Шліхтер Олександр Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Григорович Шліхтер
Шліхтер Олександр Григорович.GIF
Народився 20 серпня (1 вересня) 1868(1868-09-01)
Лубни
Помер 2 грудня 1940(1940-12-02) (72 роки)
Київ
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Галузь наукових інтересів економіка
Alma mater Харківський університет
Науковий ступінь доктор економічних наук
Дружина Шліхтер Євгенія Самійлівна
Примітки академік АН УРСР

Олекса́ндр Григо́рович Шлі́хтер (* 20 серпня (1 вересня) 1868(18680901), Лубни  †  2 грудня 1940, Київ) — професійний революціонер, більшовицький партійний і державний діяч, учений-економіст. Доктор економічних наук (1935). Академік АН УРСР (1929) і АН Білоруської РСР (1934). Віце-президент АН УРСР (1931–1938). Чоловік Євгенії Самійлівни Шліхтер. Партійні псевдоніми — Ананьїн, Апрелєв, Євгеньєв, Никодим, Нестеров та інші.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 20 серпня (1 вересня за новим стилем) 1868 року в місті Лубнах Полтавської губернії (нині Полтавської області) в сім'ї дрібного ремісника-столяра — на той момент підданого королівства Вюртемберг, розташованого в південно-західній частині Німеччини. Дід Олександра 1818 року емігрував до Російської імперії, поселився в Полтавській губернії, одружився тут із козачкою Мелахненко. Так що Олександр на чверть був німцем, а на три чверті — українцем. 1882 року дід і батько прийняли російське підданство, Олександр зробив це дещо пізніше — під час навчання в Харківському університеті.

До вступу в університет хлопець навчався в класичній гімназії: перші шість років у Лубнах, у двох старших класах — у Прилуках. За два тижні до випускних іспитів Олександра та ще трьох його товаришів виключили з гімназії. Вони організували страйк гімназистів Прилуцької гімназії на знак співчуття загальностудентському страйковому рухові, що спалахнув наприкінці 1887 року після публічного ляпасу, даного в театрі студентом Московського університету Синявським ненависному інспектору студентів Бризгалову.

Наступного року Олександр екстерном склав іспити в Лубенській гімназії та вступив на природничий відділ фізико-математичного факультету Харківського університету. Вже на початку другого курсу юнака виключили з університету (на першому курсі він проходив як свідок у справі заарештованого студента Київського університету Горба — товариша Шліхтера по Прилуцькій гімназії). Оскільки клопотання про дозвіл знову вступити до університету не увінчалося успіхом, Олександр поїхав навчатися за кордон — на медичному факультеті Бернського університету (Швейцарія).

У Берні виник студентський соціал-демократичний гурток, до якого входили Олександр Шліхтер, Євгенія Лувіщук (теж студентка медичного факультету, майбутня дружина Олександра), студент філософського факультету Лев Хінчук та інші.

Від 1891 року проводив соціал-демократичну роботу в Україні, на Уралі, в Самарі. 1893 року за революційну діяльність ув'язнено до Лук'янівської тюрми та Косого капоніру.

Від 1895 року на засланні у Вологодській губернії.

У 1901–1902 роках член Тульського, у 1902–1904 роках — Київського, у 1907–1908 роках — Московського комітетів РСДРП.

Виступ Шліхтера перед демонстрантами в Києві. Жовтень 1905 року

У 1905–1907 роках — один із керівників революційної боротьби в Києві, Петербурзі, Фінляндії. Зокрема, 1905 року — один із керівників страйку службовців Південно-Західної залізниці, де працював статистиком.

1908 року заарештовано й 1909 року заслано до Східного Сибіру.

Після Лютневої революції 1917 член виконкому Красноярської ради та Середньосибірського обласного бюро РСДРП. Делегат 6-го з'їзду РСДРП(б). Член Московського комитету РСДРП(б). В жовтневі дні 1917 — комісар Московского військово-революційного комітету з продовольства.

У 1917–1918 роках — народний комісар земельних справ, народний комісар продовольчих справ РРФСР. Член Тимчасового Робітничо-Селянського Уряду України. У 1919 році — народний комісар продовольчих справ УРСР.

У 1920–1921 роках — голова Тамбовського губернського виконавчого комітету; під час його головування спалахуло Тамбовське повстання. Шліхтер виступив на чолі карального загону проти повстанців, зазнав поразки і втік до Тамбова.

1921–1927 — на дипломатичній роботі в Австрії (1922–1923), уповноважений Наркомату закордонних справ СРСР при Раднаркомі УРСР (1923–1927). Одночасно 1924–1927 — ректор Комуністичного університету імені Артема в Харкові.

У 1927–1929 роках — народний комісар земельних справ України. Одночасно у 1928–1929 роках — головний редактор журналу «Вісник сільськогосподарської науки та дослідної справи».

29 червня 1929 року обрано дійсним членом Всеукраїнської академії наук, у 1929–1930 роках — голова її соціально-економічного відділення, у 1931–1938 роках — віце-президент академії.

Олександр Шліхтер. Робота графіка Юрія Арцибушева

1930 року очолив Інститут соціалістичної перебудови сільського господарства, від 1934 — Раду з вивчення продуктивних сил УРСР. Голова Комітету «Великого Дніпра» (1932).

У 1930–1933 роках — директор Українського інституту марксизму-ленінізму, а після його реорганізації — президент Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів.

