Битва на Косовому полі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва на Косовому полі 1389
Сербсько - турецькі війни
Battle on Kosovo1389.jpg
Дата: вівторок 15 червня (за юліанським календарем ), 1389
Місце: Газіместан на Косовому полі біля Пріштіни
Результат: Перемога турків, загибель обох воєначальників
Сторони
Grb Nemanjica mini transparent.png Моравська Сербія
Brankovic small COA.jpg Земля Бранковича
Coat of Arms of Bosnia and Herzegovina (1992-1998).svg Королівство Боснія

У складі армій:

Flag of the Ottoman Sultanate (1299-1453).svg Османська імперія
Командувачі
Grb Lazarevic.png князь Лазар Хребелянович
CoatOfArmsOfJovanStefanovicBrankovic.png князь Вук Бранкович
Coat of arm Kosaca.svg великий воєвода Влатко Вукович
султан Мурад I Богоподібний
принц Баязид Блискавичний
принц Якуб †
Військові сили
Від 12 000 до 30 000 Від 27 000 до 40 000
Втрати
дуже високі дуже високі
Територія сербських князівств в період з 1375 по 1395 рік

Битва на Косовому полі (серб. Бој на Косову чи Косовска битка; тур. Kosova Meydan Muharebesi) — битва між середньовічною Сербією та Османською імперією. Відбулася 15 червня 1389 року на день св. Вітта (сербською Видовдан). Косівська битва є важливою складовою національної історії сербів, їх спадку та міфології.


Перед битвою[ред.ред. код]

Картина Стево Тодоровича «Собор у Прізрені перед Косівською битвою»
Султан Мурад I
Церква Самодрежа, в якій перед битвою причастилося сербське військо

Військо сербів очолював князь Лазар Хребелянович. Припускається, що він зібрав свої полки біля Нішу (Niš), можливо на правому березі Південної Морави (Južna Morava). Османське військо очолював султан Мурад I (та його син Баязид І). Спершу військо Мурада рухалось в напрямку до Велбужда (Velbužd), а потім змінило напрямок через Прокуплє до Косово. Князь Лазар обрав Косівське поле для проведення битви, яке було оптимальним місцем для перехоплення турецького війська. Не можна впевнено сказати якими були чисельності армій, тим паче, що пізніші джерела прагнули перебільшити їх розміри, навіть до сотень тисяч.[1]


Склад армії[ред.ред. код]

Армія Мурада мала чисельність близько 27.000-40.000[2][3][4][5]. Якщо припустити, що їх було близько 40.000, то серед них було 2.000-5.000 яничарів[6], 6000 сипахів, 20 тис. азапів та акинджів а також 8 тис. васалів[7]. Військо Лазара могло мати чисельність між 12 тис. та 30 тис.[2][3][4][5]. Можна припустити, що їх було близько 25 тис., з яких 15 тис. були під безпосереднім командуванням Лазара, 5 тис. знаходилося під проводом косівського жупана Вука Вранковіча (Vuk Branković) та стільки ж під проводом боснійського воєводи Влатко Вуковича[5]. Кілька тисяч війська було кіннотою, але, мабуть, кілька сотень з них мали важкі обладунки[1].

Обидві армії зустрілися на Косовому полі. Османська армія під проводом Мурада з його сином Баязидом праворуч, та його сином Якубом ліворуч. Близько 1.000 лучників були на обох крилах османського війська, за ними були азапи та акинджи, а всередині були яничари, за якими з кінною охороною знаходився сам Мурад, обоз з охороною був позаду[1].

Сербська армія мала в центрі князя Лазара, Вука праворуч, та Влатко — ліворуч. Попереду сербської армії знаходилася важка кіннота, та кавалерія лучників на флангах. Позаду стояла піхота. Незважаючи на паралельне розташування обох супротивників, воно не було симетричним, оскільки сербський центр переважав османський[1].

Coat of arms of Serbia small.svg

Історія Сербії

Доісторична Сербія
Старчево
Винча
Антична Сербія
Сербія у Римській імперії
Сербія у середньовіччя
Рашка
Дукля/Зета
Захумл'є
Травунія
Сербська імперія
Моравська Сербія
Земля Бранковича
Битва на Косовому полі
Сербська деспотовина
Османська/Габсбурзька Сербія
Перша Габсбурзька Сербія
Друга Габсбурзька Сербія
Сербська революція
Перше сербське повстання
Друге сербське повстання
Історія Сучасної Сербії
Сербське князівство
Сербське королівство
Сербський фронт
Королівство Югославія
Сербія (1941–1944)
Ужицька Республіка
СР Сербія
ФР Сербія
Сербія

Хід бою[ред.ред. код]

Косове поле та вірогідне розташування військ

Битва відбулася 15 червня 1389 року поблизу сучасного міста Пріштіна в Косові . Війська розташувалися таким чином. Султан Мурад очолив центр свого війська, флангами командували його сини Баязид I (правий) і Якуб (лівий). Перед основними силами османського війська в лінію вишикувалися близько 1000 лучників , позаду розташовувалися азапи і акинджи , а в центрі турецького побудови - яничари . Там же знаходився Мурад зі своєю охороною. Невеликий загін був виділений для прикриття обозу [8]. Центром сербської армії командував сам князь Лазар, Вук Бранкович командував правим флангом, Влатко Вукович - лівим. По всьому фронту сербської армії розташувалася важка кіннота , на флангах - кінні лучники . За ними розташовувалися загони піхоти[9]. Сербські і турецькі джерела дають суперечливі дані про хід бою, тому реконструкція бою представляє труднощі для істориків. Битва почалася з обстрілу турецькими лучниками сербських позицій і атаки сербської важкої кінноти, клином врізалися в турецькі позиції[10]. Кавалерія прорвала ліве крило турків, проте не мала успіху в центрі та на правому крилі[1].

