Данило Галицький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Данило Романович
Роки життя
Народився	1201
Помер	1264
Похований	Холм
Імена
Хресне ім'я	Іван[1]
Прізвисько	Данило I Галицький
Правління
Князь	волинський (1211—1264)
	галицький (1211-1264)
	київський (1240)
Король	Русі (1253-1264)
Наступник	Лев Данилович
Рід і родичі
Династія	Рюриковичі
Рід	Романовичі
Батько	Роман Мстиславич
Матір	Анна
Дружина	Анна
Сини	Іраклій Данилович Лев Данилович Роман Данилович Мстислав Данилович Шварн Данилович
Доньки	Доброслава

Данило Романович (1201—1264) — князь галицько-волинський і великий князь київський (1240), король Русі (1253). Син князя Романа Мстиславича з династії Рюриковичів.

У 1211 був ставлений боярами на князювання в Галичі, але у 1212 вигнаний. У 1221 почав княжити на Волині й до 1229 завершив об'єднання волинських земель. У 1223 брав участь битві на р. Калка проти монголо-татар. У 1238 Данило Романович опанував Галичем, передав Волинь брату Васильку Романовичу, а потім зайняв Київ. Ведучи вперту боротьбу проти вражих княжих чвар і засилля бояр і духовних феодалів, Данило спирався на дрібних службових людей і міське населення. Він сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. При ньому були побудовані Холм, Львів, Угровськ, Данилів, відновлений Дорогочин. Данило Галицький переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича в Холм. Після вторгнення монголо-татарських завойовників в Південно-Західну Русь (1240) і встановлення залежності від татар, Данило робив енергійні заходи для запобігання нових вторгнень, а також проти зростаючої агресії угорських і польських феодалів. У 1245 в битві під Ярославлем галицьким, війська Данила розбили полки угорських, польських феодалів та галицьких бояр, що й завершило майже 40-річну боротьбу за відновлення єдності Галицько-Волинського князівства. Данило Галицький втрутився у війну за австрійський герцогский трон та на початку 50-х рр. домігся визнання прав на нього для свого сина Романа. Розраховуючи на західних союзників для протистояння Орді погодився прийняти від папської курії в 1254 королівський титул. Час князювання Данила Романовича був періодом найбільшого економічного культурного піднесення і політичного посилення Галицько-Волинської держави.

Зміст 1 Біографія 1.1 Боротьба за галицький трон 1.2 Татарська навала. Коронація 1.2.1 Переговори Русі і Риму 1.2.2 Король Данило 1.3 Галицько-Волинське князівство 1.3.1 Князювання Данила 1.4 Внутрішня політика 2 Пам'ять про Данила Галицького 3 Сім'я, діти 4 Примітки 5 Посилання 6 Література

[ред.] Біографія

Після смерті батька, князя Галицького і Волинського, Романа у (1205 р.), малолітні діти його Данило та Василько не мають шансів втримати владу. Внаслідок заворушень галицького боярства Данило був змушений перебувати спершу при угорському дворі, згодом з матір'ю і братом Васильком у невеликих волинських володіннях.

Свої династичні права на Галич заявили онуки Ярослава Осмомисла, Мстислав Удатний, інші нащадки родичів Романа, зять Романа — Михайло Чернігівський, та його син Ростислав. Також на галицькі землі почали претендувати родинні династії Арпадів в Угорщині та П'ястів у Польщі. У 1214 у місті Спиш королем Ендре II і князем Лешком Білим при згоді папи Іннокентія III, було вирішено посадити у Галичі нову династію — угорського королевича Коломана і польську княжну Соломею (віком 5 і 3 року відповідно). При цьому Галичина відходила до Угорщини, а Романовичам залишалася Волинь.

