Епілепсія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Епілепсія
Spike-waves.png
Генералізовані фокальні комплекси «пік-хвиля» із частотою 3 Гц на електроенцефалограмі
МКХ-10 G40-G41
МКХ-9 345
DiseasesDB 4366
MedlinePlus 000694
eMedicine neuro/415
MeSH D004827

Епілепсія (від давньогрецького ἐπιλαμβάνειν - «захоплювати, володіти, вражати")[1] - це група довготривалих неврологічних розладів, що характеризуються виникненням епілептичних нападів.[2] Ці напади можуть мати різний характер: від швидкоплинних і майже непомітних проявів, до появи тривалих судом.[3] Для епілепсії характерне раптове виникнення нападів із рецидивами впродовж життя,[2] тоді як напади, викликані певною відомою причиною вважаються епілептичними реакціями, які слід відрізняти від епілепсії як хвороби.[4]

У більшості випадків причина хвороби невідома, але у деяких людей епілепсія виникає внаслідок ЧМТ, інсульту, пухлини головного мозку, зловживання наркотичними речовинами й алкоголем, та з інших причин. Епілептичні напади спричиняються надмірною й аномальною активністю нервових клітин кори головного мозку.[4] Для уточнення діагнозу слід виключити інші стани, за яких можливий розвиток подібних симптомів (наприклад втрата свідомості), а також зважити на наявність будь-яких безпосередніх причин їх виникнення. Підтвердження діагнозу здійснюється за допомогою методу електроенцефалографії.

Вилікуватися від епілепсії неможливо, але за умови відповідного лікування епілептичні напади можна стримати у 70% випадків.[5] Окрім медикаментозного лікування, існує можливість проведення оперативного втручання, проведення нейростимуляції, може бути корисним дотримання лікувальної дієти. Деякі епілептичні синдроми не рецидивують упродовж життя. У значної частини хворих вдається досягти відміни лікувальних препаратів без поновлення нападів.

Близько 1% людей по всьому світу (65 мільйонів) хворі на епілепсію,[6], майже 80% випадків хвороби реєструється у країнах, що розвиваються.[3] Частота нападів має тісний зв’язок із віком людини, в осіб похилого віку епілептичні напади спостерігаються частіше.[7][8] В індустріально розвинутих країнах дебют хвороби найчастіше спостерігається у немовлят та осіб похилого віку;[9] у країнах, що розвиваються, - у дітей молодшого шкільного віку та підлітків,[10] що пояснюється відмінностями у частоті реєстрації причинних факторів. Спонтанний епілептичний напад виникає у 5–10% людей віком до 80 років,[11] вірогідність виникнення другого нападу коливається від 40 до 50%.[12] У багатьох країнах світу хворі на епілепсію не можуть керувати транспортними засобами,[13] але більшість з них можуть отримати водійські права за умови тривалої ремісії.

Ознаки та симптоми[ред.ред. код]

Епілептичний напад
Прикушений під час епілептичного нападу кінчик язика

Для епілепсії характерний довготривалий ризик рецидивуючихнападів.[14] В залежності від віку хворого й локалізації ураженої ділянки головного мозку, епілептичні напади можуть проявлятися по-різному.[14][15]

Напади[ред.ред. код]

Найчастіше (у 60% випадків) епілептичні припадки перебігають у вигляді судом.[15] Дві третини епілептичних нападів виникають як парціальні (фокальні), які згодом можуть набути генералізованого характеру; і лише одна третина нападів розпочинається як генералізовані судоми.[15] У 40% випадків нападів судоми не спостерігаються. Наприклад, під час малих нападів, так званих абсансів, спостерігається короткочасне вимикання свідомості, що триває приблизно 10 секунд.[16][17]

Фокальним (парціальним) епілептичним нападам часто передує особливий стан свідомості, відомий як аура.[18] Аури мають різні прояви: сенсорні (візуальні, слухові або нюхові), психічні, вегетативні, або моторні.[16] Судоми, локалізовані у певних групах м'язів під час епілептичного нападу, можуть поступово поширюватись на сусідні групи м'язів. Це явище відоме як джексонівський марш.[19] Можуть спостерігатися автоматизми – автоматичні рухи на тлі порушеної свідомості, найчастіше - прості моторні (жувальні, смоктальні та ін.), або складні стереотипні рухи (наприклад, спроби щось підібрати).[19]

Розрізняють шість видів генералізованих епілептичних нападів: тоніко-клонічні, тонічні, клонічні, міоклонічні, абсанс та атонічні напади.[20] Ці напади відбуваються за втрати свідомості й зазвичай починаються раптово. Тоніко-клонічні напади починаються з розвитку судомного синдрому, який має фазний характер: перша, тонічна, фаза характеризується судомами кінцівок і загальною тонічною напругою, й триває 10–30 секунд. Часто супроводжується криком хворого внаслідок судом грудних м'язів. У другій, клонічній фазі спостерігаються загальні клонічні судоми (одночасне ритмічне тремтіння всіх кінцівок). У тонічній фазі відбувається стійке напруження м'язів. При цьому розвивається ціаноз шкіри внаслідок нестачі кисню через призупинення дихання.Під час клонічних судом спостерігається одночасне тремтіння всіх кінцівок. По закінченні нападу людина приходить до тями протягом 10–30 хвилин; цей період відомий як «постіктальний стан».

Під час нападу може спостерігатися мимовільне сечовипускання.[3] Також хворий може мимоволі прикусити кінчик язика, або прикусити язик з обох боків.[21] Найчастіше прикушування язика з обох боків спостерігається під час тоніко-клонічних нападів.[21] До того ж прикушування язика відносно часто спостерігається при дисоціативних псевдоепілептичних судомах.[21]

Під час міотонічних нападів спостерігаються пароксизмальні спазми лише деяких груп м'язів.[22] Абсанси можуть перебігати майже непомітно і супроводжуватись лише легкими мимовільними поворотами голови або посмикуванням вік.[16] При цьому зберігається постуральний тонус, і хворий повертається у нормальний стан одразу по закінченні нападу.[16] Атонічні абсанси супроводжуються втратою м'язового тонусу на одну або більше секунд.[19] Зазвичай м'язова атонія виникає з обох боків тіла.[19]

У біля 6% хворих на епілепсію виникають рефлекторні припадки, які зазвичай ініційовані певними факторами.[23] У таких хворих рефлекторні напади відбуваються виключно за дії певних чинників.[24] Найбільш відомі з них - мерехтіння світла й раптові звуки.[23] У деяких хворих епілептичні напади найчастіше трапляються під час сну,[25] а інколи - майже виключно під час сну.[26]

Постіктальний стан[ред.ред. код]

Після активної фази епілептичного нападу у хворого розвивається так званий постіктальний стан, період сплутаної свідомості, після чого до хворого повертається свідомість.[18] Постіктальний період зазвичай триває від 3 до 15 хвилин,[27] але може тривати й кілька годин.[28] До проявів постіктального стану відносять почуття втоми, головний біль, утруднене мовлення та аномальну поведінку.[28] Психози після епілептичного нападу спостерігаються доволі часто, у 6-10% випадків.[29] Зазвичай епілептичні напади супроводжуються втратою пам'яті.[28] Після фокального (парціального) нападу також може розвинутися відчуття слабкості, локалізоване у певній групі м'язів, так званий параліч Тодда,. Параліч Тодда зазвичай триває кілька секунд або хвилин, але інколи може тривати один чи декілька днів.[30]

Психосоціальні наслідки[ред.ред. код]

Епілепсія негативно впливає на соціальний та психологічний стан хворих,[15] які можуть зіткнутися із соціальною ізоляцією, дискримінацією або з розвитком інвалідності.[15] До наслідків епілепсії також відносять академічну неуспішність та проблеми із працевлаштуванням.[15] У хворих на епілепсію нерідко спостерігаються певні складнощі у навчанні, особливо це стосується дітей, хворих на епілепсію.[15] Сім'ї хворих можуть потерпати від упереджень, які існують у суспільстві щодо епілепсії.[3]

Деякі супутні розлади спостерігаються у хворих на епілепсію частіше, ніж загалом у популяції, що частково залежить від наявних епілептичних синдромів. До супутніх розладів відносять: депресію, тривожні розлади та мігрені.[31] Синдром дефіциту уваги та гіперактивності у дітей, хворих на епілепсію, виникає від трьох до п'яти разів частіше, ніж у загальній популяції.[32] Поєднання СДУГ та епілепсії може мати значний негативний вплив на поведінку, навчання та соціальну інтеграцію дитини.[33] Також епілепсію частіше діагностують у хворих на аутизм.[34]

Причини[ред.ред. код]

Притаманні епілепсії симптоми можуть виникати з різних причин, у тому числі через наявність різноманітних захворювань.[15] За визначенням, напади виникають спонтанно і не обумовлені безпосереднім загостренням будь-якої іншої хвороби.[6] Першопричина виникнення нападів може полягати у спадкоємній обтяженості, морфологічних або метаболічних порушеннях, але у 60%[3][15] випадків встановити причину неможливо.[35] Спадкові захворювання, природжені аномалії розвитку та вади розвитку найчастіше спостерігаються у пацієнтів молодшого віку, тоді як пухлини головного мозку й інсульти частіше спостерігаються в осіб похилого віку.[15] Епілептичні напади можуть виникати внаслідок інших захворювань;[20] якщо напад виникає з певної причини, наприклад, одразу після отримання травми голови, прийому токсичних речовин або із виникненням метаболічних розладів, говорять про епілептичний приступ, який належить до більш загальної класифікації захворювань, при яких спостерігаються епілептичні синдроми, не пов’язані із власне епілепсією.[6][36] У багатьох випадках причини виникнення епілептичного приступу можуть призвести до подальшого розвитку епілептичного синдрому, так званої «вторинної» епілепсії.[3]

