Павло Ар'є

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ар'є Павло)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло Ар'є
Петро Алексєєв[1]
Народився16 жовтня 1975(1975-10-16) (49 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьхудожник, драматург, унаочнювач, театральний режисер
Сфера роботидрама[2], образотворче мистецтво[2] і концептуальне мистецтво[2]
Мова творівукраїнська
Роки активності2004 — тепер. час
Жанрдрама
Сайт: fb.com/pavlo.arie
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Павло́ Ар'є (нар. 16 жовтня 1977, Львів) — псевдонім українсько-німецького драматурга (справжнє ім'я — Алєксєєв Павло Валентинович).[3][4][5] Прославився завдяки написанню п'єси «На початку і наприкінці часів» (2013) та появи низки успішних вистав на основі неї, які стали культовими серед українських глядачів. П'єси Ар'є перекладені зокрема словенською, чеською, німецькою, англійською, польською, французькою мовами.

Окрім драматургії Ар'є також займається малярством як художник-концептуаліст. Живе і працює у Львові, Києві та Кельні.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився і виріс у Львові.[6][7] 1998 року закінчив Українську академію друкарства у Львові.[8] Згодом навчався в Київському університеті у 2000—2004 роках за спеціальністю «соціологія».[9] Після в інтерв'ю згадував, що у минулому отримав диплом за спеціальністю «економіст», але згодом зрозумів що «з бізнес-людьми він працювати не хоче» та вирішив спробувати себе у драматургії.[3]

2004 року переїхав жити та навчатися до Кельна, де закінчив університет.[8]

Жити до Львова Ар'є повернувся у 2016 році та став художнім керівником Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки.[4] Посаду залишив у 2017 році.

Кар'єра маляра

[ред. | ред. код]

Зайнявся малярством як художник-концептуаліст. Виставки картин Ар'є-художника під назвою «Art Worlds in Sacred Spaces» проходили зокрема в німецькому місті Бонн.[10][11]

Кар'єра драматурга

[ред. | ред. код]

Серед доробку Ар'є, окрім власних п'єс, є також і переклади на українську драматургічних праць іноземних драматургів. Зокрема Ар'є переклав українською п'єсу «Вибухнуті» (англ. «Blasted») Сари Кейн, та п'єсу «?» Дмитра Гавроша.[6]

Під час навчання пробував себе у ролі актора, режисера та драматурга у виставах «Російського експериментального театру» Інституту славістики при Кельнському університеті. Також був актором у виставі Євген Шварца «Дракон» створену режисером Євгеном Лавренчуком у львівському театрі «Дебют».

Перші п'єси Ар'є були поставлені непрофесійними студентськими театрами. Так 29 жовтня 2008 року на Харківському театральному фестивалі «Курбалесія» Дніпровським театрально-художнім коледжем була представлена вистава «рЄвольція», за п'єсою автора «Революція, кохання, смерть і сновидіння» (акторько-режисерська самостійна робота студентів курсу Акторів драматичного театру Анастасії Жучкової-Іваненко та Олександра Іваненко, худ. кер. Г.Богомаз-Бабій). 24 і 25 березня 2011 року театральний колектив ЕКГ (Естетично-Культурна Громада — драмзбіговисько при Медичному коледжі Івано-Франківська) зіграв цю ж виставу, а потім показав її ще й у рамках конкурсу-огляду (Реж. Володимир Половський).

Професійний театр вперше поставив п'єсу Ар'є 24 січня 2009 року. Саме тоді на сцені Львівського муніципального театру відбулася прем'єра вистави за п'єсою Павла Ар'є «Кольори» (режисер Олексій Кравчук).[12][13][14] П'єса «Кольори» була з успіхом представлена в травні 2009 року на міжнародному театральному фестивалі «Етно-Діа-Сфера» у місті Мукачево.

У 2016 році обійняв посаду художнього керівника Львівського Драматичного Театру ім. Лесі Українки.[15] У театрі Лесі Українки Ар'є пропрацював рік, і звільнився у 2017 році.[16]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Мати Павла — росіянка Алєксєєва Ярослава Володимирівна. Працювала лікарем; серед незвичних сторінок біографії: влітку 1986 року протягом двох тижнів працювала з бригадою пожежників поряд з ЧАЕС[17] У одному зі своїх інтерв'ю Ар'є зізнавався, що з матір'ю він розмовляє російською.[3]

Творча біографія

[ред. | ред. код]

Письменник-драматург

[ред. | ред. код]

П'єси

[ред. | ред. код]

Українською

[ред. | ред. код]

Німецькою

[ред. | ред. код]
  • 2006 — «Stolz» (укр. Пихатість)

Бібліографія надрукованих п'єс

[ред. | ред. код]