[ред.] Боротьба за галицький трон

Данило у спадщину отримав місто Володимир-Волинський, де спочатку й укріпився. Коли Мстислав Удатний, князь Торопецький, опанував Галичем, він поріднився з Данилом, видавши за нього свою доньку Анну. Лешко Білий, великий князь Краківский, посварившись з ним, вигнав Мстислава і посадив в Галичі королевича угорського (1220). Мстислав знову прийшов до Галича та з допомогою Данила, вигнав угорців (1221). Разом з руськими князями 1223 Данило взяв участь у битві з монголо-татарами на р. Калка, де був поранений в груди. Невдалий результат битви змусив його відступити.

Незабаром виникли суперечки між Данилом та його тестем, бо останній володів Галичем, який Данило вважав своєю спадщиною; ще більше посварив їх двоюрідний брат Данила, Олександр Всеволодович Бельзский, який за часів смути намагався опанувати Волинню, що йому не вдалося. У 1225 р. він озброює Мстислава проти Данила, який воює Галич в союзі з Лешком польським; Мстислав закликає половців, а Олександр, тим часом, запевняє його, що Данило має намір його вбити; але наклеп виявляється: тесть мириться з зятем і наступного року обидва вони воюють з угорским королем. Проте, того ж 1228 року бояри галицькі, особливо Судислав, умовляють вмираючого Мстислава передати Галич не Данилу, як того хотіло населення, а своєму угорскому зятю, королевичу Андрію.

У результаті, Данило, після запеклої боротьби з сусідами і галицкими боярами поєднав Волинь (1227 р.). У 1229 р. віддані йому галичани запросили його на престол; Данило взяв місто в облогу, та, попри спалення мосту через Дністер, узяв його. Пам'ятуючи про колишні хороші відносини, Данило відпускає з полону королевича Андрія, але згодом той, за навітом ворога Данила, боярина Судислава, виступив у похід проти Галича; з ним був і король, батько його. Місто захищалося мужньо, і король, зважаючи на несподівану хворобу, відступив.

Але по оволодінні Галичем, труднощі очікували Данила: бояри, зговорившись з Олександром Белзьким, зважилися його вбити; брат його Василько випадково відкрив змову. Данило великодушно пробачив змовників; а проти Олександра послав спочатку Василька, а потім пішов сам. Олександр втік в Угорщину і знову підняв короля. Галич бояри здали уграм. Королевич пішов проти Данила, та хоча й переміг, але так багато втратив воїнів, що повернувся до Галича.

У 1232 р. Данило, в союзі з князем київським Володимиром та половцеми, виступив проти угорців, але без успіху; проте на його бік перейшли бояри; скоро помер королевич Андрій, і Данило зайняв трон батька свого в Галичі.

Проти Данила утворилася сильна коаліція руських князів, на чолі з київським великим князем Володимиром Рюриковичем. Союзні князі, які привели з собою половців, обложили Кам'янець. Данилові вдалося відокремити половців від союзу; князі що залишилися змушені були зняти облогу. Данило, за допомогою польського князя, пішов на Київ; внаслідок такого обороту, союзники поспішили примиритися ним.

Втручання Данила в сварку князів повело до того, що Михайло Чернігівський зайняв Галич (1233 р.). Але коли Михайла було відкликано подіями київськими з Галича до Києва, та залишив на своєму місці сина Ростислава, Данило, за відсутності Ростислава, підійшов до міста і звернувся до його мешканців; бояри вимушені були скоритися загальному бажанню і здали місто (1238г.). Данило помилував їх.

[ред.] Татарська навала. Коронація

У 1238 році Данило Галицький розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогочином і повернув собі порубіжні з Мазовією північно-західні землі Берестейщини. Того ж року він підкорив собі Турово-Пінське князівство.

У 1239 р. Данило Галицький зайняв і Київ, який перед тим вже був під його впливом, і посадив в ньому воєводу Дмитра Єйковича, який очолив оборону міста від орд хана Батия в грудні 1240 р. Місто було захоплено, і татари пішли на Волинь та Галич. Данило тоді був в Угорщині. Земля його була спустошена; але щоб врятувати хоча б щось, Дмитро переконав Батия йти на угрів. Зустівши відсіч в Сілезії та Молдавії, останній вимушений був повернутися. Під час татарського розгрому Данило не був на своїх землях: він їздив в Угорщину з сином Львом сватати королівську доньку; коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де й був до відходу татар.

