Гомеопатія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Етимологія
Гомеопатія — з грец. ὅμοιοπάθεια — подібність у стражданні, від грец. ὅμοιος — подібний і грец. πάθος — страждання, хвороба
Етимологічний словник української мови


Гомеопа́тія — псевдонауковий метод лікування, побудований на терапевтичних принципах німецького лікаря Самуеля Ганемана (1755–1843), які вперше були оприлюднені в медичному журналі Гуфеланда у статті «Досвід нового принципу для пошуку цілительних сил лікарських речовин» (1796).

Гомеопатія і алопатія[ред.ред. код]

Алопатія (гр. αλλος — інший, πάθος — хвороба) — метод лікування фармацевтичними засобами, що викликають в організмі ефекти, протилежні ознакам хвороби. Аллопати, призначаючи симптоматичну і патогенетичну терапію, використовують антибактеріальну, протизапальну, протисудомну, жарознижувальну дію ліків. В алопатії вважають, що хвороба — це локальна проблема окремого органу (групи органів) або системи: судин, суглобів, шлунку, нирок тощо. Усунувши її, цю проблему, людина виліковується. До алопатії належать і такі методи впливу, як мануальна терапія, інші мануальні та інструментальні втручання. Корисність такого підходу є щонайменше сумнівною.

Алопатична школа засновує вибір тактики лікування того або іншого захворювання на результатах випробування ліків при цьому захворюванні: поява нових ліків призводить до появи нової тактики лікування. «Тому алопатичній медицині властива безліч різних теорій, що пояснюють причини одного і того ж захворювання і декілька ненадійних методик його лікування, часта поява різних „єдино вірних“ доктрин, що суперечать одна одній і здоровому глузду, і таке ж швидке їх забуття і піддання анафемі їх авторів»[1].

Згідно з гомеопатичною теорією хвороба починається на рівні психіки (тонких тіл, душі), — сюди й спрямовані зусилля гомеопата, — і від центру розповсюджується до периферії, захоплюючи всю людину цілком. Отже, спочатку вражається психіка, потім відповідним чином перебудовуються регулюючі системи, що забезпечують її зв'язок із тілом: нервова, ендокринна, імунна. Як наслідок, змінюється регуляція діяльності органів, що виявляється спочатку на функціональному, а потім і на анатомічному рівні: тканинному і органному. Алопати зазвичай реєструють хворобу саме на стадії цих органічних змін: виразка, пухлина, атеросклеротичні бляшки…

Історія гомеопатії[ред.ред. код]

Гомеопатія, що споглядає жахи Аллопатії. О. Є. Бейдеман, 1857

Основні принципи[ред.ред. код]

Гомеопатія — це наука, що побудована на зрозумілих, універсальних та незмінних законах. Основними положеннями цієї терапевтичної системи є:

  • закон подібності;
  • динамізація (потенціювання) як метод приготування гомеопатичних препаратів (важливий, але не обов'язковий);
  • випробування лікарських субстанцій (прувінг) на здорових людях-добровольцях (дані про випробування заносять у довідники — Materia Medica);
  • реперторизація — єдиний метод вибору гомеопатичного (подібного до актуального випадку) препарату;
  • одномоментне застосування лише одного препарату (пацієнт у кожний окремий період життя може перебувати лише в одному патологічному стані, який може бути описаний лише одним препаратом — уніцизм);
  • визнання ієрархічності систем організму (а отже, різні симптоми мають різне значення для встановлення діагнозу:

1) психічні, 2) загальні, 3) особливі та незвичайні, 4) місцеві);

  • закон зцілення (закон Герінга);
  • визнання організму як цілісної системи (холістичний підхід).

Очевидно, що людина має серце, печінку, нирки та інші внутрішні (та зовнішні) органи, а не складається з них. На жаль, у медицині боротьба точиться не за здоров'я людини, а саме за ці органи. Мова не про трансплантацію, а поділ лікарської професії на спеціальності: кардіолог лікує серце, окуліст — око, проктолог — також дуже цінний фахівець… Та біда в тому, що кожного з них мало цікавить власне Людина. Мало цікавить не тому, що лікар — неуважний і черствий суб'єкт, просто Людина виходить за межі його спеціальності — він, за визначенням, займається лише відповідним органом чи системою (редукціонізм): не можна вимагати від колгоспного бухгалтера загальнодержавних рішень — це не його рівень. Те саме стосується і просто терапевтів (лікарів широкого профілю) чи сімейних лікарів: їхня спеціальність складається з часточок знань вузьких фахівців.