Генетичні причини[ред.ред. код]

Вважається, що у більшості випадків епілепсія виникає з генетичних причин або пов’язана із ними.[37] Деякі типи епілептичних нападів виникають через один дефектний ген (1-2%); більшість розвивається в умовах комбінації генних та зовнішніх факторів.[37] Поодинокі генні дефекти зустрічаються дуже рідко. Наразі відомо про більше ніж 200 дефектів у поодиноких генах.[38] Дефектні гени спричиняють неналежне функціонування іонних каналів, білків, ГАМК-рецепторів та рецепторів, сполучених із G-білком.[22]

Якщо на епілепсію хворий один з монозіготних близнюків, вірогідність виникнення захворювання в іншого близнюка становить 50-60%.[37] У випадку немонозиготних близнюків ця вірогідність дорівнює 15%.[37] Генералізовані епілептичні синдроми, на відміну від парціальних, добре корелюють із вірогідністю виникнення епілепсії в обох близнюків.[37] У більшості випадків (70-90%) у обох близнюків, хворих на епілепсію, спостерігаються епілептичні синдроми однакового характеру.[37] Ризик розвинення епілепсії в інших близьких родичів хворого у п’ять разів вищий, ніж в цілому у популяції.[39] Епілептичні синдроми спостерігаються в 1-10% осіб із синдромом Дауна, і у 90% осіб із синдромом Ангельмана.[39]

Вторинна епілепсія[ред.ред. код]

Епілепсію можуть спричиняти інші захворювання та патологічні стани: пухлини, інсульти, черепно-мозкові травми, інфекції центральної нервової системи в анамнезі, спадкові захворювання, а також внутрішньочерепні пологові травми.[3][20] Пухлини головного мозку супроводжуються виникненням епілептичних синдромів майже у 30% випадків, себто це є головною причиною виникнення епілепсії у майже 4% всіх хворих.[39] Ризик появи епілептичних синдромів вищий, якщо пухлина локалізована у скроневій долі і має низькі темпи росту.[39] При інших осередкових утвореннях, таких як церебральні кавернозні мальформації та артеріовенозні мальформації, ризик виникнення епілептичних синдромів становить 40Шаблон:Endash60%.[39] Епілептичні синдроми спостерігаються у 2-4% хворих, які перенесли інсульт.[39] У Великобританії інсульт спричиняє виникнення епілептичних синдромів у 15% зареєстрованих випадків хвороби,[15] а серед осіб похилого віку – у 30% випадків.[39] Вважається, що травми голови спричиняють появу епілептичних синдромів у 6-20% випадків.[39] При цьому струс мозку збільшує ризик виникнення епілепсії вдвічі, а черепно-мозкова травма - всемеро.[39] Епілепсія виникає у майже 50% осіб, що вижили після кульового поранення голови.[39]

Ризик виникнення епілептичних синдромів після перенесеного менінгіту менший за 10%; найчастіше судоми виникають під час перебігу цієї хвороби.[39] Під час перебігу герпетичного енцефаліту ризик виникнення судом становить близько 50%,[39] причому ризик подальшого розвитку епілепсії сягає 25%.[40][41] У тих місцевостях, де часто реєструються випадки зараження свинячим солітером, що інколи призводить до розвитку нейроцистицеркозу, майже половина всіх випадків епілепсії пов’язана з інфікуванням цим паразитом.[39] Епілепсія також може розвиватися внаслідок таких інфекцій головного мозку, як церебральна форма малярії, токсоплазмоз, і токсокароз.[39] Появі епілептичних синдромів сприяє хронічний алкоголізм: у осіб, що споживають шість одиниць алкоголю на добу, вірогідність виникнення епілепсії вища в два з половиною рази.[39] До інших факторів ризику відносяться хвороба Альцгеймера, розсіяний склероз, туберозний склероз і автоімунний енцефаліт.[39] Вакцинація не збільшує ризик виникнення епілептичних синдромів.[39] Недоїдання як фактор ризику, який визначає розвиток епілепсії, зустрічається переважно у країнах, що розвиваються, втім достеменно невідомо, чи зв’язок із хворобою є прямим або опосередкованим.[10]

Синдроми[ред.ред. код]

Ряд епілептичних синдромів класифікують за віком маніфестації: синдроми, які виникають у неонатальному періоді, дитинстві, дорослому віці; синдроми, дебют яких не залежить від віку.[20] Окремо виділяють синдроми, для яких характерні певні поєднання симптомів; синдроми, викликані певними метаболічними або морфологічними розладами; криптогенні синдроми (з невстановленою причиною).[20] Уточнення епілептичних синдромів згідно існуючої класифікації найбільш можливе в дитячому віці.[36] Так, у дитинстві найчастіше діагностуються доброякісна епілепсія дитячого віку (роландична) (2,8 випадків на 100,000 осіб), дитяча абсанс-епілепсія (0,8 випадків на 100,000 осіб) та ювенільна міоклонічна епілепсія (0,7 випадків на 100,000 осіб).[36] Фебрильні судоми і доброякісні неонатальні судоми не відносяться до епілептичних синдромів.[20]

Механізми розвитку[ред.ред. код]

У нормі електрична активність мозку є асинхронною.[16] Під час епілептичного нападу, через морфологічно- або функціонально-обумовлені порушення нормальної роботи мозку[3] група нейронів головного мозку починає посилати аномальні, гіперсинхронні[15] електричні розряди.[16] Це зумовлює хвилю деполяризації, відому як пароксизмальний деполяризаційний зсув мембранного потенціалу.[42]

У нормі, після того, як збуджуюча синаптична дія викликає збудження нейрону, цей нейрон на деякий час стає більш стійким до процесів збудження.[16] Почасти це відбувається завдяки дії гальмівних нейронів, зміні потенціалів на мембрані збуджуючого нейрону та дії аденозину.[16] При епілепсії збуджувальні нейрони протягом цього періоду втрачають стійкість до процесів передачі збудження.[16] Вважається, що причиною цьому є зміни у функціонуванні іонних каналів або хибне функціонування гальмівних нейронів.[16] Це призводить до формування особливої ділянки, де можуть виникнути процеси самозбудження нейронів, так званого "епілептичного осередку".[16] Інший механізм розвитку епілептичних нападів – підвищувальна регуляція збуджувальних процесів або знижувальна регуляція гальмівних процесів - може виникати внаслідок травм головного мозку.[16][43] Під час цих процесів, відомих як епілептогенезрозвиваються вторинні епілептичні синдроми.[16][43] Причинний механізм може також критися у пошкодженні гемоенцефалічного бар’єру, коли речовини, що містяться у кровообігу, можуть потрапляти у тканини мозку.[44]

Фокальні напади виникають за наявності патологічної активності в одній півкулі, тоді як генералізовані напади виникають за наявності осередків патологічної активності в обох півкулях головного мозку.[20] Деякі типи епілептичних нападів здатні викликати структурні зміни в окремих областях головного мозку, між тим як інші подібних змін не викликають.[45] Гліоз, загибель нейронів, а також атрофія деяких обмежених областей головного мозку пов’язані з розвитком епілепсії, але невідомо, чи зазначені структурні зміни виникають внаслідок епілептичних нападів, чи вони самі є причиною їх виникнення.[45]

Діагноз[ред.ред. код]

Локалізувати епілептичний осередок можна за допомогою методу електроенцефалографії.

На практиці діагноз встановлюють за клінічним проявом нападів та описом подій, що передували нападу та відбулися після нього.[15] Зазвичай проводять додаткові дослідження за допомогою методів електроенцефалографії та нейровізуалізації.[15] Класифікувати окремий випадок згідно існуючої класифікації епілептичних синдромів не завжди можливо.[15] У важких випадках застосовують метод Відеоспостереження під час реєстрації ЕЕГ.[46]

Визначення[ред.ред. код]

На практиці діагнозу «епілепсія» відповідають два або більше епілептичних напади, що виникли спонтанно із часовим проміжком більше ніж 24 години між ними; епілептичний напад визначається як минущі короткотривалі ознаки і симптоми, спричинені аномальною гіперактивністю нейронів головного мозку.[6] Інший погляд визначає епілепсію як розлад, за якого зберігається ризик повторення епілептичних нападів у майбутньому після виникнення спонтанного одиночного нападу.[6]

У 2005 році Міжнародна протиепілептична Ліга та Міжнародне бюро з епілепсіїШаблон:Emdash партнерські організаціїВсесвітньої організації охорони здоров’я[47]Шаблон:Emdash у спільній заяві дали наступне визначення епілепсії: "порушення мозкової діяльності, що характеризується стійкою схильністю до виникнення епілептичних нападів, а також нейробіологічними, когнітивними, психологічними та соціальними наслідками цього стану. Визначення (діагноз) епілепсії вимагає появи щонайменше одного епілептичного нападу."[48][49]

Класифікація[ред.ред. код]

Всі випадки епілепсії класифікуються за типом нападу, причинними факторами, характером епілептичних синдромів, а також за особливостями клінічних проявів.[46] За осередковими проявами розрізняють локалізаційно-обумовлені - (фокальні (парціальні) напади), що виникають при появі епілептичного осередку в окремій ділянці однієї з півкуль, і (генералізовані напади) без осередкових проявів.[20] Серед генералізованих нападів розрізняють: тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, клонічні, тонічні й атонічні напади.[20][50] Деякі типи нападів, наприклад, епілептичні спазми, не піддаються класифікації.[20]

За попередньої класифікації фокальні (парціальні) напади [15] поділяли на прості парціальні та складні парціальні.[20] Наразі такий поділ визнано неактуальним, замість цього рекомендується описувати клінічний перебіг нападу.[20]

