Будинок на Терещенківській вулиці, 5
| Будинок на Терещенківській вулиці, 5 | |
|---|---|
|
50°26′38″ пн. ш. 30°30′56″ сх. д. / 50.44388888891666056° пн. ш. 30.51555555558333310° сх. д.Координати: 50°26′38″ пн. ш. 30°30′56″ сх. д. / 50.44388888891666056° пн. ш. 30.51555555558333310° сх. д. | |
| Тип | будівля |
| Статус спадщини | пам'ятка архітектури місцевого значення України і пам'ятка історії місцевого значення України |
| Країна |
 Україна |
| Розташування | Київ |
| Архітектурний стиль | конструктивізм і неокласицизм |
| Архітектор | Григор'єв Сергій Вікторович |
| Скульптор | Гельман Макс Ісайович |
  Будинок на Терещенківській вулиці, 5 (Київ) | |
 | |
 Будинок на Терещенківській вулиці, 5 у Вікісховищі | |
Будинок на Терещенківській вулиці, 5 — житловий будинок у Шевченківському районі Києва, на вулиці Терещенківській. Має статус пам'ятки архітектури та історії місцевого значення (охоронний № 1111-Кв). Зведений у 1934 році за проєктом харківського архітектора С. Григор'єва у стилі пізнього конструктивізму[1]. У цьому будинку, первісно відомому як «Перший будинок Раднаркому»[2], мешкало багато діячів науки та культури радянської доби[3].
Історія[ред. | ред. код]
Після перенесення у червні 1934 року столиці УСРР з Харкова до Києва, Рада народних комісарів УСРР наказала збудувати у Києві низку житлових будинків для своїх співробітників і працівників ДПУ, штабу УВО, ЦК, ВУЦВК, чия загальна потреба у житлі становила 1140 квартир[4]. У першій хвилі будівництва запланували звести п'ять житлових будинків загалом на 192 квартири[4], першим з яких став будинок на 12 квартир у київському Старому місті, на вулиці Терещенківській (тоді — Чудновського), 5 (інші чотири будинки спорудили на Липках). Будівництво житла для радянських урядовців довірили команді архітекторів з колишньої столиці — Харкова — на чолі з Сергієм Вікторовичем Григор'євим, чиєю першою спорудою в Києві став саме будинок на Терещенківській[5][6].
Вочевидь, проєктування першого урядового будинку почали ще до офіційного перенесення столиці до Києва, тому що так званий «Перший будинок Раднаркому» звели ударними темпами і урочисто здали того ж 1934-го року, до 27-ї річниці Жовтневого перевороту[7].
За радянських часів квартири у цьому будинку давали урядовцям і культурним діячам, лояльним до радянської влади[8]. Так, у будинку жили голова правління Спілки письменників України, депутат Верховних Рад УРСР і СРСР Микола Бажан, міністр освіти УРСР Іван Білодід, голова Держкіно УРСР Василь Большак, міністр освіти УРСР, голова Верховної Ради УРСР Павло Тичина. 26 січня 1980 року у квартирі, де жив останній, відкрили його літературно-меморіальний музей-квартиру[9][10]. Також у 1990—1996 роках у будинку діяв діяв меморіальний музей Миколи Бажана на громадських засадах, який очолювала вдова поета. Після її смерті у 1996 році меморіальний музей-квартира Бажана став частиною Національного музею літератури України.
Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну будинок № 5 постраждав від ракетного удару 10 жовтня 2022 року: були пошкоджені фасади та частково вибиті вікна, зокрема, в Літературно-меморіальному музеї Павла Тичини та музеї Миколи Бажана[11][12][13]. Музейні експозиції не постраждали.
Опис[ред. | ред. код]
Будинок чотириповерховий, з підвалами, цегляний, вкритий чотирисхилим вальмовим дахом, внутрішні перекриття пласкі. У плані прямокутний, двосекційний, на 12 дво-, три- та чотирикімнатних квартир[1][4].
