Половці
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
По́ловці (кумани, кипчаки) — середньовічна народність ймовірно тюркської мовної групи.
Зміст |
[ред.] Короткі відомості
В 9-10 ст. половці займали степи Північно-Східного Казахстану та над рікою Іртиш.
На поч. 11 ст. з'явились над Волгою.
1055 року половецька орда на чолі з ханом Блушем вперше підійшла до південно-східних кордонів Русі.
Територія від західних відрогів Тянь-Шаню до Дунаю, на якій кочували половці, в 11-15 ст.ст. називалась Дешт-і-Кипчак (Половецька земля).
Половці вели кочовий спосіб життя (щоб кочувати, одній сім'ї треба було мати табун з 25 коней, а також вівці, кози тощо), здійснювали напади на сусідів, брали участь у міжусобних війнах, які вели руські князі.
Протягом 11 ст. половці, переходячи з місця на місце, освоїли величезні степові простори.
Наприкінці 11 ст. половці перейшли до постійних зимовищ у басейні Сіверського Дінця. Тут споруджувались їхні святилища зі статуями предків, насипались кургани.
В давньоруських літописах половці вперше згадуються під 1054 роком.
З 1055 р. постійно нападали на Русь, зокрема Київську, Переяславську та Чернігівську землі. Намагаючись захистити кордони Київської держави, руські князі робили походи проти кочівників.
Після Долобського з'їзду 1110 року Володимир Мономах в 1103, 1111 і 1116 рр. разом з іншими князями здійснив три походи проти половців, завдавши їм відчутної поразки. Під час першого походу руські війська досягли берега Азовського моря, де перебували орди ханів Урусобоя, Алтунопоя, Белдуїза. Половці були вщент розбиті, а Алтунопой, Урусоба і ще 20 ханів загинули. Під час походів 1111 і 1116 рр. руські дружини здобули половецькі «міста» та численні селища, розташовані на берегах Сіверського Дінця.
Половецькі орди зі Сіверського Дінця відступили на схід, за Волгу. Після смерті хана Шарукана 40-тисячна орда, очолювана його сином Отроком, відкочувала на Кавказ, де вступила на службу до грузинського царя Давида Будівничого. В Подніпров'ї половецькі орди на чолі з ханами Боняком і Тугорканом також здійснювали походи на Візантію та руські землі.
На поч. 12 ст. половці повністю освоїли причорноморські та приазовські степи. До цього часу належать багато майстерно виготовлених кам'яних статуй, встановлених на курганах, зимовищах, при дорогах. Фігури, виготовлені з пісковика, вапняка та червоного граніту, зображують людей з притиснутою до живота двома руками посудиною.
На середину 12 ст. межі половецької землі проходили межиріччям Волги та Дону на сході, на півдні — північнокавказькими, кримськими та приазовськими степами, на півночі — р. Сулою, на заході — межиріччям Інгульця і Дніпра.
В другій половині 12 ст. окремі половецькі орди, які згадуються в давньоруських літописах під ім'ям Токсобичі, Єлтукови, Бурчевичі та ін., почали утворювати нові об'єднання, з яких найсильнішими і найорганізованішими були Придніпровське і Донське по р. Сіверський Дінець (Біла і Чорна Куманії). На чолі сіверо-донецького (донецького) об'єднання стояв рід відомого хана Шарукана. До цього роду належали також хани Сирчан, Отрок і Кончак, який у другій половині 12 ст. об'єднав значну частину половців у єдину державу. Ряд кам'яних статуй цього часу, виявлені в середній течії Сіверського Дінця, передають європеоїдні риси половецьких ханів і знаті. Обличчя у них овальні, ніс з горбинкою, вуса прямі або хвилясті.
Давньоруський літописець пише про Кончака як могутнього богатиря. Його стійбище знаходилось на березі р. Тор в середній течії Сіверського Дінця. Тут в полоні перебував новгород-сіверський князь Ігор Святославич після поразки руських дружин під час битви на р. Каяла в 1185 р. (втік за допомогою половця Лабора).
Похід Ігоря Святославовича на половців 1185 р. оспіваний у знаменитій поемі «Слово о полку Ігоревім».
На поч. 20-х рр. 13 ст. половці зазнали численних поразок від монголо-татар, згодом були розгромлені донські, передкавказькі орди половців та їх союзники — алани.
1223 року половці остаточно були розбиті на р. Калка. Деякі половецькі роди відкочували на Дунай — на територію Угорського королівства, інші — у Єгипет (пізніше становили гвардію султана — мамлюків). Більша частина половців залишилась в степах Причорномор'я, увійшла до складу Золотої Орди та згодом асимілювалась. Слідами поселень половців у середньовічній Русі залишаються такі топоніми, як села Мале та Велике Половецьке (Білоцерківський район Київської області), Половецьке (Бердичівський район Житомирської області), Половці (Гощанський район Рівненської області), Куманівка (Козятинський район Вінницької області), Куманів (Городоцький район Хмельницької області), Куманівці (Хмільницький район Вінницької області),
[ред.] Відомі половецькі хани
[ред.] Див. також
[ред.] Література
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк: Вежа, 2000
- Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993
[ред.] Посилання
- Кодекс Куманікус (англ.)
- Хронологія половців (англ.)
- Ахинжанов С.М. Кипчаки в X-XIII вв. Историографический обзор. 2006. (рос.)
- Тажутов А. Кипчакская стезя // арба.ру (рос.)
- Ундасынов И.Н. Половцы. Кто они? 2006 (рос.)
- Половцы (рос.) > Из книги Олжаса Сулейменова "АЗ и Я") > Библиотека Александра М. Кобринского
- Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая Степь. 1998. (рос.)
- Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Кипчакская Степь в 945-1225 гг. 1980.
(рос.)
 |
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