Повернувшись додому, він знайшов країну розорену. Користуючись відсутністю князя, бояри сваволили в Галичині. Щойно Данило опанував боярську смуту, як постав старий ворог його Ростислав Михайлович, син Михаила Чернігівського: кілька разів протягом 4-х років (1241 — 1245) наступав він на Галицьку землю, чи в союзі з князями, чи з військом тестя свого, короля угорского, та союзниками своїми поляками. У 1245 р. Данило та брат його Василько остаточно розбили Ростислава при Ярославлі на р.Сян. Відтоді пор Данило безперечно володів Галицьким князівством. Жив у знову організованому ним Холмі, окрасою якого надто піклувався.

Попри свої сили Данило був змушений поїхати в Орду, до ханського по двору в Сарай, визнати 100-відсоткову залежність від Золотої Орди, щоб зберегти державу. Хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили літописця завершити розповідь свій словами: «зліше зла честь татарська». Хороші відносини з татарами принесли, проте, користь Данилові: король Угорщини Бела погодився на шлюб своєї дочки з сином Данила — Львом; цей родинний зв'язок привів до того, що Данило прийняв участь у боротьбі короля угорского з чеським через австрійську спадщину, притому син його Роман одружився на спадкоємиці австрійського герцогства і заявив свої права на цю область.

Похід Данила був, втім, невдалий. Тим часом необхідність підпорядкування татарам — баскаки ханські з'явилися і в його області — обтяжувала Данила. Він проводив походи на прикордонні землі по р. Случі і Горині проти так званих «татарських людей», будував зміцнення шукав союзу з Заходом, схилявся на пропозиції, які йдуть з Рима, від папи Іннокентія IV, який намагався поширити вплив католицизму на східнослов'янські землі втягти в унію Галицько-Волинську землю. Знаменитий Плано Карпіні, дорогою в Орду, заговорив з Васильком про поєднання церков (1246). Проте Данило зволікав, але, під впливом своїх західних союзників, погодився прийняти королівський вінець і в грудні 1253 р. (січні 1254 р.) був коронований в Дрогичині.

[ред.] Переговори Русі і Риму

Оскільки Плано Карпіні крім завдання ведення переговорів мав також завдання зав'язати відносини і з князями Галицько-Волинської Русі та навернути «схизматиків» у католицтво, таким чином на шляху до Орди він шукав можливості зустрітися з одним з князів. Він зустрівся з Васильком у Кракові наприкінці 1245 року. Після цієї зустрічі направився до Галича, де перед Руськими єпископами прочитав папську буллу та закликав перейти до католицької церкви. Проте, відоповіді на свою пропозицію він не отримав, оскільки Данило знаходився на той час в Орді. Саме на півдорозі до Орди він і зустрів Данила. Результатом перемовин Данила та Плано Карпіні стало те, що Данило задля встановлення відносин з папською курією відіслав ігумена монастиря Святої Гори Григорія до Ліона, де в той час була резиденція Папи. Після цієї дії між Папою та Данилом зав'язалося тривале листування. 3.05.1246 року курія надіслала Данилу Галицькому аж 7 листів. Проте, результатом переписки стало лише те, що Папа надіслав архієпископа Альберта, що мав оголосити на руських землях про нібито унію галицької церкви з католицькою. Прагнучи насадити католицизм Папа з іншого боку постійно давав обіцянки, що військова допомога буде надана від інших католицьких держав. Внаслідок таких дій Папи Данило обірвав переписку у 1248 році, проте, вони були відновлені у 1252 році, коли до кордонів Галицько-Волинського князівства наближалися монгольскі орди під керівництвом Куремси. У 1252 році було відновлено відносини і Папа надіслав посольство на чолі з легатом Опізо. Опізо по дорозі до Галицько-Волинського князівства оголошував володарям країн Центральної Европи папську буллу, що закликала до хрестового походу проти монголо-татар. Багато в чому це послугувало тому, що Данило прийняв королівську корону у Дорогочині жовтня 1253 року. Треба сказати, що стосунки між папською курією і Галицько-Волинським князівством обірвалися остаточно у 1257 році.