В архітектурному плані будинок все ще відносять до періоду пізнього конструктивізму, проте в його плануванні та оздобленні вже помітні риси неокласицизму 1930-х років[14]. Останній проявляється перш за все у симетричному, вертикально розчленованому фасаді, центральна частина якого підкреслюється невисоким аттиком із ліпним фризом, а фланкують її невисокі рустовані ризаліти, в які винесені об'єми сходових кліток і суміжні з ними одновіконні прясла[15]. Вхідні групи в ризалітах первісно мали бути оформлені портиками, проте це викликало зауваження при затвердженні проєкту, тому реалізували інший, скромніший варіант, за яким вхідні двері обрамовувалися класицистичними спарованими пілястрами та увінчувалися ліпною аркою-архівольтом із замковим каменем під нею[15]. Втім, в оздобленні будинку все ще багато елементів, притаманних конструктивізму. Так, сходові клітки мають вертикальне засклення, розділене на три нерівні фрагменти вузькими віконними перекладками[2]. Балкони, що прилягають до ризалітів, зроблені кутовими, а прямокутні вікна чолового фасаду здебільшого майже квадратні, що також характерно для стилю конструктивізм[15].
Оздоблення чолового фасаду стримане: перший поверх і ризаліти прикрашені білими рустуванням, вікна третього і четвертого поверху — білими ліпними підвіконними фільонками, притаманними українському бароко[14], аттик центральної частини — великим білим ліпним панно. Також білим кольором прокреслені рамкові облямування віконних прорізів з другого по четвертий поверх і декоративні архівольти над вхідними дверима[1]. Автором ліпних вставок був скульптор М. І. Гельман[1]. Підвіконні вставки-фільонки містять декоративні рослинно-квіткові композиції, в центрі яких, в залежності від розмірів вікон, розташовується рельєфна ваза (у більших за розмірами фільонках) або куманець (у менших)[14]. Ліпне панно у фризі центральної частини первісно, за пропозицією Гельмана, мало містити зображення на тему дозвілля і відпочинку, натякаючи на те, що в цьому будинку відпочивають у родинному колі стомлені важкою працею радянські урядовці[16]. Втім, у реалізованому варіанті панно містить стандартні радянські символи: серп і молот у щиті, роги достатку та гірлянди[14].
Особливістю цього будинку став темно-сірий тиньк, яким вкриті його стіни[17]. Річ у тім, що наприкінці 1920-х років виснажилися місцеві поклади зеленої спондилової глини — основної складової київської жовтої цегли[17]. Окрім того, київські цегельні заводи після довгого періоду занепаду і розрухи були реконструйовані згідно із новими вимогами соціалістичного господарства, що, втім, призвело до зниження якості цегли[17]. Будинки, зведені у 1920-х роках, не тинькували, тому під впливом клімату вони швидко втрачали гарний вигляд. Це було абсолютно неприпустимо для будинків, де мала жити радянська еліта, тому новий будинок на Терещенківській (та й більшість наступних будинків цього періоду) вкрили рельєфним темно-сірими тиньком «під шубу»[17][7].
У 1937 році професор С. Гіляров у своїй статті «Два роки столичної архітектури» назвав будинок на Терещенківській, 5 «першою ластівкою столичної архітектури» і однією з «найбільш вдалих будов столичного Києва»[18]. Будинок № 5 — цікавий зразок архітектурного поєднання конструктивізму 1920-х та класицистично-монументальних форм 1930-х років[1].
Відомі мешканці[ред. | ред. код]
- I поверх:
- кв. № 1 — академік Білодід Іван Костянтинович (липень 1957 — грудень 1974)[3]
- II поверх:
- кв. № 3 — поет Тичина Павло Григорович (у 1944—1967 роках)[3][10]
- кв. № 4 — диригент Турчак Стефан Васильович (у 1980—1988 роках)[9]
- III поверх:
- кв. № 5 — у 1934—1938 роках — радянський державний діяч Сухомлин Кирило Васильович (репресований), у 1944—1983 роках — письменник і громадський діяч Бажан Микола Платонович[3]
- кв. № 6 — академік Шліхтер Олександр Григорович (у 1936—1940 роках)[9]
- IV поверх:
- кв. № 9 — письменник Большак Василь Григорович (у 1973—1988 роках)[3]
- № квартири невідомий — оперна співачка Мірошниченко Євгенія Семенівна (у 1985—2009 роках)[19][20]
- № квартири невідомий — письменник Загребельний Павло Архипович (у 1977—1999 роках)[21]
Меморіальні дошки[ред. | ред. код]
- Миколі Бажану — бронзова з барельєфним портретом, скульптор І. Макогон, архітектор О. Стукалов; встановлена у 1984 році[9].