Що ж дає цілісний (холістичний) підхід лікарю-гомеопату? Дає абсолютно інший погляд на хвору людину, на методи її повернення у стан здоров'я, зцілення (зверніть увагу, що слова «цілий» та «зцілення» мають спільний корінь).

Отже, з точки зору гомеопатії, лікар повинен бути єдиним.

Стани гострі та хронічні[ред.ред. код]

В гомеопатії хвороби поділяють на гострі та хронічні. Цей розподіл, відмінний від аллопатичного, є одним з наріжних каменів гомеопатії.

Гостру хворобу спричиняють т.зв. «епідеміологічні» чинники, тобто такі, що викликають подібні патологічні зміни у великих груп людей:

  • механічні (наслідком яких є переломи кісток, надриви і розриви сухожилків, зв'язок, вивихи, поранення, масивні кровотечі тощо),
  • термічні (які спричиняють переохолодження і відмороження, теплові (сонячні) удари і опіки),
  • хімічні,
  • мікробіологічні (ті, що викликають справжні епідемії).

Причиною хронічної хвороби (переважна більшість станів) є психічна травма (стани, пов'язані із загрозою життю, особистості тощо). Сама «хвороба» складається:

1) з інформаційної складової (кореня, «пробудження» якого відбувається за принципом умовного рефлексу),

2) патогенетичних механізмів розвитку хвороби і

3) об'єктивних і суб'єтивних симптомів (синдрому), які можуть проявитись у пацієнта.

Будь-які прояви хвороби — сипмтоми (показники) — це лише демонстрація (!): наш організм намагається донести до нашої свідомості, що з ним щось негаразд (прийнявши цю тезу, повинна стати зрозумлою уся подальша теорія гомеопатії). Будь-яка система, і наш організм не виключення, початково демонструє своїми сильними сторонами (органами, системами), тими, які зможуть витримати демонстрацію. А отже, намагання вплинути на ці органи і системи (які є не найслабшою, а найсильнішою ланкою в організмі) призводить до переміщення симптоматики в інші органи і системи, які a priori є слабшими за першу. Отже, аллопати придушують симптоматику, витискаючи її у слабші системи — лікуючи систему, вони вбивають організм. Адже причина, допоки вона не викоренена, продовжує діяти постійно, формуючи іншу симптоматику). Гомеопати ж намагаються вплинути саме на причину (і тут має значення рівень динамізації — що він вищий, то вищий рівень впливу, то він ближчий до «інформаційного» рівня, де, найвірогідніше, гніздиться причина), а організм уже сам наводить лад у своєму господарстві[2]. У результаті такого впливу піднімається загальний рівень здоров'я, підвищується імунітет, фізична і соціальна адаптація, людина не лише одужує від тієї хвороби, з якою вона звернулась до лікаря, а й у майбутньому менше хворітиме (профілактична дія).

Реперторіум Кента[ред.ред. код]

Основний принцип, покладений в основу гомеопатії, це принцип, згідно з яким «подібне лікується подібним». За цим вченням, необхідно підібрати такий гомеопатичний препарат, який у здорового викликав би подібні симптоми, до тих, що спостерігаються у хворого, причому при виборі важливо також враховувати індивідуальні риси характеру, темперамент людини. З цією метою послідовники Ганемана (Бенінгхаузен, Герінг, Кент) склали спеціальні довідники (реперторіуми), за допомогою яких гомеопат визначає найбільш подібний препарат для пацієнта.

Наприкінці XIX ст. американський гомеопат Джеймс Тайлер Кент — автор філософських гомеопатичних трактатів «Лекції з філософії гомеопатії» та «Лекції з гомеопатичної Materia Medica»[3] — склав найбільш відомий довідник симптомів «Реперторіум», до якого увійшло бл. 64000 симптомів з посиланням на препарати, які використовують у гомеопатії. «Реперторіум» — це основний інструмент, який використовує гомеопат у своїй роботі під час підбору препарату (встановлення діагнозу) залежно від симптомів хвороби[4].

