Шліхтер Олександр Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Григорович Шліхтер
Шліхтер Олександр Григорович.GIF
Народився 20 серпня (1 вересня) 1868(1868-09-01)
Лубни
Помер 2 грудня 1940(1940-12-02) (72 роки)
Київ
Галузь наукових інтересів економіка
Alma mater Харківський університет
Науковий ступінь доктор економічних наук
Дружина Шліхтер Євгенія Самійлівна
Примітки академік АН УРСР

Олекса́ндр Григо́рович Шлі́хтер (* 20 серпня (1 вересня) 1868(18680901), Лубни  †  2 грудня 1940, Київ) — професійний революціонер, більшовицький партійний і державний діяч, учений-економіст. Доктор економічних наук (1935). Академік АН УРСР (1929) і АН Білоруської РСР (1934). Віце-президент АН УРСР (1931–1938). Чоловік Євгенії Самійлівни Шліхтер. Партійні псевдоніми — Ананьїн, Апрелєв, Євгеньєв, Никодим, Нестеров та інші.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 20 серпня (1 вересня за новим стилем) 1868 року в місті Лубнах Полтавської губернії (нині Полтавської області) в сім'ї дрібного ремісника-столяра — на той момент підданого королівства Вюртемберг, розташованого в південно-західній частині Німеччини. Дід Олександра 1818 року емігрував до Російської імперії, поселився в Полтавській губернії, одружився тут із козачкою Мелахненко. Так що Олександр на чверть був німцем, а на три чверті — українцем. 1882 року дід і батько прийняли російське підданство, Олександр зробив це дещо пізніше — під час навчання в Харківському університеті.

До вступу в університет хлопець навчався в класичній гімназії: перші шість років у Лубнах, у двох старших класах — у Прилуках. За два тижні до випускних іспитів Олександра та ще трьох його товаришів виключили з гімназії. Вони організували страйк гімназистів Прилуцької гімназії на знак співчуття загальностудентському страйковому рухові, що спалахнув наприкінці 1887 року після публічного ляпасу, даного в театрі студентом Московського університету Синявським ненависному інспектору студентів Бризгалову.

Наступного року Олександр екстерном склав іспити в Лубенській гімназії та вступив на природничий відділ фізико-математичного факультету Харківського університету. Вже на початку другого курсу юнака виключили з університету (на першому курсі він проходив як свідок у справі заарештованого студента Київського університету Горба — товариша Шліхтера по Прилуцькій гімназії). Оскільки клопотання про дозвіл знову вступити до університету не увінчалося успіхом, Олександр поїхав навчатися за кордон — на медичному факультеті Бернського університету (Швейцарія).

У Берні виник студентський соціал-демократичний гурток, до якого входили Олександр Шліхтер, Євгенія Лувіщук (теж студентка медичного факультету, майбутня дружина Олександра), студент філософського факультету Лев Хінчук та інші.

Від 1891 року проводив соціал-демократичну роботу в Україні, на Уралі, в Самарі. 1893 року за революційну діяльність ув'язнено до Лук'янівської тюрми та Косого капоніру.

Від 1895 року на засланні у Вологодській губернії.

У 1901–1902 роках член Тульського, у 1902–1904 роках — Київського, у 1907–1908 роках — Московського комітетів РСДРП.

Виступ Шліхтера перед демонстрантами в Києві. Жовтень 1905 року

У 1905–1907 роках — один із керівників революційної боротьби в Києві, Петербурзі, Фінляндії. Зокрема, 1905 року — один із керівників страйку службовців Південно-Західної залізниці, де працював статистиком.

1908 року заарештовано й 1909 року заслано до Східного Сибіру.

Після Лютневої революції 1917 член виконкому Красноярської ради та Середньосибірського обласного бюро РСДРП. Делегат 6-го з'їзду РСДРП(б). Член Московського комитету РСДРП(б). В жовтневі дні 1917 — комісар Московского військово-революційного комітету з продовольства.

У 1917–1918 роках — народний комісар земельних справ, народний комісар продовольчих справ РРФСР. Член Тимчасового Робітничо-Селянського Уряду України. У 1919 році — народний комісар продовольчих справ УРСР.

У 1920–1921 роках — голова Тамбовського губернського виконавчого комітету; під час його головування спалахуло Тамбовське повстання. Шліхтер виступив на чолі карального загону проти повстанців, зазнав поразки і втік до Тамбова.

1921–1927 — на дипломатичній роботі в Австрії (1922–1923), уповноважений Наркомату закордонних справ СРСР при Раднаркомі УРСР (1923–1927). Одночасно 1924–1927 — ректор Комуністичного університету імені Артема в Харкові.

У 1927–1929 роках — народний комісар земельних справ України. Одночасно у 1928–1929 роках — головний редактор журналу «Вісник сільськогосподарської науки та дослідної справи».

29 червня 1929 року обрано дійсним членом Всеукраїнської академії наук, у 1929–1930 роках — голова її соціально-економічного відділення, у 1931–1938 роках — віце-президент академії.

Олександр Шліхтер. Робота графіка Юрія Арцибушева

1930 року очолив Інститут соціалістичної перебудови сільського господарства, від 1934 — Раду з вивчення продуктивних сил УРСР. Голова Комітету «Великого Дніпра» (1932).

У 1930–1933 роках — директор Українського інституту марксизму-ленінізму, а після його реорганізації — президент Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів.

