Гомеопатія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Етимологія
Гомеопатія — з грец. ὅμοιοπάθειαподібність у стражданні, від грец. ὅμοιοςподібний і грец. πάθοςстраждання, хвороба
Етимологічний словник української мови


Гомеопа́тія — метод лікування зі сфери альтернативної медицини, побудований на терапевтичних принципах німецького лікаря Самуеля Ганемана, які вперше були оприлюднені в медичному журналі Гуфеланда у статті "Досвід нового принципу для пошуку цілительних сил лікарських речовин" (1796).

Основний принцип, покладений в основу гомеопатії, це принцип, згідно з яким «подібне лікується подібним». За цим вченням, необхідно підібрати такий гомеопатичний препарат, який у здорового викликав би подібні симптоми, до тих, що спостерігаються у хворого, причому при виборі важливо також враховувати індивідуальні риси характеру, темперамент людини. З цією метою послідовники Ганемана (Бенінгхаузен, Герінг, Кент) склали спеціальні довідники (реперторіуми), за допомогою яких гомеопат визначає категорію пацієнта і його симптомів, порівнюючи їх із профілями застосування препаратів.

Исторія гомеопатії[ред.ред. код]

Гомеопатія, що споглядає жахи Аллопатії. О. Є. Бейдеман, 1857

Основні принципи[ред.ред. код]

Гомеопатія як наукова терапевтична система знань базована на гомеопатичній доктрині, основним положенням якої є:

  • закон подібності;
  • динамізація (потенціювання) як метод приготування гомеопатичних препаратів (важливий, але не обов'язковий);
  • випробування лікарських субстанцій (прувінг) на здорових людях-добровольцях (дані про випробування заносять у довідники — Materia Medica);
  • реперторизація — єдиний метод вибору гомеопатичного (подібного до актуального випадку) препарату;
  • одномоментне застосування лише одного препарату (уніцизм);
  • визнання ієрархічності систем організму;
  • визнання організму як цілісної системи (холістичний підхід).

Аллопати розглядають людину як таку, що складається з частин (органів, підсистем), розібрали їх кожний собі та намагаються лікувати. І "лікують", але не людину (як цілісний організм, цілісну систему), а підсистему.

А отже, з точки зору гомеопатії лікар повинен бути єдиним.

Стани гострі та хронічні[ред.ред. код]

В гомеопатії хвороби поділяють на гострі та хронічні (цей розподіл, відмінний від аллопатичного, є одним з наріжних каменів гомеопатії).

Гостру хворобу спричиняють т.зв. "епідеміологічні" чинники, тобто такі, що викликають подібні патологічні зміни у великих груп людей:

  • механічні (переломи кісток, надриви і розриви сухожилків, зв'язок, вивихи, поранення, масивні кровотечі унаслідок травми тощо),
  • термічні (холодові і опікові),
  • хімічні,
  • мікробіологічні (ті, що викликають справжні епідемії).

Причиною хронічної хвороби (переважна більшість станів) є психічна травма (стани, пов'язані із загрозою життю, особистості тощо). Сама "хвороба" складається:

1) з інформаційної складової (кореня, "пробудження" якого відбувається за принципом умовного рефлексу),

2) патогенетичних механізмів розвтку симптоматики і

3) самих об'єктивних і суб'єтивних симптомів (синдрому), які можуть проявитись у пацієнта.

Будь-які прояви хвороби — сипмтоми (показники) — це лише демонстрація (!): наш організм намагається донести до нашої свідомості, що зним щось негаразд (прийнявши цю тезу, повинна стати зрозумлою уся подальша теорія гомеопатії). Будь-яка система, і наш організм не виключення, початково демонструє своїми сильними сторонами (органами, системами), тими, які зможуть витримати демонстрацію. А отже, намагання вплинути на ці органи і системи призводить до переміщення симптоматики в інші органи і системи, які a priori є слабшими за першу. Отже, аллопати придушують симптоматику, витискаючи її у слабші системи — лікуючи ситему, вони вбивають огранізм. Адже причина, допоки вона не викоренина, продовжує діяти постійно, формуючи іншу симптоматику). Гомеопати ж намагаються вплинути саме на причину (і тут має значення рівень динамізації — що він вищий, то вищий рівень впливу, то він ближчий до "інформаційного" рівня, де, найвірогідніше, гніздиться причина), а організм уже сам наводить лад у свому господарстві[1].