[ред.] Король Данило

Папа оголосив хрестовий похід проти татар; коли ж на його відозви ніхто не відгукнувся, Данило, зберігши королівський титул, припинив відносини з папою й почав готуватися до опору власними силами: він зміцнив свої міста, ввійшов до союзу з литовським князем Міндовгом. Час був сприятливий: по смерті Батия почалися смути в Орді; темником (намісником) татарським у цій частині південної Русі був слабкий Куремса.

У 1254—1255 рр. військо Данила звільнив від загонів Куремси землі Південного Бугу, Случі і Тетереви, взяло Возвягель (нині Новоград-Волинський). Данилові вдалося відстояти від татар Бакоту (у Подолії) та повернути зайняті ними міста по Волині; вдалося відбити Куремсу від Луцька (1259). Але в Орді затвердився Хубілай, а в південну Русь було призначено заповзятливого Бурундая. Він посварив Данила з Міндовгом і навіть досяг того, що в його поході на Литву брали участь галицькі дружини, попри те, що син Данила, Роман, був одружений з дочкою Міндовга.

Союзників у Данила не виявилося: Бела був послаблений поразкою, спричиненою чехами у його нових спробах оволодіти австрійським спадком. Коли Бурундай зажадав, аби Данило приїхав до нього, він відправив за себе сина свого Льва, а сам поїхав до Польші. Татари зажадали знищення всіх міських укріплень; довелося поступитися; вдалося зберегти лише Холм. Далі татари змусили галицькі дружини взяти участь в їх поході на Польщу. Внаслідок походу на Литву був напад литовців на Галичину та вбивство Романа Даниловича. Тільки перемога над ними Василька схилила Міндовга до миру (1262 р.).

З усіх зовнішніх дій Данила успішніше за все був його похід на ятвягів, яких вдалося йому не раз розбивати і нарешті змусити платити собі данину. У 1264 Данило Галицький помер. Літописець, оплакуючи його смерть, називає його «другим по Соломоні».

[ред.] Галицько-Волинське князівство

Процес занепаду Київської Русі, супроводжуваний безперервною боротьбою князівських угрупувань за владу, наближався до свого неминучого завершення - падіння Давньоруської держави під ударами половців, татар, литовців та поляків, а також батиєвих орд. І тому утворення Галицько-Волинського князівства стало подією великої історичної ваги.

Воно було здійснене 1199 р. Романом Мстиславовичем, колишнім волинським князем. Слава цього князя поширилася повсюди й пробудила надію на припинення міжусобиці удільних князів на Русі. Зарубіжні хроніки, народні перекази, пісні, зокрема відома героїчна поема «Слово о полку Ігоревім», змальовують його як видатного діяча, полум’яного патріота, мужнього захисника свого народу і рідної землі. Він мріяв відродити могутню Київську державу.

Після боротьби з боярською сваволею Романові вдалося утвердитися в Галичі, який оголосив його стольним градом новоствореного Галицько-Волинського князівства. У 1202 р. він оволодів Києвом і став наймогутнішим правителем Південно-Західної України. Князь провадив активну зовнішню політику і як видатний полководець уславився переможними походами проти половців, литовців, поляків. Він відзначався лицарською мужністю і відвагою. На превеликий жаль, останній крок на шляху утворення єдиної Української держави Романові не судилося здійснити. В бою з поляками під Зивихостом 19 червня 1205 р. він загинув.

Відразу ж після його смерті знов спалахнула міжкнязівська ворожнеча, активізувалося чужоземне втручання, що руйнували державу, яку Роман Мстиславович так наполегливо будував. Його сини Данило й Василько були ще неспроможні продовжити батькову справу через своє малолітство. Княгиня Анна - Романова вдова, мужня і енергійна жінка, - намагалася втримати кермо державної влади, проте невдоволене боярство перешкоджало їй у цьому.

