Сербія

	Республіка Сербія; Република Србија
Прапор	Герб
	Гімн: Боже правде; Боже правди
Столиця	Белград; 44°48′ пн. ш. 20°28′ сх. д. / 44.8° пн. ш. 20.466667° сх. д. (G)
Найбільше місто	столиця
Офіційні мови	Сербська мова
Державний устрій	парламентська республіка
- Президент	Борис Тадич
- Прем'єр-міністр	Мірко Цветкович
Розбудова держави
- Формування держави	VIII століття
- Незалежність	1180
- Утворення королівства	1077
- Утворення імперії	1346
- Незалежність від Османської імперії	1878
- Поділ Сербії і Чорногорії	5 червня 2006
Площа
- Загалом	88 361 км² (113)
- Води (%)	0,13
Населення
- оцінка 2007 р.	10 147 398 (83)
- Густота	115/км² (94)
ВВП (ПКС)	2007 р., оцінка
- Повний	$ 54,310 млрд. (72)
- На душу населення	$7 234 (89)
ІРЛП (1997)	0,801 (-) (-)
Валюта	сербський динар (RSD)
Часовий пояс	CET (UTC+1)
Коди ISO 3166	RS
Домен інтернету	.rs (також використовується старий домен .yu)
Телефонний код	+381

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Сербія (значення).

Сербія, офіційна назва Респу́бліка Се́рбія (серб. Репу̀блика Ср̀бија) — країна в північно-західній частині Балканського півострова, має в своєму складі Косово і Воєводину; площа 88 400 км²; столиця Белград, 9,66 млн мешканців (1990), за національністю в основному серби (бл. 6,7 млн., у всьому світі понад 9 млн), далі албанці, угорці, румуни, словаки, українці (бл. 40 000) тощо. Рельєф: родюча долина Дунаю на півночі, гори на півдні. Розмовна й літературна мова сербів: сербський варіант сербохорватської, абетка — за конституцією Республіки Сербія державною мовою є саме кириличний варіант сербської мови, хоча на практиці переважає латиниця (якою до 1945 року серби не послуговувалися взагалі); найрозповсюдженіша релігія: православ'я.

[ред.] Історія

Детальніше: Історія Сербії

Сербія заселена сербами й ін. слов'янськими племенами з 6-7 ст., до кінця 12 ст. перебувала під владою Римської (Ромейської) імперії (Візантії), у 13 і 14 ст. — незалежна держава, з 15 ст. входила до складу Османської імперії (Туреччини) і частково (з 16 ст.) Священної Римської імперії (Австрії). Після двох протитурецьких повстань Сербія здобула у 1830 р. широку автономію, а у сербсько-турецькій війні 1876-1878 — повну незалежність і стала у 1882 королівством. У грудні 1918 увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, перейменованого 1929р. на Югославію, проголошену після визволення з німецької окупації (1941-44) у листопаді 1945 Соціалістичною Федеративною Республікою Югославії (СФРЮ) (мова — сербо-хорватська, релігія — православ'я).

Протистояння сербів і хорватів почалося ще у межах Югославії. Під час Другої світової війни на чолі Сербії стояв маріонетковий уряд, встановлений Німеччиною; після закінчення війни Сербія знову увійшла до складу Югославії. З 1986 Слободан Мілошевич як лідер Сербської партії і президент почав популістську кампанію за скасування статусу автономії для Косово і Воєводини. Незважаючи на жорсткий опір і бажання вийти з федерації, Сербія формально скасувала автономію Косово у вересні 1990 р. Мілошевич був переобраний у грудні 1990, але у березні 1991 р. відбулися антикомуністичні виступи і виступи проти Мілошевича в Белграді. У 1991 р. почалася громадянська війна, Мілошевич висловив претензії на частину Хорватії, заселену переважно сербами, під тиском ООН у січні була підписана угода про припинення вогню. Визнання ЄС незалежних Словенії, Хорватії і Боснії-Герцеговини у 1992 р. фактично скоротило територію Югославії до однієї республіки Сербія. Правонаступником Югославії була оголошена республіка Сербія і Чорногорія у квітні 1992, на що не погодилися США і ЄС, оскільки війна продовжувалася й істотно порушувалися права людини. У березні 1992 і повторно у червні тисячі сербів виступали за припинення війни у Боснії-Герцеговині.

Карта Сербії — на думку албанських сепаратистів

[ред.] Політичний устрій

Детальніше: Парламент Сербії

Глава Сербії — Президент, обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих виборах. Вищий орган виконавчої влади — Рада Міністрів на чолі з головою, який обирається парламентом з числа запропонованих Президентом кандидатур. Голова формує уряд, який затверджується парламентом. Законодавчий орган — однопалатний парламент (Народна скупщина) у складі 250 депутатів, які обираються на чотирирічний термін.

[ред.] Адміністративний поділ

Детальніше: Адміністративний поділ Сербії

[ред.] До 2009 року

Жовтий — Воєводина, блакитний — Центральна Сербія, блідо-жовтий — Косово і Метохія

До територіальної реформи 2009 року в складі Сербії знаходилися два автономні округи:

Автономний край Воєводина, столиця Нові-Сад
Автономний край Косово і Метохія, столиця Приштина

Примітка: частина території Сербії, яка знаходиться за межами двох автономних округів, називається Центральна Сербія і не представляє собою адміністративну одиницю, перебуваючи під прямим підпорядкуванням республіканської влади.

[ред.] Статистичні регіони

У липні 2009 року Скупщина Сербії прийняла закон про розділення країни на сім регіонів:

Воєводина
Белград
Західний регіон
Східний регіон
Центральний регіон
Південний регіон
Косово і Метохія.

Ці регіони сформовані як статистичні одиниці, які охоплюють територію певних округів з метою збору інформації для Республіканського інституту статистики і для органів місцевого самоврядування.

[ред.] Округи

Поряд з цим, територія Сербії поділена на 29 округів і територію міста Белград. На території автономного краю Воєводина знаходиться 7 округів, на території Косово і Метохії — 5, інші розташовуються на території центральної Сербії. Кожен округ очолюється головою округу, який відповідальний безпосередньо перед урядом Сербії. Округи діляться на кілька муніципалітетів (общин), які мають свої органи самоврядування.

[ред.] Міста

Центр Белграду

Центр Ниша у вечірній час

Нові-Сад

У Сербії налічується 6167 населених пунктів. 24 з них є містами:

Белград, Новий Сад, Крагуєваць і Ниш діляться на кілька муніципалітетів. Решта міст Сербії організовані як єдина територія місцевого самоврядування.

[ред.] Див. також

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
Гнатюк В. Зносини українців з сербами. У Наук. зб.. присвяченому М. Грушевському. Л. 1906;
Гольберг М. Півд.-слов. зв'язки «Руської Трійці». У зб. Міжслов. літ. взаємини, випуск 2. К. 1961;
Шевченко Ф. Серби і болгари в укр. коз. війську. У вид. Питання історії та культури слов'ян. К. 1963;
Білодід І. Вук Караджіч в історії укр.-серб. наук. зв'язків. К. 1965;
Гуць М. Сербо-хорв. народна пісня в Україні. К. 1966;
Гуць М. Сербо-хорв. нар. пісні в укр. перекладах (1837 — 1965). У вид. Слов. літературознавство і фольклористика. Випуск 5. К. 1970.