Лабораторні дослідження[ред.ред. код]

Дорослим пацієнтам обов’язково слід провести дослідження водно-сольового балансу, рівня глікемії та вмісту кальцію в організмі з метою виключення відповідних станів з низки причин виникнення епілепсії.[46] За допомогою методу електрокардіографії слід виключити аритмії серця.[46] Хоча проведення люмбальної пункції може допомогти діагностувати інфекційне захворювання центральної нервової системи, у щоденній клінічній практиці це не є доцільним.[11] У дітей слід також провести біохімічні дослідження сечі та крові з метою виявлення розладів метаболізму.[46][51]

Високий рівень пролактину у крові під час перших 20 хвилин після нападу підтверджує його епілептичну, а не психогенну природу.[52][53] Для діагностики парціальних нападів наявність пролактину у сироватці крові є менш інформативною.[54] Епілептичний напад може статися навіть за нормального рівня пролактину,[53] до того ж рівень пролактину у сироватці крові не допомагає відрізнити епілептичні напади від випадків непритомності.[55] В рамках щоденної клінічної практики проводити дослідження рівня пролактину не рекомендовано.[46]

ЕЕГ[ред.ред. код]

За допомогою методу електроенцефалографії (ЕЕГ) можна оцінити електричну активність мозку, яка може свідчити про існування підвищеного ризику виникнення нападів. Запис електроенцефалограми показаний лише тим з пацієнтів, у яких присутні симптоми, що свідчать про вірогідність розвинення епілептичного нападу. Завдяки електроенцефалографії можна уточнити тип епілептичного нападу або епілептичного синдрому. У дітей запис енцефалограми зазвичай проводиться після другого нападу. Метод енцефалограми не можна використовувати з метою виключення діагнозу «епілепсія», до того ж у осіб, що не страждають на епілепсію, результати ЕЕГ можуть бути хибно-позитивними. У деяких клінічних випадках доцільно проводити ЕЕГ під час сну пацієнта або після тривалого періоду утримання від сну.[46]

Діагностична візуалізація[ред.ред. код]

З метою виявлення морфологічних порушень мозку, після першої появи судом, не пов’язаних із підвищенням температури тіла, рекомендоване проведення діагностичних досліджень за допомогою методів КТ та МРТ.[46] Метод МРТ зазвичай є більш інформативним, окрім випадків, коли існує підозра на наявність внутрішньої кровотечі. В такому разі проводять КТ-дослідження, яке у подібних випадках є більш чутливим і більш доступним.[11] Якщо пацієнт поступає до пункту медичної допомоги під час епілептичного нападу, але напад швидко минає, МРТ або КТ-дослідження можна провести пізніше.[11] Зазвичай пацієнтам із підтвердженим діагнозом епілепсія не потрібне проведення МРТ або КТ-досліджень у динаміці, навіть за подальшого виникнення нападів.[46]

Диференційний діаноз[ред.ред. код]

Встановлення точного діагнозу потребує ретельного обстеження. Помилковий діагноз встановлюють у 5-30% випадків.[15] Імітувати епілепсію можуть ознаки і симптоми за інших захворювань і хворобливих станів, наприклад: обморок, гіпервентиляція, мігрень, нарколепсія, панічні атаки і дисоційовані конвульсії.[56][57] Дисоційовані конвульсії спостерігаються у п’ятої частини всіх пацієнтів, що проходять лікування у неврологічному стаціонарі,[11] в той час як серед пацієнтів із дисоційованими конвульсіями діагноз епілепсія встановлюється приблизно у 10% випадків.[58] Диференційний діагноз вимагає обов’язкового проведення додаткових досліджень, оскільки дуже важко розрізнити епілептичні конвульсії від дисоційованих на підставі лише одного нападу.[58]

Деякі стани у дітей можуть нагадувати епілептичні симптоми, наприклад: афективно-респираторні напади, енурез, нічні страхи, тик і міоклонічний спазм.[57] Вигинання спини може спостерігатися під час гастроезофагального рефлюкса. Деформація шиї у малюків може бути помилково розпізнана як тонічно-клонічні судоми.[57]

Профілактика[ред.ред. код]

У більшості випадків попередити розвиток епілепсії неможливо, втім слід уживати заходів щодо уникнення травм голови, догляду за новонародженими під час пологів, а також обмеження популяції деяких паразитів типу свинячого солітеру.[3] Завдяки профілактичним заходам, спрямованим на попередження інфікування цим паразитом у Центральній Америці, частота виникнення нових випадків у цьому регіоні знизилася на 50%.[10]

Тактика лікування[ред.ред. код]

Стандартною тактикою лікування епілепсії є систематичний прийом медикаментів після того, як стався другий напад,[15][46] але у випадку пацієнтів із групи підвищеного ризику прийом медикаментів слід розпочати вже після першого нападу.[46] У деяких випадках призначається спеціальна лікувальна дієта, доцільна імплантація нейростимулятора або проведення хірургічного втручання.

Перша допомога[ред.ред. код]

Щоб запобігти потраплянню слини в легені, під час тривання тоніко-клонічних судом слід покласти хворого на бік.[59] Не слід розтискати постраждалому зуби або намагатися вкласти валок проти прикушування, оскільки це може викликати у постраждалого блювання, або ж призвести до поранення пальців рятівника.[18][59] Слід прибрати всі небезпечні предмети, які можуть травмувати постраждалого.[18] Спинна іммобілізація зазвичай непотрібна.[59]

Якщо епілептичний напад триває більше 5 хвилин, або якщо протягом часу сталося два або більше епілептичних напади без повернення хворого до тями між ними, говорять про епілептичний статус, що вважається невідкладним станом.[46][60] При цьому може виникнути необхідність підтримки або відновлення прохідності дихальних шляхів,[46]для чого може знадобитися назофарінгіальний повітровід.[59] При виникненні тривалих епілептичних нападів у домашніх умовах, рекомендовано покласти таблетку мідазоламу хворому під язик в якості першої медичної допомоги.[61] Також можна застосувати діазепам у виглядіректальних супозиторіїв.[61] В умовах стаціонару перевагу віддають внутрішньовенномулоразепаму.[46] Якщо введення двох доз бензодіазепінів не дає бажаного ефекту, рекомендоване призначення інших ліків, таких як фенитоїн.[46] Епілептичний статус, що супроводжується судомами і не відповідає на лікування першої лінії, вимагає переміщення хворого до палати інтенсивної терапії і початку лікування медичними препаратами другої лінії, такими як тіопентон або пропофол.[46]

Медичні препарати[ред.ред. код]

Протисудомні препарати

Лікування епілепсії передбачає прийом протисудомних препаратів (антиконвульсантів) протягом всього життя.[15] Вибір відповідного антиконвульсанту залежить від типу нападу, наявних епілептичних синдромів, супутніх препаратів та захворювань, а також від віку та способу життя хворого.[61] Спочатку призначають один препарат;[62] якщо він виявляється малоефективним, препарат замінюють на інший.[46] Призначення двох протисудомних препаратів одночасно рекомендоване лише у тих випадках, коли не вдається контролювати напади за допомогою одного препарату.[46] Ефективність першого препарату при монотерапії зазвичай відзначається у 50% випадків; ефективність другого підібраного препарату при монотерапії становить біля 13%, у той час як за допомогою третього підібраного препарату при монотерапії або під час комбінованої терапії із застосуванням двох препаратів одночасно вдається припинити прояви хвороби у 4% випадків.[63] Втім, незважаючи на протисудомну терапію, повторне виникнення епілептичних нападів реєструється у майже 30% хворих.[5]

Для лікування епілепсії застосовують різні види медичних препаратів. Як при парціальних, так і при генералізованих епілептичних нападах призначають фенитоїн, карбамазепін і вальпроєву кислоту.[64][65] Форми випуску кармабазепіна із контрольованим вивільненням є настільки ж ефективними як і форми кармабазепіну із негайним вивільненням, до того ж можуть спричиняти менше побічних ефектів.[66] У Великобританії препаратами вибору при парціальних нападах є кармабазепін і ламотриджин, тоді як леветирацетам і вальпроєва кислота є препаратами другої лінії через високу вартість та більшу кількість побічних ефектів.[46] Препарати вальпроєвої кислоти є препаратами вибору при генералізованих нападах, тоді як ламотриджин належить до препаратів другої лінії.[46] Препарати вальпроєвої кислоти та етосуксимід рекомендовані при абсансах; препарати вальпроєвої кислоти особливо ефективні при міоклонічних, тонічних судомах і атонічних нападах.[46] Якщо за допомогою відповідного препарату вдається добре контролювати напади, рутинне визначення рівня препарату в крові не потрібне.[46]

Найдешевший протисудомний препарат - фенобарбітал, що коштує близько $5 доларів США на рік.[10] Згідно рекомендацій ВОЗ, фенобарбітал є препаратом вибору у країнах, що розвиваються, тож фенобарбітал переважно використовують у цих країнах.[67][68] Втім, у багатьох країнах фенобарбітал належить до препаратів суворого обліку.[10]

За різними даними побічні ефекти від протисудомних ліків спостерігаються у 10-90% хворих.[69] Більшість побічних ефектів не мають тяжкого характеру і є дозозалежними.[69] До побічних ефектів належать різкі перепади настрою, сонливість, хитання під час ходи.[69] Побічні ефекти, що виникають під час прийому інших препаратів, не залежать від дози: висипи на шкірі, гепатотоксичність або пригнічення функцій кісткового мозку.[69] Майже чверть хворих на епілепсію припиняють прийом ліків через появу небажаних ефектів.[69] Прийом деяких препаратів під час вагітності пов’язаний із виникненням дефектів розвитку у новонароджених.[46] Особливо це стосується прийому препаратів вальпроєвої кислоти у першому триместрі.[70] Незважаючи на це, зазвичай лікування не припиняють, оскільки вважається, що медикаментозно неконтрольована епілепсія становить більшу загрозу для хворого, ніж потенційні побічні ефекти ліків.[70]

