Битва під Кресенбрунном

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва під Кресенбрунном
Війна за Штирію
Battle of Kressenbrunn Thuróczy.JPG
Король Бела IV та король Богемії Пржемисл Отакар II під час битви під Кресенбрунном.
Ілюстрація з книги Chronica Hungarorum, бл. 1488
Дата: 12 липня 1260 року
Місце: поблизу селища Кресенбрунн (нині Гройсенбрунн, Австрія)
Результат: перемога богемських військ
Сторони
Королівство Угорщина Королівство Богемія
Командувачі
Coat of arms of Hungary.svg Бела IV Wappen Königreich Böhmen.png Пржемисл Отакар II
Військові сили
близько 140000 близько 100000
Втрати
32000 (14000 потонуло під час втечі) невідомо

Битва під Кресенбрунном — вирішальна битва між Богемським і Угорським королівствами за володіння Штирією і Австрійським герцогством, що відбулась в липні 1260 року. Проводирем чеських військ був король Пржемисл Отакар II, а угорських — король Бела IV.

Передумови[ред.ред. код]

1250 року, бажаючи врегулювати питання спадкування престолу, австрійські дворяни обрали герцогом Австрії Пржемисла Отакара II. Отакар II вступив до Відню й у лютому 1252 року одружився з похилою вже Маргаритою Бабенберг, старшою сестрою останнього австрійського герцога й вдовою німецького короля Генріха VII Гогенштауфена. Однак Гертруда, племінниця Маргарити, що також мала права на австрійський престол, вийшла того ж року заміж за Романа, сина Данила Галицького, якого підтримував угорський король. В результаті почалась тривала війна за престол між Чехією та Угорщиною. Війська Данила Галицького вторглись до Чехії, а угорська армія – до Штирії. Пржемисла Отакара II було розбито під Опавою, однак Данило Галицький невдовзі вийшов з війни. У 1254 році між Чехією й Угорщиною було укладено мирну угоду, що передбачала визнання Отакара II герцогом Австрії й передавала Штирію Угорщині.

1260 року стани Штирії повстали проти угорської влади, чим і вирішив скористатись король Отакар II, щоб здобути владу над Штирією.

Дві версії битви[ред.ред. код]

Військо Отакара II складалось із чехів, німців, поляків, а також сил Штирії та Каринтії. Склад армії Бели IV був наступним: угорці і секеї, половці, галичани, русини, булгари, боснійці, серби, волохи й печеніги. Супротивники зустрілись на річці Морава, перебуваючи на різних берегах. Ніхто не наважувався перейти річку. Отакар запропонував Белі, що богемське військо відійде від берега, а в цей час угорці переправляться через річку. Подальші події описуються по-різному, в залежності від того, на чиєму боці було джерело.

  • Чеський варіант.

У той час, як чеські війська відступали, а угорські переправлялись через річку, син Бели Іштван розпочав атаку табору легкої кавалерії богемців, сподіваючись захопити армію Отакара зненацька. Тяжка піхота чехів під проводом Яроша з Подегуса відбила атаку Іштвана, а основні сили богемців, що підійшли, повернули армію Бели, яка форсувала Мораву, у втечу.

  • Угорський варіант.

Отакар II не дотримався своєї обіцянки про перемир’я й напав на угорців, що переправлялись, у прибережній зоні, легко здобув перемогу й примусив їх тікати.

Часопис битви, скоріше за все, оперує перебільшеними цифрами учасників битви ( 100000 чоловік з боку Отакара II і 140000 з боку Бели IV), але, ймовірно, це дійсно була одна з найбільших середньовічних битв.

Наслідки[ред.ред. код]

Внаслідок Угорщина відмовилась від прав на Штирію (перший Пресбурзький мир, 1671 рік), а Бела IV навіть видав заміж за Отакара II свою онуку Кунігунду Ростиславну, однак спадкоємці угорського короля не полишили претензій на землі Богемії.