Діагноз в гомеопатії[ред.ред. код]

Для встановлення діагнозу лікарі об'єднують симптоми у групи. Ці групи відповідають певним станам. Аллопати мають свої групи і називають їх «гепатит», «геморой», «інсульт» і саме їх лікують. Гомеопати мають свої групи і називають їх «аргентум нітрікум», «гіосциамус», «апіс». Якщо фахівець (лікар) не може виявити стани (хвороби) «аргентум нітрікум», «гіосциамус», «апіс», а лише «гепатит», «геморой», «інсульт», його називають «аллопатом» (що би він про себе не думав і не казав). Аналогічно до того, якщо ви запросили спеціаліста настроїти фортепіано, а він шукає у вашого інструмента сальник і зливний сифон, то такий фахівець зветься «сантехнік».

Діагноз в гомеопатії збігається з назвою препарату. Препарат, який має назву Veratrum album, може вилікувати лише людину, що перебуває у стані «Veratrum album». Усе інше — не гомеопатія.

Гомеопатичний прийом[ред.ред. код]

Гомеопатичний прийом зазвичай буває όчним, коли лікар має можливість безпосередньо поспілкуватись із пацієнтом. У старій гомеопатичній літературі описано безліч випадків, коли досвідчені гомеопати брались за заочне лікування хворих (через листування) і часто вони допомагали їм. Мережа Internet дала можливість максимально наблизити заочний прийом до очного. Зрозуміло, що через екран монітора лікар не відчуває запаху, природного кольору покривів, інших особливостей людини (а також не може застосувати методів пальпації, перкуссії, аускультації). Але ці недоліки тьмяніють порівняно з можливістю для пацієнта у будь-який час зв'язатись зі своїм лікарем (наприклад у Skype: homeopat03), який може перебувати у сусідньому місті або на іншому боці планети.

Ліки, які використовують гомеопати[ред.ред. код]

Гомеопатія виникла як суто емпірична наука. У своїй основній праці «Органон лікарського мистецтва» (1814) Ганеман наводить сотні прикладів успішного застосування його попередниками медикаментозних препаратів (у нативному вигляді) за цим принципом. Але лише Ганеману вдалось не тільки побачити у цьому систему, а й вивести Закон Природного Зцілення.

Сьогодні для приготування препаратів вихідні речовини проходять процес так званого «потенціювання», «динамізації»: їх спочатку розтирають із цукром, а потім багаторазово (сотні й тисячі разів) розводять і збовтують з водою (зазвичай, у співвідношенні 1:10 або 1:100). При цьому речовина не витрачається і може бути використана необмежену кількість разів. Сировиною для ліків можуть бути і мінерали, і рослини, і продукти тваринного походження (комахи, отрути змій)…

Кінцевий продукт наносять на лактозну крупку (основна фармакологічна форма). У перші роки існування гомеопатії розведення повязували з отруйністю багатьох із використовуваних речовин, але згодом Ганеман помітив, що вони глибше діють на пацієнтів і частіше їх зцілюють, а отже, почав виписувати хворим так звані «високі потенції», в яких речовини були розведені настільки, що вже не підлягали виявленню в розчині.

Слід нагадати, що у ті роки широкій науковій спільноті закон (і число) Авогадро відомі не були, а учення про речовину і її будову набуло сучасного вигляду вже після смерті Ганемана. Сучасні динамізовані ліки, які використовують гомеопати, це суто інформаційні препарати, які не містять початкової речовини, а лише інформацію про неї (можливо завдяки структурним змінам води).

Саме цей метод приготування ліків є предметом дорікань противників гомеопатії, мовляв, якщо немає речовини, немає й дії. Але ж таке твердження є безглуздим і безпідставним, адже:

1) згідно з матеріалістичною наукою матерія проявляє себе не лише у вигляді речовини, а й енергії, поля та інформації, отже у природі існує безліч цілком матеріальних впливів, які не пов'язані з речовиною;

2) будь-яка людина може пересвідчитись, що динамізовані препарати діють: однократний прийом ніякої шкоди завдати не зможе, це банальний гомеопатичний прувінг (випробування);

3) гомеопатична теорія є не тільки феноменологічною (описувальною), на відміну від більшості наукових теорій (і це абсолютно не заважає ними користуватись), а й конструктивною (пояснювальною)[5].