У 1924–1926 роках — член Оргбюро ЦК КП(б)У, у 1926–1937 роках — кандидат у члени Політбюро ЦК КП(б)У. Був членом ВЦВК, ЦВК СРСР, ВУЦВК.

Сім'я[ред.ред. код]

Дружина — революціонерка, українська культурно-освітня діячка Шейна Шмулівна Лувіщук. Син — Борис. Внук — відомий російський географ.

Підсумок життя[ред.ред. код]

Олександр Григорович Шліхтер помер 2 грудня 1940 року в Києві на 73-му році життя. Офіційний некролог у «Вістях АН УРСР» (№ 10 за 1940 рік) підписали академіки АН УРСР Олександр Богомолець, Олександр Палладін, Андрій Сапєгін, Борис Чернишов, Олександр Леонтович, Михайло Калинович, Микола Гришко.

Володимир Вернадський, занотувавши в щоденнику, що 2 грудня 1940 року помер академік Української академії наук Олександр Шліхтер, зауважив, що дуже мало знав його, особисто познайомився 1939 року на вече́рі в Євгена Бурксера в Києві, а потім уже зовсім хворим, помираючим бачив («здається, 1940 року») у підмосковному санаторії Академії наук «Узкое». А далі Вернадський дав коротеньку характеристику Шліхтеру: «Він зіграв дуже помітну роль в історії Української академії наук, підтримав Богомольця. Це був старий ідейний більшовик, освічений» [1].

Надгробок
меморіальна дошка на Терещенківській
сірникова етикетка

Помер у Києві 2 грудня 1940 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 9).

Шліхтер і Голодомор[ред.ред. код]

За сучасними оцінками, академік Шліхтер був видатною, але неоднозначною постаттю в українській науці й політиці. Ще в 1930-ті роки вказувалося на необґрунтованість його наукових концепцій аграрної політики щодо колективізації та розкуркулення, які серед іншого стали чинниками руйнації українського села та голодомору 1933 року.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У Києві було встановлено дві меморіальні дошки Олександрові Шліхтеру:

На честь Шліхтера названо вулицю в Дарницькому районі Києва (Соцмістечко)[2].

1967 року в Лубнах у сквері біля середньої школи № 1 (колишня гімназія, в якій навчався Шліхтер) на вулиці Леніна (нині — Ярослава Мудрого) було встановлено пам'ятник Шліхтеру. Це був гранітний бюст заввишки 1,7 м, розміщений на високому прямокутному постаменті (1,75х0,74х0,55 м) та стилобаті з червоного бутобетону. На передній площині пам'ятника було вирізьблено напис «Шліхтер Олександр Григорович 1868–1940». Автори — скульптор С. М. Рихва, архітектори С. М. Консулов, В. І. Семенюта.

1988 року було випушено серію з восьми сірникових етикеток, присвячену 1000-річчю міста Лубни. На одній з етикеток було зображено пам'ятник Шліхтеру [3].

До наших днів пам'ятник не зберігся. У 1993 році його розбили активісти українського національного руху. Незабаром погруддя відновили, проте у 1997 році воно знову зникло — тепер уже назавжди. Дев'ять років перед школою стояв порожній постамент, аж поки у 2006 році її керівництво не звернулося до міської влади з проханням прибрати залишки пам'ятника. Тепер на його місці розбито квіткову клумбу.

Твори[ред.ред. код]

Шліхтер — автор економічних, історичних і публіцистичних праць. Зокрема, він обґрунтовував економічну доцільність АІКів.

  • Вибрані твори (Київ, 1959).
  • «Ілліч, яким я його знав» (Москва, 1970) — російською мовою.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Володимир Вернадський. Щоденники. 1940 рік(рос.)
  2. Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицкого. — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  3. Каталог сірникових етикеток СРСР(рос.)

Література[ред.ред. код]

  • Жуковський А. Шліхтер Олександер // Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989. Словникова частина. — Т. 10.
  • Шлихтер Б. А. Шлихтер Александр Григорьевич // Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание. — Т. 29. — М., 1978. — С. 437—438.
  • Українська радянська енциклопедія. — Т. 16: Цементація — Ь. — К.: Головна редакція УРЕ, 1964. — С. 347—348.
  • Горовський Ф. Я. Шліхтер Олександр Григорович // Українська радянська енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 12. — К.: Головна редакція УРЕ, 1985.. — С. 421.
  • Шлихтер Александр Григорьевич // Гражданская война и военная интервенция в СССР: Энциклопедия. — Москва: Советская Энциклопедия, 1983. — С. 665—666.
  • Шліхтеру О. Г. меморіальні дошки // Київ: Енциклопедичний довідник. — К., 1981. — С. 701.
  • Ровнер О. С., Королик Р. Я. Олександр Григорович Шліхтер: Бібліографічний покажчик. — К., 1958.
  • Румянцев А. М., Орешкин В. В. Выдающийся революционер и ученый экономист // Шлихтер А. Г. Аграрный вопрос и продовольственная политика в первые годы Советской власти. — М., 1975.
  • Лубенський Петро, Ванцак Борис. Олександр Григорович Шліхтер. — К., 1973.
  • Лубенский Пётр, Ванцак Борис. Главная удача жизни: Повесть об Александре Шлихтере. — Москва: Политиздат, 1980. — 367 с. — (Пламенные революционеры).

Посилання[ред.ред. код]