- Павлу Загребельному — бронзова з барельєфним портретом; встановлена 20 серпня 2014 року[21].
- Євгенії Мірошниченко — бронзова з барельєфним портретом, скульптор І. Мельничук; встановлена 27 квітня 2019 року[19][20].
- Кирилові Сухомлину — бронзова з барельєфним портретом, скульптор В. Проскуров, архітектор Г. Урсатий; встановлена у 1989 році[9], демонтована.
- Павлу Тичині — бронзова з барельєфним портретом, скульптор А. Фуженко, архітектор Т. Довженко; встановлена у 1971 році[9][22].
- Стефану Турчаку — бронзова з рельєфним зображенням ліри і нотного стану, скульптор В. Сівко; встановлена у 1994 році[9].
- Олександру Шліхтеру — білий мармур, архітектор І. Шмульсон; встановлена у 1959 році[9][22], демонтована в рамках декомунізації.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Звід, 2011, с. 1587.
- ↑ а б Широчин, 2022, с. 45.
- ↑ а б в г д Звід, 2011, с. 1588.
- ↑ а б в Малаков, 2010, с. 22.
- ↑ Малаков, 2010, с. 22, 24.
- ↑ Широчин, 2022, с. 44.
- ↑ а б Широчин, 2022, с. 47.
- ↑ Широчин, 2022, с. 48.
- ↑ а б в г д е ж и Звід, 2011, с. 1589.
- ↑ а б Киев, 1982, с. 569.
- ↑ Residential building / Житловий будинок. culturecrimes.mkip.gov.ua. Міністерство культури та інформаційної політики України. Процитовано 18 квітня 2023 року.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (англ.) - ↑ Марія Супрун (10 жовтня 2022 року). Вибиті вікна, зруйновані фасади, пошкоджено купол: які заклади культури постраждали в столиці від ракет. bigkyiv.com.ua. Big Kyiv. Процитовано 18 квітня 2023 року.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Вероніка Масенко (11 жовтня 2022 року). Понад десяток культурних закладів постраждали в Києві через ракетну атаку. Що це за будівлі. www.the-village.com.ua. The Village. Процитовано 18 квітня 2023 року.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ а б в г Малаков, 2010, с. 25.
- ↑ а б в Широчин, 2022, с. 46.
- ↑ Малаков, 2010, с. 26.
- ↑ а б в г Малаков, 2010, с. 24.
- ↑ Широчин, 2022, с. 47, 48.
- ↑ а б Меморіальна дошка Євгенії Мірошниченко. kiev-foto.info. Процитовано 18 квітня 2023 року.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ а б У Києві відкрили меморіальну дошку на вшанування пам'яті славетної оперної співачки Євгенії Мірошниченко. www.ukrinform.ua. Укрінформ. 27 квітня 2019 року. Процитовано 18 квітня 2023 року.
- ↑ а б У Києві відкрили меморіальну дошку Павлу Загребельному. detector.media. Детектор медіа. 21 серпня 2014 року. Процитовано 18 квітня 2023 року.
- ↑ а б Киев, 1982, с. 478.
Джерела[ред. | ред. код]
- Малаков Д. В. Архітектор Григор'єв. Київський спадок. — К. : Видавничий дім «Кий», 2010. — 192 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-8825-64-4.
- Гончаренко М., Шевченко Л. Житловий будинок 1934, в якому проживали відомі письменники, вчені, державні, політичні діячі // Київ: Кн. 1, ч. 3: С—Я Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. — С. 1217–2197. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-2-2-2.
- Широчин С. С. Архитектура межвоенного Киева. Сталинки. — К. : Скай Хорс, 2022. — Т. 1. — 368 с. — (Архитектура межвоенного Киева) — 100 прим. — ISBN 978-966-2536-93-5.
- Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — 704 с., ил. (рос.)