Бенедикт Морель

Бенедикт Морель
фр. Bénédict Morel фр. Benedict-Auguste Morel
Народився	22 листопада 1809(1809-11-22)[…] Відень, Австрійська імперія
Помер	30 березня 1873(1873-03-30)[…] (63 роки) Руан
Поховання	Cimetière Saint-Severd
Країна	Франція
Діяльність	психіатр, лікар
Галузь	психіатрія
Науковий ступінь	Diplôme d'État de docteur en médecined (1839)
Членство	Академія наук, літератури та мистецтв Руанаd Académie des sciences, belles-lettres et arts de Savoied Société médico-psychologiqued Société libre d'émulation de la Seine-Maritimed Société d'émulation de l'Aind Académie de Stanislasd Paris Society of Medicined
Нагороди
Автограф
Бенедикт Морель у Вікісховищі

Бенедикт Огюстен Морель (фр. Bénédict Augustin Morel; 22 листопада 1809(1809листопада22), Відень, Австрійська імперія — 30 березня 1873, Сент-Іон, Третя французька республіка) — французький психіатр, який зробив великий вплив на психіатричні теорії у XIX столітті. Розробив питання про причини божевілля, а також про значення спадковості для психічних захворювань.

Біографія

Народився у Відні під час французької воєнної кампанії проти Австрії. Його батьком був французький армійський провізіонер, мати невідома. Після юнацьких поневірянь у 1831 році оселився у Парижі, спробував себе у журналістиці, у 1839 році взявся за вивчення медицини. Друг-студент Клод Бернар, з яким Бенедикт ділив кімнату (а за деякими відомостями — й одяг, через бідність), представив його психіатру Жану-П'єру Фальре, який згодом став учителем Мореля.

Науковий внесок

Морель почав власні психіатричні дослідження, публікуючи статті, як наукові, так і у публіцистичному стилі. У 1856 році Морель був призначений головним лікарем психіатричного госпіталю у Сент-Іоні. Відзначали його прогресивний та гуманний підхід до пацієнтів. У 1857 році він публікує роботу «Traité des Dégénérescences» (з фр. «Лікування дегенерацій»), яка заклала, за деякими оцінками, основи майбутнього дослідження спадковості у психіатрії.

Морель дотримувався популярних у його час уявлень про успадкування набутих ознак — уявлень, що йдуть всупереч з дарвінізмом^:181. Він був песимістичний щодо перспектив пацієнтів, які страждають на психічні розлади. Основною причиною психозів, за Морелем, була дегенерація: виникнення нервових і психічних захворювань він розглядав як наслідок поступового погіршення природи людини, що призводить до поступового збільшення психозів у населенні.

Згідно з Морелем, Бог створив досконалий тип людини, проте під впливом пороків і створених культурою шкідливих професій, інфекцій цей досконалий тип став послідовно погіршуватися: у першому поколінні «дегенератів» виникає неврівноваженість, нервозність, у другому — важкі неврози, у третьому — психози; четверте покоління — потворність, розумове недорозвинення; настає бездітність та смерть роду.

Морель виділяв не тільки нервові та психічні, а й тілесні ознаки дегенерації, що згодом відіграло важливу роль і в психіатрії, і в кримінології (вчення Ломброзо, 1876), вплинув на діагностику психічних розладів і на методику прогнозування їх перебігу — у результаті чого тих або інших пацієнтів зараховували до невиліковно хворих, «вроджених злочинців». На думку фахівців, початок антропологічної школи кримінального права перегукується з роботами Мореля.

Одне з клінічних описів, складених Морелем, — історія хлопчика, який подає надії, в чотирнадцятирічному віці враженого психічним захворюванням, яке призвело до деградації розумових здібностей і втрати комунікаційних здібностей. Подібні захворювання Морель став називати раннім недоумством (фр. démence précoce), яке згодом увійшло у класифікацію шизофренії, складену Крепеліном у 1898 році як «деменція прекокс», і трансформувалося у поняття простої форми шизофренії (так само як кататонія Кальбаума трансформувалася у кататонічну форму, гебефренія Геккера — у гбефренічний та хронічний маячний психоз Маньяна — у параноїдну). Це найменування зберігалося досить довго, проте до початку XX століття стало зрозуміло, що далеко не всі випадки такого «недоумства» ведуть до безповоротної деградації. Як виявилося, цей розлад до того ж не завжди був раннім. Нова назва діагнозу «шизофренія» була запропонована швейцарським психіатром Ойгеном Блейлером у 1911 році, яку донині так і використовують.

Морелівський напрямок набув широкого поширення у німецькій школі психіатрії: Шюле, а слідом за ним Крафт-Ебінґ розділили всі психічні розлади на хвороби здорового мозку (які виникають внаслідок інфекцій, інтоксикацій) і хвороби вироджуючихся, причому до невиліковних спадкових «дегенератів» відносили переважну більшість психічних хвових. У Франції послідовниками Мореля стали Маньян, Легрен і Дежерін; Маньян, втім, відносив до дегенеративних психозів лише психози емоційні та вважав, що значну роль у виникненні психозів відіграє також і соціальне середовище.

Критика

Російський психіатр О. У. Фрезе, виступаючи проти вчення Мореля про виродження, підкреслював, що за 25 років своєї роботи у галузі психіатрії він жодного разу не бачив ідіотів, які народжувалися від психічно хворих.

Психіатр, психолог і патограф М. М. Богданов зазначає, що є вагомі підстави сумніватися не тільки у місці та ролі епілепсії (яка, за Морелем, є однією з останніх ланок у ланцюзі сімейного виродження) у процесі виродження, а й у існуванні самого цього процесу. Зокрема, таке виродження, як показує багато випадків, не простежується у сім'ях епілептиків.

Бібліографія

Список праць Мореля:

• Études cliniques: traité, théorique et pratique des maladies mentales. — Paris : Grimblot, 1852.(фр.)
• Traité des maladies mentales. — Paris, 1852—1853.(фр.)
• Traité des dégénérescence physiques, intellectuelles, et morales de l'espèce humaine. — Paris : Arno Press, 1857. — 693 p.(фр.)
• Traité des maladies mentales. — seconde édition. — Paris : Victor Masson, 1860. — 866 p.(фр.)
• Le no-restraint ou de l’abolition des moyens coercitifs dans le traitement de la folie. — Paris, 1861.(фр.)
• Du goître et du crétinisme, étiologie, prophylaxie etc. — 1864.(фр.)
• De la formation des types dans les variétés dégénérées. — Rouen, 1864.(фр.)