Деякі з п'єс Ар'є друкувалися в українських альманахах та літературних часописах (Просто неба, Дніпро, тощо). Окремою книжкою п'єси Ар'є вийшли лише у 2007 році коли львівське видавництво «Колвес» видало п'єсу «Революція, кохання, смерть і сновидіння». Згодом, у липні 2010 року у видавництві «Факт», вийшла збірка під назвою «Форми», куди увійшли три п'єси автора: Кольори, ? та ?.[19][20]

Внизу подано хронологічний перелік надрукованих п'єс Ар'є:

  • Павло Ар'є (2006). Революція, Кохання, Смерть і Сновидіння; Ікона. // Павло Ар'є та інші (2005). Нова проза: Альманах сучасної української літератури. Т. №6. Луцьк: ПФ "Смарагд". с. 195 стор.: с.6-40. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
  • Павло Ар'є (2007). Революція, кохання, смерть і сновидіння. Львів: Колвес. с. 52 стор. ISBN 978-966-663-220-6. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
  • Павло Ар'є (2010). Форми[21]. Серія "Непроза". Київ: Факт. с. 152 стор. ISBN 978-966-359-350-0. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
  • Павло Ар'є (2012). Людина в підвішеному стані. // Павло Ар'є та інші (2012). Актуальна українська драма (збірник)[22]. Луцьк: Смарагд. с. 184 стор. ISBN 978-966-2676-10-5. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
  • Павло Ар'є (2015). Баба Пріся та інші герої[23]. Брустури: Discursus. с. 274 стор. ISBN 978-617-7236-33-6. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)

Вистави за п'єсами Ар'є

[ред. | ред. код]
«Революція, кохання, смерть і сновидіння»
  • 29 жовтня 2008 — «рЕвольція» (акторсько-режисерська самостійна робота студентів з драматичного театру Дніпропетровського театрально-художнього коледжу Анастасії Жучкової-Іваненко та Олександра Іваненко, худ. кер. Г.Богомаз-Бабій Д.; а Харківському театральному фестивалі «Курбалесія»)[24]
«На початку і наприкінці часів»[25]
«Кольори»
«Слава Героям»
Різні постановки

Фільмографія за п'єсами Ар'є

[ред. | ред. код]

Театральний режисер

[ред. | ред. код]

Фестивалі і відзнаки

[ред. | ред. код]

2010

[ред. | ред. код]
  • Фестиваль «ДрамаUA» Львів — Fort.Missia. Читання акторами Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса п'єси «Експеримент».
  • Влітку 2010 п'єса «Експеримент» увійшла в преміальний список найбільшої європейської театральної Бієнале «Нові вистави з Європи»[44] в німецькому Вісбадені.
  • Театральний фестиваль «Драбина». Презентація книги «Форми» і читання монологів з лауреатом шевченківської премії актором Львівського Академічного театру ім. Леся Курбаса Олегом Стефаном

2011

[ред. | ред. код]

2013

[ред. | ред. код]

Відзнака Київського національного університету за найкращу історичну п'єсу. Обрано представником від Східної Європи на міжнародний форум фестивалю «Berlin Theatertreffen 2013». Стипендіант «Goethe-Institut».