Поступове зниження дози може бути доцільним у пацієнтів, у яких останній епізод хвороби стався два-чотири роки тому; втім у більшості пацієнтів спостерігається схильність до появи повторних нападів, найчастіше протягом перших шести місяців.[46][71] Більше 70% дітей та 60% дорослих із медикаментозно контрольованою епілепсією можуть в кінцевому підсумку припинити лікування.[3]

Хірургічне втручання[ред.ред. код]

Для пацієнтів із парціальними епілептичними нападами, які не піддаються консервативному лікуванню, існує можливість хірургічного лікування епілепсії.[72] Операція призначається лише після того, як напади не вдалося контролювати за допомогою щонайменше двох або трьох типів медикаментів.[73] Метою хірургічного втручання є повне усунення нападів,[74] чого вдається досягнути у 60-70% випадків.[73] Серед загальноприйнятих видів хірургічних втручань – резекція гіпокампа шляхом проведення темпоральної лобектомії, видалення пухлин, видалення частин неокортексу.[73] Метою інших видів хірургічних втручань, наприклад, каллозотомії, є зменшення частоти нападів.[73] У багатьох випадках після операції пацієнти можуть поступово припинити прийом ліків.[73]

Пацієнтам із медикаментозно неконтрольованою епілепсією, яким не показане хірургічне лікування, може бути проведено нейростимуляцію[46] у виглядістимуляції блукаючого нерву, глибокої стимуляції головного мозку та імплантації нейростимулятора RNS.[75]

Інше[ред.ред. код]

У 30-40% випадків епілепсії у дітей напади вдається контролювати за допомогою кетогенної дієти з високим вмістом жирів, низьким вмістом вуглеводів і достатнім вмістом білків.[76]Близько 10% пацієнтів вдається додержуватись дієти протягом кількох років, у 30% хворих виникають закрепи та інші небажані ефекти.[76] Менш радикальні дієти також можуть бути ефективними, до того ж їх простіше додержуватись.[76] Причини ефективності кетогенної дієти невідомі.[77] Згідно деяких відомостей, частота виникнення нападів може зменшуватись із виконанням фізичних вправ.[78] [79]

Уникання провокуючих факторів також може зменшити частоту виникнення епілептичних нападів. Наприклад, особам, у яких мерехтіння може спричинити появу нападів, рекомендовано уникати відеоігор, не дивитися кіно на великому екрані або носити темні окуляри.[80] Відомі твердження, що собаки-помічники для хворих на епілепсію здатні попереджувати своїх хазяїв про наближення нападу. Втім ґрунтовних доказів на користь цього твердження немає.[81] Методи біологічного зворотного зв’язку із застосуванням результатів ЕЕГ можуть бути корисними для хворих із фармакорезистентною формою епілепсії.[82]Втім не слід припиняти медикаментозну терапію під час лікування суто психологічними методами.[46]

Альтернативна медицина[ред.ред. код]

Не існує надійних науково обґрунтованих доказів ефективності методів альтернативної медицини, включаючи акупунктуру,[83] психологічні методи,[84] вітаміни,[85] йогу.[86] Лікувальний ефект від споживання марихуани науково не обґрунтований.[87] Наукових доказів на користь ефективності мелатоніну при епілепсії наразі недостатньо.[88]

Прогноз[ред.ред. код]

Роки життя, скориговані за непрацездатністю хворих на епілепсію з розрахунку на 100 000 жителів, дані за 2004 рік.
   no data
   <50
   50-72.5
   72.5-95
   95-117.5
   117.5-140
   140-162.5
   162.5-185
   185-207.5
   207.5-230
   230-252.5
   252.5-275
   >275

Повне одужання від епілепсії неможливе, але за проведення медикаментозної терапії вдається контролювати напади у 70% випадків.[5] Стримувати прояви хвороби за допомогою медикаментозної терапії вдається у більше ніж 80% хворих із генералізованими нападами, в той час як серед пацієнтів із парціальними нападами цей показник становить 50%.[75] Одним із факторів віддаленого результату є кількість нападів, що сталася у перші півроку.[15] Серед інших факторів, які негативно впливають на віддалений результат – терапевтичний ефект первинного лікування, генералізований характер нападів, наявність епілепсії в анамнезі, супутні психіатричні розлади та наявність на ЕЕГ комплексів, що свідчать про генералізовану епілептиформну активність головного мозку.[89] У країнах, що розвиваються, біля 75% пацієнтів отримують невідповідне лікування або взагалі не звертаються до лікаря.[3] У країнах Африки лікування не отримують майже 90% хворих на епілепсію.[3] Частково це пов’язане із відсутністю ліків на ринку або їхньою високою вартістю для населення.[3]

Смертність[ред.ред. код]

Серед хворих на епілепсію рівень смертності вищий у 1,6-4,1 рази, ніж в цілому у популяції.[90] [91] Найчастіше смерть настає з таких причин: вплив причинних факторів виникнення судом, епілептичний статус, самогубство, отримання травми, а також раптова неочікувана смерть при епілепсії.[90] При цьому смерть при епілептичному статусі настає внаслідок причинних факторів виникнення судом, а не через пропущений прийом протисудомних препаратів.[90] Серед хворих на епілепсію спостерігається підвищений ризик самогубства, вищий у 2-6 разів ніж в цілому у популяції.[92][93] Першопричини цього невідомі.[92] Раптова неочікувана смерть при епілепсії лише частково пов’язана із частотою виникнення генералізованих тоніко-клонічних нападів[94] і спостерігається лише у 15% випадків.[89] Методи запобігання раптовій неочікуваній смерті при епілепсії наразі невідомі.[94] Найбільший відсоток летальних наслідків при епілепсії спостерігається серед пацієнтів похилого віку.[91] При цьому ризик летальних наслідків нижчий у хворих на епілепсію невідомої етіології.[91] За деякими оцінками, у Великобританії можливо попередити від 40 до 60% летальних випадків при епілепсії.[15] У країнах, що розвиваються, більшість летальних випадків при епілепсії пов’язані з отриманням травми при падінні тими хворими, які не отримували належного лікування, а також з виникненням епілептичного статусу.[10]

Епідеміологія[ред.ред. код]

Епілепсія – одне з найпоширеніших тяжких неврологічних захворювань,[95] на яке хворіють близько 65 мільйонів людей у світі.[6] Епілепсія спостерігається в 1% населення у віці до 20 років та у 3% населення у віці до 75 років.[8] Чоловіки хворіють частіше за жінок, втім загальна різниця є незначною.[10][36] Більшість(80%) хворих на епілепсію проживають у країнах, що розвиваються.[3]

Число хворих із активних перебігом хвороби дорівнює 5–10 на 1000, при цьому активним перебігом епілепсії вважається наявність щонайменше одного нападу протягом останніх п’яти років.[36][96] Кожен рік у розвинутих країнах епілепсію діагностують 40–70 особам на 100 000, а у країнах, що розвиваються, - 80–140 особам на 100 000.[3] До факторів ризику відноситься також бідність, як проживання у економічно нерозвинутій країні, так і замалий статок порівняно із загальнонаціональними показниками.[10] В економічно розвинутих країнах епілепсія діагностується переважно у дітей і осіб похилого віку.[10] У країнах, що розвиваються, перша маніфестація епілепсії зазвичай трапляється у дітей шкільного віку і підлітків через високий відсоток інфекційних захворювань і отримання травм.[10] У період між 1970 і 2003 роками було зареєстровано меншу кількість випадків у дітей, і більшу – в осіб похилого віку.[96] Це пояснюється вищими показниками виживаності після інсульту серед осіб похилого віку.[36]

Ставлення до епілепсії у минулому[ред.ред. код]

Згідно найдавніших записів медичного характеру, люди хворіли на епілепсію ще до часів документованої історії.[97] У Стародавньому світі епілепсія вважалася особливим духовним станом.[97] Найдавніший в світі опис епілептичного нападу було знайдено у тексті, записаному аккадською мовою (мовою стародавньої Месопотамії) біля 2000 р. до н.е.[1] В особу, про яку йшлося у тексті, вселилося місячне божество, тож над нею було проведено ритуал екзорцизму.[1] Згідно Кодексу Хаммурапі (біля 1790 до н.е.), серед інших причин, з яких дозволялося повернути купленого раба, були й напади епілепсії,[1] а у Папірусі Едвіна Сміта (біля 1700 до н.е.) містяться описи епілептичних судом.[1]

Найдавніший відомий детальний опис самої хвороби міститься у вавилонському клинописному медичному трактаті Sakikkū, датованому 1067Шаблон:Endash1046 рр. до н.е.[97] У цьому тексті йдеться про ознаки і симптоми захворювання, методи лікування та можливі наслідки хвороби,[1] а також про особливості перебігу різних типів епілептичних нападів.[97] Оскільки давні люди не розуміли біомедичної природи захворювання, вони вважали, що напади викликають злі духи, які оволодівають людиною, і вважали за потрібне проводити ритуали духовного очищення.[97] Близько 900 року до н.е. Пунарвасу Атрея визначав епілепсію як втрату свідомості;[98] це визначення потрапило і до аюрведичного тексту Чарака-самхіта (близько 400 до н.е.).[99]

Гіппократ, гравюра 17 сторіччя, Пітер Пауль Рубенс.