[ред.] Князювання Данила

Після загибелі батька, Данило пізнавав життя, сповнене небезпек та боротьби за виживання, поневірянь з матір'ю та меншим братом по чужих землях. А Галич раз за разом захоплювали то угри, то сіверські князі, то повновладно господарювали бояри. Анна з синами переїхала з Галича до Володимира-Волинського, де було поховано Романа; наступного року з Васильком вирушила до Кракова, а Данила відіслала до двору угорського короля, де він провів цілих шість років. Вона владно, твердо й терпляче виконувала роль регента при малолітніх синах аж до 1215 р., коли Данило став правити самостійно. Тоді Анна пішла до монастиря.

Впродовж понад десять років молоді Романовичі не відігравали майже ніякої ролі в бурхливих подіях, що розгорталися на батьківській землі. Проте навколо них почали збиратися колишні бояри батька, які залишалися їм вірними і допомагали молодим князям організувати власні військові сили. Посиливши військову могутність, Романовичі швидко здобули авторитет серед інших князів, що й змусило повернути їм у 1215 р. Володимир. Заволодівши містом, князі починають вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, а Василько стає його вірним помічником і союзником.

Насамперед вони взялися за збирання волинських земель, своєї батьківщини, що була під владою Польщі. Данило, який був тоді князем Волинським, підступив до Галича, щоб узяти його як свою спадщину. Не хотіли бояри, а з ними і єпископ Артемій пускати Данила у Галич. Але зважаючи на те, що увесь народ галицький був дуже йому радий і бажав собі за князя, мусили згодитись. У грізний час, коли над українськими землями вже витала примара загибелі, Данило увійшов у місто Галич і „сів на стіл отця свого”.

Юний князь виробив у собі такі необхідні для державного діяча риси характеру, як мужність і уміння орієнтуватись у складній ситуації, наполегливість у досягненні поставленої перед собою мети. Об’єднавши Волинь (1230 р.), Данило передав її братові Васильку, а сам розпочав боротьбу за Галицьку землю, що була переможно завершена в 1238 р. До титулу Волинського князя Данило додав ще й титул князя Галицького, а разом з тим правителя єдиної Галицько-Волинської держави.

Крок за кроком Данило повертав втрачені землі. Справжнім бойовим хрещенням стала для князя битва на річці Калці (1223 р.), де Русь зазнала катастрофічної поразки при першому зіткненні з ордами Чингісхана, а Данило в ході запеклої боротьби дістав поранення у груди. Ставши Галицьким князем, він опинився в оточенні свавільних та всесильних місцевих бояр. Із сином Левом виїхав до Угорщини, намагаючись укласти угоду з королем Белою про спільну боротьбу проти монголо-татарської навали, скріпивши її шлюбом Лева з королівною. Та король остерігся пов’язувати свою долю з Данилом, сподіваючись, що ворожа навала обмине його державу. На другий рік Данило замирився з угорським королем, і той віддав за Лева доньку Констанцію.

У 1250-х роках Данило збудував місто Львів; назвав його так на ім’я свого сина Лева. У 1240-х роках на річці Угорці заснував місто Холм. У 1239 р. пригорнув Данило до Галичини і Київ, де тоді не було князя, і поставив там свого намісника - воєводу Дмитра. За його князювання Галицько-Волинська Русь зробилася найбільшою державою в Європі. Вона межувала з Угорщиною, Карпатами, йшла по кордонах з Польщею, Литвою, а також по Дніпру та Дунаю...

Встояти проти темної навали незчисленних татарських полчищ Київ не зміг. А вже наступного, 1241 р. орди хана Батия рушили на захід, руйнуючи на своєму шляху міста і села. Населення України мужньо обороняло свої оселі, майно, власну волю і життя, та сили були нерівні. Батий пішов з України, залишивши по собі суцільну руїну. У Києві, де до навали було 400 самих церков, тепер ледве зосталося 200 хат; у Володимирі не зосталося жодної живої душі, лише церква, де ховалися люди, повна обгорілих кісток. Скрізь була пустка, тільки по лісах стрічалися перелякані люди, що ховалися від татар. Данило знов почав розбудовувати свою землю. Усі зусилля він спрямував на спорудження замків, храмів, зведення довкола міст стін, міць яких сповна відчули монголо-татари. Укріплення Кременця й Данилова так і не були взяті завойовниками. Особлива увага приділялася Холму, куди переніс князь свою резиденцію з ненадійного Галича.

