Розсіяний склероз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Множинний склероз
MS Demyelinisation CD68 10xv2.jpg
Демієлінізація через МС. ЗабарвленаCD68 тканина показує кілька макрофагів у зоні ураження. Вихідний масштаб 1:100
МКХ-10 G35
МКХ-9 340
OMIM 126200
DiseasesDB 8412
MedlinePlus 000737
eMedicine neuro/228 oph/179
emerg/321
pmr/82

radio/461

MeSH D009103

Множинний склероз (МС), також відомий як розсіяний склероз або encephalomyelitis disseminata - запальна хвороба, для якої характерне пошкодження захисної оболонки нервових клітин мозку та спинного мозку. Це пошкодження порушує зв'язок частин нервової системи, в результаті чого виникає значна кількість ознак та симптомів,[1][2] включаючи фізичні, розумові,[2] та, іноді, психіатричні проблемі.[3] МС може мати кілька форм, в яких нові симптоми проявляються окремими приступами (форми з рецидивами) чи накопичуються з часом (прогресуючі форми).[4] В періоди між приступами симптоми можуть повністю зникати; однак, часто мають місце постійні неврологічні проблеми, особливо з розвитком хвороби.[4]

Хоча на сьогодні причина не ясна, основним механізмом вважають руйнування імунною системою чи збій клітин, що виробляють мієлін.[5]. Дослідники вважають, що причини такого явища включають генетичні фактори та фактори зовнішнього середовища, наприклад, інфекції.[2][6] МС зазвичай діагностують на основі наявних ознак та симптомів та за результатами допоміжних медичних тестів.

На даний момент невідомо, як лікувати множинний склероз. Всі існуючі способи лікування спрямовані на відновлення після приступу та попередження нових приступів.[2] Медикаменти, що застосовуються для лікування МС мають невисоку ефективність, можуть негативно впливати на організм та не дуже добре переносяться хворими. Деякі з них застосовують альтернативні способи лікування, незважаючи на те, що їхню ефективність не було доведено. В довгостроковій перспективі передбачати результати дуже складно. Кращі результати частіше спостерігали у жінок, у яких хвороба проявилася в молодому віці, в пацієнтів у яких хвороба носила рецидивний характер, а також у тих, в яких з самого початку було небагато приступів. [7] Середня тривалість життя на 5-10 років нижча ніж у людей, що не хворіють на цю хворобу.[1]

Станом на 2008 р. близько 2-2,5 млн людей у всьому світі були уражені цією хворобою. Показники з різних частин світу та різних категорій населення значно відрізнялися.[8] Зазвичай, хвороба починається у віці від 20 до 50 років. Жінки хворіють вдвічі частіше, ніж чоловіки.[9] Назва множинний склероз стосується шрамів (склери — більш відомих, як бляшки чи ушкодження) безпосередньо у білій речовині мозку та спинного мозку.[10] У 1868 році МС вперше описав Жан Мартін Шарко.[10] На даний момент розроблюється велика кількість нових способів лікування та діагностування.

Ознаки та симптоми[ред.ред. код]

Основні симптоми множинного склерозу

Людина, хвора на МС, може мати майже будь-які неврологічні симптоми чи ознаки, включаючи проблеми з вегетативною нервовою системою, зором, моторикою та чуттям, що бувають найбільш поширеними.[1] Симптоми залежать від місця розташування пошкоджень нервової системи та можуть включати втрату сенситивності або зміни у відчуттях, такі як поколювання, оніміння, слабкість у м’язах, дуже яскраво виражені рефлекси, спазми в м’язах, ускладнення при рухах; труднощі з координацією та балансом (атаксія); проблеми з мовленням або ковтанням, проблеми з зором (нистагм, неврит зорового нерву або двоїння в очах), втому, гострий або хронічний біль, проблеми з травленням.[1] Також часто мають місце проблеми з мисленням та емоційні проблеми, такі як депресія чи нестабільний настрій.[1] Феномен Утхоффа, погіршення симптомів під впливом температури, що перевищує звичайну, та ознака Лермітта, електричне подразнення, що проходить по спині при згинанні шиї, характерні для МС.[1] Основним способом оцінки порушення функцій та серйозності стану є розширена шкала інвалідизації (РШІ), при цьому все більше у дослідженнях використовують інші методи оцінки, такі як комплексна функціональна шкала множинного склерозу.[11][12][13]

Ця хвороба у 85% випадків починається як клінічно ізольований синдром, що триває протягом деякого часу, при цьому 45% хворих мають проблеми з моторикою чи сенсорикою, 20% - неврит лицьового нерву, а 10% - симптоми, пов’язані з дисфункцією стовбуру мозку, тоді як у 25%, що залишилися, спостерігають більше одного з вищевказаних симптомів.[14] Спочатку симптоми протікають одним із двох шляхів: як епізоди неочікуваного погіршення, що тривають від кількох днів до місяців (їх називають рецидиви, загострення, припадки, приступи чи спалахи) після яких слідує покращення (85% випадків), або ж як поступове погіршення без періодів відновлення (10-15% випадків).[9] Також можливі їхні комбінації,[4] або ж спочатку у пацієнтів можуть спостерігатися рецидиви та ремісії, що прогресують з часом .[9] Зазвичай, рецидиви не можна передбачити, і вони відбуваються без будь-яких попереджуючих ознак.[1] Загострення хвороби дуже рідко має місце частіше ніж двічі на рік.[1] Однак, деяким рецидивам передують тригерні фактори, характерні для весни та літа. [15] Аналогічно, вірусні інфекції, серед яких застуда, грип, гастроентерит підвищують ризик рецидивів.[1] Стрес також може спровокувати приступ.[16] Вагітність знижує ризик рецидивів; однак, в перші ж місяці після народження дитини ризик підвищується.[1] Загалом, наскільки наразі відомо, вагітність не пливає на хворобу в довгостроковій перспективі.[1] Згідно з результатами досліджень, інші фактори, що не впливають на рецидиви, включають вакцинацію, грудне вигодовування,[1] фізичні травми[17] та феномен Утхоффа.[15]

Причини[ред.ред. код]

На даний момент причини МС невідомі; однак, вважається, що захворювання може спровокувати комбінація природних факторів, таких як збудники інфекцій та генетика.[1] На основі теорій, вчені намагаються поєднати дані в можливі пояснення, але жодне з них не стало вичерпним. Оскільки існує кілька природних факторів ризику та деякі з них можна частково змінити, подальші дослідження необхідні для того, щоб визначити чи може їх усунення попередити МС.[18]

Географія[ред.ред. код]

МС більш поширений серед людей, що живуть у віддаленні від екватора, хоча з цього правила також є виключення.[1][19] Вони включають етнічні групи для яких характерний низький ризик, незважаючи на віддалення від екватора, такі як саами, корінні американці, канадські хуттерити, новозеландські маорі,[20] та канадські інуїти,[9] а також групи з порівняно високим ризиком, незважаючи на наближення екватору, такі як жителі Сардинії,[9] палестинці та парсі.[20] Причина такої географії невідома.[9] Хоча такий розподіл на півдні-півночі зменшується, [19] в 2010 році він все ще присутній.[9] МС більш поширений в регіонах з північноєвропейським населенням, [1] а географічні коливання можуть просто відображати глобальний розподіл такого населення, що становить групу високого ризику. [9] Зменшення впливу сонячного світла, в результаті чого знижується вироблення вітаміну D, також пропонувалося як пояснення.[21][22] Зв'язок між сезоном народження та МС підтримує цю ідею, оскільки менше людей, народжених в північній півкулі в листопаді, захворюють пізніше у житті порівняно з народженими в травні.[23] Природні фактори також можуть впливати на людину в дитинстві; згідно деяким дослідженням, люди що переїхали в інший регіон до 15 років, одержують ризик захворювання на МС, притаманий новому регіону. Якщо міграція мала місце пізніше ніж в 15 років, актуальними залишаються ризики рідного регіону.[1][18] Існують також свідчення того, що переїзд може впливати і на людей старших 15 років.[1]

Генетика[ред.ред. код]

Ділянка HLA хромосоми 6. Зміна в цій ділянці збільшує можливість захворювання МС.