Серед давніх греків розуміння природи епілепсії було неоднозначним. Вони вважали, що епілепсія – це форма одержимості духами, але одночасно пов’язували епілептичні напади із божественним втручанням. Одна з назв цієї хвороби означає священна хвороба. Епілепсія згадується у багатьох давньогрецьких міфах і пов’язана з місячними богинями Селеною і Артемідою, які насилали цю хворобу на тих, хто їм завинив. Греки вважали, що на епілепсію страждав міфічний герой Геркулес і давньоримський політичний діяч Юлій Цезар.[1] Втім зовсім іншого погляду на походження епілепсії дотримувались ученики школи Гіппократа. У п'ятому сторіччі до н.е. Гіппократ заперечував погляди, за якими епілептичний стан мав містичне або божественне походження. У своєму чи не найвідомішому творі Про священну хворобу Гіппократ висловив думку, що епілепсію насилають не боги, і що причина хвороби криється у мозку, отже, може піддаватися лікуванню.[1][97] Тих, хто вважав, що ця хвороба має надприродне походження, Гіппократ звинувачував у неуцтві і розповсюдженні забобонів.[1] Гіппократ припускав, що важливою причиною появи хвороби є спадковість, зробив висновки про гірші наслідки епілепсії, якщо перші напади хвороби сталися у дитинстві, а також звернув увагу на різноманітність ознак хвороби й на існуючі пересуди щодо цього захворювання у суспільстві.[1] Гіппократ не називав хворобу священною, натомість він використовував власний термін - велика хвороба, який згодом перетворився на сучасний термін великий епілептичний припадок, який позначає генералізовані судоми при епілепсії.[1] Незважаючи на те, що у своїй ґрунтовній праці Гіппократ детально пояснював можливі біологічні причини виникнення епілепсії, його ідеї не знайшли підтримки у сучасників.[97] Втручання злих духів продовжували вважати причиною епілепсії аж до 17 століття.[97]

У суспільстві хворих на епілепсію уникали, їх соромились і навіть ув’язнювали майже у всі часи; у госпіталі Сальпетрієр, де зародилася сучасна неврологія, лікар Жан-Мартен Шарко спостерігав, як хворих на епілепсію утримували поряд з психічно хворими, особами із хронічною формою сифілісу та неосудними злочинцями.[100] У Давньому Римі епілепсія була відома як Morbus Comitialis ('комітетська хвороба'), і сприймалася як кара богів. На півночі Італії епілепсію колись називали хворобою Святого Валентина.[101]

Перші ефективні антиконвульсанти з групи бромідів з’явились у середині 1800-х років.[69] З сучасних препаратів першим було синтезовано фенобарбітал – у 1912 році, а фенитоін почали вживати у клінічній практиці з 1938.[102]

Епілепсія у суспільстві і культурі[ред.ред. код]

Стигматизація[ред.ред. код]

З проявами соціальної стигматизації стикаються майже всі хворі на епілепсію.[103] Стигматизація може негативно впливати на економічний, соціальний і культурний аспекти життя хворих.[103] В Індії та Китаї наявність епілепсії у нареченої або нареченого може перешкодити шлюбу.[3] Подекуди у віддалених куточках світу люди досі вважають, що епілепсія пов’язана з прокляттям.[10] У Танзанії, як і в інших африканських країнах, вважається, що епілепсія виникає внаслідок отруєння або втручання злих духів, чаклунів, а також існують необґрунтовані побоювання, що ця хвороба є заразною[100],що не підтверджено жодними доказами.[10] До 1970 року на території Великобританії існували закони, які перешкоджали хворим на епілепсію брати шлюб.[3] Через соціальну стигматизацію деякі хворі можуть заперечувати, що в них виникали епілептичні напади.[36]

Економічний аспект хвороби[ред.ред. код]

Прямі збитки від епілепсії у США дорівнюють майже одному мільярду доларів.[11] У 2004 році в Європі економічні збитки, пов’язані з епілепсією, сягнули 15,5 мільярдів євро.[15] В Індії видатки, пов’язані з епілепсією, становлять близько 1,7 мільярдів доларів США, тобто 0,5% від ВВП.[3] У США виклики невідкладної медичної допомоги пов’язані з епілепсією у 1% випадків (в педіатричній практиці - 2%).[104]

Керування транспортними засобами[ред.ред. код]

Хворі на епілепсію мають майже вдвічі більший ризик потрапити у ДТП,через що у багатьох країнах світу їм не дозволяється водити транспортні засоби, або дозволяється лише за виконання певних умов.[13] У деяких країнах лікар зобов’язаний поінформувати ліцензуючі органи про виникнення в особи епілептичного нападу, у той час як в інших країнах лікарі можуть тільки порадити хворому самому звернутися до ліцензуючого органу.[13] Обов’язкове звітування лікарів перед ліцензуючими органами існує у Швеції, Австрії, Данії та Іспанії.[13] У Великобританії та Новій Зеландії хворий має сам звернутися у відповідні інстанції, а лікар може це лише проконтролювати.[13] У різних провінціях Канади, штатах США й Австралії існують різні вимоги щодо звітування у ліцензуючі органи.[13] Більшість хворих на епілепсією із добре контрольованою формою хвороби можуть отримати водійські права.[105] У різних країнах існують різні вимоги до періоду ремісії.[105] У багатьох країнах після останнього нападу має пройти від одного до трьох років.[105] У США цей період залежить від кожного окремого штату і варіюється від трьох місяців до одного року.[105]

Особам із епілепсією або судомами забороняється керувати літальними апаратами. [106] У Канаді особа із лише одним епілептичним нападом в анамнезі може отримати льотне свідоцтво обмеженої дії після того, як від нападу минуло п’ять років, за умови задовільного медогляду.[107] До цієї категорії також належать особи із фебрильними судомами та медикаментозно-викликаними судомами.[107] У США Федеральне управління цивільної авіації забороняє хворим на епілепсію отримувати свідоцтво пілота комерційної авіації.[108] Дуже рідко виключення робиться для осіб із одиночним судомним епізодом або з фебрильними судомами в анамнезі, якщо за відсутності медикаментозного лікування судоми не повторювались.[109] У Великобританії вимоги до отримання необмеженого національного свідоцтва приватного пілота такі самі, що й до свідоцтва професійного водія.[110] Ці документи надаються за відсутності нападів протягом десяти років без отримання медикаментозного лікування.[111] Особи, які не задовольняють цим вимогам, можуть отримати обмежену ліцензію за відсутності нападів протягом п’яти років.[110]

Організації підтримки хворих на епілепсію[ред.ред. код]

Існує ряд неурядових організацій, що надають підтримку хворим на епілепсію та їхнім сім’ям. Серед них –Об’єднана рада Великобританії та Ірландії з питань епілепсії.[46] З 2008 року кожного 28 березня, у «пурпуровий день», щорічно проводять акції з підвищення поінформованості суспільства щодо проблем, пов’язаних з епілепсією.[112] Серед інших подібних заходів – «Вихід з темряви» (англ. Out of the Shadows), спільна акція ВОЗ, Міжнародної протиепілептичної Ліги й Міжнародного бюро з епілепсії.[3]

Дослідження[ред.ред. код]

Методика передбачення епілептичних нападів полягає у спостереженні за електричною активністю мозку за допомогою ЕЕГ до виникнення нападів.[113] На 2011 рік жодного ефективного механізму для передбачення епілептичних нападів немає.[113] Явище кіндлінгу, коли повторювальний вплив провокуючих напади факторів в решті решт підвищує чутливість організму до нього, було використане для створення тваринної моделі епілепсії.[114]

Вивчається ефективність генної терапії при деяких типах епілепсії.[115] Ефективність медичних препаратів, які впливають на функції імунної системи, наприклад імуноглобуліни для внутрішньовенного введення, не доведена.[116] На 2012 рік ефективність неінвазивнихстереотаксичних радіохірургічних втручань порівняна із ефективністю стандартних хірургічних операцій при епілепсії.[117]

Епілепсія в інших тварин[ред.ред. код]

Епілепсія зустрічається у деяких видів тварин, зокрема, у собак та котів, до того ж серед усіх захворювань головного мозку у собак епілепсія зустрічається найчастіше.[118] Зазвичай епілепсія у тварин лікується за допомогою протисудомних препаратів, таких як фенобарбітал або броміди - у собак, та фенобарбітал у котів.[119] У той час, як генералізовані судоми у коней розпізнати легко, для встановлення вірного діагнозу при негенералізованих судомах може знадобитися ЕЕГ.[120]