Реперторіум Кента[ред.ред. код]

Наприкінці XIX ст. американський гомеопат Джеймс Тайлер Кент - автор філософських гомеопатичних трактатів «Лекції з філософії гомеопатії» та «Лекції з гомеопатичної медицини». Кент також склав найбільш відомий довідник симптомів «Реперторіум», до якого увійшло бл. 64000 симптомів з посиланням на препарати, які використовують у гомеопатії. «Реперторіум» - це основний інструмент, який використовує гомеопат у своїй роботі під час підбору препарату (постановки діагнозу) залежно від симптомів хвороби.

Ліки, які використовують гомеопати[ред.ред. код]

Гомеопатія виникла як суто емпірична наука. У своїй основній праці "Органон лікарського мистецтва" (1814) Ганеман наводить сотні прикладів успішного застосування його попередниками медикаментозних препаратів (у нативному вигляді) за цим принципом. Але лише Ганеману вдалось не тільки побачити у цьому систему, а й вивести Закон Природного Зцілення.

Сьогодні для приготування препаратів вихідні речовини проходять процес так званого «потенціювання» («динамізації»): їх спочатку розтирають із цукром, а потім багаторазово (сотні й тисячі разів) розводять і збовтують з водою (зазвичай, у співвідношенні 1:10 або 1:100). При цьому речовина не витрачається і може бути використана необмежену кількість разів. Кінцевий продукт наносять на лактозну крупку (основна фармакологічна форма). У перші роки існування гомеопатії розведення повязували з отруйністю багатьох із використовуваних речовин, але згодом Ганеман помітив, що вони глибше діють на пацієнтів і частіше їх зцілюють, а отже, почав виписувати хворим так звані «високі потенції», в яких речовини були розведені настільки, що вже не підлягали виявленню в розчині.

Слід нагадати, що у ті роки широкій науковій спільноті закон (і число) Авогадро відомі не були, а учення про речовину і її будову набуло сучасного вигляду вже після смерті Ганемана. Сучасні динамізовані ліки, які використовують гомеопати, це суто інформаційні препарати, які не містять початкової речовини, а лише інформацію про неї (можливо завдяки структурним змінам води).

Саме цей метод приготування ліків є предметом дорікань противників гомеопатії, мовляв, якщо немає речовини, немає й дії. Але ж таке твердження є безглуздим і безпідставним, адже:

1) згідно з матеріалістичною наукою матерія проявляє себе не лише у вигляді речовини, а й енергії, поля та [[інформація|]інформації], отже у природі існує безліч цілком матеріальних впливів, які не пов'язані з речовиною;

2) будь-яка людина може пересвідчитись, що динамізовані препарати діють: однократний прийом ніякої шкоди завдати не зможе, це банальний гомеопатичний прувінг (випробування);

3) гомеопатична теорія є не тільки феноменологічною (описувальною), на відміну від більшості наукових теорій (і це абсолютно не заважає ними користуватись), а й конструктивною (пояснювальною)[2].

Під час зберіганя ліків слід уникати різких перепадів температури і вологості, тримати подалі від сонячного світла, джерел електромагнітного випромінювання побутової техніки та запахів. Можна загорнути в харчову фольгу. Термін зберігання — необмежений.

Ліки, які можна придбати в гомеопатичній аптеці (або зробити самому), називають потенційованими, або динамізованими. "Гомеопатичними" ("конституційними"), тобто подібними до актуального випадку, вони стають після отримання відповідної реакції організму.

Гомеопатія — це не використання динамізованих ліків, а використання будь-яких ліків за ознакою подібності!

"Варіанти" гомеопатії[ред.ред. код]

Справжньою гомеопатією можна вважати лише класичну (ганеманівську, уніцистську) гомеопатію. Інші варіанти ("плюралістичний" і "комплексистський" напрямки, метод Фолля, аутогомотоксикологія тощо) до гомеопатії не мають ніякого стосунку. Незважаючи на те, що всі ці псевдогомеопатичні школи посилаються на Ганемана і принцип подібності, вони ніколи його не дотримуються і суттєво відрізняються в інших аспектах.

Одужання в гомеопатії[ред.ред. код]

При лікуванні хронічних хвороб, якщо препарат дібрано правильно, можна очікувати таких змін:

1) симптоми зникають одномоментно;

2) симптоми зникають поступово протягом 2–6 тижнів;

3) симптоми починають «рухатись».

У разі, якщо вони рухаються за законами Герінга:

  • згори донизу,
  • зсередини назовні,
  • від органів більш життєво важливих до менш життєво важливих і
  • в послідовності, зворотній до їх виникнення),

це означає, що організм почав наводити лад у своєму господарстві. Втручатись у процес зцілення не можна. При виникненні тимчасових висипів на шкірі, слизових (можливо, але не обов’язково) за жодних обставин впливати на них не можна.

Загострення хвороби іноді трапляються. Їх не треба очікувати, але не потрібно й лякатись.

