Варюхін Володимир Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Варюхін Володимир Олексійович
Народився 14 грудня 1921(1921-12-14)
Зарванці
Помер 8 липня 2007(2007-07-08) (85 років)
Київ
Країна СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність науковець
Alma mater Військова академія зв'язку імені С. М. Будьонного
Національний університет оборони України
Галузь технічна
Заклад Військова академія ППО Сухопутних військ імені Маршала Радянського Союзу Василевського О.М., Київ
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор технічних наук
Відомий завдяки: теорія багатоканального аналізу
Нагороди Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Особ. сторінка esu.com.ua/search_articles.php?id=33241

Варюхін Володимир Олексійович (нар. 14 грудня 1921, с. Зарванці Вінницького району Вінницької областіпом. 8 липня 2007, Київ) — український вчений, професор, доктор технічних наук, Заслужений діяч науки УРСР, генерал-майор у відставці (з 2005)[1].

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Учасник Другої світової війни.

З 18.11.1961 р. проходив службу у Київському вищому зенітно-ракетному інженерному училищі, потім по 1981 р. був начальником кафедри Військової академії ППО Сухопутних військ імені Маршала Радянського Союзу Василевського О. М.[3], з 1996 р. — в Академії ЗС України (Київ).

Доктор технічних наук — 1968 р.[2], професор — 1972 р., Заслужений діяч науки УРСР — 1979 р.

Наукові результати[ред. | ред. код]

Дослідний зразок 64-канальної ЦАР[4][5]

Засновник відомої наукової школи багатоканального  аналізу та цифрових антенних решіток (ЦАР)[6][7][8].

Теорія багатоканального  аналізу розглядає способи визначення кутових координат джерел залежно від кутових відстаней між ними, фазових і енергетичних співвідношень між сигналами, а також функціональні схеми обладнання, що реалізують теоретичні висновки. Визначення параметрів джерел проводиться безпосереднім розв'язком систем трансцендентних рівнянь високого порядку, що описують функцію відгуку багатоканального аналізатора[6][7]. Труднощі, що виникають при розв'язку систем трансцендентних рівнянь високого порядку, були подолані Варюхіним В. О. шляхом «сепарації» невідомих, при якій визначення кутових координат зводиться до розв'язку двох або навіть одного рівняння, а визначення комплексних амплітуд — до розв'язку лінійних систем рівнянь порядку N[9].

Важливою віхою у визнанні наукових результатів Варюхіна В. О. став захист ним дисертації на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук, що відбувся у 1968 р. Відмінною рисою розвинених ним теоретичних основ стала максимальна автоматизація процесу оцінювання координат і параметрів сигналів, тоді як за кордоном у цей час зароджувався підхід, що базується на формуванні функції відгуку сейсмічного багатоканального аналізатора й оцінці його розрізнювальної здатності на основі візуальних вражень[6][7].

Міжвідомча науково-технічна нарада, проведена в 1977 р. Науковою Радою АН СРСР з проблеми «Статистична радіофізика» (голова — академік Кобзарєв Ю. Б.) і Філією протиповітряної оборони Сухопутних військ Військової артилерійської академії ім. М. І. Калініна (м. Київ), визнала пріоритет наукової школи Варюхіна В. О. у розробці й практичній реалізації теорії багатоканального аналізу. Вона ж датувала початок досліджень, що виконувалися під керівництвом Варюхіна В. О. за напрямом цифрових антенних решіток, 1962 роком.[10]

Основні публікації[ред. | ред. код]

Більшість наукових праць мали закритий характер.

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Указ Президента України від 29.04.2005 №730/2005 щодо присвоєння Варюхіну В.О. військового звання «генерал-майор». Архів оригіналу за 8 липня 2020. Процитовано 15 квітня 2020.
  2. а б в Слюсар В. И., Никитин Н. М.  100 лет со дня рождения В.А. Варюхина.// Известия вузов. Радиоэлектроника. — Т. 65. — N.2. — 2022. — 3 c. [1]
  3. Военная академия противовоздушной обороны Сухопутных войск. Под общ. редакций Духова Б.И. - К.: Изд-во академии. - 1990. - С. 53, 58, 62, 74, 82, 111 - 113
  4. Слюсар, В.И. (2001). Цифровые антенные решётки: будущее радиолокации (PDF). Электроника: наука, технология, бизнес. – 2001. - № 3. с. C. 42 - 46. Архів оригіналу (PDF) за 1 листопада 2019. Процитовано 24 липня 2019.
  5. Слюсар, В.И. (2002). Цифровые антенные решётки: аспекты развития (PDF). Специальная техника и вооружение. - Февраль, 2002. - № 1,2. с. С. 17 - 23. Архів оригіналу (PDF) за 23 грудня 2018. Процитовано 24 липня 2019. {{cite web}}: |pages= має зайвий текст (довідка)
  6. а б в Slyusar V. I. Origins of the Digital Antenna Array Theory.// International Conference on Antenna Theory and Techniques, 24-27 May, 2017, Kyiv, Ukraine. — Pp. 199—201. [2] [Архівовано 17 липня 2019 у Wayback Machine.]
  7. а б в Слюсар В. И. Развитие схемотехники ЦАР: некоторые итоги. Часть 1.// Первая миля. Last mile (Приложение к журналу «Электроника: наука, технология, бизнес»). — N1. — 2018. — C. 72 — 77 [3] [Архівовано 17 березня 2018 у Wayback Machine.]
  8. Научная школа "Методы и алгоритмы обработки сигналов в многоканальных пространственно-временных системах"// Электромагнитные волны и электронные системы. — N5. — 2020. — C. 5
  9. Варюхин В. А., Касьянюк С. А. Об одном методе решения нелинейных систем специального вида. — Журнал вычислительной математики и математической физики, Издание АН СССР, № 2, 1966
  10. Миночкин А. И., Рудаков В. И., Слюсар В. И. Основы военно-технических исследований. Теория и приложения. Том. 2. Синтез средств информационного обеспечения вооружения и военной техники.//Под ред. А. П. Ковтуненко. — Киев: «Гранмна». — 2012. — С. 7 — 98; 354—521 [[https://web.archive.org/web/20190717163631/http://www.slyusar.kiev.ua/BOOK_2012.pdf Архівовано 17 липня 2019 у Wayback Machine.]]

Посилання[ред. | ред. код]