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м Magiorkinis E, Kalliopi S, Diamantis A Hallmarks in the history of epilepsy: epilepsy in antiquity // Epilepsy & behavior : E&B, 17 (January 2010) (1) С. 103–108. — DOI:10.1016/j.yebeh.2009.10.023. — PMID:19963440.
  2. а б Chang BS, Lowenstein DH Epilepsy // N. Engl. J. Med., 349 (2003) (13) С. 1257–66. — DOI:10.1056/NEJMra022308. — PMID:14507951.
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х «Epilepsy». Fact Sheets. World Health Organization. October 2012. Процитовано January 24, 2013. 
  4. а б Fisher R, van Emde Boas W, Blume W, Elger C, Genton P, Lee P, Engel J Epileptic seizures and epilepsy: definitions proposed by the International League Against Epilepsy (ILAE) and the International Bureau for Epilepsy (IBE) // Epilepsia, 46 (2005) (4) С. 470–2. — DOI:10.1111/j.0013-9580.2005.66104.x. — PMID:15816939.
  5. а б в Eadie MJ Shortcomings in the current treatment of epilepsy. // Expert review of neurotherapeutics, 12 (December 2012) (12) С. 1419–27. — DOI:10.1586/ern.12.129. — PMID:23237349.
  6. а б в г д е Thurman DJ, Beghi, E; Begley, CE; Berg, AT; Buchhalter, JR; Ding, D; Hesdorffer, DC; Hauser, WA; Kazis, L; Kobau, R; Kroner, B; Labiner, D; Liow, K; Logroscino, G; Medina, MT; Newton, CR; Parko, K; Paschal, A; Preux, PM; Sander, JW; Selassie, A; Theodore, W; Tomson, T; Wiebe, S; ILAE Commission on, Epidemiology Standards for epidemiologic studies and surveillance of epilepsy. // Epilepsia, 52 Suppl 7 (September 2011) С. 2–26. — DOI:10.1111/j.1528-1167.2011.03121.x. — PMID:21899536.
  7. Brodie MJ, Elder, AT, Kwan, P Epilepsy in later life // Lancet neurology, 8 (November 2009) (11) С. 1019–30. — DOI:10.1016/S1474-4422(09)70240-6. — PMID:19800848.
  8. а б Holmes, Thomas R. Browne, Gregory L. (2008). Handbook of epilepsy (вид. 4th). Philadelphia: Lippincott Williams & Wilkins. с. 7. ISBN 978-0-7817-7397-3. 
  9. Wyllie's treatment of epilepsy : principles and practice. (вид. 5th). Philadelphia: Wolters Kluwer/Lippincott Williams & Wilkins. 2010. ISBN 978-1-58255-937-7. 
  10. а б в г д е ж и к л м н Newton CR Epilepsy in poor regions of the world. // Lancet, 380 (29 September 2012) (9848) С. 1193–201. — DOI:10.1016/S0140-6736(12)61381-6. — PMID:23021288.
  11. а б в г д е Wilden JA, Cohen-Gadol, AA Evaluation of first nonfebrile seizures. // American family physician, 86 (15 August 2012) (4) С. 334–40. — PMID:22963022.
  12. Berg AT Risk of recurrence after a first unprovoked seizure // Epilepsia, 49 Suppl 1 (2008) С. 13–8. — DOI:10.1111/j.1528-1167.2008.01444.x. — PMID:18184149.
  13. а б в г д е L Devlin A, Odell, M; L Charlton, J; Koppel, S Epilepsy and driving: current status of research. // Epilepsy research, 102 (December 2012) (3) С. 135–52. — DOI:10.1016/j.eplepsyres.2012.08.003. — PMID:22981339.
  14. а б Duncan JS, Sander, JW, Sisodiya, SM, Walker, MC Adult epilepsy. // Lancet, 367 (1 April 2006) (9516) С. 1087–100. — DOI:10.1016/S0140-6736(06)68477-8. — PMID:16581409.
  15. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ National Institute for Health and Clinical Excellence (January 2012). «Chapter 1: Introduction». The Epilepsies: The diagnosis and management of the epilepsies in adults and children in primary and secondary care. National Clinical Guideline Centre. с. 21–28. 
  16. а б в г д е ж и к л м н п Hammer, edited by Stephen J. McPhee, Gary D. (2010). «7». Pathophysiology of disease : an introduction to clinical medicine (вид. 6th ed.). New York: McGraw-Hill Medical. ISBN 978-0-07-162167-0. 
  17. Hughes JR Absence seizures: a review of recent reports with new concepts. // Epilepsy & behavior : E&B, 15 (August 2009) (4) С. 404–12. — DOI:10.1016/j.yebeh.2009.06.007. — PMID:19632158.
  18. а б в г Shearer, Peter. «Seizures and Status Epilepticus: Diagnosis and Management in the Emergency Department». Emergency Medicine Practice. 
  19. а б в г Bradley, Walter G. (2012). «67». Bradley's neurology in clinical practice. (вид. 6th ed.). Philadelphia, PA: Elsevier/Saunders. ISBN 978-1-4377-0434-1. 
  20. а б в г д е ж и к л м н National Institute for Health and Clinical Excellence (January 2012). «Chapter 9: Classification of seizures and epilepsy syndromes». The Epilepsies: The diagnosis and management of the epilepsies in adults and children in primary and secondary care. National Clinical Guideline Centre. с. 119–129. 
  21. а б в Engel, Jerome (2008). Epilepsy : a comprehensive textbook (вид. 2nd ed.). Philadelphia: Wolters Kluwer Health/Lippincott Williams & Wilkins. с. 2797. ISBN 978-0-7817-5777-5. 
  22. а б Simon, David A. Greenberg, Michael J. Aminoff, Roger P. (2012). «12». Clinical neurology (вид. 8th ed.). New York: McGraw-Hill Medical. ISBN 978-0-07-175905-2. 
  23. а б Steven C. Schachter, ред. (2008). Behavioral aspects of epilepsy : principles and practice (вид. [Online-Ausg.].). New York: Demos. с. 125. ISBN 978-1-933864-04-4. 
  24. Xue LY, Ritaccio, AL Reflex seizures and reflex epilepsy. // American journal of electroneurodiagnostic technology, 46 (March 2006) (1) С. 39–48. — PMID:16605171.
  25. Malow BA Sleep and epilepsy. // Neurologic Clinics, 23 (November 2005) (4) С. 1127–47. — DOI:10.1016/j.ncl.2005.07.002. — PMID:16243619.
  26. Tinuper P, Provini, F; Bisulli, F; Vignatelli, L; Plazzi, G; Vetrugno, R; Montagna, P; Lugaresi, E Movement disorders in sleep: guidelines for differentiating epileptic from non-epileptic motor phenomena arising from sleep. // Sleep medicine reviews, 11 (August 2007) (4) С. 255–67. — DOI:10.1016/j.smrv.2007.01.001. — PMID:17379548.
  27. Holmes, Thomas R. (2008). Handbook of epilepsy (вид. 4th ed.). Philadelphia: Lippincott Williams & Wilkins. с. 34. ISBN 978-0-7817-7397-3. 
  28. а б в Panayiotopoulos, CP (2010). A clinical guide to epileptic syndromes and their treatment based on the ILAE classifications and practice parameter guidelines (вид. Rev. 2nd ed.). [London]: Springer. с. 445. ISBN 978-1-84628-644-5. 
  29. James W. Wheless, ред. (2009). Advanced therapy in epilepsy. Shelton, Conn.: People's Medical Pub. House. с. 443. ISBN 978-1-60795-004-2. 
  30. Larner, Andrew J. (2010). A dictionary of neurological signs (вид. 3rd ed.). New York: Springer. с. 348. ISBN 978-1-4419-7095-4. 
  31. Stefan, Hermann (2012). Epilepsy Part I: Basic Principles and Diagnosis E-Book: Handbook of Clinical Neurology (вид. Volume 107 of Handbook of Clinical Neurology). Newnes. с. 471. ISBN 978-0-444-53505-4. 
  32. Plioplys S, Dunn DW, Caplan R 10-year research update review: psychiatric problems in children with epilepsy // J Am Acad Child Adolesc Psychiatry, 46 (2007) (11) С. 1389–402. — DOI:10.1097/chi.0b013e31815597fc. — PMID:18049289.
  33. Reilly CJ Attention Deficit Hyperactivity Disorder (ADHD) in Childhood Epilepsy // Research in Developmental Disabilities: A Multidisciplinary Journal, 32 (May–June 2011) (3) С. 883–93. — DOI:10.1016/j.ridd.2011.01.019. — PMID:21310586.
  34. Levisohn PM The autism-epilepsy connection // Epilepsia, 48 (2007) (Suppl 9) С. 33–5. — DOI:10.1111/j.1528-1167.2007.01399.x. — PMID:18047599.
  35. Berg AT, Berkovic, SF; Brodie, MJ; Buchhalter, J; Cross, JH; van Emde Boas, W; Engel, J; French, J; Glauser, TA; Mathern, GW; Moshé, SL; Nordli, D; Plouin, P; Scheffer, IE Revised terminology and concepts for organization of seizures and epilepsies: report of the ILAE Commission on Classification and Terminology, 2005–2009. // Epilepsia, 51 (April 2010) (4) С. 676–85. — DOI:10.1111/j.1528-1167.2010.02522.x. — PMID:20196795.
  36. а б в г д е ж Neligan A, Hauser, WA; Sander, JW The epidemiology of the epilepsies. // Handbook of clinical neurology, 107 (2012) С. 113–33. — DOI:10.1016/B978-0-444-52898-8.00006-9. — PMID:22938966.
  37. а б в г д е Genetics of epilepsy. // Semin Neurol, 31 (Nov 2011) (5) С. 506–18. — DOI:10.1055/s-0031-1299789.
  38. Dhavendra Kumar, ред. (2008). Genomics and clinical medicine. Oxford: Oxford University Press. с. 279. ISBN 978-0-19-972005-7. 
  39. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Etiologies of epilepsy: a comprehensive review. // Expert Rev Neurother, 11 (Jun 2011) (6) С. 861–76. — DOI:10.1586/ern.11.51.