МС не вважається спадковою хворобою; однак, декілька генетичних варіацій продемонстрували вплив на підвищення ризику.[24] Вірогідність захворювання значно вища у родичів людей хворих на МС, при чому ризик вищий для близьких родичів.[2] У повних близнюків ступінь ризику для обох становить 30%, в той час як для неповних близнюків цей показник становить близько 5%, в однокровних братів та сестер – 2,5%, а в братів та сестер, в яких спільний лише один з батьків, цей показник ще нижчий. .[1][2][25] Якщо обоє батьків уражені, для їх дітей ризик буде в 10 разів вищим ніж в середньому серед популяції.[9] Також у деяких етнічних групах МС більш поширений ніж в інших.[26]

Специфічні гени, що пов’язують з МС, включають різницю в системі людського лейкоцитарного антигену (HLA) — групі генів хромосоми 6, що служить основним комплексом гістосумісності (ОКГ).[1] Такі зміни в області HLA пов’язані зі схильністю до захворювання, що відома вже більше тридцяти років,[27] та, додатково, ця ж область бере участь в розвитку інших автоімунних захворювань, таких як діабет типу I та системний еритематозний вовчак.[27] Найбільш послідовними результатами є зв'язок між множинним склерозом та алелями ОКГ, визначеним як DR15 та DQ6.[1] Інші локуси показали захисний ефект, наприклад, HLA-C554 та HLA-DRB1*11.[1] Загалом, згідно оцінкам, до зміни HLA відносять 20-60% генетичної схильності.[27] Завдяки сучасним генетичним методам (дослідження геному) відкрито принаймні дванадцять інших генів поза областю HLA, що помірно підвищують можливість МС.[27]  

Збудники інфекції[ред.ред. код]

Багато мікробів пропонувалось в якості тригерів МС, але ні один не був підтверджений.[2] Переїзд в ранньому віці з одного місця світу в інше змінює в подальшому ризик МС для людини.[6] Поясненням цього може бути те, що певна форма інфекції, яку викликає поширений мікроб, радше ніж рідкісний, пов'язана з хворобою.[6] Пропоновані механізми включають в себе гігієнічну гіпотезу і гіпотезу поширеності. Гігієнічна гіпотеза припускає, що вплив деяких збудників інфекції на початку життя має захисну функцію, а хвороба виникає як реакцію на пізній контакт з такими збудниками.[1] Гіпотеза поширеності припускає, що захворювання пов'язане з інфекційним збудником, більш поширеним у регіонах, де часто зустрічається МСі де у більшості людей він викликає постійну інфекцію без симптомів. Лише в деяких випадках і після багатьох років це викликає демієлінізацію.[6][28] Гігієнічна гіпотеза отримала більшу підтримку, ніж гіпотеза поширеності.[6]   Докази вірус як причини хвороби включають: наявність олігоклональних груп у мозку і спинномозковій рідині у більшості людей з МС, зв'язок декількох вірусів з демієлінізацією у людини енцефаломієліт, і виникнення демієлінізації у тварин, викликане певною вірусною інфекцією.[29] Віруси герпесу людини — одні з можливих збудників хвороби. Люди, які ніколи не були заражені вірусом Епштейна-Барра, мають знижений ризик захворіти на МС, тоді як ті, що були інфіковані в юні роки, піддаються більшому ризику, ніж ті, хто був заражений ним у дитячому віці.[1][6] Хоча деякі вважають, що це йде врозріз з гігієнічної гіпотезою, оскільки неінфіковані, ймовірно, зростали у більш гігієнічних умовах,[6] інші вважають, що немає ніякого протиріччя, оскільки саме перший контакт із збудником вірусу, що стався порівняно пізно в житті, є спусковим механізмом для захворювання.[1] Інші хвороби, які можуть бути пов'язані з МС, включають кір, свинку і краснуху.[1]

 

Інше[ред.ред. код]

Паління було показане як незалежний чинник ризику виникнення МС.[21] Стрес може бути фактором ризику, хоча докази на підтримку цього є слабкими.[18] Вивчався зв’язок із професійними ризиками та токсинами — в основному розчинниками — але жодних чітких висновків не було досягнуто.[18] Вакцинація вивчалась як можливий причинний фактор, однак більшість досліджень не вказують на зв'язок із захворюваннями,[18] і деякі інші можливі фактори ризику, такі як дієта і прийом гормонів також вивчалися, проте дані про їхній зв'язок з захворюванням є «недостатніми і непереконливими»[21]. Подагра трапляється рідше, ніж можна було б очікувати, і більш низькі рівні сечової кислоти були виявлені у людей з МС. Це призвело до теорії, що сечова кислота виконуж захисну функцію, хоча її точне значення залишається невідомим.[30]  

Патофізіологія[ред.ред. код]

Трьома основними характеристиками МС є виникнення пухлин у центральній нервовій системі (які також називаються бляшки), запалення і руйнування мієлінової оболонки та нейронів. Ці особливості взаємодіють складним і ще не повністю вивченим чином, щоб приводить до пробою нервової тканини і, у свою чергу, викликає ознаки і симптоми захворювання.[1] Крім того МС вважається іммуноопосредкованним розладом, яке розвивається внаслідок взаємодії генетики людини і поки що не встановлених екологічних причин[2] Вважається, що ушкодження викликане, принаймні частково, власною імунною системою людини, що атакує нервову систему.[1]  

Ураження[ред.ред. код]

Демієлінізація при МС. При забарвленні мієліном за методом Клувера-Баррера, можна оцінити знебарвлення в області ураження (Вихідний масштаб 1:100).

Назва множинний склероз» нагадує про шрами (склери - більш відомі як бляшки або ушкодження), які утворюються в нервовій системі. Ці ушкодження найчастіше впливають на білу речовину в зоровому нерві, стовбур мозку, базальні ганглії та спинний мозок, або на проходження білої речовини поряд із бічними шлуночками.[1] Функція лейкоцитів полягає в проведенні сигналів між областями сірої речовини, де проходить оброблення, та іншими частинами тіла. Периферична нервова система рідко задіяна.[2]  Зокрема, МС включає в себе втрату олигодендроцитів, клітин, відповідальних за створення і збереження жирового шару, відомого як мієлінова оболонка, що дозволяє нейронам нести електричні сигнали (потенціали дії).[1] Це призводить до зменшення шару або повної втрати мієліну, і, по мірі прогресування хвороби, дисфункції аксонів нейронів. Коли мієлін втрачено, нейрон не може більше ефективно проводити електричні сигнали.[2] Процес відновлення, званий ремієлінізація, відбувається на ранніх стадіях захворювання, але олигодендроцитм не можуть повністю відновити мієлінову оболонку клітини.[31] Повторні напади призводять до все менш ефективної ремієлінізації, аж доки не виникне схожа на шрам бляшка навколо пошкоджених аксонів.[31] Ці шрами викликають симптоми і підчас нападу магнітно-резонансна томографія (МРТ) часто показує більше десяти нових бляшок.[1] Це може означати, що існує певна кількість ушкоджень, нижче від якої мозок здатний відновлюватися сам, без помітних наслідків. [1] Інший процес, пов'язаний зі створенням ушкоджень, є аномальне збільшення кількості астроцитів у зв'язку з руйнуванням прилеглих нейронів.[1] Було описано низку [[патофізіологія множинного склерозу#Моделі демієлінізації|моделей ушкодження.[32]

Запалення[ред.ред. код]

Крім демієлінізації, іншою ознакою захворювання є запалення. Відповідно до імунологічного пояснення, запальний процес викликаний Т-клітинами, певним видом лімфоцитів, які відіграють важливу роль у захисті організму.[2] T-клітини отримують доступ до мозку через збої в гематоенцефалічному бар'єрі. Т-клітини сприймають мієлін як стороннє тіло і нападають на нього, через що ці клітини також називають «аутореактівними лімфоцитами». [1]   Атака мієліну починає запальні процеси, який запускає інші імунні клітини і вивільняє розчинні фактори, такі як цитокіни та антитіла. Подальше ушкодження гематоенцефалічного бар'єру, в свою чергу, викликає ряд інших шкідливих ефектів, таких як набряки, активація макрофагів і більшу активацію цитокінів та інших руйнівних білки [2] Запалення може потенційно знизити передачу інформації між нейронами, принаймні трьома способами.[1] Випущені розчинні фактори можуть зупинити нейротрансмісію недоторканими нейронами. Ці фактори можуть призвести до збільшення або втрати мієліну, або ж вони можуть заподіяти повний розклад аксона. [1]   Гематоенцефалічний бар'єр є частиною капілярної системи, яка запобігає проникненню Т-клітин в центральну нервову систему. Вона може стати проникною для цих типів клітин після інфікування вірусами або бактеріями. Після того, як вона само відновиться, як правило, як тільки раз інфекцію виведено, Т-клітини можуть залишатися в пастці всередині мозку [2]  

Діагностика[ред.ред. код]

Анімація показує поширення ураження головного мозку в часі і просторі за результатами щомісячного МРТ-дослідження протягом року

Множинний склероз зазвичай діагностується на основі картини ознак і симптомів, в поєднанні з додатковою медичною візуалізацією та лабораторними аналізами.[14] Діагноз може бути важко підтвердити, особливо на ранніх стадіях, оскільки ознаки і симптоми може бути схожі на інші захворювання.[1][33]Критерії МакДональда, які зосереджені на клінічних, лабораторних та радіологічних доказах ураження в різний час і в різних областях, є найбільш часто використовуваним методом діагностики,[8] тоді як критерії Шумахера і критерії Познера мають в основному історичне значення.[34] В той час, як вищевказані критерії дозволяють проведення неінвазивної діагностики, деякі стверджують, що тільки остаточним доказом може бути лише розтин або біопсія зразка, у якому будуть виявлені ураження, типові для МС.[1][35][36]