Під час зберіганя ліків слід уникати різких перепадів температури і вологості, тримати подалі від сонячного світла, джерел електромагнітного випромінювання побутової техніки та запахів. Можна загорнути в харчову фольгу. Термін зберігання — необмежений.

Ліки, які можна придбати в гомеопатичній аптеці (або зробити самому), називають потенційованими, або динамізованими. «Гомеопатичними», тобто подібними до актуального випадку, вони стають після отримання відповідної реакції організму.

Гомеопатія — це не використання динамізованих ліків, а використання будь-яких ліків за ознакою подібності!

У гомеопатичній аптеці крім монопрепаратів продають т.зв. «комплексні», тобто такі, які містять декілька препаратів і призначені вони для «лікування» вже згаданих вище «гепатиту», «геморою», «інсульту». Це не гомеопатія!

«Варіанти» гомеопатії[ред.ред. код]

Справжньою гомеопатією можна вважати лише класичну (ганеманівську, уніцистську) гомеопатію. Інші варіанти («плюралістичний» і «комплексистський» напрямки, метод Фолля, аутогомотоксикологія тощо) до гомеопатії не мають ніякого стосунку. Незважаючи на те, що всі ці псевдогомеопатичні школи посилаються на Ганемана і принцип подібності, вони ніколи його не дотримуються і суттєво відрізняються в інших аспектах.

Одужання в гомеопатії[ред.ред. код]

При лікуванні хронічних хвороб, якщо препарат дібрано правильно, можна очікувати таких змін:

1) симптоми зникають одномоментно;

2) симптоми зникають поступово протягом 2-6 тижнів;

3) симптоми починають «рухатись».

У разі, якщо вони рухаються за законами Герінга:

  • згори донизу,
  • зсередини назовні,
  • від органів більш життєво важливих до менш життєво важливих і
  • в послідовності, зворотній до їх виникнення), це означає, що включився механізм самозцілення (чого й домагається гомеопат), організм почав наводити лад у своєму господарстві. Втручатись у процес зцілення не можна, адже процес відбувається під керівництвом самого організму і лише під наглядом лікаря-гомеопата. Загострення хвороби іноді трапляються. Їх не треба очікувати, але не потрібно й лякатись.

Припу́стимо, людина звернулася з основною скаргою на головний біль. Якщо під час лікування головний біль зник, а виник біль у суглобах або з'явились висипання на шкірі чи слизових, це свідчить про те, що процес зцілення почався.

Будь-же-яка дія, що направляє патологію в протилежному напрямку вважається невірною (це стосується і алопатії, і алопатичного використання динамізованих ліків):

— не можна впливати на шкірні прояви хвороби, — в гомеопатії немає шкірних хвороб, є лише шкірні симптоми у хворої людини, — інакше хвороба піде глибше: в суглоби, на слизову дихальної або травної систем.., залежно від того, де сильніше місце;

— але й ці органи лікувати не можна, — в гомеопатії немає хвороб суглобів, бронхів, шлунку, а є суглобові, бронхіальні і шлункові симптоми у хворої людини, — оскільки в результаті такого лікування хвороба «переходить» на легені, печінку, нирки, серце, підшлункову залозу, знову ж залежно від того, який орган сильніший.

Один практичний аспект, що стосується косметології: в гомеопатії заборонено «лікувати», тобто пригнічувати не тільки патологічні виділення шкіри і слизових, але й фізіологічні: піт, виділення з носа, піхви. Оскільки в результаті такого пригнічення можна серйозно захворіти. Тут важливо витримати міру, наприклад: якщо не виключити, то максимально обмежити використовування дезодорантів, що регулюють потовиділення (сплеск ракових пухлин молочної залози пов'язаний саме з використанням антиперспірантів), крапель для носа тощо.