  40. Simon D. Shorvon (2011). The Causes of Epilepsy: Common and Uncommon Causes in Adults and Children. Cambridge University Press. с. 467. ISBN 978-1-139-49578-3. 
  41. Sellner J, Trinka, E Seizures and epilepsy in herpes simplex virus encephalitis: current concepts and future directions of pathogenesis and management. // Journal of neurology, 259 (2012 Oct) (10) С. 2019–30. — DOI:10.1007/s00415-012-6494-6. — PMID:22527234.
  42. Somjen, George G. (2004). Ions in the Brain Normal Function, Seizures, and Stroke.. New York: Oxford University Press. с. 167. ISBN 978-0-19-803459-9. 
  43. а б Goldberg EM, Coulter, DA Mechanisms of epileptogenesis: a convergence on neural circuit dysfunction. // Nature reviews. Neuroscience, 14 (May 2013) (5) С. 337–49. — DOI:10.1038/nrn3482. — PMID:23595016.
  44. Oby E, Janigro, D The blood-brain barrier and epilepsy. // Epilepsia, 47 (November 2006) (11) С. 1761–74. — DOI:10.1111/j.1528-1167.2006.00817.x. — PMID:17116015.
  45. а б Jerome Engel, Jr., Timothy A. Pedley, ред. (2008). Epilepsy : a comprehensive textbook (вид. 2nd ed.). Philadelphia: Wolters Kluwer Health/Lippincott Williams & Wilkins. с. 483. ISBN 978-0-7817-5777-5. 
  46. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав National Institute for Health and Clinical Excellence (January 2012). «Chapter 4: Guidance». The Epilepsies: The diagnosis and management of the epilepsies in adults and children in primary and secondary care. National Clinical Guideline Centre. с. 57–83. 
  47. «Global Campaign against Epilepsy: Out of the Shadows». WHO. Процитовано 6 January 2014. 
  48. Robert S. Fisher, Walter van Emde Boas, Warren Blume, Christian Elger, Pierre Genton, Phillip Lee & Jerome Jr Engel Epileptic seizures and epilepsy: definitions proposed by the International League Against Epilepsy (ILAE) and the International Bureau for Epilepsy (IBE) // Epilepsia, 46 (April 2005) (4) С. 470–472. — DOI:10.1111/j.0013-9580.2005.66104.x. — PMID:15816939.
  49. Panayiotopoulos CP The new ILAE report on terminology and concepts for organization of epileptic seizures: a clinician's critical view and contribution. // Epilepsia, 52 (December 2011) (12) С. 2155–60. — DOI:10.1111/j.1528-1167.2011.03288.x. — PMID:22004554.
  50. Simon D. Shorvon (2004). The treatment of epilepsy (вид. 2nd). Malden, Mass.: Blackwell Pub. ISBN 978-0-632-06046-7. 
  51. Wallace, ed. by Sheila J.; Farrell, Kevin (2004). Epilepsy in children (вид. 2nd ed). London: Arnold. с. 354. ISBN 978-0-340-80814-6. 
  52. Luef G Hormonal alterations following seizures. // Epilepsy & behavior : E&B, 19 (October 2010) (2) С. 131–3. — DOI:10.1016/j.yebeh.2010.06.026. — PMID:20696621.
  53. а б Ahmad S, Beckett MW Value of serum prolactin in the management of syncope // Emergency medicine journal : EMJ, 21 (2004) (2) С. e3. — DOI:10.1136/emj.2003.008870. — PMID:14988379.
  54. Shukla G, Bhatia M, Vivekanandhan S, et al.' Serum prolactin levels for differentiation of nonepileptic versus true seizures: limited utility // Epilepsy & behavior : E&B, 5 (2004) (4) С. 517–21. — DOI:10.1016/j.yebeh.2004.03.004. — PMID:15256189.
  55. Chen DK, So YT, Fisher RS Use of serum prolactin in diagnosing epileptic seizures: report of the Therapeutics and Technology Assessment Subcommittee of the American Academy of Neurology // Neurology, 65 (2005) (5) С. 668–75. — DOI:10.1212/01.wnl.0000178391.96957.d0. — PMID:16157897.
  56. Brodtkorb E Common imitators of epilepsy. // Acta neurologica Scandinavica. Supplementum, (2013) (196) С. 5–10. — DOI:10.1111/ane.12043. — PMID:23190285.
  57. а б в John A. Marx, ред. (2010). Rosen's emergency medicine : concepts and clinical practice (вид. 7th ed.). Philadelphia: Mosby/Elsevier. с. 2228. ISBN 978-0-323-05472-0. 
  58. а б Jerome, Engel (2013). Seizures and epilepsy (вид. 2nd ed.). New York: Oxford University Press. с. 462. ISBN 9780195328547. 
  59. а б в г The diagnosis and management of seizures and status epilepticus in the prehospital setting. // Emerg Med Clin North Am, 29 (Feb 2011) (1) С. 29–39. — DOI:10.1016/j.emc.2010.08.003.
  60. James W. Wheless, James Willmore, Roger A. Brumback (2009). Advanced therapy in epilepsy. Shelton, Conn.: People's Medical Pub. House. с. 144. ISBN 9781607950042. 
  61. а б в National Institute for Health and Clinical Excellence (January 2012). «Chapter 3: Key priorities for implementation». The Epilepsies: The diagnosis and management of the epilepsies in adults and children in primary and secondary care. National Clinical Guideline Centre. с. 55–56. 
  62. Elaine Wyllie (2012). Wyllie's Treatment of Epilepsy: Principles and Practice. Lippincott Williams & Wilkins. с. 187. ISBN 978-1-4511-5348-4. 
  63. Steven R. Flanagan, Herb Zaretsky, Alex Moroz,, ред. (2010). Medical aspects of disability; a handbook for the rehabilitation professional (вид. 4th ed.). New York: Springer. с. 182. ISBN 978-0-8261-2784-6. 
  64. Nolan SJ, Marson, AG; Pulman, J; Tudur Smith, C Phenytoin versus valproate monotherapy for partial onset seizures and generalised onset tonic-clonic seizures. // The Cochrane database of systematic reviews, 8 (23 August 2013) С. CD001769. — DOI:10.1002/14651858.CD001769.pub2. — PMID:23970302.
  65. Tudur Smith C, Marson, AG; Clough, HE; Williamson, PR Carbamazepine versus phenytoin monotherapy for epilepsy. // The Cochrane database of systematic reviews, (2002) (2) С. CD001911. — DOI:10.1002/14651858.CD001911. — PMID:12076427.
  66. Powell G, Saunders, M; Marson, AG Immediate-release versus controlled-release carbamazepine in the treatment of epilepsy. // The Cochrane database of systematic reviews, (20 January 2010) (1) С. CD007124. — DOI:10.1002/14651858.CD007124.pub2. — PMID:20091617.
  67. Ilangaratne NB, Mannakkara, NN; Bell, GS; Sander, JW Phenobarbital: missing in action. // Bulletin of the World Health Organization, 90 (2012 Dec 1) (12) С. 871-871A. — DOI:10.2471/BLT.12.113183. — PMID:23284189.
  68. Moshé, edited by Simon Shorvon, Emilio Perucca, Jerome Engel Jr. ; foreword by Solomon (2009). The treatment of epilepsy (вид. 3rd ed.). Chichester, UK: Wiley-Blackwell. с. 587. ISBN 9781444316674. 
  69. а б в г д е Perucca P, Gilliam, FG Adverse effects of antiepileptic drugs. // Lancet neurology, 11 (September 2012) (9) С. 792–802. — DOI:10.1016/S1474-4422(12)70153-9. — PMID:22832500.
  70. а б Epilepsy in pregnancy. // Clin Obstet Gynecol, 56 (Jun 2013) (2) С. 330–41. — DOI:10.1097/GRF.0b013e31828f2436.
  71. Lawrence S. Neinstein, ред. (2008). Adolescent health care : a practical guide (вид. 5th ed.). Philadelphia: Lippincott Williams & Wilkins. с. 335. ISBN 978-0-7817-9256-1. 
  72. Duncan JS, Sander, JW, Sisodiya, SM, Walker, MC Adult epilepsy // Lancet, 367 (1 April 2006) (9516) С. 1087–100. — DOI:10.1016/S0140-6736(06)68477-8. — PMID:16581409.
  73. а б в г д Duncan JS Epilepsy surgery. // Clinical medicine (London, England), 7 (April 2007) (2) С. 137–42. — PMID:17491501.
  74. Birbeck GL, Hays RD, Cui X, Vickrey BG. Seizure reduction and quality of life improvements in people with epilepsy // Epilepsia, 43 (2002) (5) С. 535–538. — DOI:10.1046/j.1528-1157.2002.32201.x. — PMID:12027916.
  75. а б Bergey GK Neurostimulation in the treatment of epilepsy. // Experimental neurology, 244 (June 2013) С. 87–95. — DOI:10.1016/j.expneurol.2013.04.004. — PMID:23583414.
  76. а б в Levy RG, Cooper, PN; Giri, P Ketogenic diet and other dietary treatments for epilepsy. // The Cochrane database of systematic reviews, 3 (14 March 2012) С. CD001903. — DOI:10.1002/14651858.CD001903.pub2. — PMID:22419282.
  77. [editor], Bernard L. Maria (2009). Current management in child neurology (вид. 4th ed.). Hamilton, Ont.: BC Decker. с. 180. ISBN 978-1-60795-000-4. 
  78. Arida RM, Scorza, FA; Scorza, CA; Cavalheiro, EA Is physical activity beneficial for recovery in temporal lobe epilepsy? Evidences from animal studies. // Neuroscience and biobehavioral reviews, 33 (March 2009) (3) С. 422–31. — DOI:10.1016/j.neubiorev.2008.11.002. — PMID:19059282.
  79. Arida RM, Cavalheiro, EA; da Silva, AC; Scorza, FA Physical activity and epilepsy: proven and predicted benefits. // Sports medicine (Auckland, N.Z.), 38 (2008) (7) С. 607–15. — PMID:18557661.