 Самі по собі клінічні дані можуть бути достатніми для діагностики множинного склерозу, лише якщо в пацієнта були окремі епізоди, неврологічні симптоми, характерні для цієї хвороби. [35] У тих, хто звернутися за медичною допомогою після всього лише одного нападу потрібно провести інші аналізи для встановлення діагнозу. Найбільш часто використовуваними діагностичними засобами є нейровізуалізація, аналіз спинномозкової рідини і викликаних потенціалів. Магнітно-резонансна томографія головного мозку і хребта може показати області демієлінізації (ушкодження або бляшки). Гадоліній можна вводити внутрішньовенно, як і контрастну речовину, щоб виділити активні бляшки і, шляхом ліквідації, показати існування ушкоджень в минулому, не пов'язаних із симптомами на момент оцінки.[35][37] Аналіз спинномозкової рідини, отриманої з люмбальної пункції, може свідчити про хронічне запалення в центральній нервовій системі. Спинномозкова рідина перевіряється на олігоклональні групи імуноглобуліну класу G на електрофорезі, які є маркерами запалення, що виявляються у 75-85% людей з МС.[35][38] Нервова система при МС може реагувати менш активно на стимуляцію зорового нерву і сенсорних нервів через демієлінізацію таких шляхів. Ці реакції мозку можуть бути вивчені за допомогою візуальної та сенсорної оцінки викликаних потенціалів.[39]

Форми перебігу[ред.ред. код]

Прогресування підтипів МС

Виділяють декілька основних підтипів серед форм перебігу множинного склерозу. Інформація про перебіг захворювання в минулому використовується для того, щоб передбачити його перебіг в майбутньому. Знання про форму перебігу хвороби важливе не тільки для надання прогнозу, але й для прийняття рішень щодо лікування. У 1996 році Національне товариство з вивчення множинного склерозу в США описало чотири форми перебігу МС:[4]

  1. рецидивно-ремітуючий;
  2. вторинно-прогресуючий;
  3. первинно-прогресуючий та
  4. прогресуючий із загостреннями.

Рецидивно-ремітуючий підтип характеризується непередбачуваними рецидивами, за якими йдуть періоди відносно спокійної (ремісії) без будь-яких нових ознак активності захворювання. Неврологічні порушення, що з’являються під час загострень, можуть зникати або залишати наслідки, які з’являються приблизно у 40% загострень і стають тим вірогідніше, чим довше людина страждає на МС. [1][14] Таким є початковий перебіг МС у 80% хворих.[1] Якщо порушення завжди зникають в періоди між загостреннями, хвороба іноді зветься доброякісним МС,[40] хоча хворі все рівно набувають певного ступеня інвалідності в довгостроковій перспективі.[1] З іншого боку термін злоякісний множинний склероз використовується для опису людей, хворих на МС, які досягають значного рівня інвалідності протягом короткого періоду.[41] Рецидивно-ремітуючий перебіг МС звичайно починається з клінічно ізольованого синдрому (КІС). У випадку КІС напад хвороби має ознаки демієлінізації, але не відповідає критеріям множинного склерозу.[1][42] Множинний склероз розвивається пізніше у 30-70% людей з проявами КІС.[42]

Нервовий аксон із мієлінової оболонкою

Вторинно-прогресуючий підтип МС виявляється у близько 65% людей з початковим рецидивно-ремітуючим МС, в яких згодом розвивається прогресуюча нейродегенерація між гострими нападами хвороби без чітких періодів ремісії.[1][4] Іноді можуть з’являтися рецидиви і незначні ремісії.[4] Найбільш типовим проміжком часу між початком захворювання і його перетворенням з рецидивно-ремітуючого на вторинно-прогресуючий МС є період в 19 років.[43] Первинно-прогресуючий підтип перебігу хвороби спостерігається приблизно у 10–20% людей і відзначається відсутністю ремісій після появи перших симптомів.[44][14] Він характеризується прогресуючою інвалідністю з самого початку захворювання і відсутністю або рідкістю та незначною вираженістю ремісій та періодів поліпшення стану хворого.[4] Типовим віком початку первинно-прогресуючого підтипу МС є пізніший вік порівняно з рецидивно-ремітуючим підтипом перебігу МС. Він є близьким до віку початку вторинно-прогресуючого МС після рецидивно-ремітуючого початку, тобто у віці близко 40 років.[1]

Прогресуючий тип МС з загостреннями спостерігається в тих осіб, в яких невпинна нейродегенерація має місце від самого початку хвороби, але на її тлі розвиваються подальші додаткові загострення. Цей підтип є найменш поширеним серед інших.[4]

Також було описано незвичайні типи МС. До них відносять хворобу Девіка, концентричний склероз Бало, дифузний склероз Шильдера та хворобу Марбурга. Йде дискусія стосовно того, чи є вони варіантами МС або окремими захворюваннями.[45] Множинний склероз має інший перебіг у дітей та займає більше часу до досягнення прогресуючої стадії.[1] Тим не менш, діти все рівно досягають її у більш ранньому середньому віці, ніж дорослі хворі.[1]

Лікування[ред.ред. код]

Хоча жодні ліки від множинного склерозу невідомі, кілька видів лікування було визнано такими, що допомагають поліпшити стан хворого. Основними цілями лікування є відновлення функції, порушеної під час загострення, запобігання новим нападам, а також запобігання інвалідності. Як і будь-які лікарські засоби, препарати, що використовуються у лікуванні МС, мають свої побічні дії. Деякі хворі використовують засоби нетрадиційної медицини незважаючи на недостатність доказів її ефективності.

Періоди загострень[ред.ред. код]

Під час загострення симптомів захворювання звичайним методом лікування є внутрішньовенне введення кортикостероїдів, таких як метилпреднізолон[1], в той час як пероральний прийом кортикостероїдів може мати аналогічну ефективність та показники безпечності.[46] Хоча кортикостероїди в цілому ефективні для зняття симптомів в короткостроковій перспективі, це лікування вбачається як таке, що не має значного впливу на довгострокове одужання.[47] Наслідки тяжких загострень, що не піддаються лікуванню кортикостероїдами, можуть бути подолані в результаті використання плазмаферезу.[1]

Засоби, що змінюють перебіг захворювання[ред.ред. код]

Рецидивно-ремітуючий множинний склероз[ред.ред. код]

Вісім препаратів, що змінюють перебіг захворювання, було схвалено регулюючими органами для лікування рецидивно-ремітуючого множинного склерозу (РРМС): інтерферон бета-1a, інтерферон бета-1b, глатирамера ацетат, мітоксантрон, наталізумаб, фінголімод,[48] теріфлюномід[49] та диметилфумарат.[50] Станом на 2012 рік ефективність витрат на ці препарати досліджена не була.[51]

У випадку рецидивно-ремітуючого МС вони проявляють помірну ефективність у відношенні зниження частоти загострень.[48] Інтерферони та глатирамера ацетат є засобами першої лінії[14] і є відносними еквівалентами один одного. Вони знижують частоту загострень приблизно на 30%.[52] Ранній початок довгострокової терапії є безпечним методом лікування і поліпшує його результати.[53][54] Наталізумаб знижує частоту рецидивів сильніше, ніж препарати першої лінії, проте вважається препаратом другої лінії через наявність побічних ефектів та призначається у тих випадках, коли хвороба не відповідає на лікування іншими препаратами[14] або має тяжку форму.[52] Мітоксантрон має тяжкі побічні ефекти і відноситься до засобів третьої лінії для хворих, лікування яких іншими засобами не дало результатів.[14] Лікування клінічно ізольованого синдрому (КІС) інтерферонами знижує ризик розвитку захворювання до стадії клінічного МС.[1][55] Ефективність інтерферонів та глатирамеру ацетату у дітей приблизно відповідає ефективності у дорослих.[56] Дію деяких нових агентів, таких як фінголімод, теріфлюномід та диметилфумарат, ще не було з’ясовано остаточно (станом на 2011 рік).[57]

Прогресуючий множинний склероз[ред.ред. код]

Жоден з лікарських засобів не проявив себе як такий, що може змінити перебіг первинно-прогресуючого МС, [14] і лише мітоксантрон було схвалено для лікування вторинно-прогресуючого МС (станом на 2011 рік).[58] В цій групі хворих попередні дані підтверджують, що мітоксантрон помірно уповільнює прогресування захворювання і зменшує частоту рецидивів протягом двох років.[59][60]

Побічні ефекти[ред.ред. код]

Зона подразнення після ін'єкції глатирамеру ацетату.