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Між весіллям і травмою. Досвід української культури в Росії // OpenDemocracy.net, 4 травня 2016
  2. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ а б в Літературний подкаст «кабі.net»: Павло Ар'є // МО Дзиґа, 12.05.2009 (mp3)
  4. ↑ а б Мистецький експеримент у Львові: театр мрії з дахом, що протікає // DW українською, 13.01.2017
  5. ↑ «Шаленою кров'ю» розпочинається міжнародний фестиваль драми у Львові [Архівовано 29 липня 2018 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода, 27 вересня 2012
  6. ↑ а б Іван НЕПОКОРА (17 июля 2014). Павло Ар’є: Драматургія готова. Zbruc.eu. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 2016-5-07.
  7. ↑ Павло Ар'є (2012). Авансцена: Інформаційний збірниксучасної української драматургії (збірка). Київ: НЦТМ ім. Леся Курбаса. с. 136 стор.: c. 8-10. ISBN 978-966-2225-07-5. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка) (pdf).
  8. ↑ а б Режисер, драматург, художник Павло Ар'є: "Для мене щастя, що за моєю п'єсою режисер Володимир Тихий взявся знімати кінострічку «Брама» // Урядовий кур'єр, 10 грудня 2016
  9. ↑ Pavlo Arie // 2009 (нім.)
  10. ↑ Газета Взаєморозуміння. Український драматург Павло Ар'є // Українська газета в Німеччині, грудень 2009
  11. ↑ Марина Грицай (13 січня 2011). Драматург Павло Ар’є: «Я живу в іншій країні, але я не іммігрант». Deutsche Welle. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 2016-5-07.
  12. ↑ Жила Оксана. Життя, осяяне щастям і вбите горем… // Львівська газета, 29 січня 2009
  13. ↑ Зьобро Оксана. П'ять відтінків жінки [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] // Високий замок, 27 січня 2009
  14. ↑ Козирєва Тетяна. П'ять барв життя // День, 29 січня 2009
  15. ↑ Відомий драматург Павло Ар'є — художній керівник театру Лесі // Львівський драматичний театр імені Лесі Українки, 05.10.2016
  16. ↑ Павло Ар'є: успішний у Німеччині український письменник // За Чай.com на 5 каналу, Youtube-відео, 14 червня 2018
  17. ↑ Люди, які «взяли на себе» Чорнобиль. Студенти зняли документальний міні-серіал [Архівовано 30 липня 2018 у Wayback Machine.] // Високий замок, 26.04.2016
  18. ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (30 липня 2020). «І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить» (ua) . Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 18 жовтня 2020. Процитовано 4 грудня 2020.
  19. ↑ Ар'є Павло. Форми. Три п'єси для сучасного театру [Архівовано 30 липня 2018 у Wayback Machine.] // ЛітАкцент, 23.09.2010
  20. ↑ Тетяна Трофименко (29 вересня 2010). «Прокинусь — а це лише дурний сон був» (с). ЛітАкцент. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 2016-5-07.
  21. ↑ Зміст: Кольори, ? та ?
  22. ↑ Зміст: Ар'є, Павло. Людина в підвішеному стані; Кіценко, Тетяна. Три Ніцше; Маковій, Віра. Буна; Млоян, Артур. Сімейні люди; Нікитюк, Марися. Дачі
  23. ↑ Зміст: "На початку і наприкінці часів", "Слава героям" та "Людина в підвішеному стані".
  24. ↑ Павло Ар'є: «Не будьте драматургами!» [Архівовано 30 липня 2018 у Wayback Machine.] // Чруг читача, 21.11.2013
  25. ↑ База знань. Каталог постановок. «На початку і наприкінці часів» [Архівовано 19 березня 2020 у Wayback Machine.] на порталі «Театральна риболовля»
  26. ↑ Важливі люди-2014. Обличчя культурного року [Архівовано 30 липня 2018 у Wayback Machine.] // ДТ, 19 грудня 2014
  27. ↑ «Баба Пріся» — ldt-ukrainky.lviv.ua, 2016-05-06
  28. ↑ «Сталкери» [Архівовано 8 серпня 2017 у Wayback Machine.] // «Золоті ворота», 2015
  29. ↑ «Сталкери» [Архівовано 13 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Молодий театр, 2015
  30. ↑ «На початку і наприкінці часів» [Архівовано 30 липня 2018 у Wayback Machine.] // theatre-shevchenko.com.ua, 2015
  31. ↑ «Зона. 30 кілометрів людяності» [Архівовано 30 липня 2018 у Wayback Machine.] // teatr-gogolya.pl.ua, 2016
  32. ↑ «Зона» // ukrdrama.dp.ua, 2016-06-03
  33. ↑ Тетяна Козирєва (29 січня 2009). П’ять барв життя. День. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 2016-5-07.
  34. ↑ Олексій Паляничка (30 листопада 2014). Олексій Кравчук: «Театри, яких немає». Zbruc. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 2016-5-07.
  35. ↑ Катерина Сліпченко (19 лютого 2015). «Я робив би ще культурні коридори». Zaxid. Архів оригіналу за 3 липня 2015. Процитовано 2016-5-07.
  36. ↑ «Залізна завіса радянського режиму одним не давала виїхати, іншим — повернутися» [Архівовано 30 липня 2018 у Wayback Machine.] // Gazeta.ua, 26 січня 2017
  37. ↑ «Слава героям!» Афіша [Архівовано 30 липня 2018 у Wayback Machine.] // Театр «Золотые ворота», 2016
  38. ↑ Відбулася прем'єра вистави «Слава героям» [Архівовано 30 липня 2018 у Wayback Machine.] // memory.gov.ua, 21 січня 2016
  39. ↑ «Слава героям!» // ldt-ukrainky.lviv.ua, 2016-06-23
  40. ↑ Україномовну виставу «Слава героям» покажуть у Маріуполі [Архівовано 30 липня 2018 у Wayback Machine.] — УНН, 13 травня 2016
  41. ↑ Марина Порошенко відвідала спектакль «Слава героям» Донецького академічного обласного драматичного театру [Архівовано 30 липня 2018 у Wayback Machine.] // president.gov.ua, 15 червня 2016 року
  42. ↑ Анна ЛИПКІВСЬКА (13 січня 2015). Сцена для актуальної драми. День. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 13 лютого 2017.
  43. ↑ Прем'єра проекту Том на фермі // artarsenal.in.ua/uk/, 2017
  44. ↑ New Plays for Europe 2014 // newplays.de, червень 2014 (англ.)
  45. ↑ Переможці конкурсу «Коронація слова-2011» // koronatsiya.com, 2011

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Павло Ар'є
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Павло_Ар%27є&oldid=41097685