У 1924–1926 роках — член Оргбюро ЦК КП(б)У, у 1926–1937 роках — кандидат у члени Політбюро ЦК КП(б)У. Був членом ВЦВК, ЦВК СРСР, ВУЦВК.

Сім'я[ред.ред. код]

Дружина — революціонерка, українська культурно-освітня діячка Шейна Шмулівна Лувіщук. Син — Борис. Внук — відомий російський географ.

Підсумок життя[ред.ред. код]

Олександр Григорович Шліхтер помер 2 грудня 1940 року в Києві на 73-му році життя. Офіційний некролог у «Вістях АН УРСР» (№ 10 за 1940 рік) підписали академіки АН УРСР Олександр Богомолець, Олександр Палладін, Андрій Сапєгін, Борис Чернишов, Олександр Леонтович, Михайло Калинович, Микола Гришко.

Володимир Вернадський, занотувавши в щоденнику, що 2 грудня 1940 року помер академік Української академії наук Олександр Шліхтер, зауважив, що дуже мало знав його, особисто познайомився 1939 року на вече́рі в Євгена Бурксера в Києві, а потім уже зовсім хворим, помираючим бачив («здається, 1940 року») у підмосковному санаторії Академії наук «Узкое». А далі Вернадський дав коротеньку характеристику Шліхтеру: «Він зіграв дуже помітну роль в історії Української академії наук, підтримав Богомольця. Це був старий ідейний більшовик, освічений» [1].

Надгробок
меморіальна дошка на Терещенківській
сірникова етикетка

Помер у Києві 2 грудня 1940 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 9).

Шліхтер і Голодомор[ред.ред. код]

За сучасними оцінками, академік Шліхтер був видатною, але неоднозначною постаттю в українській науці й політиці. Ще в 1930-ті роки вказувалося на необґрунтованість його наукових концепцій аграрної політики щодо колективізації та розкуркулення, які серед іншого стали чинниками руйнації українського села та голодомору 1933 року.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У Києві було встановлено дві меморіальні дошки Олександрові Шліхтеру:

На честь Шліхтера названо вулицю в Дарницькому районі Києва (Соцмістечко)[2].

1967 року в Лубнах у сквері біля середньої школи № 1 (колишня гімназія, в якій навчався Шліхтер) на вулиці Леніна (нині — Ярослава Мудрого) було встановлено пам'ятник Шліхтеру. Це був гранітний бюст заввишки 1,7 м, розміщений на високому прямокутному постаменті (1,75х0,74х0,55 м) та стилобаті з червоного бутобетону. На передній площині пам'ятника було вирізьблено напис «Шліхтер Олександр Григорович 1868–1940». Автори — скульптор С. М. Рихва, архітектори С. М. Консулов, В. І. Семенюта.

1988 року було випушено серію з восьми сірникових етикеток, присвячену 1000-річчю міста Лубни. На одній з етикеток було зображено пам'ятник Шліхтеру [3].

До наших днів пам'ятник не зберігся. У 1993 році його розбили активісти українського національного руху. Незабаром погруддя відновили, проте у 1997 році воно знову зникло — тепер уже назавжди. Дев'ять років перед школою стояв порожній постамент, аж поки у 2006 році її керівництво не звернулося до міської влади з проханням прибрати залишки пам'ятника. Тепер на його місці розбито квіткову клумбу.

Твори[ред.ред. код]

Шліхтер — автор економічних, історичних і публіцистичних праць. Зокрема, він обґрунтовував економічну доцільність АІКів.

  • Вибрані твори (Київ, 1959).
  • «Ілліч, яким я його знав» (Москва, 1970) — російською мовою.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Володимир Вернадський. Щоденники. 1940 рік(рос.)
  2. Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицкого. — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  3. Каталог сірникових етикеток СРСР(рос.)

Література[ред.ред. код]

  • Жуковський А. Шліхтер Олександер // Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000. Словникова частина. — Т. 10.
  • Шлихтер Б. А. Шлихтер Александр Григорьевич // Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание. — Т. 29. — М., 1978. — С. 437—438.
  • Українська радянська енциклопедія. — Т. 16: Цементація — Ь. — К.: Головна редакція УРЕ, 1964. — С. 347—348.
  • Горовський Ф. Я. Шліхтер Олександр Григорович // Українська радянська енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 12. — К.: Головна редакція УРЕ, 1985.. — С. 421.
  • Шлихтер Александр Григорьевич // Гражданская война и военная интервенция в СССР: Энциклопедия. — Москва: Советская Энциклопедия, 1983. — С. 665—666.
  • Шліхтеру О. Г. меморіальні дошки // Київ: Енциклопедичний довідник. — К., 1981. — С. 701.
  • Ровнер О. С., Королик Р. Я. Олександр Григорович Шліхтер: Бібліографічний покажчик. — К., 1958.
  • Румянцев А. М., Орешкин В. В. Выдающийся революционер и ученый экономист // Шлихтер А. Г. Аграрный вопрос и продовольственная политика в первые годы Советской власти. — М., 1975.
  • Лубенський Петро, Ванцак Борис. Олександр Григорович Шліхтер. — К., 1973.
  • Лубенский Пётр, Ванцак Борис. Главная удача жизни: Повесть об Александре Шлихтере. — Москва: Политиздат, 1980. — 367 с. — (Пламенные революционеры).

Посилання[ред.ред. код]