Засоби, що змінюють перебіг захворювання, мають декілька побічних ефектів. Одним із найпоширеніших є подразнення в місці ін’єкції глатирамера ацетата та інтерферонів (до 90% у випадку підшкірної ін’єкції і 33% у випадку внутрішньом’язової ін’єкції).[61] З часом в місці ін'єкції може з’явитися видима западина через локальне руйнування жирової тканини, відоме як ліпоатрофія.[61] Інтерферони можуть провокувати грипоподібні симптоми;[62] деякі хворі, що приймають глатирамер, після ін'єкції відчувають припливи, здавленість у грудях, прискорене серцебиття, задишку та відчуття тривоги, які зазвичай минають не пізніше ніж через 30 хвилин.[63] Більш небезпечними, але й більш рідкими, побічними ефектами єушкодження печінки від інтерферонів,[64] систолічна дисфункція (12%), безпліддя та гострий мієлоїдний лейкоз (0,8%) від мітоксантрону,[59][65] а також прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія, що є побічним ефектом наталізумаба (в 1 з 600 пацієнтів, що приймали препарат).[14][66]

Фінголімод може стати причиною гіпертонії та брадикардії, макулярного набряку, підвищення рівню ферментів печінки або зниження рівню лімфоцитів.[67] Попередні дані підтверджують безпечність теріфлюноміда у короткостроковій перспективі із загальними побічними ефектами, що включають головні болі, втому, нудота, випадіння волосся та болі в кінцівках.[48] Крім того були зареєстровані повідомлення про печінкову недостатність та ПМЛ, пов’язані з прийняттям цього препарату, який також є небезпечним для розвитку плоду.[67] Найбільш поширеними побічними ефектами диметилфумарата є припливи та проблеми шлунково-кишкового тракту.[50][67] Хоча диметилфумарат може стати причиною зниження кількості лейкоцитів, випадків опортуністичних інфекцій під час випробувань ліків зареєстровано не було. [68][69]


Другорядні симптоми[ред.ред. код]

Було доведено, що ліки та нейрореабілітація допомагають покращити деякі симптоми, проте не змінюють хід захворювання.[70] Деякі симптоми добре реагують на ліки, наприклад, нестабільність сечового міхура та м’язова спастичність, тоді як інші майже не змінюються.[1] У разі неврологічних проблем дуже важливий багатоплановий підхід для покращення життя; проте дуже важко визначити «основну групу», оскільки в різні моменти часу потрібні різні медичні послуги.[1] Програми багатопланової реабілітації підвищують активність та покращують участь людей із МС, проте не мають впливу на рівень ускладнення.[71] Існує обмежена кількість доказів загальної ефективності індивідуальних програм лікування,[72][72][73] проте існують докази, що деякі підходи, такі як фізичні вправи[74][75] та психотерапія, в тому числі когнітивно-поведінкові підходи, є ефективними.[76]

Альтернативне лікування[ред.ред. код]

Більше 50% людей з МС можуть застосовувати комплементарну та альтернативну медицину, проте їх відсоток залежить від визначення альтернативної медицини.[77] Докази ефективності такого лікування у більшості випадків дуже слабкі або відсутні.[77][78] Хоча досліди довели, що вітамін D може бути корисним, їхньої кількості для остаточного висновку недостатньо.[79] До терапії з недоведеною ефективністю серед людей з МС відносяться дієта та дотримання режиму,[77][80][81] техніка релаксації, наприклад, йога,[77] препарати рослинного походження (в тому числі медична марихуана),[77][82] гіпербарична оксигенація,[83] самолікування анкілостомами, рефлексотерапія та акупунктура.[77][84] Щодо характеристик користувачів таких методів, це здебільшого жінки, які страждають від МС протягом тривалого часу, можуть бути більш недієздатними та незадоволені рівнем звичайного медичного обслуговування.[77]

Прогноз[ред.ред. код]

Роки життя, скориговані за непрацездатністю через МС на 100 000 мешканців у 2004 р.
   no data
   <13
   13–16
   16–19
   19–22
   22–25
   25–28
   28–31
   31–34
   34–37
   37–40
   40–43
   >43

Очікуваний майбутній хід захворювання залежить від підтипу захворювання, статі, віку та початкових симптомів особи, а також ступеню інвалідності, який має особа.[7] Захворювання краще протікає у жінок (зворотно-ремітуючий підтип), при невриті зорового нерва або симптомах порушення чутливості на початку захворювання, при малій кількості нападів у перші роки, особливо у ранньому віці.[7][85]

Середній очікуваний строк життя становить 30 років з початку захворювання, на 5-10 років менше, ніж у неуражених людей.[1] Майже 40% людей з МС доживають до сьомого десятку.[85] Проте дві третини випадків смерті мають безпосередній зв'язок з хворобою.[1] Дуже поширене самогубство, тоді як інфекції та інші ускладнення особливо небезпечні для інвалідів.[1] І хоча більшість людей втрачає здатність ходити перед смертю, 90% осіб з цим захворюванням можуть ходити самостійно через 10 років з початку, а 75% – через 15 років.[85][86]

Епідеміологія[ред.ред. код]

Кількість людей з МС станом на 2010 рік становила 2-2,5 мільйони (приблизно 30 випадків на 100 000 осіб) у світі, і динаміка була дуже різною у різних регіонах.[8][9] За оцінками це захворювання призвело до 18 000 смертей того року.[87] В Африці рівень становив менше 0,5 випадка на 100 000 осіб, тоді як у Південно-Східній Африці він складав 2,8 випадки на 100 000 осіб, 8,3 випадків на 100 000 осіб в Америці та 80 випадків на 100 000 осіб в Європі.[8] Рівні перевищили 200 випадків на 100 000 осіб у деяких регіонах у Північній Європі.[9] Кількість нових випадків, що розвинулися за рік, становить приблизно 2,5 випадки на 100 000 осіб.[8]

Рівень МС зростає, проте це можна пояснити покращеною діагностикою.[9] Дослідження популяційних та географічних моделей були схожими[28] та призвели до низки теорій щодо причини захворювання.[6][18][21]

МС зазвичай з’являється у людей, яким майже або дещо за тридцять років, проте він рідко може з’являтися в дитинстві та після 50 років.[8][9] Первинний прогресуючий підтип дуже поширений серед людей віком приблизно п’ятдесят років.[44] Подібно до багатьох автоімунних розладів, це захворювання більш поширене серед жінок, і кількість випадків зростає.[1][19] Станом на 2008 р. кількість захворювань у світі була удвічі більша серед жінок, ніж серед чоловіків.[8] У дітей воно також більш поширене серед дівчат, ніж через хлопчиків,[1] тоді як серед людей, яким за п’ятдесят, воно однаково вражає і чоловіків, і жінок.[44]

Історія[ред.ред. код]

Медичне діагностування[ред.ред. код]

Детальний малюнок уражень множинного склерозу у стовбурі мозку та спинному мозку (1838 р.), створений Карсвелом

Французький невропатолог Жан-Мартен Шарко (1825–1893 рр.) першим у 1868 році визнав множинний склероз як окрему хворобу.[88] Узагальнивши попередні звіти та додавши власні клінічні та патологічні спостереження, Шарко назвав цю хворобу «sclerose en plaques». Три ознаки множинного склерозу, відомі як тріада Шарко 1, – це ністагм, інтенційний тремор та телеграфна мова (скандована мова), хоча це не єдині ознаки МС. Шарко також спостерігав зміни у сприйнятті, описуючи, що його пацієнти мали «визначене послаблення пам’яті» та «повільно формулювали свої думки».[10]

До Шарко Роберт Карсвел (1793–1857 рр.), британський професор патології, та Жан Крювел’є (1791–1873 рр.), французький професор патологічної анатомії, описали та продемонстрували багато клінічних даних захворювання, але не визначили його як окреме захворювання.[88] Зокрема, Карсвел описав пошкодження, які він визначив як «значні пошкодження спинного мозку, що супроводжувалися атрофією».[1] У 1863 р. швейцарський патологоанатом Джордж Едвард Ріндфляйш (1836–1908 рр.) помітив під мікроскопом, що ураження, пов’язані з запаленням, розповсюджувалися навколо кров’яних судин.[89][90] Протягом 20-го сторіччя було створено теорії щодо причини та патогенезу, а у 1990-х рр. почали з’являтися ефективні засоби лікування захворювання.[1]

Історичні випадки[ред.ред. код]

Фотографічне дослідження переміщення пацієнтки з МС, якій було важко ходити, створене у 1887 р. Мейбріджем

Існує декілька історичних свідоцтв про людей, які мешкали до або незадовго після того, як хворобу було описано Шарко, та які, можливо, мали МС.


