Бичков Ігор Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бичков.
Ф
Ігор Бичков
Особисті дані
Повне ім'я Ігор Іванович Бичков
Народження 18 квітня 1958(1958-04-18)
  Чебоксари, СРСР
Смерть 8 червня 2009(2009-06-08) (51 рік)
  Москва, Росія
Зріст 174
Прізвисько Гара, Гора[2]
Громадянство  СРСР
 Росія
Позиція півзахисник, нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1975–1977 СРСР Дружба (Йошкар-Ола) 35 (4)
1977–1979 СРСР ЦСКА (Москва) 17 (0)
1980–1986 СРСР Іскра (Смоленськ) 224 (13)
1987–1989 НДР Пноймант Шмеквіц ()
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1977 СРСР СРСР (U-21) 5 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1997–1998 Росія Хімки (футбольний клуб)
Звання, нагороди
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Ігор Іванович Бичков (19 квітня 1958, Чебоксари, СРСР — 8 червня 2009, Москва, Росія) — радянський футболіст і футбольний тренер, чемпіон світу серед молодіжних команд 1977 року. Майстер спорту СРСР.[3]

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

З 1962 проживав у Йошкар-Олі. Там же в 1968 почав займатися футболом під керівництвом тренерів Миколи Смоли та Анатолія Подойникова.[4] У сімнадцять років дебютував у складі йошкар-олінської «Дружби», яка грала у другій лізі першості СРСР. 1976 року старший тренер «Дружби» Олександр Афонін вирушив на навчання до Вищої школи тренерів і в Москві порекомендував Бичкова тренеру юніорської збірної СРСР Сергію Мосягіну. Після чемпіонату світу 1977 року був призваний до ЦСКА. У складі армійців за два роки не закріпився, провівши лише 17 ігор. Однією з причин була часта зміна тренерів. Зокрема, Бичков користувався прихильністю Всеволода Боброва, а Олег Базилевич його у складі не бачив. В 1980 Бичков був рекомендований іншій армійській команді — смоленської «Іскрі», яка виступала в першій лізі.[5] Бувши офіцером, він не зміг залишити армійські клуби, відмовивши зокрема московському «Локомотиву» та «Пахтакору».[4] Кар'єру завершив у 1986 році.

Виступи за збірні[ред. | ред. код]

У лютому 1977 року був запрошений до Ташкента на навчально-тренувальний збір команди СРСР, що складалася з гравців до 20 років.[6] Незабаром був зарахований до складу збірної, яка мала взяти участь у чемпіонаті світу в Тунісі. Номінально Бичков був заявлений як нападник, хоч найчастіше діяв на позиції лівого півзахисника. У всіх п'яти матчах турніру він виходив у стартовому складі, три з них, у тому числі півфінал та фінал, відіграв без замін. У півфіналі проти збірної Уругваю своїми вмілими діями Бичков зумів нейтралізувати лідера суперників Віктора Діого та сам створив кілька небезпечних моментів. Радянська команда вийшла у фінал, перемігши в серії ударів із 11-метрової позначки. Так само вирішився результат вирішального матчу, де суперником радянської команди була збірна Мексики. Свою спробу у фінальному матчі Бичков реалізував, пробивши в лівий кут (хоча воротар встиг зреагувати, м'яч все ж таки влетів у ворота).[6]

У складі збірної був єдиним представником другої ліги. Відразу ж після повернення команди в СРСР був призваний до ЦСКА.

Після ігрової кар'єри[ред. | ред. код]

Після завершення професійного етапу ігрової кар'єри Бичков виступав на аматорському рівні за команду Західної групи військ. Повернувшись додому, він дізнався про загибель в автокатастрофі свого друга та партнера зі збірної Олександра Новікова, який на чемпіонаті світу був воротарем. Зважаючи на складне становище країни в 1990-і роки Ігорю Івановичу доводилося торгувати взуттям на ринку і працювати шофером. Пізніше він зумів повернутися у футбол і почав працювати у підмосковному клубі «Хімки», який на той момент змагався у нижчих дивізіонах першості Росії. Тренував молодіжний та основний склади. У вересні 1998 року залишив клуб через незадовільні результати.[7] Незабаром лікарі виявили у нього невиліковне захворювання — розсіяний склероз. Бичков став інвалідом І групи.[4] В останні роки життя працював консьєржем.