Одночасно Данило розпочинає реорганізацію війська, ударною силою якого стала важкоозброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське ополчення. Проти них не могли встояти ні легка татарська кіннота, ні європейська дружинна знать. На заклик Данила нову столицю заселяють численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. Головною спорудою Холма стала велична й багато оздоблена церква Іоана Златоуста. Зводилися у Холмі і інші храми: Кузьми і Дем’яна, пресвятої Богородиці.

1245 року зібралася армія з числа галицьких бояр, угорського війська і польських загонів, щоб посадити чернігівського князя Ростислава у Галич. Дізнавшись про вторгнення, Данило вирушив військом із Холма і в битві 17 серпня під Ярославом розбив загарбників. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі ХІІІ ст. Вона підвела переможну риску під багатолітньою боротьбою Романовичів за відновлення Галицько-Волинського князівства.

Успішна діяльність Данила привернула увагу ординців на Волзі. До того часу Галицько-Волинське князівство не було обкладене татарською даниною. Після Ярославської битви хан посилає до Данила посла з вимогою: „Дай Галич”. Данило зажурився, що не встиг зміцнити свою землю фортецями, і, подумавши, відповів: „Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам”. В переговорах з ханом Данило виявив себе вмілим дипломатом, добився від нього підтвердження на Галицько-Волинське князівство. Однак він був зобов'язаний висилати свої військо на походи Батия в Польщу, Литву, Угорщину та інколи платити данину.

У роки свого князювання Данилові довелося мати багато клопоту передусім з руськими князями. Вони не давали йому розширити владу і виступили проти нього, але Данило розбив їх дружини під Кам'янцем. Упоравшись з ними, Данило береться до угрів, котрих покликали в Галичину місцеві неспокійні бояри. Для зміцнення міжнародного авторитету держави князь у 1246 р. заснував у Галицько-Волинському князівстві церковну митрополію, що перебрала на себе функцію загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя - печатника Кирила, особу духовного сану.

У можливому протистоянні з ординцями Данило зайнявся пошуками союзників. Встановивши зв'язки з литовськими князями, він здійснив спробу заручитися підтримкою Ватикану. 1246 року Данило висловив бажання віддатися під верховенство папи. Римський первосвященик Інокентій обіцяв зберегти всі православні обряди й іменував Данила королем. Та не про королівську корону думав князь, а про те, як визволити від татар Русь. «Що мені королівський вінець, - говорив він папському послу, - татари не перестають робити лихо».

Втративши надію на допомогу, князь порвав стосунки з папою. Однак 1252 р. за посередництва угорського короля зв’язки з Ватиканом відновилися й знову почалася дипломатична гра. В 1253 р. папа звернувся до християн Чехії, Моравії, Сербії, Помор'я та Пруссії∙ із закликом хрестового походу проти татар, а до Данила відправив послів з королівською короною і скіпетром. У волинському місті Дорогочині папський легат коронував і помазав Данила. Він прийняв корону «від усіх своїх єпископів», підкреслюючи цим те, що коронується не лише він, а й сама Русь. Данило став зватися руським і українським королем. Переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий похід проти Золотої Орди, князь Данило припиняє з ним стосунки і вирішує власними силами вести боротьбу проти ординців.

У той час помер австро-штирійський герцог Фридрих ІІ. Через те, що син Данилів Роман держав його дочку Гертруду, Данило задумав пригорнути Австро-Штирію до себе як посаг своєї невістки. Для того покликав він собі на підмогу поляків. Та з походу того нічого не вийшло. Тим часом Литва під князем своїм Мендовгом стала ширитись і набирати силу. Данило пішов на Литву, але Мендовг замирився з ним, віддав за Данилового сина Шварна свою дочку і в посаг за нею дав міста Новгородок, Слоним і Волковийськ.