Молода жінка на ім’я Халдора, що мешкала в Ісландії приблизно у 1200 р., раптово втратила зір та здатність рухатися, проте після своїх молитов святим їй стало краще через сім днів. Свята Лідвіна зі Східама (1380–1433 рр.), черниця з Голандії, можливо, була однією з перших людей з ідентифікованим МС. З 16 років до самої смерті у 53 роки вона мала періодичні болі, слабкість у ногах та втрату зору—симптоми, характерні для МС.[91] Обидва випадки відносили до гіпотези «генів вікінгів», що поширювали хворобу.[92]

Август Фредерік д’Есте (1794–1848 рр.), син принца Августа Фредеріка, герцога Суссекського та леді Августи Мюррей та онук короля Великої Британії Георга ІІІ, майже напевно мав МС. Д'Есте залишив детальний щоденник, у якому він описав 22 роки життя з хворобою. Його щоденник починався у 1822 р. та закінчувався у 1846 р., проте він залишався невідомим до 1948 р. Його симптоми почалися у віці 28 років та перейшли до раптової тимчасової втрати зору (скороминуча сліпота) після похорону друга. Під час хвороби у нього з’явилась слабкість в ногах, незграбність в руках, оніміння, запаморочення, порушення роботи сечового міхура та порушення ерекції. В 1844 р. він пересів на інвалідне крісло. Незважаючи на хворобу він не припинив оптимістично ставитися до життя.[93][94] Ще раніше МС було відмічено британцем В.Н.П. Барбеліоном, літературний псевдонім Брюса Фредеріка Камінгса (1889–1919 рр.), що вів детальний журнал свого діагнозу та боротьби з хворобою.[94] Його щоденник було опубліковано у 1919 р. під назвою «Журнал розчарованої людини».[95]

Дослідження[ред.ред. код]

Препарати[ред.ред. код]

Хімічна структура алемтузумаба

Тривають дослідження з пошуку більш ефективних, зручних та краще переносимих препаратів для лікування зворотно-ремітуючого МС; створення терапії для прогресивних підтипів; стратегій нейропротекції та ефективного симптоматичного лікування.[96]

У 2000-х та 2010-х рр. було зареєстровано деякі пероральні препарати, зріст попиту та вживання яких очікується.[97] Інші пероральні препарати знаходяться на стадії дослідження; один з таких препаратів, лакінімод, було заявлено у серпні 2012 р.; він знаходиться на стадії III клінічних випробувань після отримання сукупних результатів на попередніх стадіях.[98] Так само тривають дослідження, спрямовані на покращення ефективності та легкості застосування вже існуючих засобів. До них відноситься застосування нових препаратів, таких як ПЕГільований варіант інтерферона-β-1a, який має бути таким же ефективним при меншому дозуванні.[99][100] Заявка на реєстрацію «пегінтерферона бета-1a» очікується у 2013 р.[100]

Моноклональні антитіла привернули до себе значну увагу. Алемтузумаб, даклізумаб та моноклональні антитіла CD20, такі як рітуксімаб, окрелізумаб та офатумубаб, всі показали певні переваги та зараз вивчаються як потенційні засоби лікування.[69] Їх застосування також супроводжується появою потенційно небезпечних побічних ефектів, найважливішими з яких є інфекції, викликані умовно-патогенними організмами.[97] Ці дослідження також пов’язані з розробкою тесту на антитіла до вірусу Джона Канінгема, які можуть допомогти визначити групу з найбільшим ризиком розвитку прогресивної багатовогнищевої лейкоенцефалопатії під час прийому наталізумаба.[97] Незважаючи на те, що моноклональні антитіла матимуть певну роль у лікуванні захворювання у майбутньому, вважається, що вона буде незначною через пов’язані з ними ризики.[97]

Інша стратегія дослідження спрямована на оцінку комплексної ефективності двох або більше препаратів.[101] Головне пояснення застосування певних препаратів для лікування МС– задіяні терапії спрямовані на різні механізми, і тому їх застосування не є обов’язково виключним.[101] Синергія, під час якої один препарат покращує ефект іншого, також можлива, проте можуть проявитися такі недоліки, як блокування дії інших препаратів або ускладнення з побічними ефектами.[101] Було декілька досліджень комплексної терапії, проте вони досі не дали достатньо позитивних результатів, які можна розглядати як ефективне лікування МС.[101]

Дослідження нейропротекції та регенеративної терапії, такої як терапія стовбурових клітин, дуже важливі, проте вони досі знаходяться на ранній стадії.[102] Так само не існує жодних ефективних засобів лікування прогресуючих видів захворювання. Багато з новітніх препаратів, а також досліджуваних препаратів, можливо, будуть оцінюватися у якості терапії ППМС або ВПМС.[97]

Біомаркери захворювання[ред.ред. код]

МРТ мозку на основі «послідовності імпульсів градієнт-ехо», на якій показане відкладення заліза на уражених ділянках білої речовини мозку (у зеленому квадраті посередині зображення підсилене та відмічене червоною стрілкою зверху зліва).[103]

Хоча критерії діагностики навряд чи зміняться у найближчому майбутньому, триває робота над розробкою біомаркерів, що допоможуть діагностувати та попередити прогресування захворювання.[97]Серед нових досліджуваних методів діагностики – робота з антимієліновими антитілами та дослідження з сироваткою та спинномозковою рідиною, проте жодне з них не дало надійних позитивних результатів.[104]

На сьогодні немає лабораторних досліджень, що можуть допомогти з прогнозом. Було запропоновано деякі перспективні підходи, в тому числі: інтерлейкін-6, оксид азоту та синтаза оксиду азоту, остеопонтін та фетуїн-A.[104] Оскільки хвороба прогресує внаслідок дегенерації нейронів, ведеться дослідження ролі білків, що показують втрату нервової тканини, таких як нейрофіламенти, тау та N-ацетіласпартат.[104] До інших цілей відносять пошук біомаркерів, що відрізняють людей, які дадуть відповідь на ліки, від людей, які не дадуть такої відповіді.[104]

Удосконалення таких способів нейровізуалізації, як позитрон-емісійна томографія (ПЕТ) або магнітно-резонансна томографія (МРТ), обіцяють покращити діагностику та можливості прогнозування, проте результат таких удосконалень у щоденній медичній практиці може проявитися через десятиріччя.[97] Що стосується МРТ, то існує декілька технологій, які вже виявилися корисними у дослідженнях та які можна додати до клінічної практики, наприклад, імпульсна послідовність із застосуванням подвійної інверсії, перенос намагніченості, дифузійний тензор та функціональна магнітно-резонансна томографія.[105] Ці технології є більш специфічними для захворювання, ніж існуючі, проте бракує стандартизації у протоколах зйомки та створенні нормативних значень.[105] Розробляють також інші технології, до яких відносяться контрастні речовини, що можуть виміряти рівні периферійних макрофагів, запалення або порушення функції нейронів,[105] та технології, що виміряють відкладення заліза та можуть встановити роль цього параметру у МС або роль перфузії головного мозку.[105]Так само нові радіоактивні індикатори ПЕТ можуть виконувати функцію маркерів змінених процесів, таких як запалення мозку, патологія кори, апоптоз або ремілієнація.[106]

Хронічна спинномозкова венозна недостатність[ред.ред. код]

В 2008 р. судинний хірург Паоло Замбоні припустив, що МС пов'язаний зі звуженням вен, що ведуть до мозку, яке він назвав хронічною спинномозковою венозною недостатністю (ХСМВН). Він діагностував ХСМВН в усіх пацієнтів у своєму дослідженні, провів хірургічну процедуру виправлення цього стану, яку пізніше у пресі називали «процедурою визволення», і заявив про покращення у 73% учасників.[107] Ця теорія привернула значну увагу у пресі та серед хворих на МС, особливо в Канаді.[108] Із дослідженням Замбоні виникали проблеми, оскільки воно не було ані сліпим, ані контрольованим, а його припущення про первопричину хвороби не підтверджувалися відомими даними.[109] Крім того, подальші дослідження також не виявили аналогічного зв’язку та тим більше не довели наявність будь-якого значного зв’язку,[110] після чого виникли серйозні заперечення цієї гіпотези.[111] «Процедуру визволення» з сумнівними перевагами критикували через серйозні ускладнення та випадки смерті при недостатній ефективності.[109] Тому з 2013 року вона не рекомендована у якості засобу лікування МС.[112] Наразі тривають додаткові дослідження з вивчення гіпотези ХСМВН.[113]