Помер 8 червня 2009 року після тривалої хвороби.

Освіта[ред. | ред. код]

У 1977 році закінчив Йошкар-Олінський будівельний технікум, в 1986 — Смоленський інститут фізичної культури і спорту,[4] в 1999 — Вищу школу тренерів (з відзнакою).

Особисте життя[ред. | ред. код]

Був одружений. Після смерті дружини у нього залишився син.

Пам'ять[ред. | ред. код]

18 листопада 2011 року в Музеї спортивної слави Марій Ел відкрито погруддя Ігоря Бичкова. Авторами є скульптори Анатолій Ширнін та Сергій Яндубаєв. Там же є персональна експозиція.[8]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://football.lg.ua/index.php?option=com_joomleague&func=showPlayer&p=132&pid=4356&Itemid=
  2. ↑ Гара, держись! [Архівовано 2008-11-21 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Ушел из жизни Игорь Бычков. Архів оригіналу за 5 січня 2010. Процитовано 9 серпня 2011.
  4. ↑ а б в г Скончался легенда марийского футбола Игорь Бычков. Legalstavka | Legalbets (ru-RU) . 10 червня 2019. Процитовано 10 січня 2024.
  5. ↑ 1980 год: Первый сезон смоленской «Искры» в Первой лиге. ФК «Днепр» Смоленск (ru-RU) . Архів оригіналу за 15 червня 2023. Процитовано 15 червня 2023.
  6. ↑ а б Лауреатами премии «Гордей 2008» стали Игорь Бычков, Владимир Малков и сборная Марийской АССР-78
  7. ↑ История футбольного клуба «Химки». Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 10 січня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  8. ↑ Селфи-палка Филимонова и шаржи на победителей: как выбирали лучшего футболиста Марий Эл. Марийская правда. 7 січня 2017. Архів оригіналу за 20 квітня 2017. Процитовано 19 квітня 2017.

Література[ред. | ред. код]

  • Бычков Игорь Иванович // Марийская биографическая энциклопедия / Авт.-сост. В. А. Мочаев. — Йошкар-Ола: Марийский биографический центр, 2007. — С. 60. — 2032 экз. — ISBN 5-87898-357-0.

Посилання[ред. | ред. код]

Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
1 Новіков (в) • 2 Крячко • 3 Балтача • 4 Каплун • 5 Ільїн • 6 Баль • 7 Безсонов • 8 Хідіятуллін • 9 Бичков • 10 Халайджян • 11 Петраков • 12 Батич • 13 Сопко • 14 Кисельніков • 15 Бодров • 16 Ігумін • 17 Жарков • 18 Сивуха (в) • Тренер: Сергій Мосягін
СРСР
Хімки – Тренери

Штапов (1996–97) · Дементьєв (1998) · Бичков (1998) · Сабінов (1998–99) · Коц (1999) · Сабінов (1999) · Піскарьов (2000) · Папаєв (2000) · Пєтрушин (2001) · Сабінов (2001–02) · Деркач (2002–03) · Галямін (2003) · Шевчук (2004) · Цимбалар (2004) · Яковенко (2004–05) · Козачьонок (2006–07) · Муслін (2007–08) · Ющенко (2008) · Юран (2008) · Сарсанія (2009) · Чугайнов (2009) · Тарханов (2010) · Бушманов (2010) · Григорян (2010–11) · Долматов (2011–12) · Тарханов (2012) · Тетрадзе (2012) · Петраков (2012–13) · Грідін (2013) · Тарханов (2013) · Муханов (2013–14) · Мамінов (2014–15) · Хафізов (2015–16) · Ірхін (2016–2017) · Стогов (2017) · Ірхін (2017–2018) · Красножан (2018) · Шалімов (2018–2019) · Талалаєв (2019–2020) · Юран (2020) · Гунько (2020) · Черевченко (2020–2021) · Ющенков.о. (2021) · Черевченко (2021–2022) · Юран (2022) · Писарєв (2022) · Гогнієв (2022–2023) · Білялетдіновв.о. (2023) · Талалаєв (2023–)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бичков_Ігор_Іванович&oldid=42176192