Артуріана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Артуріана (або Артурівський цикл, або Бретанський міф) — цикл легенд про короля Артура та лицарів Круглого столу (кельтська легенда; Бретань та Франція).

Сер Галахад, сер Персеваль, сер Борс знайшли Святий Грааль. Малюнок Едварда Бернса (Edward Burns) (гобелен виконаний «Morris & Co.», 1891-94 року, для розміщення в «Stanmore Hall»)
О. Бердслей, Сер Бедівер вкидає меч Екскалібур у воду. Ілюстрація до «Смерті Артура» сера Томаса Мелорі. 1894

Літературні твори «Артуріани»[ред.ред. код]

Першоджерела[ред.ред. код]

До першоджерел «Артуріани» — відносяться :

  • Згадки про Артура : в валлійській поемі «Y Gododdin» (написана бл. 575—600; автор Aneirin); в творах Гільдаса, Беди, Неннія, в циклі «Мабіноги», в «Анналах Камбрії».
  • «Історія королів Британії» Гальфріда Монмутського.
  • Твори сера Томаса Мелорі (насамперед — роман «Смерть Артура», виданий в 1485 р.) це «основне й найповніше джерело».
  • «Лицарські романи», які розповідають про «Артура та лицарів Круглого Столу» :

— Кретьєн де Труа : «Ланселот, або Лицар воза» (бл. 1168); «Ивейн, чи Лицар з левом» (між 1176—1181); «Персеваль, або Повість про Грааль» (бл. 1182).
— Гартман фон Ауе (нім. Hartman von Owe, Ouwe) — лицарські романи «Ерек» та «Ивейн» (написані наприкінці XII сторіччя).
— Вольфрам фон Ешенбах — "Парцифаль (біля 1210).
— Поема «Ланселот-Грааль» (цикл «Вульгати», анонімні автори; написано біля 1230 р.).
— Невідомий автор — «Сер Гавейн та Зелений лицар» (XIV ст.) — найкращий англійський лицарський роман у віршах.

Інтерпретації[ред.ред. код]

Марк Твен. «Янки при дворі короля Артура» (1889)
  • 1590: Едмунд Спенсер — поема «Королева фей» (The Faerie Queene) по мотивам переказів про короля Артура і англійської міфології.
  • 1859 рік: Альфред Теннісон — цикл поем «Королівські ідилії».
  • 1848: Едуард Бульвер-Літтон — поема «Принц Артур».
  • 1858 рік: Вільям Морріс — поема «Захист Гіневри».
  • 1889 рік: Марк Твен «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура».
  • 1958: Теренс Уайт — цикл романів у жанрі фентезі «Король минувщини і прийдешнього»
  • 1970: Мері Стюарт — цикл романів у жанрі фентезі «Кришталевий грот», «Порожні пагорби», «Останнє чарівництво» та «День гніву».
  • 1976: Джон Стейнбек «Діяння короля Артура та його благородних лицарів» (The Acts of King Arthur and His Noble Knights).
  • 1986: Меріон Зіммер Бредлі «Тумани Авалона» — широка феміністична фантазія, екранізована за участю Анжеліки Х'юстон.
  • 1988: Микола Толстой «Пришестя короля» (англ. The Coming of The King) — роман про історію англосаксонського завоювання Британії, написаний у жанрі історичного фентезі.
  • 1990: Олександр Куликов «Меч і доля» — гейм-бук.
  • 1996: Бернард Корнуелл — «Warlord Chronicles» з трьох частин : «Winter King», «Enemy of God», «Excalibur».

Музика[ред.ред. код]

Опери та мюзикли[ред.ред. код]

  • 1691. Генрі Перселл — опера «King Arthur», лібрето Джона Драйдена
  • 1865. Ріхард Вагнер — опера «Тристан та Ізольда».
  • 1882. Ріхард Вагнер — опера «Парсіфаль».
  • 1886. Hubert Parry — опера «Guinevere».
  • 1895. J. C. Carr — оперета «King Arthur» на музику Артура Саллівана.
  • 1903. Ernest Chausson — опера «Le Roi Arthus».
  • 1909. Rutland Boughton — опера «The Birth of Arthur», лібрето Reginald Buckley.
  • 1960. «Camelot» — бродвейський мюзикл (Moss Hart / Alan Jay Lerner / Frederick Loewe), в головних ролях Річард Бартон і Джулія Ендрюс.
  • 2005. «Spamalot» — бродвейський мюзикл на основі фільму «Монті Пайтон й Святий Грааль».

Музичні п'єси[ред.ред. код]

  • 1923. Laurence Binyon — п'єса «King Arthur» з музикою Едуарда Елгара.
  • 1937. D. G. Bridson — п'єса «King Arthur» з музикою Бенджаміна Бріттена.