Наприкінці 1254 р. Данило розпочав військову кампанію проти татарських полчищ. Темник Куремса спробував перейти у контрнаступ і виступив зі своїм військом спершу під Крем'янець, пізніше під Володимир і Луцьк. Але княжі війська вщент розбили ворожі сили. Це була перша перемога українського народу у визвольній боротьбі проти Орди. Успішні дії Романовичів викликали неабиякий переполох в Орді. На місце Куремси було призначено нового хана Бурундая з безліччю полків «у тяжкій силі». Це був жорстокий полководець. Він повів підступну, хитру політику проти Романовичів. Спершу Бурундай запросив Данила й Василька як своїх союзників взяти участь у поході на Литву. У 1258 р. Василько змушений був разом з ординцями вирушити у похід. Бо непокора означала б оголошення війни. Продемонструвавши свою силу, Бурундай прийшов на землі Галичини й Волині з великим військом, заявивши: «Якщо хочете жити з нами у злагоді, то розкидайте всі ваші міста». Романовичі не мали військових потуг, щоб протистояти Бурундаю. Не було й надії на допомогу інших земель.

Данило й Василько повинні були руйнувати все те, що будували довгі роки. Вони розібрали фортифікації Луцька і Крем'янця, Львова, Даниліва, найміцніших фортець князівства. Галицько-Волинська держава була позбавлена центрів, які були головними пунктами опору у війні з ординцями. Лише залога неприступного Холма відкинула вимогу татар знищити стіни й башти. 1260 року полчища Бурундая залишили Галичину, Волинь, і Данилові довелося розпочати підготовку нової боротьби проти монголо-татар. Князь доживав останні роки, часто хворів, але не полишив надії на визволення свого краю. Він знову звертається до правителів Угорщини, Польщі та інших європейських держав створити антиординський союз. На жаль, його заклики успіху не мали. Захід не виправдав надій галицького князя, багатолітня тяжка праця з укріплення міст виявилася марною, що й підточило сили Данила. 1264 року він занедужав і помер у Холмі, де й похований у церкві святої Богородиці, яку сам і збудував. В особі Данила зійшов з політичної сцени один з найвидатніших українських князів і правителів.

Східно-слов’янська держава - Галицько-Волинське князівство, яка проіснувала понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній, обдарованій особистості князя Данила Галицького. Після падіння Галицько-Волинського князівства правонаступниками Київської Русі заявили себе вже Велике Литовське князівство, руське князівство, а потім і Московська держава.

[ред.] Внутрішня політика

Данило вів боротьбу з феодальною міжусобицею, викликаною прагненнями галицької боярской верхівки, а також чернігово-северського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька Романовича в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство. Данило Галицький проводив активну західну політику. Під його владою поширювалися західні культурні впливи, прищеплювалися західні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Він побудував ряд нових міст (Холм, Львів та ін.), переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича — міста боярських заколотів — до Холму, де й був похований після смерті у 1264.

Проте зміцнення великокняжої влади в Волинсько-Галицкому князівстві при Данилі було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної раздрібллености, які провокувала боярська верхівка.

[ред.] Пам'ять про Данила Галицького

• Олексій Югов. Роман «Даниил Галицкий».
• у Львові, Галичі і Володимирі-Волинському Данилу Галицькому встановлено пам'ятники.
• Фільм Данило, князь Галицький (реж. Ярослав Лупій)
• У 2008 році ВАТ «Оболонь» випустило пиво «Король Данило» з портретом Данила.

[ред.] Сім'я, діти

Батько

• Роман Мстиславич (* біл. 1150, † вбит біл. м. Завихвоста 19 червня 1205), Новгородський князь (1168 — 1170), Волинський князь (1173 — 1187, 1188 — 1205), Галицький князь (1187 — 1188, 1199 — 1205), Київський князь (1203 — 1205).