Гомеопатія, піднімаючи загальний статус здоров'я людини, дає їй можливість не хворіти. При цьому сам лікувальний ефект є, так би мовити, побічним.

Слід зауважити, що в гомеопатії немає невиліковних хвороб (хоча є невиліковні пецієнти, незалежно від аллопатичного діагнозу). А відповідь на запитання «Як швидко відбувається одужання при гомеопатичному лікуванні?», така: буває по-різному.

Безпека гомеопатії. Переваги гомеопатії[ред.ред. код]

В гомеопатії немає вікових обмежень: лікувати можна і немовлят, і вагітних жінок, і літніх людей…

Надзвичайно важливим є профілактичний аспект гомеопатії: людина, яка з народження перебуває під спостереженням гомеопата, має порівняно вищий рівень здоров'я, значно рідше хворіє, перебіг хвороби є легшим, без переходу в затяжні, хронічні форми.

Гомеопатія — не лише наукова дисципліна у прямому смислі, а й ефективна та безпечна галузь практичної медицини найвищого ґатунку. Порівняно з аллопатією гомеопатія не має побічних ефектів (токсичних, алергічних тощо), не викликає звикання. Але це не головна її перевага. Гомеопатія, намагаючись вплинути на причину (етіотропне лікування), дає хворому шанс на зцілення.

Відносна дешевина. Спосіб приготування ліків не вимагає дорогої апаратури, а початкової сировини для приготування кінцевого продукту потрібна незначна кількість: наприклад, щоб приготувати гомеопатичні ліки Apis mellifica всіх розведень для всього світу, треба відняти життя тільки в однієї бджілки. Так само, для приготування ліків з рослин потрібна лише одна рослина даного виду. Виробництво гомеопатичних ліків вимагає тільки порядності провізора. Встановлення діагнозу не вимагає дорогих аналізів і методів обстеження.

Ставлення до вакцинації[ред.ред. код]

У гомеопатів є безліч аргументів не лише неефективності, а й шкідливості сучасних «вакцин». Головним (і єдиним) аргументом вакцинаторів є те, що за допомогою щеплень вдалось подолати віспу. Це правда. Але чому тільки віспу? Та тому, що перша вакцина («vaccina» у перекладі з латини означає «коров'яча») — вакцина від натуральної (людської) віспи була єдиною, виготовленою правильно, а отже гомеопатичною (подібною). Цим було започатковано вакцино-профілактику. На жаль, принцип подібності не був зрозумілий і наука (в черговий раз) пішла не в тому напрямку. До речі, крім корів на віспу хворіють і кози, і вівці, і свині, і верблюди: «вакцини», виготовлені із цього матеріалу також (цілком можливо) могли би бути ефективними.

Усі решта препарати, які використовують для щеплення, є не подібними, а ідентичними («ізопатія»). Тому вони й не діють.

Стосовно так званих «дитячих інфекцій», від яких здебільшого і проводяться щеплення: гомеопатія розглядає їх окремо від інших інфекційних хвороб. Захворюваність дитячими інфекційними хворобами (кір, кашлюк, скарлатина, дифтерія, епідемічний паротит, краснуха, вітрянка) — залежить від конституційної схильності дитини і важливо, щоб вона перенесла саме цю хворобу, що послужить виправленню вродженої недостатності імунної системи і посилить її. Невірно оберігати дітей від цих хвороб щепленнями або ізоляцією, оскільки перенесення їх «запрограмовано» в життєвому циклі.

Гомеопатія має у своєму розпорядженні гомеопатичні засоби профілактики та лікування інфекційних хвороб.

Рішення дорослої людини (і батьків щодо вакцинації дітей) повинно бути виваженим і свідомим, а не бути наслідком переляку. В основу використання вакцини, як і інших лікувальних засобів, повинно бути покладено принаймні 3 принципи:

1) поінформованість про співвідношення: ефективність — травматичність (побічні ефекти);

2) поінформованість про інші методи впливу;

3) добровільність і можливість вибору.