  80. Verrotti A, Tocco, AM; Salladini, C; Latini, G; Chiarelli, F Human photosensitivity: from pathophysiology to treatment. // European journal of neurology : the official journal of the European Federation of Neurological Societies, 12 (November 2005) (11) С. 828–41. — DOI:10.1111/j.1468-1331.2005.01085.x. — PMID:16241971.
  81. Doherty MJ, Haltiner, AM Wag the dog: skepticism on seizure alert canines. // Neurology, 68 (23 January 2007) (4) С. 309. — DOI:10.1212/01.wnl.0000252369.82956.a3. — PMID:17242343.
  82. Tan G, Thornby, J; Hammond, DC; Strehl, U; Canady, B; Arnemann, K; Kaiser, DA Meta-analysis of EEG biofeedback in treating epilepsy. // Clinical EEG and neuroscience : official journal of the EEG and Clinical Neuroscience Society (ENCS), 40 (July 2009) (3) С. 173–9. — PMID:19715180.
  83. Cheuk DK, Wong, V Acupuncture for epilepsy. // The Cochrane database of systematic reviews, (8 October 2008) (4) С. CD005062. — DOI:10.1002/14651858.CD005062.pub3. — PMID:18843676.
  84. Ramaratnam S, Baker, GA; Goldstein, LH Psychological treatments for epilepsy. // The Cochrane database of systematic reviews, (16 July 2008) (3) С. CD002029. — DOI:10.1002/14651858.CD002029.pub3. — PMID:18646083.
  85. Ranganathan LN, Ramaratnam, S Vitamins for epilepsy. // The Cochrane database of systematic reviews, (18 April 2005) (2) С. CD004304. — DOI:10.1002/14651858.CD004304.pub2. — PMID:15846704.
  86. Ramaratnam S, Sridharan, K Yoga for epilepsy. // The Cochrane database of systematic reviews, (2000) (3) С. CD001524. — DOI:10.1002/14651858.CD001524. — PMID:10908505.
  87. Gloss D, Vickrey, B Cannabinoids for epilepsy. // The Cochrane database of systematic reviews, 6 (13 June 2012) С. CD009270. — DOI:10.1002/14651858.CD009270.pub2. — PMID:22696383.
  88. Brigo F, Del Felice, A Melatonin as add-on treatment for epilepsy. // The Cochrane database of systematic reviews, 6 (13 June 2012) С. CD006967. — DOI:10.1002/14651858.CD006967.pub2. — PMID:22696363.
  89. а б Kwan, Patrick (2012). Fast facts : epilepsy (вид. 5th ed.). Abingdon, Oxford, UK: Health Press. с. 10. ISBN 1-908541-12-1. 
  90. а б в Hitiris N, Mohanraj R, Norrie J, Brodie MJ Mortality in epilepsy // Epilepsy Behavior, 10 (2007) (3) С. 363–376. — DOI:10.1016/j.yebeh.2007.01.005. — PMID:17337248.
  91. а б в Moshé, edited by Simon Shorvon, Emilio Perucca, Jerome Engel Jr. ; foreword by Solomon (2009). The treatment of epilepsy (вид. 3rd ed.). Chichester, UK: Wiley-Blackwell. с. 28. ISBN 978-1-4443-1667-4. 
  92. а б Bagary M Epilepsy, antiepileptic drugs and suicidality. // Current opinion in neurology, 24 (April 2011) (2) С. 177–82. — DOI:10.1097/WCO.0b013e328344533e. — PMID:21293270.
  93. Mula M, Sander, JW Suicide risk in people with epilepsy taking antiepileptic drugs. // Bipolar disorders, 15 (August 2013) (5) С. 622–7. — DOI:10.1111/bdi.12091. — PMID:23755740.
  94. а б Ryvlin P, Nashef, L; Tomson, T Prevention of sudden unexpected death in epilepsy: a realistic goal? // Epilepsia, 54 Suppl 2 (May 2013) С. 23–8. — DOI:10.1111/epi.12180. — PMID:23646967.
  95. Hirtz D, Thurman DJ, Gwinn-Hardy K, Mohamed M, Chaudhuri AR, Zalutsky R How common are the 'common' neurologic disorders? // Neurology, 68 (2007-01-30) (5) С. 326–37. — DOI:10.1212/01.wnl.0000252807.38124.a3. — PMID:17261678.
  96. а б Sander JW The epidemiology of epilepsy revisited // Current Opinion in Neurology, 16 (2003) (2) С. 165–70. — DOI:10.1097/00019052-200304000-00008. — PMID:12644744.
  97. а б в г д е ж и Saraceno, B; Avanzini, G; Lee, P, ред. (2005). Atlas: Epilepsy Care in the World. World Health Organization. ISBN 92-4-156303-6. Процитовано 20 December 2013. 
  98. Mervyn J. Eadie; Peter F. Bladin (2001). A Disease Once Sacred: A History of the Medical Understanding of Epilepsy. John Libbey Eurotext. ISBN 978-0-86196-607-3. 
  99. «Epilepsy: An historical overview». World Health Organization. Feb 2001. Процитовано 27 December 2013. 
  100. а б Morbus sacer in Africa: some religious aspects of epilepsy in traditional cultures // Epilepsia, 40 (1999) (3) С. 382–6. — DOI:10.1111/j.1528-1157.1999.tb00723.x. — PMID:10080524.
  101. Illes, Judika (2011-10-11). Encyclopedia of Mystics, Saints & Sages. HarperCollins. с. 1238. ISBN 978-0-06-209854-2. Процитовано 26 February 2013. «Saint Valentine is invoked for healing as well as love. He protects against fainting and is requested to heal epilepsy and other seizure disorders. In northern Italy, epilepsy was once traditionally known as Saint Valentine's Malady.» 
  102. E. Martin Caravati (2004). Medical toxicology (вид. 3. ed.). Philadelphia [u.a.]: Lippincott Williams & Wilkins. с. 789. ISBN 978-0-7817-2845-4. 
  103. а б de Boer HM Epilepsy stigma: moving from a global problem to global solutions. // Seizure : the journal of the British Epilepsy Association, 19 (Dec 2010) (10) С. 630–6. — DOI:10.1016/j.seizure.2010.10.017. — PMID:21075013.
  104. Martindale JL, Goldstein, JN; Pallin, DJ Emergency department seizure epidemiology. // Emergency medicine clinics of North America, 29 (February 2011) (1) С. 15–27. — DOI:10.1016/j.emc.2010.08.002. — PMID:21109099.
  105. а б в г Jerome Engel, Jr., Timothy A. Pedley, ред. (2008). Epilepsy : a comprehensive textbook (вид. 2nd ed.). Philadelphia: Wolters Kluwer Health/Lippincott Williams & Wilkins. с. 2279. ISBN 978-0-7817-5777-5. 
  106. Bor, Robert (2012). Aviation Mental Health: Psychological Implications for Air Transportation. Ashgate Publishing. с. 148. ISBN 978-1-4094-8491-2. 
  107. а б «Seizure Disorders». Transport Canada. Government of Canada. Процитовано 29 December 2013. 
  108. Wilner, Andrew N. (2008). Epilepsy 199 answers : a doctor responds to his patients' questions (вид. 3rd ed.). New York: Demos Health. с. 52. ISBN 978-1-934559-96-3. 
  109. «Guide for Aviation Medical Examiners». Federal Aviation Administration. Процитовано 29 December 2013. 
  110. а б «National PPL (NPPL) Medical Requirements». Civil Aviation Authority. Процитовано 29 December 2013. 
  111. Drivers Medical Group (2013). «For Medical Practitioners: At a glance Guide to the current Medical Standards of Fitness to Drive». с. 8. Процитовано 29 December 2013. 
  112. Canada. Parliament. Senate (2010). Debates of the Senate: Official Report (Hansard)., Issues 1-23. Queen's Printer. с. 165. 
  113. а б Seizure prediction: methods. // Epilepsy Behav, 22 Suppl 1 (Dec 2011) С. S94-101. — DOI:10.1016/j.yebeh.2011.09.001.
  114. Jerome Engel, ред. (2008). Epilepsy : a comprehensive textbook (вид. 2nd ed.). Philadelphia: Wolters Kluwer Health/Lippincott Williams & Wilkins. с. 426. ISBN 9780781757775. 
  115. Gene therapy in status epilepticus. // Epilepsia, 54 Suppl 6 (Sep 2013) С. 43–5. — DOI:10.1111/epi.12275.
  116. Walker L, Pirmohamed, M; Marson, AG Immunomodulatory interventions for focal epilepsy syndromes. // The Cochrane database of systematic reviews, 6 (27 June 2013) С. CD009945. — DOI:10.1002/14651858.CD009945.pub2. — PMID:23803963.
  117. Quigg M, Rolston, J; Barbaro, NM Radiosurgery for epilepsy: clinical experience and potential antiepileptic mechanisms. // Epilepsia, 53 (Jan 2012) (1) С. 7–15. — DOI:10.1111/j.1528-1167.2011.03339.x. — PMID:22191545.
  118. Thomas WB Idiopathic epilepsy in dogs and cats // Veterinary Clinics of North America, Small Animal Practice, 40 (January 2010) (1) С. 161–79. — DOI:10.1016/j.cvsm.2009.09.004. — PMID:19942062.
  119. Thomas WB Idiopathic epilepsy in dogs and cats. // The Veterinary clinics of North America. Small animal practice, 40 (2010 Jan) (1) С. 161–79. — DOI:10.1016/j.cvsm.2009.09.004. — PMID:19942062.
  120. van der Ree M, Wijnberg, I A review on epilepsy in the horse and the potential of Ambulatory EEG as a diagnostic tool. // The Veterinary quarterly, 32 (2012) (3-4) С. 159–67. — DOI:10.1080/01652176.2012.744496. — PMID:23163553.

Література[ред.ред. код]

  • World health organization, Department of mental health and substance abuse, Programme for neurological diseases and neuroscience ; Global campaign against epilepsy ; International league against epilepsy (2005). Atlas, epilepsy care in the world, 2005 (pdf). Geneva: Programme for Neurological Diseases and Neuroscience, Department of Mental Health and Substance Abuse, World Health Organization. ISBN 92-4-156303-6.