Мати

• Анна, († після 1219 р.), ймовірно візантійська дворянка, Велика Княжна київська (1203 — 1205)

Жінки

• Анна Мстиславна Смоленська († до 1252), дочка Мстислава Удатного. Жінка Данила з 1218 р.
•  ???, племінниця литовського короля Міндовга. Жінка Даниила не пізніше 1252 р.

Брати

• Василько Романович (* 1203, † 1269), князь Белзький (1207 — 1211), князь Брестський (1221 — 1231), князь Волинський (1231 — 1269).

Сестри

• Феодора Галицька († післе 1200), одр. з Васильком Галицьким з 1187(1188) р.
• Марія Галицька († післе 1241), одр. з Михайлом Чернігівским не пізніше 1200 р.

Сини

• Іракл (*біл. 1223, † біл. 1240)
• Лев Данилович (*біл. 1228, † біл. 1301), князь Белзький (1245 — 1264), князь Галицький (1264 — 1301); Переніс столицю з Галича до Львова
• Роман Данилович, († піс. 1300), князь Луцький (1265 — 1289), князь Волинський (з 1289)
• Шварно Данилович, († 1269, похов. в м. Холм), Король Галицький і Великий Князь литовський (1264 — 1267 (1268 — 1269)-?).
• Мстислав Данилович

Дочки

• Переяслава Данилівна(† 12 квітня 1283). одр. з князем Мазовії Земовитом I
• Устинія Данилівна, одр. з князем Андрієм Ярославичем з 1250(1251)р.
• Софія Данилівна, одр. з Генріхом V, графом Шварцбург-Бланкенбургським.^[2]

[ред.] Примітки

[ред.] Посилання

• Біографія Данила Романовича на "Персоналіях" (рос.)
• Королівство Русі: Реальність і міфи (mykolaiv.lviv.ua)
• Площа та пам'ятник Данилу Галицькому в Львові

[ред.] Література

Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Данило Галицький

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
• Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
• Літописи руські (преважно Іпат., доповн. Лавр., Новг., Ник. та Воскр.)
• Літописи польські (більш значний — Ян Длугош, який користувався невідомим джерелом, та Стрийковський)
• Літописи угорські та австрийскі;
• Літописи литовські, так назв. Биховця, видан. Нарбутом.
• Акти зберіглись тільки папські, в «Hist. Ros. Mon.». Важлива також подорож Плано-Карпіні.
• Посібник по загальній історії Русі та Галиції (Зубрицький, Шараневич)
• Н. П. Дашкевич, «Княжение Даниила Галицкого», (Київ 1873 та в «Учен. Зап.»)
• Соловьев, «Д. Галицкий» («Современникъ» 1847)
• Котляр М. Ф. Галицько-папськы переговори сер. XIII ст. // Українська Дипломатична Енциклопедія: у 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знаня України, 2004. — Т. 1. А-Л. — С. 268—267.

Попередник: Роман Мстиславич	Правитель Галицько-Волинського князівства 1238 — 1264	Наступник: Василько Романович
Попередник: Ростислав ІІІ Мстиславович	Великий князь Київський 1239 — 1241	Наступник: Михайло Всеволодович вдруге
Попередник: Роман Мстиславич	Князь галицький 1205 — 1206	Наступник: Володимир Ігорович вдруге
Попередник: Роман Мстиславич	Князь володимирський 1205 — 1206	Наступник: Святослав II Ігорович
Попередник: Святослав II Ігорович	Князь володимирський 1207 — 1208	Наступник: Олександр Всеволодович
Попередник: Володимир Ігорович вдруге	Князь галицький 1211 — 1212	Наступник: Мстислав Німий
Попередник: Олександр Всеволодович	Князь володимирський 1215 — 1238	Наступник: Василько Романович
Попередник: Андрій III	Князь галицький 1230 — 1232	Наступник: Андрій III вдруге
Попередник: Андрій III вдруге	Князь галицький 1233 — 1235	Наступник: Михайло Михайлович
Попередник: Ростислав Михайлович	Князь галицький 1238 — 1264	Наступник: Шварно Данилович Лев Данилович

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.