Література[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш ащ аю ая ба бб бв бг бд бе бж би бк Compston A, Coles A Multiple sclerosis // Lancet. — 372 (October 2008) (9648) С. 1502–17. DOI:10.1016/S0140-6736(08)61620-7. PMID 18970977.
  2. а б в г д е ж и к л м н п Compston A, Coles A Multiple sclerosis // Lancet. — 359 (April 2002) (9313) С. 1221–31. DOI:10.1016/S0140-6736(02)08220-X. PMID 11955556.
  3. Murray ED, Buttner EA, Price BH (2012). «Depression and Psychosis in Neurological Practice». У Daroff R, Fenichel G, Jankovic J, Mazziotta J. Bradley's neurology in clinical practice. (вид. 6th ed.). Philadelphia, PA: Elsevier/Saunders. ISBN 1-4377-0434-4. 
  4. а б в г д е ж и Lublin FD, Reingold SC; National Multiple Sclerosis Society (USA) Advisory Committee on Clinical Trials of New Agents in Multiple Sclerosis Defining the clinical course of multiple sclerosis: results of an international survey // Neurology. — 46 (April 1996) (4) С. 907–11. DOI:10.1212/WNL.46.4.907. PMID 8780061.
  5. Nakahara J, Maeda, M; Aiso, S; Suzuki, N Current concepts in multiple sclerosis: autoimmunity versus oligodendrogliopathy. // Clinical reviews in allergy & immunology. — 42 (2012 Feb) (1) С. 26–34. PMID 22189514.
  6. а б в г д е ж и Ascherio A, Munger KL Environmental risk factors for multiple sclerosis. Part I: the role of infection // Ann. Neurol.. — 61 (April 2007) (4) С. 288–99. DOI:10.1002/ana.21117. PMID 17444504.
  7. а б в Weinshenker BG Natural history of multiple sclerosis // Ann. Neurol.. — 36 (1994) (Suppl) С. S6–11. DOI:10.1002/ana.410360704. PMID 8017890.
  8. а б в г д е ж World Health Organization (2008). Atlas: Multiple Sclerosis Resources in the World 2008. Geneva: World Health Organization. с. 15–16. ISBN 92-4-156375-3. 
  9. а б в г д е ж и к л м н п Milo R, Kahana E Multiple sclerosis: geoepidemiology, genetics and the environment // Autoimmun Rev. — 9 (March 2010) (5) С. A387–94. DOI:10.1016/j.autrev.2009.11.010. PMID 19932200.
  10. а б в Clanet M Jean-Martin Charcot. 1825 to 1893 (PDF) // Int MS J. — 15 (June 2008) (2) С. 59–61. PMID 18782501.
    * Charcot, J. Histologie de la sclerose en plaques // Gazette des hopitaux, Paris. — 41 (1868) С. 554–5.
  11. Kurtzke JF Rating neurologic impairment in multiple sclerosis: an expanded disability status scale (EDSS) // Neurology. — 33 (1983) (11) С. 1444–52. DOI:10.1212/WNL.33.11.1444. PMID 6685237.
  12. Amato MP, Ponziani G Quantification of impairment in MS: discussion of the scales in use // Mult. Scler.. — 5 (August 1999) (4) С. 216–9. PMID 10467378.
  13. Rudick RA, Cutter G, Reingold S The multiple sclerosis functional composite: a new clinical outcome measure for multiple sclerosis trials // Mult. Scler.. — 8 (October 2002) (5) С. 359–65. PMID 12356200.
  14. а б в г д е ж и к Tsang BK, Macdonell, R Multiple sclerosis- diagnosis, management and prognosis. // Australian family physician. — 40 (2011 Dec) (12) С. 948–55. PMID 22146321.
  15. а б Tataru N, Vidal C, Decavel P, Berger E, Rumbach L Limited impact of the summer heat wave in France (2003) on hospital admissions and relapses for multiple sclerosis // Neuroepidemiology. — 27 (2006) (1) С. 28–32. DOI:10.1159/000094233. PMID 16804331.
  16. Heesen C, Mohr DC, Huitinga I,et al.' Stress regulation in multiple sclerosis: current issues and concepts // Mult. Scler.. — 13 (March 2007) (2) С. 143–8. DOI:10.1177/1352458506070772. PMID 17439878.
  17. Martinelli V Trauma, stress and multiple sclerosis // Neurol. Sci.. — 21 (2000) (4 Suppl 2) С. S849–52. DOI:10.1007/s100720070024. PMID 11205361.
  18. а б в г д е Marrie RA Environmental risk factors in multiple sclerosis aetiology // Lancet Neurol. — 3 (December 2004) (12) С. 709–18. DOI:10.1016/S1474-4422(04)00933-0. PMID 15556803.
  19. а б в Alonso A, Hernán MA Temporal trends in the incidence of multiple sclerosis: a systematic review // Neurology. — 71 (July 2008) (2) С. 129–35. DOI:10.1212/01.wnl.0000316802.35974.34. PMID 18606967.
  20. а б Pugliatti M, Sotgiu S, Rosati G The worldwide prevalence of multiple sclerosis // Clin Neurol Neurosurg. — 104 (July 2002) (3) С. 182–91. PMID 12127652.
  21. а б в г Ascherio A, Munger KL Environmental risk factors for multiple sclerosis. Part II: Noninfectious factors // Ann. Neurol.. — 61 (June 2007) (6) С. 504–13. DOI:10.1002/ana.21141. PMID 17492755.
  22. Ascherio A, Munger KL, Simon KC Vitamin D and multiple sclerosis // Lancet Neurol. — 9 (June 2010) (6) С. 599–612. DOI:10.1016/S1474-4422(10)70086-7. PMID 20494325.
  23. Kulie T, Groff A, Redmer J, Hounshell J, Schrager S Vitamin D: an evidence-based review // J Am Board Fam Med. — 22 (2009) (6) С. 698–706. DOI:10.3122/jabfm.2009.06.090037. PMID 19897699.
  24. Dyment DA, Ebers GC, Sadovnick AD Genetics of multiple sclerosis // Lancet Neurol. — 3 (February 2004) (92) С. 104–10. DOI:10.1016/S1474-4422(03)00663-X. PMID 14747002.
  25. Hassan-Smith G, Douglas, MR Epidemiology and diagnosis of multiple sclerosis. // British journal of hospital medicine (London, England : 2005). — 72 (2011 Oct) (10) С. M146-51. PMID 22041658.
  26. Rosati G The prevalence of multiple sclerosis in the world: an update // Neurol. Sci.. — 22 (April 2001) (2) С. 117–39. DOI:10.1007/s100720170011. PMID 11603614.
  27. а б в г Baranzini SE Revealing the genetic basis of multiple sclerosis: are we there yet? // Curr. Opin. Genet. Dev.. — 21 (June 2011) (3) С. 317–24. DOI:10.1016/j.gde.2010.12.006. PMID 21247752.
  28. а б Kurtzke JF Epidemiologic evidence for multiple sclerosis as an infection // Clin. Microbiol. Rev.. — 6 (October 1993) (4) С. 382–427. DOI:10.1128/CMR.6.4.382. PMID 8269393.
  29. Gilden DH Infectious causes of multiple sclerosis // The Lancet Neurology. — 4 (March 2005) (3) С. 195–202. DOI:10.1016/S1474-4422(05)01017-3. PMID 15721830.
  30. Spitsin S, Koprowski H Role of uric acid in multiple sclerosis // Curr. Top. Microbiol. Immunol.. — 318 (2008) С. 325–42. PMID 18219824.
  31. а б Chari DM Remyelination in multiple sclerosis // Int. Rev. Neurobiol.. — 79 (2007) С. 589–620. DOI:10.1016/S0074-7742(07)79026-8. PMID 17531860.
  32. Pittock SJ, Lucchinetti CF The pathology of MS: new insights and potential clinical applications // Neurologist. — 13 (March 2007) (2) С. 45–56. DOI:10.1097/01.nrl.0000253065.31662.37. PMID 17351524.
  33. Trojano M, Paolicelli D The differential diagnosis of multiple sclerosis: classification and clinical features of relapsing and progressive neurological syndromes // Neurol. Sci.. — 22 (November 2001) (Suppl 2) С. S98–102. DOI:10.1007/s100720100044. PMID 11794488.
  34. Poser CM, Brinar VV Diagnostic criteria for multiple sclerosis: an historical review // Clin Neurol Neurosurg. — 106 (June 2004) (3) С. 147–58. DOI:10.1016/j.clineuro.2004.02.004. PMID 15177763.
  35. а б в г McDonald WI, Compston A, Edan G, et al.' Recommended diagnostic criteria for multiple sclerosis: guidelines from the International Panel on the diagnosis of multiple sclerosis // Ann. Neurol.. — 50 (July 2001) (1) С. 121–7. DOI:10.1002/ana.1032. PMID 11456302.
  36. Polman CH, Reingold SC, Edan G, et al.' Diagnostic criteria for multiple sclerosis: 2005 revisions to the "McDonald Criteria" // Ann. Neurol.. — 58 (December 2005) (6) С. 840–6. DOI:10.1002/ana.20703. PMID 16283615.
  37. Rashid W, Miller DH Recent advances in neuroimaging of multiple sclerosis // Semin Neurol. — 28 (February 2008) (1) С. 46–55. DOI:10.1055/s-2007-1019127. PMID 18256986.
  38. Link H, Huang YM Oligoclonal bands in multiple sclerosis cerebrospinal fluid: an update on methodology and clinical usefulness // J. Neuroimmunol.. — 180 (November 2006) (1–2) С. 17–28. DOI:10.1016/j.jneuroim.2006.07.006. PMID 16945427.
