Глінка Борис Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борис Борисович Глінка
Народження 14 (27) вересня 1914(1914-09-27)
Олександрів Дар
Смерть 11 травня 1967(1967-05-11) (52 роки)
Чкаловський
Поховання Щолково
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ винищувальна авіація
Освіта Військово-повітряна академія імені Ю. О. Гагаріна
Роки служби 1939—1967
Партія КПРС
Звання  Полковник авіації
Командування 16-й гвардійський винищувальний авіаційний полк
Війни / битви Німецько-радянська війна
Відносини Глінка Дмитро Борисович
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»

Глі́нка Бори́с Бори́сович (нар. 14 (27) вересня 1914(19140927) — пом. 11 травня 1967) — радянський льотчик-ас, учасник Другої світової війни. Герой Радянського Союзу (1943), полковник авіації (1951).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 14 (27) вересня 1914(19140927) року в селищі Олександрів Дар (нині — в межах міста Кривий Ріг Дніпропетровської області) в родині робітника. Українець. Закінчив 7 класів школи у 1928 році.

З 1929 року — прохідник криворізької шахти імені МОПРа. У 1934 році закінчив Криворізький гірничий технікум. Повернувся на рідну шахту, де обіймав посади змінного техніка, гірничого техніка, завідувача дільницею. У 1936 році закінчив криворізький аероклуб, у тому ж році закінчив Херсонську авіаційну школу льотчиків ЦПФ і був залишений при школі льотчиком-інструктором.

У лавах РСЧА з 31 грудня 1939 року. У 1940 році закінчив 8-му Одеську військову авіаційну школу пілотів імені П. Д. Осипенко. Член ВКП(б) з травня 1940 року. Проходив службу в Конотопському військовому авіаційному училищі: льотчиком-інструктором, а з травня 1941 року — командиром ланки.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. До евакуації училища на Північний Кавказ у серпні 1941 року брав участь у протиповітряній обороні Конотопського залізничного вузла. З вересня 1942 року проходив службу в 45-му (100-му гвардійському) винищувальному авіаційному полку: командир ланки, з травня 1943 року — ад'ютант ескадрильї, з серпня 1943 року — заступник командира ескадрильї, з листопада 1943 року — командир ескадрильї, з січня 1944 року — заступник командира полку. З червня 1944 року — командир 16-го гвардійського винищувального авіаційного полку. Воював на Північно-Кавказькому, Південному, 4-му, 2-му та 1-му Українських фронтах. Тричі був поранений, після останнього поранення 14 липня 1944 року участі в бойових діях більше не брав.

Всього за період 1943—1944 років здійснив понад 115 бойових вильотів, провів близько 50 повітряних боїв, у яких збив особисто 30 і в складі групи — 1 літак супротивника.

Після війни продовжив військову службу. З 1946 року — старший інспектор-льотчик з техніки пілотування і теорії польоту 6-го гвардійського винищувального авіаційного корпусу 2-ї повітряної армії в Центральній групі військ, згодом — на тій самій посаді у 303-й винищувальній авіаційній дивізії 1-ї повітряної армії Білоруського військового округу. У 1947 році вступив, а у 1952 році закінчив Військово-повітряну академію. З 1952 року — заступник начальника Фрунзенського військового авіаційного училища льотчиків з льотної підготовки. З лютого 1953 року — заступник командира 13-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії 73-ї повітряної армії. З серпня 1957 року — заступник начальника Борисоглібського військового авіаційного училища льотчиків з льотної підготовки. З лютого 1961 року служив у Центрі підготовки космонавтів — начальник командного пункту Управління космічними польотами, помічник начальника Відділу льотно-космічної підготовки з льотної підготовки, помічник начальника 3-го відділу ЦПК з льотної підготовки.

Мешкав у селищі Чкаловському Московської області, де й помер 11 травня 1967 року. Похований у місті Щолково на Гребенському кладовищі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 травня 1943 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм», лейтенантові Глінкі Борису Борисовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 991)[1].

Також нагороджений трьома орденами Червоного Прапора (05.04.1943, 24.04.1943, 06.11.1943), орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (31.05.1946), Червоної Зірки (30.12.1956) і медалями.

Пам'ять[ред. | ред. код]

У містах Чкаловський і Кривий Ріг на фасадах будинків, у яких жив Б. Б. Глінка, встановлено меморіальні дошки.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза начальствующему составу Военно-Воздушных сил Красной Армии» от 24 мая 1943 года [Архівовано 27 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1943. — 31 мая (№ 20 (226)). — С. 1

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]