Загребельний Павло Архипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павло Архипович Загребельний
Загребельний.jpg
Народився 25 серпня 1924(1924-08-25)
с. Солошине,
Кобеляцький район,
Полтавська область
Помер 3 лютого 2009(2009-02-03) (84 роки)
Київ
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність письменник
Головував Спілка письменників України
Дружина Загребельна Елла Михайлівна
Автограф Автограф — Павло Архипович Загребельний
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден Жовтневої Революції Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Дружби народів Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Києва»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1974 Державна премія СРСР

Загребе́льний Павло́ Архи́пович (нар. 25 серпня 1924, с. Солошине, Кобеляцький район, Полтавська область —  3 лютого 2009, Київ) — український письменник, Герой України, лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 25 серпня 1924 р. в с. Солошине на Полтавщині.

1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в Битві за Київ, у серпні 1941 р. був поранений. Після шпиталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942 р., після якого — полон, і до лютого 1945 р. — нацистські концтабори смерті.

У 1945 p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946 p. — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченню (1951 p.) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у нацистському концтаборі.

У 19611963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).

У 19641979 — секретар, 1979—1986 — 1-й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (19791987). Депутат ВР СРСР 10-11 скликання (1979—1989), ВР УРСР 9 скликання (1974—1979). Член КПРС (1960—1990), кандидат у члени ЦК КПУ (1974–1979), член ЦК КПУ (1979–1989). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996—11.2005).

Могила Павла Загребельного

Помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років після затяжного туберкульозу.

Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

Літературна робота[ред.ред. код]

У другій половині 1950-х років Павло Загребельний видав збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957). Протягом 1960 — 1970-х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них:

  • «День для прийдешнього» (1964);
  • «Шепіт» (1966);
  • «Добрий диявол» (1967);
  • «Диво» (1968);
  • трилогія «З погляду вічності» (1970);
  • «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) — романну будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»;
  • «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985));
  • «Переходимо до любові» (1971);
  • «Намилена трава» (1974);
  • «Євпраксія» (1975);
  • «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984);
  • «Гопак під шибеницею».

Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), у якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. У центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом руської державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити «таємниці» характеру Богдана Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою Павло Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). У романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.

Виступив Павло Загребельний і з кількома п'єсами, створеними на основі романів — «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»); активно виступав із критичними і літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв'ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності», присвячена Павлові Г. Тичині.

За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).

Павло Загребельний понад сорок років працював в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них — «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два — «Первоміст» і «Смерть у Києві» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінені критикою, мають широке читацьке визнання, Загребельний один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять у перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за рубежем. У 2004 році нагороджений званням Героя України .

Кінематографічна діяльність[ред.ред. код]

За сценаріями Павла Загребельного поставлені фільми:

  • «Ракети не повинні злетіти» (1964, за участю М. Фігуровського)[1],
  • «Перевірено — мін немає» (1965, у співавт.з Ю. Лисенком, О. Сацьким та П. Голубовичем),
  • «Лаври» (1972, т/ф, у співавт. з О. Сацьким),
  • «І земля скакала мені навстріч» (1975),
  • «Переходимо до любові» (1975, т/ф),
  • «Хто за? Хто проти?» (1977, т/ф),
  • «Ярослав Мудрий» (1981, у співавт. з Г. Коханом),
  • «Розгін» (1983, т/ф, у співавт. з Г. Коханом і М. Резниковичем).

Про Павла Загребельного знято фільм «Сонет 29» (2000).

Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, двома орденами «Знак Пошани» та медалями. Член Національних спілок письменників і кінематографістів України.

Твори[ред.ред. код]

  • Дума про невмирущого (1957) повість
  • Європа 45 (1959) роман
  • Спека (1960)
  • Європа. Захід (1961)
  • День для прийдешнього (1964) — перевидано у 2008 році під назвою «Зло»
  • Шепіт (1966)
  • Добрий диявол (1967)
  • Диво (1968)
  • трилогія «З погляду вічності» (1970)
  • Розгін (Державна премія СРСР, 1980) — романна будова з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»
  • Левине серце
  • Переходимо до любові (1971)
  • Намилена трава (1974)
  • Євпраксія (1975) — історичний роман про Євпраксію Всеволодівну
  • Роксолана (1980) роман
  • Я, Богдан (1983) роман
  • Південний комфорт («Вітчизна», 1984)
  • Вигнання з раю (1985) (продовження «Левиного серця»)
  • Ангельська плоть 1992
  • Попіл снів 1995
  • Юлія, або запрошення до самовбивства (1994)
  • Тисячолітній Миколай (1994)
  • Брухт (2002)
  • Стовпотворіння (2004)
  • Гола душа
  • Зло
  • Дивовижні кларнети
  • Думки нарозхрист: 1974–2003 (остання прижиттєва) (К., Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2008)
  • Безслідний Лукас (1976–1986)
  • Первоміст (1972) роман
  • Смерть у Києві (1973)

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

20 серпня 2014 року у Києві відкрили меморіальну дошку українському письменникові Павлу Загребельному з нагоди 90-річчя його народження.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]