  39. Gronseth GS, Ashman EJ Practice parameter: the usefulness of evoked potentials in identifying clinically silent lesions in patients with suspected multiple sclerosis (an evidence-based review): Report of the Quality Standards Subcommittee of the American Academy of Neurology // Neurology. — 54 (May 2000) (9) С. 1720–5. DOI:10.1212/WNL.54.9.1720. PMID 10802774.
  40. Pittock SJ, Rodriguez M Benign multiple sclerosis: a distinct clinical entity with therapeutic implications // Curr. Top. Microbiol. Immunol.. — 318 (2008) С. 1–17. DOI:10.1007/978-3-540-73677-6_1. PMID 18219812.
  41. Feinstein, A (2007). The clinical neuropsychiatry of multiple sclerosis (вид. 2nd ed.). Cambridge: Cambridge University Press. с. 20. ISBN 052185234X. 
  42. а б Miller D, Barkhof F, Montalban X, Thompson A, Filippi M Clinically isolated syndromes suggestive of multiple sclerosis, part I: natural history, pathogenesis, diagnosis, and prognosis // Lancet Neurol. — 4 (May 2005) (5) С. 281–8. DOI:10.1016/S1474-4422(05)70071-5. PMID 15847841.
  43. Rovaris M, Confavreux C, Furlan R, Kappos L, Comi G, Filippi M Secondary progressive multiple sclerosis: current knowledge and future challenges // Lancet Neurol. — 5 (April 2006) (4) С. 343–54. DOI:10.1016/S1474-4422(06)70410-0. PMID 16545751.
  44. а б в Miller DH, Leary SM Primary-progressive multiple sclerosis // Lancet Neurol. — 6 (October 2007) (10) С. 903–12. DOI:10.1016/S1474-4422(07)70243-0. PMID 17884680.
  45. Stadelmann C, Brück W Lessons from the neuropathology of atypical forms of multiple sclerosis // Neurol. Sci.. — 25 (November 2004) (Suppl 4) С. S319–22. DOI:10.1007/s10072-004-0333-1. PMID 15727225.
  46. Шаблон:Cite cochrane
  47. Multiple sclerosis : national clinical guideline for diagnosis and management in primary and secondary care (pdf). London: Royal College of Physicians. 2004. с. 54–57. ISBN 1-86016-182-0. PMID 21290636. Процитовано 6 February 2013. 
  48. а б в He D, Xu, Z; Dong, S; Zhang, H; Zhou, H; Wang, L; Zhang, S Teriflunomide for multiple sclerosis // Cochrane database of systematic reviews (Online). — 12 (2012 Dec 12) С. CD009882. DOI:10.1002/14651858.CD009882.pub2. PMID 23235682.
  49. US FDA (2012-09-12). "FDA approves new multiple sclerosis treatment Aubagio". Прес-реліз. Переглянутий 2013-01-21.
  50. а б Biogen Idec (2013-03-27). "Biogen Idec’s TECFIDERA™ (Dimethyl Fumarate) Approved in US as a First-Line Oral Treatment for Multiple Sclerosis". Прес-реліз. Переглянутий 2013-06-04.
  51. Manouchehrinia A, Constantinescu, CS Cost-effectiveness of disease-modifying therapies in multiple sclerosis. // Current neurology and neuroscience reports. — 12 (2012 Oct) (5) С. 592–600. PMID 22782520.
  52. а б Hassan-Smith G, Douglas, MR Management and prognosis of multiple sclerosis. // British journal of hospital medicine (London, England : 2005). — 72 (2011 Nov) (11) С. M174-6. PMID 22082979.
  53. Freedman MS Long-term follow-up of clinical trials of multiple sclerosis therapies // Neurology. — 76 (January 2011) (1 Suppl 1) С. S26–34. DOI:10.1212/WNL.0b013e318205051d. PMID 21205679.
  54. Qizilbash N, Mendez I, Sanchez-de la Rosa R Benefit-risk analysis of glatiramer acetate for relapsing-remitting and clinically isolated syndrome multiple sclerosis // Clin Ther. — 34 (January 2012) (1) С. 159–176.e5. DOI:10.1016/j.clinthera.2011.12.006. PMID 22284996.
  55. Bates D Treatment effects of immunomodulatory therapies at different stages of multiple sclerosis in short-term trials // Neurology. — 76 (January 2011) (1 Suppl 1) С. S14–25. DOI:10.1212/WNL.0b013e3182050388. PMID 21205678.
  56. Johnston J, So TY First-line disease-modifying therapies in paediatric multiple sclerosis: a comprehensive overview // Drugs. — 72 (June 2012) (9) С. 1195–211. DOI:10.2165/11634010-000000000-00000. PMID 22642799.
  57. Killestein J, Rudick RA, Polman CH Oral treatment for multiple sclerosis // Lancet Neurol. — 10 (November 2011) (11) С. 1026–34. DOI:10.1016/S1474-4422(11)70228-9. PMID 22014437.
  58. Kellerman, Rick D.; Edward N. Hanley Jr MD (2011). Conn's Current Therapy 2012: Expert Consult - Online and Print. Philadelphia: Saunders. с. 627. ISBN 1-4557-0738-4. 
  59. а б Martinelli Boneschi F, Vacchi, L; Rovaris, M; Capra, R; Comi, G Mitoxantrone for multiple sclerosis. // Cochrane database of systematic reviews (Online). — 5 (2013 May 31) С. CD002127. PMID 23728638.
  60. Marriott JJ, Miyasaki, JM; Gronseth, G; O'Connor, PW; Therapeutics and Technology Assessment Subcommittee of the American Academy of, Neurology Evidence Report: The efficacy and safety of mitoxantrone (Novantrone) in the treatment of multiple sclerosis: Report of the Therapeutics and Technology Assessment Subcommittee of the American Academy of Neurology. // Neurology. — 74 (2010 May 4) (18) С. 1463–70. PMID 20439849.
  61. а б Balak DM, Hengstman, GJ; Çakmak, A; Thio, HB Cutaneous adverse events associated with disease-modifying treatment in multiple sclerosis: a systematic review. // Multiple sclerosis (Houndmills, Basingstoke, England). — 18 (2012 Dec) (12) С. 1705–17. PMID 22371220.
  62. Sládková T, Kostolanský F The role of cytokines in the immune response to influenza A virus infection // Acta Virol.. — 50 (2006) (3) С. 151–62. PMID 17131933.
  63. Munari L, Lovati R, Boiko A Therapy with glatiramer acetate for multiple sclerosis // Cochrane database of systematic reviews (Online). — (2004) (1) С. CD004678. DOI:10.1002/14651858.CD004678. PMID 14974077.
  64. Tremlett H, Oger J Hepatic injury, liver monitoring and the beta-interferons for multiple sclerosis // J. Neurol.. — 251 (November 2004) (11) С. 1297–303. DOI:10.1007/s00415-004-0619-5. PMID 15592724.
  65. Comi G Treatment of multiple sclerosis: role of natalizumab // Neurol. Sci.. — Suppl 2 (October 2009) (S2) С. S155–8. DOI:10.1007/s10072-009-0147-2. PMID 19882365.
  66. Hunt D, Giovannoni, G Natalizumab-associated progressive multifocal leucoencephalopathy: a practical approach to risk profiling and monitoring. // Practical neurology. — 12 (2012 Feb) (1) С. 25–35. PMID 22258169.
  67. а б в Killestein J, Rudick RA, Polman CH Oral treatment for multiple sclerosis // Lancet Neurol. — 10 (November 2011) (11) С. 1026–34. DOI:10.1016/S1474-4422(11)70228-9. PMID 22014437.
  68. «NDA 204063 - FDA Approved Labeling Text». US Food and Drug Agency. 27 March 2013. Процитовано 5 April 2013. 
    «NDA Approval». US Food and Drug Agency. 27 March 2013. Процитовано 5 April 2013. 
  69. а б Saidha S, Eckstein C, Calabresi PA New and emerging disease modifying therapies for multiple sclerosis // Ann. N. Y. Acad. Sci.. — 1247 (January 2012) С. 117–37. DOI:10.1111/j.1749-6632.2011.06272.x. PMID 22224673.
  70. Kesselring J, Beer S Symptomatic therapy and neurorehabilitation in multiple sclerosis // Lancet Neurol. — 4 (October 2005) (10) С. 643–52. DOI:10.1016/S1474-4422(05)70193-9. PMID 16168933.
  71. Khan F, Turner-Stokes L, Ng L, Kilpatrick T Multidisciplinary rehabilitation for adults with multiple sclerosis // Cochrane Database Syst Rev. — (2007) (2) С. CD006036. DOI:10.1002/14651858.CD006036.pub2. PMID 17443610.
  72. а б Steultjens EM, Dekker J, Bouter LM, Leemrijse CJ, van den Ende CH Evidence of the efficacy of occupational therapy in different conditions: an overview of systematic reviews // Clinical rehabilitation. — 19 (2005) (3) С. 247–54. DOI:10.1191/0269215505cr870oa. PMID 15859525.
  73. Steultjens EM, Dekker J, Bouter LM, Cardol M, Van de Nes JC, Van den Ende CH Occupational therapy for multiple sclerosis // Cochrane database of systematic reviews (Online). — (2003) (3) С. CD003608. DOI:10.1002/14651858.CD003608. PMID 12917976.
  74. Gallien P, Nicolas B, Robineau S, Pétrilli S, Houedakor J, Durufle A Physical training and multiple sclerosis // Ann Readapt Med Phys. — 50 (2007) (6) С. 373–6, 369–72. DOI:10.1016/j.annrmp.2007.04.004. PMID 17482708.
  75. Rietberg MB, Brooks D, Uitdehaag BMJ, Kwakkel G Exercise therapy for multiple sclerosis // Cochrane Database of Systematic Reviews. — (2005) (1) С. CD003980. DOI:10.1002/14651858.CD003980.pub2. PMID 15674920.