Отже, відповідь на запитання "Як швидко відбувається одужання при гомеопатичному лікуванні?", така: буває по-різному.

Безпека гомеопатії. Переваги гомеопатії[ред.ред. код]

Порівняно з аллопатією гомеопатія не має побічних ефектів (токсичних, алергічних тощо), не викликає звикання. Але це не головна її перевага. Гомеопатія, намагаючись вплинути на причину (етіотропне лікування), дає хворому шанс на зцілення.

Ставлення до вакцинації[ред.ред. код]

У гомеопатів є безліч аргументів не лише неефективності, а й шкідливості щеплень.

Загальнолюдське ставлення: підхід дорослої людини (і батьків щодо вакцинації дітей) повинен бути виваженим і свідомим, що є наслідком не переляку, а всебічної (!) поінформованості.

Критика[ред.ред. код]

Всесвітня організація охорони здоров’я, як організація аллопатів, не визнає гомеопатії та застерігає від гомеопатичного лікування будь-яких серйозних захворювань: «використання гомеопатії не має доказової бази, і в тих випадках, коли застосовується в якості альтернативи основному лікуванню, воно несе реальну загрозу здоров’ю і життю людей».[3]

Клінічними випробуваннями, проведеними згідно з науковими стандартами, не була доведена дія гомеопатичних засобів, яка перевищувала б ефект плацебо. Це означає, що успіхи в лікуванні приписуються не самому засобу, а його оточенню, наприклад, вірі пацієнта в дію лікування, а також якості стосунків між терапевтом і хворим.[4][5]

Тут слід зауважити, що подібні випробування не є коректними, оскільки назва хвороби в аллопатії (нозологічна одиниця) і в гомеопатії не співпадають. Наприклад, 100 хворих на діабет (аллопатична назва) можуть отримати 100 різних препаратів, які використовують гомеопати. Аналогічно в літакобудуванні не коректно порівнювати аеродинамічні властивості предметів лише на тій підставі, що вони зроблені з алюмінію. Спільним критерієм тут може виступити певна форма, а матеріал може відрізнятись. Гомеопати не лікують діабет, але вони лікують людей, у котрих аллопати можуть виявляти цю хворобу. Гомеопати лікують людей, які перебувають у стані Lуcopodium, Arsenicum album, Staphisagria тощо. Отже, якщо дослідження провести дійсно "згідно з науковими стандартами", тобто, взявши, припустимо, 200 осіб у стані Lуcopodium і давши цей препарат (Lуc. 1М) "подвійним сліпим рандомізованим способом", з'ясується, що ефективність методу є надзвичайно високою — 75—80%.

Стосовно критики будь-якої теорії вартує пригадати історію науки, з якої випливає, що вірною теорію робить аж ніяк не кількість її прибічників.

Див. також[ред.ред. код]

У 2009 році в Німеччині було продано гомеопатичних препаратів в обсязі 403 млн євро, що відповідає 8% усіх ліків, що відпускаються без рецепта. 27% були прописані терапевтом, а 73% — куплені в аптеці безпосередньо споживачем. У рамках опитування, проведеного в Німеччині в 2009 році Інститутом Алленсбах, 17% опитаних, які вже чули про гомеопатичні препарати, асоціювали гомеопатію з принципами розведення та подібності.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дунаевский С. Г. Знакомьтесь — гомеопатия./Тернопіль:Підручники і посібники. — 2008. — ISBN 978-966-073-1157-0.
  2. Д-р Чибени С. С. (кафедра философии университета Кампинас, Бразилия). О научном статусе гомеопатии. Journal of American Institute of Homeopathy 2-2001. По материалам сайта http://homeoint.ru/index.htm.
  3. Гомеопатия — лечение?
  4. Aijing Shang, Karin Huwiler-Müntener, Linda Nartey, Peter Jüni, Stephan Dörig, Jonathan A C Sterne, Daniel Pewsner, Matthias Egger: Are the clinical effects of homoeopathy placebo effects? Comparative study of placebo-controlled trials of homoeopathy and allopathy. Lancet 366 (2005), 731, PMID 16125589
  5. Sarah Brien, Laurie Lachance, Phil Prescott, Clare McDermott, George Lewith: Homeopathy has clinical benefits in rheumatoid arthritis patients that are attributable to the consultation process but not the homeopathic remedy: a randomized controlled clinical trial. Rheumatology 49 (2010), doi:10.1093/rheumatology/keq234.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Гуцол Л.П. Основи гомеопатії. Навч. посібник для студентів вищих медичних закладів IV рівня акредитації / Лариса Гуцол - Вінниця : Нова Книга, 2011. - 344с. : Іл. ISBN 978-966-382-330-0