Артурс-Пасс
|
Артурс-Пасс англ. Arthur's Pass | ||||
| Назва на честь (епонім): |
| |||
|---|---|---|---|---|
 Віадук Отира на захід від перевалу Артура. | ||||
|
42°54′25″ пд. ш. 171°33′36″ сх. д. / 42.90700000002777159° пд. ш. 171.56000000002777028° сх. д.Координати: 42°54′25″ пд. ш. 171°33′36″ сх. д. / 42.90700000002777159° пд. ш. 171.56000000002777028° сх. д. | ||||
| Країна |
 Нова Зеландія | |||
| Регіон |
Кентербері Вест-Кост | |||
| Система | Південні Альпи | |||
| Тип |
залізничний гірський перевалd гірський перевал і gap[d] | |||
| Висота | 920 м | |||
| Маршрут |
Перетинає перевал: Державне шосе SH 73 | |||
  Артурс-Пасс Артурс-Пасс (Нова Зеландія) | ||||
 | ||||
 Артурс-Пасс у Вікісховищі | ||||
Артурс-Пасс (англ. Arthur's Pass; укр. Перевал Артура) — гірський перевал висотою 920 метрів над рівнем моря у Південних Альпах на Південному острові Нової Зеландії, є частиною межі між регіонами Західного узбережжя (Вест-Кост) та Кентербері.
Географія[ред. | ред. код]
Перевал розташований на території однойменного національного парку (Артурс-Пасс), за 140 км від Крайстчерча та за 95 км від Греймута, перевал складається з частини сідла між долинами річки Отира (притока річки Тарамакау на заході) та річки Білі (на сході). Перевал Артура лежить на межі районів Селвін (Кентербері) та Вестленд (Вест-Кост)[1].
Невеличке поселення з однойменною назвою (Перевал Артура) лежить приблизно за 5 км на південь від гірського перевалу.
Історія[ред. | ред. код]
Протягом сотні років маорі перетинали Південні Альпи через кожен вільний від снігу прохід в літні місяці. Причиною цієї непростої подорожі був зелений камінь (поунаму), який високо цінувався як своєю твердістю, так і красою і залягав лише на західному узбережжі Південного острова[2]. На момент прибуття європейців єдиним перевалом, який регулярно використовувався, був тепер відомий як перевал Гарпера, на північ від перевалу Артура. Коли в 1857 році гіди-маорі повели Леонарда Гарпера через перевал, який тепер носить його ім'я, Тарапухі, глава поселення маорі Мауера (нині — Греймаут), розповів йому про маршрут через гори у верхів'ях річки Отира, який вже ніким не використовувалася десятки років. Але погана погода завадила Гарперу дослідити цей маршрут на його зворотному шляху[2].
У 1860 році письменник і дослідник Семюель Батлер бачив перевал на початку долини річки Білі, але їхав уздовж і не хотів залишати свого коня без нагляду, тому «ухилився від дослідження»[3].
У 1864 році інженер та дослідник Артур Дадлі Добсон[en] (1841—1934) разом зі своїм братом Едвардом були першими європейцями, які перетнули перевал. У 1863 році Добсон вирушив до здебільшого незвіданого Західного узбережжя на сім місяців геодезичних робіт. Його дослідження охоплювали райони від Сірої річки до лісистого мису Абдут-Хед і вглиб країни до Головного вододілу в Південних Альпиах. Тим часом його брат Едвард прокладав шлях через перевал Гарпера. Після повернення до Крайстчерча Артур Добсон доповів про свої висновки досліджень головному геодезисту Томасу Кассу[4].
В 1864 році Томас Касс доручив Артуру Добсону з'ясувати, чи є відповідний прохід від вододілу Ваймакарірі до Західного узбережжя. Джордж і Артур Добсони вирушили в дорогу в березні 1864 року, згодом до них приєднався їхній брат Едвард у Крейґіберні. Поки Джордж обстежив там дорожні лінії, Едвард та Артур приступили до дослідження високогір'я. 13 березня 1864 року вони знайшли перевал, згаданий вождем Тарапухі в розмові з Гарпером. Перевал круто спускався до того місця, що стало відомим як поселення Отира. Вони дослідили ущелину аж до впадіння в річку Отира її притоки Роллестона, але не знайшли доброї землі для випасання овець, тому повернулися назад[5]. Артур підготував звіт, який включав ескіз перевалу, який він описав як «Сідло Арахури», вважаючи, що він веде до річки Арахура, і представив його Кассу[6][7].