Хід битви
Битва на Косовому полі 1389, Російська мініатюра шістнадцятого століття

Після першої атаки серби мали певну перевагу, оскільки істотно зруйнували крило турків під командуванням Якуба Джелеба (Yakub Celeb). Коли атака сербів зупинилася, легка кіннота та легка піхота турків контратакувала сербів, яким важкі обладунки стали завадою. В центрі сербські воїни під проводом Владко Вуковіча відбили атаку кінноти османів, проте ця контратака змусила важку сербську кінноту відступити. Під час цієї битви Баязид І, котрий став потім султаном, за швидку контратаку отримав прізвисько «Блискавичний». Вук Бранкович, прагнучи врятувати залишки військ, залишив поле битви. Пізніше народний поголос звинуватила його в зраді . Слідом за ним з поля бою пішли і залишки загонів Влатко Вуковича і князя Лазаря. Сам Лазар поранений потрапив у полон в ході бою і був страчений в той же день[11].

Смерть Мурада[ред.ред. код]

Картина Олександра Добрича «Мілош Обіліч»

Відповідно до турецьких історичних хронік, султана Мурада І вбив Мілош Обіліч (Miloš Obilić), котрий прикинувся мертвим і вбив Мурада, який блукав полем після битви. Проте в сербських історичних літописах Мілош Обіліч убиває Мурада під час бою в таборі турків, коли він прикинувся дезертиром. Очевидно, що султанська варта одразу вбила Мілоша після такого вчинку.

Однак, за ранішим джерелом (лист Флорентійського сенату боснійському королю Твртко I від 20 жовтня 1389), під час бою дванадцять невідомих лицарів прорвались до палатки Мурада та вбили султана[12].

Мурад був єдиним султаном Османської імперії, що загинув під час бою. Баязида, сина Мурада, було одразу проінформовано про смерть батька, і, оскільки битва продовжувалася, то він послав за своїм братом Якубом. Коли Якуб прибув у табір Баязида, то його задушили, після чого Баязид успадкував султанський трон. Могила султана Мурада досі збереглася на краю Косовського поля.

Наслідки[ред.ред. код]

Косівська битва була у військовому сенсі нічиєю з важкими втратами обох сторін. Обидва лідери загинули. Держава сербів попала у васальну залежність від Османської імперії. А сербський нобілітет та простий народ мусив постачати людський матеріал для турецької армії.

Після битви та смерті князя Лазара, Баязід І утворив союз із сином Лазара Стефаном. Баязід одружився із сестрою Стефана, взявши її в гарем, а сам Стефан став лояльним союзником Баязіда. Він в подальшому досить суттєво допомагав Баязіду в його військових змаганнях за Балкани.

На основі міфу повстав сербський національний Косовський міф.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д «Kosovska bitka». Vojna Enciklopedija (Serbo-Croatian). Belgrade: Vojnoizdavacki zavod. 1972. с. 660. 
  2. а б Sedlar, Jean W. East Central Europe in the Middle Ages, 1000-1500. University of Washington Press. с. 244. «Nearly the entire Christian fighting force (between 12,000 and 20,000 men) had been present at Kosovo, while the Ottomans (with 27,000 to 30,000 on the battlefield) retained numerous reserves in Anatolia.» 
  3. а б Cox, John K. The History of Serbia. Greenwood Press. с. 30. «The Ottoman army probably numbered between 30,000 and 40,000. They faced something like 15,000 to 25,000 Eastern Orthodox soldiers.» 
  4. а б Cowley, Robert; Geoffrey Parker. The Reader's Companion to Military History. Houghton Mifflin Books. с. 249. «On June 28, 1389, an Ottoman army of between thirty thousand and forty thousand under the command of Sultan Murad I defeated an army of Balkan allies numbering twenty-five thousand to thirty thousand under the command of Prince Lazar of Serbia at Kosovo Polje (Blackbird's Field) in the central Balkans.» 
  5. а б в «Kosovska bitka». Vojna Enciklopedija (Serbo-Croatian). Belgrade: Vojnoizdavacki zavod. 1972. с. 659–660. 
  6. Hans-Henning Kortüm, Transcultural Wars from the Middle Ages to the 21st Century, Akademie Verlag, 231. «But having been established under Murad I (1362–1389), essentially as a bodyguard, the Janissaries cannot have been present in large numbers at Nicopolis (there were no more than 2,000 at Kosovo in 1389).»
  7. «Kosovska bitka». Vojna Enciklopedija (Serbo-Croatian). Belgrade: Vojnoizdavacki zavod. 1972. с. 659. 
  8. Vojna Enciklopedija. — Beograd: Vojnoizdavacki zavod, 1972. — С. 660.
  9. Vojna Enciklopedija. — Beograd: Vojnoizdavacki zavod, 1972. — С. 660.
  10. Vojna Enciklopedija. — Beograd: Vojnoizdavacki zavod, 1972. — С. 660.
  11. Чіркович Сіма. Історія сербів. — М.: Весь світ, 2009. — С. 448. — ISBN 978-5-7777-0431-3
  12. Wayne S. Vuchinich & Thomas A. Emmert, Kosovo: Legacy of a Medieval Battle, University of Minnesota. 1991.