Альбоми[ред.ред. код]

  • 1975. Рік Уейкман (Rick Wakeman) — симфо-рок сюїта «The Myths and Legends of King Arthur and the Knights of the Round Table»
  • 2000. альбом The Trial of Lancelot канадської співачки Хізер Дейл.
  • 2003. альбом May Queen канадської співачки Хізер Дейл.

Пісні[ред.ред. код]

  • 1995. «A Past and Future Secret» і «Mordred's Song» з альбому Imaginations from the Other Side групи Blind Guardian.
  • 1999. «Shadow of Uther» з альбому The Fourth Legacy гурту Kamelot.
  • 2006. «Кров Королів» з альбому «Армагеддон» російської групи Арія на слова Маргарити Пушкіної.

Кінематограф[ред.ред. код]

  • 1953. «Лицарі Круглого столу» (Knights of the Round Table) — з Мелом Феррером, і Авой Гарднер у головних ролях.
  • 1963. «Меч в Камені» (The Sword in the Stone) — мультфільм виробництва Уолт Дісней на основі книги Теренса Уайта.
  • 1967. «Камелот» (Camelot) — екранізація бродвейського мюзиклу. У ролі Артура — Річард Харріс, Джиневра — Ванесса Редгрейв, Ланцелот — Франко Неро.
  • 1981. «Ескалібур», що вважається найбільш точної і детальної екранізацією історії Артура.
  • 1988. «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура», в ролі Артура — Альберт Філозов.
  • 1995. «Перший Лицар» (First Knight) — з Шоном Коннері в ролі Артура і Річардом Гіром у ролі Ланселота.
  • 1998. «Мерлін» (Merlin) — телефільм, присвячений життю Мерліна, в гол. ролі Сем Ніл.
  • 2001. «Тумани Авалона» (The Mists of Avalon) — телефільм за книгою Меріон Зіммер Бредлі.
  • 2004. «Король Артур» (King Arthur / Knights of the Roundtable) — перша спроба в кінематографі показати збіг «легенди про Артура» з біографією «Луція Арторіуса Каста», в ролі Артура — Клайв Оуен (Clive Owen), в ролі Джіневри — Кіра Найтлі (Keira Knightley), історія зради Джіневри ігнорується.
  • 2007. «Останній Легіон» (The Last Legion) — фільм розповідає про «юного батька Артура» Пендрагона й про початок падіння Римської імперії.
  • 2007. «Артур і мініпути» (франц. Arthur et les Minimoys) — дитячий фільм Люка Бессона з елементами комп'ютерної анімації. Неодноразово зустрічаються прямі відсилання до легенди про короля Артура, починаючи від імені головного героя і меча в камені.
  • 2008. «Мерлін» (Merlin) — британський фентезійний телесеріал, що вийшов у 2008 році. Заснований на легендах про Короля Артура, хоча і відрізняється від традиційніших версій міфу. Оповідає про містичного чарівника Мерліна і його взаємини з Принцом Артуром (до того, як він став королем).

Персонажі «Артуріани»[ред.ред. код]

Персонажі з «Історії Брутової», «Мабіноги»[ред.ред. код]

  • Брут Троянський (Британський); Корін, засновник Корнуолла; Амброзій Авреліан; Кадвалар, король Уельса.

Сюжет «легенди про короля Артура»[ред.ред. код]

Сюжет легенди в загальних рисах залишається незмінним з часів Гальфріда Монмутського, хоча окремі деталі відрізняються у різних авторів. Класичним варіантом вважається — «варіант Мелорі», про який й розповімо далі[1].

Чотири королі[ред.ред. код]

Отже, вся дія легенди вкладається в період правління «чотирьох королів Британії» : Констан, Вортіґерн, Утер Пендраґон (або «Кутер»), Артур.

Починається легенда з короля Констана — він воював з саксами; зрештою помер й на престол було обрано його старшого сина. Але цей син виявився невдалим воїном (програв війну саксам) — й був убитий заколотниками з «бриттської шляхти», які провели на престол Вортіґерна (колишнього «сенешаля» - „управителя справами й палацом“ у короля Констана). Два інші сини Констана : Пендраґон та Утер — втікли за море. Згодом виявилося, що Вортіґерн є занадто жорстоким правителем — й проти нього озлобилося усе королівство. Тоді Вортіґерн уклав союз з саксами й одружився на доньці «лідера саксів Ґанґуса». Але проти Вортіґерна розпочалося повстання бриттів, яких очолили (припливші з-за моря з військом) «Пендраґон та Утер». Для боротьби з ними — Вортіґерн знайшов хлопчика - Мерліна, пророцтвами якого Вортіґерн користувався як «таємною зброєю». Мерлін прорік Вортіґерну, що його влада впаде — на прикладі «височенної башти, яку будував Вортіґерн; але башта падала, бо під нею лежали білий та червоний дракони».

Зрештою, Мерлін пішов від Вортіґерна до «Пендрагона й Утера». Й «Пендраґон з Утером» перемогли Вортіґерна; а згодом — й Ґанґуса. Але в останній битві з саксами — загинув Пендрагон; тоді Утер взяв собі ймення «Утер Пендрагон» й став королем під цим ім'ям.