Незабаром відкриття золота спричинило золоту лихоманку на Західному узбережжі. Провінційному інженеру, їхньому батькові Едварду Добсону, було доручено вивчити всі можливі переходи на Західне узбережжя з вододілів річок Ваймакарірі, Тарамакау та Гурунуй. Закінчивши дослідження, він заявив, що «перевал Артура» на сьогоднішній день є найбільш придатним для потрапляння на золоті поля[4]. Провінційний уряд вирішив побудувати дорогу між Крайстчерчем та Гокітікою довжиною 251 км, а керівником проекту став Едвард Добсон[4]. Дорога була відкрита 20 березня 1866 року[6]. Альпійський перевал став відомим як Перевал Артура, сусіднє село і пізніше національний парк також було названо цим ім'ям[7].
Дорожнє сполучення[ред. | ред. код]
Державне шосе SH 73[en] проходить через перевал Артура і є найвищою з трьох доріг, що перетинають Південні Альпи, іншими переходами є перевали Гааста та Льюїса. Однак перевал Портерса на тій самій дорозі вище (939 м), ніж перевал Артура, але він не вважається одним з альпійських перевалів, оскільки розташований у передгір'ї Кентербері неподалік від Спрингфілда.
Дорога на західній стороні перевалу, яка раніше часто блокувалася зсувами та лавинами, в кінці 1990-х років зазнала значних інженерних робіт. Зокрема, в 1999 році був побудований вражаючий віадук Отира недалеко від поселення Отира, що охоплює 440 метрів нестабільної поверхні цієї місцевості.
Залізничне сполучення[ред. | ред. код]
Залізнична лінія Мідленд[en] (Роллстон — Греймут), що з'єднує Крайстчерч та Західне узбережжя, перетинає Головний вододіл через тунель Отира, між поселеннями Артурс-Пасс та Отирою. Відкритий у 1923 році, тунель був найдовшим у Британській імперії.
Цікавий факт[ред. | ред. код]
Відомо, що перевал одержав свою назву від його дослідника Артура Дадлі Добсона, а не короля Артура з міфологічних героїв Британії. Але поряд з перевалом, на західній його стороні, розташований гірський хребет Джеллі, в якому є вершини Ланселот (2112 м) та Ґвіневера (2042 м)[8], назви яких уособлюють імена сера Ланселота та королеви Ґвіневери — головних персонажів «легенд про короля Артура».
Галерея[ред. | ред. код]
- Перевал Артура
-
Віадук Отира -
Меморіальний напис -
Межовий маркер -
Долина річки Отира з перевалу Артура
Посилання[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Map of the Westland District. Westland District Council. Архів оригіналу за 12 січня 2010. Процитовано 05-06-2021.
- ↑ а б Dennis, 1986, с. 60–61.
- ↑ Dennis, 1986, с. 64–65.
- ↑ а б в A. H. McLintock, ред. (22 квітня 2009) [originally published in 1966]. Dobson Brothers. An Encyclopaedia of New Zealand. Ministry for Culture and Heritage / Te Manatū Taonga. Архів оригіналу за 12 червня 2011. Процитовано 05-06-2021.
- ↑ Dennis, 1986, с. 66–67.
- ↑ а б Starky, Suzanne. Dobson, Edward. Dictionary of New Zealand Biography. Міністерство культури Нової Зеландії. Процитовано 05-06-2021.
- ↑ а б New Zealand Ministry for Culture and Heritage (7 жовтня 2020). Arthur's Pass 'discovered'. New Zealand History. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 05-06-2021.
- ↑ Jellicoe Ridge на топографічній мапі Нової Зеландії. Topomap.co.nz (англ.) . Архів оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 8 червня 2021.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Dennis, Andy (1986). The Story of Arthur's Pass National Park. Auckland: Department of Lands and Survey & Cobb/Horwood Publications. ISBN 0477061486.
- Reed, A. W. (2002). The Reed Dictionary of New Zealand Place Names. Auckland: Reed Books. ISBN 0-7900-0761-4.
Зовнішні посилання[ред. | ред. код]
- Умови альпінізму на перевалі Артура. Arthurspass.com/. Arthur's Pass. Архів оригіналу за 24 листопада 2005. Процитовано 05-06-2021. (англ.)
|