Критика[ред.ред. код]

Всесвітня організація охорони здоров'я, як організація аллопатів, не визнає гомеопатії та застерігає від гомеопатичного лікування будь-яких серйозних захворювань: «використання гомеопатії не має доказової бази, і в тих випадках, коли застосовується в якості альтернативи основному лікуванню, воно несе реальну загрозу здоров'ю і життю людей».[6]

Клінічними випробуваннями, проведеними згідно з науковими стандартами, не була доведена дія гомеопатичних засобів, яка перевищувала б ефект плацебо. Це означає, що успіхи в лікуванні приписуються не самому засобу, а його оточенню, наприклад, вірі пацієнта в дію лікування, а також якості стосунків між терапевтом і хворим.[7][8]

Фальсифікація — звичний прийом, яким користуються не тільки в медицині. Мова не про щиру помилку справжніх учених і практиків, хоча завзятість, з якою вони обстоюють свою позицію, гідна кращого застосування. Наприклад, використати частину цієї енергії, щоб зрозуміти опонента або пильніше подивитися на віддалені результати власної діяльності. Мова про звичайнісіньке й навмисне приховування та перекручення наукових фактів, результатів досліджень і випробувань фармацевтичних препаратів, медичної статистики.

Подібні випробування не є коректними, оскільки назва хвороби в аллопатії (нозологічна одиниця) і в гомеопатії не співпадають. Наприклад, 100 хворих на діабет (аллопатична назва) можуть отримати 100 різних препаратів, які використовують гомеопати. Аналогічно в літакобудуванні не коректно порівнювати аеродинамічні властивості предметів лише на тій підставі, що вони зроблені з алюмінію. Спільним критерієм тут може виступити певна форма, а матеріал може відрізнятись. Гомеопати не лікують діабет, але вони лікують людей, у котрих аллопати можуть виявляти цю хворобу. Гомеопати лікують людей, які перебувають у стані Lуcopodium, Arsenicum album, Staphisagria тощо. Отже, якщо дослідження провести дійсно «згідно з науковими стандартами», тобто, взявши, припустимо, 200 осіб у стані Lуcopodium і давши цей препарат (Lуc. 1М) «подвійним сліпим рандомізованим способом», з'ясується, що ефективність методу є надзвичайно високою — 75—80%.

Стосовно критики будь-якої теорії вартує пригадати історію науки, з якої випливає, що вірною теорію робить аж ніяк не кількість її прибічників.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кент Дж. Т. Лекции по философии гомеопатии. / М., Гомеопатическая медицина. — 1998.
  2. Дунаевский С. Г. Знакомьтесь — гомеопатия./Тернопіль:Підручники і посібники. — 2008. — ISBN 978-966-073-1157-0.
  3. Кент Дж. Т. Лекции по гомеопатической Materia Medica, у 2-х томах. / M.: Гомеопатическая медицина. — 2001. — ISBN 5-8977-022-0.
  4. Кент Дж. Т. Реперторий гомеопатических лекарств. / Новосибирск : Трина - 640 с.. — 1995. — ISBN 5-7241-0045-2.
  5. Д-р Чибени С. С. (кафедра философии университета Кампинас, Бразилия). О научном статусе гомеопатии. Journal of American Institute of Homeopathy 2-2001. По материалам сайта http://homeoint.ru/index.htm.
  6. Гомеопатия — лечение?
  7. Aijing Shang, Karin Huwiler-Müntener, Linda Nartey, Peter Jüni, Stephan Dörig, Jonathan A C Sterne, Daniel Pewsner, Matthias Egger: Are the clinical effects of homoeopathy placebo effects? Comparative study of placebo-controlled trials of homoeopathy and allopathy. Lancet 366 (2005), 731, PMID 16125589
  8. Sarah Brien, Laurie Lachance, Phil Prescott, Clare McDermott, George Lewith: Homeopathy has clinical benefits in rheumatoid arthritis patients that are attributable to the consultation process but not the homeopathic remedy: a randomized controlled clinical trial. Rheumatology 49 (2010), doi:10.1093/rheumatology/keq234.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Гуцол Л. П. Основи гомеопатії. Навч. посібник для студентів вищих медичних закладів IV рівня акредитації / Лариса Гуцол — Вінниця: Нова Книга, 2011. — 344с. : Іл. ISBN 978-966-382-330-0