Загребельний Павло Архипович

Павло Архипович Загребельний
Народився	25 серпня 1924(19240825) с. Солошине, Полтавська область
Помер	3 лютого 2009 (84 роки) Київ
Громадянство	Україна
Національність	українець
Проживання	Конча-Заспа
Діяльність	письменник
Головував	Спілка письменників України
Дружина	Загребельна Елла Михайлівна
Нагороди

Павло́ Архи́пович Загребе́льний (*25 серпня 1924, с. Солошине, Полтавська область — †3 лютого 2009, Київ) — український письменник, Герой України, лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії.

Біографія

Народився 25 серпня 1924 р. в с. Солошине на Полтавщині.

1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, у серпні 1941 р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942 р., після якого — полон, і до лютого 1945 р. — фашистські концтабори смерті.

У 1945 p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946 p. — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченні (1951 p.) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі.

У 1961 — 1963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).

У 1964—1979 — секретар, 1979—1986 — 1-й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (1979—1987). Депутат ВР СРСР 10-11 скликання (1979—1989), ВР УРСР 9 скликання (1974—1979). Член КПРС (1960—1990), кандидат у члени ЦК КПУ (1974—1979), член ЦК КПУ (1979—1989). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996—11.2005).

Помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років після затяжного туберкульозу.

Літературна робота

У другій половині 50-х років Павло Загребельний видав збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957). Протягом 60 — 70-х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них:

• «День для прийдешнього» (1964);
• «Шепіт» (1966);
• «Добрий диявол» (1967);
• «Диво» (1968);
• трилогія «З погляду вічності» (1970);
• «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) — романну будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»;
• «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985));
• «Переходимо до любові» (1971);
• «Намилена трава» (1974);
• «Євпраксія» (1975);
• «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984).
• «Гопак під шибеницею»

Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), у якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. У центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом руської державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити «таємниці» характеру Богдана Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою Павло Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). У романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.

Виступив Павло Загребельний і з кількома п'єсами, створеними на основі романів — «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»); активно виступав із критичними і літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв'ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності», присвячена Павлові Г. Тичині.

За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).

Павло Загребельний понад сорок років працює в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них — «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два — «Первоміст» і «Смерть у Києві» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінені критикою, мають широке читацьке визнання, Загребельний один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять у перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за рубежем. У 2004 році нагороджений званням Героя України .

Кінематографічна діяльність

За сценаріями Павла Загребельного поставлені фільми:

• «Ракети не повинні злетіти» (1963),
• «Перевірено — мін немає» (1965, у співавт.),
• «Лаври» (1974, т/ф),
• «І земля стрибала мені назустріч» (1975),
• «Хто за? Хто проти?» (1977, т/ф),
• «Ярослав Мудрий» (1981, у співавт.),
• «Розгін» (1986, т/ф).

Про Павла Загребельного знято фільм «Сонет 29» (2000).

Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, двома орденами «Знак Пошани» та медалями. Член Національних спілок письменників і кінематографістів України.

Твори:

• Дума про невмирущого (1957)
• Європа 45 (1959)
• Спека (1960)
• Європа. Захід (1961)
• День для прийдешнього (1964) — перевидано у 2008 році під назвою «Зло»
• Шепіт (1966)
• Добрий диявол (1967)
• Диво (1968)
• трилогія «З погляду вічності» (1970)
• Розгін (Державна премія СРСР, 1980) — романна будова з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»
• Левине серце
• Переходимо до любові (1971)
• Намилена трава (1974)
• Євпраксія (1975) — історичний роман про Євпраксію Всеволодівну
• Роксолана (1980)
• Я, Богдан (1983)
• Південний комфорт («Вітчизна», 1984)
• Вигнання з раю (1985) (продовження «Левиного серця»)
• Ангельська плоть 1992
• Попіл снів 1995
• Юлія, або запрошення до самовбивства (1994)
• Брухт (2002)
• Стовпотворіння (2004)
• Гола душа
• Зло
• Дивовижні кларнети
• Думки на розхрист (остання прижиттєва)
• Безслідний Лукас (1976-1986)
• Роксолана

Література

• Спілка кінематографістів України. — К., 1985. — С. 59;
• Митці України: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицького. — К., 1992. — С. 255;
• Мистецтво України: Біографічний довідник / За редакцією А. В. Кудрицького. — К., 1997. — С.2 50;
• Хто є хто в Україні. — К., 1997. — С.173—174;
• Всемирный биографический энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 280;
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 510;
• Хто є хто в Україні. — К., 2000. — С. 160—161;
• Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник / Автор-упорядник Микола Лабінський. — К.: Криниця, 2001. — С. 172—175.

Посилання

• Про увічнення пам'яті Павла Загребельного. Указ Президента України від 5 лютого 2009 року N 72/2009
• Світлій пам'яті Павла Загребельного
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К.І.С»
• Порушилася ієрархія. Учора помер патріарх української літератури Павло Загребельний // «Україна молода» № 029 за 4 лютого 2009 року
• Твори Павла Загребельного в бібліотеці «Українського Центру»