноносний район

Інші назви[ред.ред. код]

Амбер (рос. амбер, англ. amber, нім. Amber) — застаріла назва бурштину (янтарю).

Бірміт, бурміт (рос. бирмит, англ. birmite, нім. Birmit) — темно-бурий, червонуватий або жовтий різновид бурштину (янтарю).

Лінкуріум (рос. линкуриум, а. lyncurium, н. Lyncurium n — латинська назва янтарю. (C.Plinius Secundus, 77).

Шланіт - янтароподібна смола з кам'яного вугілля Чехії.

Дамштейн, делятиніт, руменіт, шрауфіт.

Розрізняють[ред.ред. код]

  • янтар аппенінський (янтароподібна смола);
  • янтар бірманський (бурміт),
  • янтар гнилий (ґеданіт – викопна смола з Балтійського узбережжя);
  • янтар жадеїтовий (те ж саме, що й янтар пресований),
  • янтар істрійський (назва янтарю з родов. Істрії);
  • янтар канадський (седарит, цедарит – викопна смола з оз. Седар, Канада);
  • янтар крихкий (ґеданіт);
  • янтар мексиканський (копаліт, копалін – викопна смола з Мексики);
  • янтар моравський (різновид янтарю, подібний до смоли – мукіту);
  • янтар морський (янтар, викинутий на берег штормовими хвилями прибою або янтар видобутий з моря),
  • янтар неспілий (кранцит – викопна смола складу C10H16O);
  • янтар пресований (сплавлені або спресовані під тиском невеликі шматочки янтарю внаслідок дії пластового або водного тиску),
  • янтар сицилійський (симетит – червоно-жовта викопна смола з р. Сімето, о. Сицилія; склад у %: C – 69,48; H – 9,24; O – 20,76; S – 0,52);
  • янтар тасманський (тасманіт),
  • янтар чорний (гагат),
  • янтар швейцарський (алінгіт – викопна смола зі Швейцарії);
  • янтар японський (різновид природної смоли; склад у %: C – 83,5; H – 10,5; O – 6,0).

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Софокл вважав, що бурштин утворився із сліз птахів, які оплакували відважного воїна Мелеагра.[6]
  • Есхіл твердив, що це сльози сестер, що ніяк не могли забути свого загиблого брата Фаетона.[6]
  • Нікей доводив, що бурштин — концентрат сонячних променів, який час від часу накопичується в морі.[6]

Археологічні знахідки на території України[ред.ред. код]

Бурштинові прикраси — характерна деталь жіночого вбрання на території Лісостепового Правобережжя, про що свідчать жіночі поховання ранньоскіфського часу. Найяскравіші комплекси зафіксовано в курганному комплексі № 100 поблизу с. Синявка та № 35 поблизу с. Бобриця (Черкаська обл.). В комплексі 100 знайдено намисто із сердоліку, агату і скла (26 екз.), а також бурштину — 84 намистини у формі октаедра складали разок.[7]

У кургані № 35 на вбранні однієї з небіжчиць знайшли дві низки намиста: верхня — 32 намистини з топазу, сердоліку, агату, гірського кришталю і хризоліту; нижня — 40 зразків різнокольорового каміння, серед яких — 2 великі бурштинові намистини (у формі неправильної зрізаної пірамідки).[8][9] У могилі поховали ще одну жінку, яка мала крім чорного та білого намиста зі склоподібної маси ще 125 кулястих дрібних бурштинових намистин.[8][10]

Бурштинові прикраси знайдено також у похованнях жінок, які не належали до високих соціальних верств, хоча мали золоті прикраси у костюмі (курган № 25 поблизу сс. Казаровка, Медвин, розкопки 1906 р.).[11]

Серед пам'яток цього часу — прикраси начільної стрічки у кургані Реп'яхувата Могила (с. Матусів Черкаської обл.): 39 циліндричних блакитних з непрозорого скла та 32 кулястих з бурштину (розміри 0,4-0,7 см).[12]

Бурштинові намистини, з яких робили нашийні та наручні прикраси, знайдено серед декоративних деталей костюмів у жіночих похованнях в курганах на р. Тясмин — поблизу сіл Жаботин (№ 524), Гуляй Город (№ 33, 38, 40, 330), Журавка (№ 406, 407, 432, 447).[1]

Серед племен Дніпровського Лісостепового Лівобережжя (зокрема на Посуллі) окремі намистини зафіксовано у кількох комплексах V ст. до н. е. Так, у кургані № 3 в урочищі Стайкин Верх. Окремі бурштинові намистинки знайдено у пограбованих курганах № 6 та «Б» поблизу с. Басівка.[13]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Клочко Л. Бурштинові шляхи за скіфських часів // Геолог України. Науковий журнал. — 2011, № 3-4
  2. Савкевич С. С. Янтарь. — Спб., 1970. — С. 11-14.
  3. Сребродольский Б. И. Мир янтаря. — К., 1988. — С. 89
  4. Мацуй В. М., Епатко Ю. М. Алатырь-камень — янтарь. — К.: Дажбог, 2006. — С. 12-15
  5. Сребродольский Б. И. Мир янтаря. — К., 1988. — С. 18.
  6. а б в Дванадцять місяців 1991: Настільна книга-календар Для молодшого шкільного віку / Упорядник М.Слабошпицький — К.: Веселка, 1990.- 190 с. ISBN 5-301-00623-1
  7. Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1887 — Т. I. — С. 138. — Табл. XVII, 10
  8. а б Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1887 — Т. I. — С. 112. — Табл. XVIII
  9. Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1894 — Т. II. — Табл. ХХІ, 1
  10. Бобринский А. А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. — Спб., 1894 — Т. І. — С. 112, табл. XVIII, 7.
  11. Ковпаненко Г. Т. Курганы раннескифского времени в бассейне р. Рось.- К., 1981. — С. 26, 47,119
  12. Ильинская В. А., Мозолевский Б. Н., Тереножкин А. И. Курганы VI в. до н.э. у с. Матусова // Скифия и Кавказ. — К.,1979 — С.35.
  13. Ильинская В. А. Скифы Днепровского Лесостепного Левобережья. — К., 1968. — С. 29, табл. VIII, 11-13

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]