  76. Thomas PW, Thomas S, Hillier C, Galvin K, Baker R Psychological interventions for multiple sclerosis // Cochrane Database of Systematic Reviews. — (2006) (1) С. CD004431. DOI:10.1002/14651858.CD004431.pub2. PMID 16437487.
  77. а б в г д е ж Huntley A A review of the evidence for efficacy of complementary and alternative medicines in MS // Int MS J. — 13 (January 2006) (1) С. 5–12, 4. PMID 16420779.
  78. Olsen SA A review of complementary and alternative medicine (CAM) by people with multiple sclerosis // Occup Ther Int. — 16 (2009) (1) С. 57–70. DOI:10.1002/oti.266. PMID 19222053.
  79. Jagannath VA, Fedorowicz, Z; Asokan, GV; Robak, EW; Whamond, L Vitamin D for the management of multiple sclerosis. // Cochrane database of systematic reviews (Online). — (2010 Dec 8) (12) С. CD008422. PMID 21154396.
  80. Farinotti M, Simi S, Di Pietrantonj C, et al.' Dietary interventions for multiple sclerosis // Cochrane database of systematic reviews (Online). — (2007) (1) С. CD004192. DOI:10.1002/14651858.CD004192.pub2. PMID 17253500.
  81. Grigorian A, Araujo L, Naidu NN, Place DJ, Choudhury B, Demetriou M. N-acetylglucosamine inhibits T-helper 1 (Th1)/T-helper 17 (Th17) cell responses and treats experimental autoimmune encephalomyelitis. // J Biol Chem. — (September 2011). DOI:10.1074/jbc.M111.277814. Epub 2011 Sep 29.. PMID 21965673.
  82. Chong MS, Wolff K, Wise K, Tanton C, Winstock A, Silber E Cannabis use in patients with multiple sclerosis // Mult. Scler.. — 12 (2006) (5) С. 646–51. DOI:10.1177/1352458506070947. PMID 17086912.
  83. Bennett M, Heard R Hyperbaric oxygen therapy for multiple sclerosis // Cochrane database of systematic reviews (Online). — (2004) (1) С. CD003057. DOI:10.1002/14651858.CD003057.pub2. PMID 14974004.
  84. Adams, Tim (23 May 2010). «Gut instinct: the miracle of the parasitic hookworm». The Observer. 
  85. а б в Phadke JG Survival pattern and cause of death in patients with multiple sclerosis: results from an epidemiological survey in north east Scotland // J. Neurol. Neurosurg. Psychiatr.. — 50 (May 1987) (5) С. 523–31. DOI:10.1136/jnnp.50.5.523. PMID 3495637.
  86. Myhr KM, Riise T, Vedeler C, et al' Disability and prognosis in multiple sclerosis: demographic and clinical variables important for the ability to walk and awarding of disability pension // Mult. Scler.. — 7 (February 2001) (1) С. 59–65. PMID 11321195.
  87. Lozano R Global and regional mortality from 235 causes of death for 20 age groups in 1990 and 2010: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2010. // Lancet. — 380 (2012 Dec 15) (9859) С. 2095-128. PMID 23245604.
  88. а б Compston A The 150th anniversary of the first depiction of the lesions of multiple sclerosis // J. Neurol. Neurosurg. Psychiatr.. — 51 (October 1988) (10) С. 1249–52. DOI:10.1136/jnnp.51.10.1249. PMID 3066846.
  89. Lassmann H The pathology of multiple sclerosis and its evolution // Philos. Trans. R. Soc. Lond., B, Biol. Sci.. — 354 (October 1999) (1390) С. 1635–40. DOI:10.1098/rstb.1999.0508. PMID 10603616.
  90. Lassmann H Multiple sclerosis pathology: evolution of pathogenetic concepts // Brain Pathology. — 15 (July 2005) (3) С. 217–22. DOI:10.1111/j.1750-3639.2005.tb00523.x. PMID 16196388.
  91. Medaer R Does the history of multiple sclerosis go back as far as the 14th century? // Acta Neurol. Scand.. — 60 (September 1979) (3) С. 189–92. DOI:10.1111/j.1600-0447.1979.tb08970.x. PMID 390966.
  92. Holmøy T A Norse contribution to the history of neurological diseases // Eur. Neurol.. — 55 (2006) (1) С. 57–8. DOI:10.1159/000091431. PMID 16479124.
  93. Firth, D (1948). The Case of August D`Esté. Cambridge: Cambridge University Press. 
  94. а б Pearce JM Historical descriptions of multiple sclerosis // Eur. Neurol.. — 54 (2005) (1) С. 49–53. DOI:10.1159/000087387. PMID 16103678.
  95. Barbellion, Wilhelm Nero Pilate (1919). The Journal of a Disappointed Man. New York: George H. Doran. ISBN 0-7012-1906-8. 
  96. Cohen JA Emerging therapies for relapsing multiple sclerosis // Arch. Neurol.. — 66 (July 2009) (7) С. 821–8. DOI:10.1001/archneurol.2009.104. PMID 19597083.
  97. а б в г д е ж Miller AE Multiple sclerosis: where will we be in 2020? // Mt. Sinai J. Med.. — 78 (2011) (2) С. 268–79. DOI:10.1002/msj.20242. PMID 21425270.
  98. Jeffrey, susan (09 Aug 2012). «CONCERTO: A Third Phase 3 Trial for Laquinimod in MS». Medscape Medical News. Процитовано 21 May 2013. 
  99. Kieseier BC, Calabresi PA PEGylation of interferon-β-1a: a promising strategy in multiple sclerosis // CNS Drugs. — 26 (March 2012) (3) С. 205–14. DOI:10.2165/11596970-000000000-00000. PMID 22201341.
  100. а б Biogen Idec (2013-01-24). "Biogen Idec Announces Positive Top-Line Results from Phase 3 Study of Peginterferon Beta-1a in Multiple Sclerosis". Прес-реліз. Переглянутий 2013-05-21.
  101. а б в г Milo R, Panitch H Combination therapy in multiple sclerosis // J. Neuroimmunol.. — 231 (February 2011) (1-2) С. 23–31. DOI:10.1016/j.jneuroim.2010.10.021. PMID 21111490.
  102. Luessi F, Siffrin V, Zipp F Neurodegeneration in multiple sclerosis: novel treatment strategies // Expert Rev Neurother. — 12 (September 2012) (9) С. 1061–76; quiz 1077. DOI:10.1586/ern.12.59. PMID 23039386.
  103. Mehta V, Pei W, Yang G, et al.' Iron is a sensitive biomarker for inflammation in multiple sclerosis lesions // PLoS ONE. — 8 (2013) (3) С. e57573. DOI:10.1371/journal.pone.0057573. PMID 23516409.
  104. а б в г Harris VK, Sadiq SA Disease biomarkers in multiple sclerosis: potential for use in therapeutic decision making // Mol Diagn Ther. — 13 (2009) (4) С. 225–44. DOI:10.2165/11313470-000000000-00000. PMID 19712003.
  105. а б в г Filippi M, Rocca MA, De Stefano N, et al.' Magnetic resonance techniques in multiple sclerosis: the present and the future // Arch. Neurol.. — 68 (December 2011) (12) С. 1514–20. DOI:10.1001/archneurol.2011.914. PMID 22159052.
  106. Kiferle L, Politis M, Muraro PA, Piccini P Positron emission tomography imaging in multiple sclerosis-current status and future applications // Eur. J. Neurol.. — 18 (February 2011) (2) С. 226–31. DOI:10.1111/j.1468-1331.2010.03154.x. PMID 20636368.
  107. Zamboni P, Galeotti R, Menegatti E, et al.' Chronic cerebrospinal venous insufficiency in patients with multiple sclerosis // J. Neurol. Neurosurg. Psychiatr.. — 80 (April 2009) (4) С. 392–9. DOI:10.1136/jnnp.2008.157164. PMID 19060024.
  108. Pullman D, Zarzeczny A, Picard A Media, politics and science policy: MS and evidence from the CCSVI Trenches // BMC Med Ethics. — 14 (2013) С. 6. DOI:10.1186/1472-6939-14-6. PMID 23402260.
  109. а б Qiu J Venous abnormalities and multiple sclerosis: another breakthrough claim? // Lancet Neurol. — 9 (May 2010) (5) С. 464–5. DOI:10.1016/S1474-4422(10)70098-3. PMID 20398855.
  110. Ghezzi A, Comi G, Federico A Chronic cerebro-spinal venous insufficiency (CCSVI) and multiple sclerosis // Neurol. Sci.. — 32 (February 2011) (1) С. 17–21. DOI:10.1007/s10072-010-0458-3. PMID 21161309.
  111. Dorne H, Zaidat OO, Fiorella D, Hirsch J, Prestigiacomo C, Albuquerque F, Tarr RW. Chronic cerebrospinal venous insufficiency and the doubtful promise of an endovascular treatment for multiple sclerosis // J NeuroIntervent Surg. — 2 (October 2010) (4) С. 309–311. DOI:10.1136/jnis.2010.003947. PMID 21990639.
  112. Baracchini C, Atzori M, Gallo P CCSVI and MS: no meaning, no fact // Neurol. Sci.. — 34 (March 2013) (3) С. 269–79. DOI:10.1007/s10072-012-1101-2. PMID 22569567.
  113. van Zuuren EJ, Fedorowicz, Z; Pucci, E; Jagannath, VA; Robak, EW Percutaneous transluminal angioplasty for treatment of chronic cerebrospinal venous insufficiency (CCSVI) in multiple sclerosis patients. // Cochrane database of systematic reviews (Online). — 12 (2012 Dec 12) С. CD009903. PMID 23235683.

Інші джерела[ред.ред. код]

Зовнішні посилання[ред.ред. код]