Утер та «Круглий стіл»[ред.ред. код]

Спочатку Утер був «добрим королем»; й, зокрема, започаткував (за порадою Мерліна) «Круглий стіл лицарів». Але незабаром Утер до нестями закохався «в одружену герцогиню Игрейну» — повів несправедливу війну супроти її чоловіка (герцога Тінтагеля) й вбив його в бою. В ніч перед тим вирішальним боєм — Утер (чарами Мерліна) перетворився на «герцога Тінтагеля», пробрався в замок до Ігрейни та зачав Артура. Після загибелі "герцога Тінтагеля" — Ігрейна через певний час вийшла заміж за Утера. А новонародженого Артура (сина Ігрейни та Утера) — Утер, виконуючи свою обіцянку, передав на виховання Мерліну.

У Ігрейни були дві доньки від "герцога Тінтагеля" — Моргана та Моргауза — які згодом (в дорослому віці) завжди шкодили Артуру, намагаючись помститися за свого батька.

Артур, меч Екскалібур, Гвіневера, Камелот[ред.ред. код]

Після смерті Утера — Мерлін привів Артура як «спадкоємця королівської влади»; але шляхта повірила лише коли — Артур витяг «зачарований меч» з каменю. Незабаром — «Фея Озера» подарувала Артуру «меч ЕксКалібур».
Артур (вже в зрілому віці) одружився на Гвіневері, дочці престарілого короля Лодегранса (власника величезного за розмірами королівства, через яке пролягали «караванні шляхи» усієї Британії; у Лодегранса зберігався «Круглий стіл Утера»). Артур переїхав до королівства Гвіневери — в столицю Камелот.

Ланселот, «чаша Грааля»[ред.ред. код]

Окремо розвивається «історія Ланселота» — найкращого лицаря у світі. Він з королівського роду; виховувався у «Феї Озера» за що отримав ймення «Ланселот Озерний». Ланселот приходить до Камелоту — Артур посвячує його в лицарі та доручає очолити «охорону королеви». Згодом Ланслот закохується в королеву Гвіневеру. Але в військових походах — Ланселот потрапив в місто Корбенік, яким правив «покалічений король-рибалка», у якого зберігався Святий Грааль. Цей король — знав пророцтво, що від його красуні-доньки Елейни та Ланселота — народиться «найкращий лицар у світі, який досягне Святого Грааля». Місцева чаклунка — наслала на Ланселота мару й він бачив замість Елейни — королеву Гвіневеру, й тому зачав з Елейною дитину — сина Галахада. Узнавщи про народження Галахада — Гвіневера прогнала Ланселота від Камелота — й Ланселот втратив розум й два роки поневірявся як божевільний. Але зрештою Ланселот випадково прийшов в Корбенік — й його відразу впізнала Елейна та вилікувала «силою Святого Грааля». Ланселот з Елейною прожили разом — 12 років на «Острові Радості» посеред широкої річки; але коли Галахаду сповнилося 14 років — від Артура та Гвіневери прибули гінці, які прохали Ланселота повернутися в Камелот.

По поверненню в Камелот — незабаром відновилося кохання Ланселота та Гвіневери. Це кохання стало явним, що розкололо лицарство — бо частина пішла за Ланселотом, а частина за Артуром. Зрештою, Ланселот зі своїми лицарями — виїхав з королівства Артура та «завоював прекрасне королівство за морем».

Мордред, острів Авалон[ред.ред. код]

Артур же відправився на чергову війну — залишивши управляти Британією — свого племінника (або позашлюбного сина) Медрауда-Мордреда. Але Мордред «захопив владу та королеву». Тоді Артур повернувся в Британію — й відбулася «битва при Каммлані», в якій загинули усі лицарі Мордреда та майже усі лицарі Артура; Артур вбив Мордреда, але Мордред смертельно поранив Артура — списом. Для «помочі богів» щодо лікування рани — Артур наказав вкинути в море «меч ЕксКалібур», але й це не допомогло. Артура помер та був похований на морському острові Авалон.

Гвіневера пішла в монастир та прожила ще довге життя, але відмовлялася зустрічатися з Ланселотом (окрім одного разу перед воротами монастиря), який теж став відлюдником-монахом. Коли Гвіневера захворіла — Ланселот прибув в її монастир, але не застав її живою.

Подвиги заради «Святого Грааля»[ред.ред. код]

Після довгих мандрів та подвигів — Святий Грааль знайшли найбільш достойні-чисті лицарі : сер Галахад (син Ланселота), сер Персіваль, сер Борс.

Лицарі «Круглого Столу»[ред.ред. код]

Складовою частиною легенди є розповіді про інших лицарів «Круглого столу» : Галахад та знайдення ним «Святого Грааля»; Гавейн; Борс; та десятки інших лицарів та їх прекрасних дам.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]