Гомеопатія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Етимологія
Гомеопатія — з грец. ὅμοιοπάθειαподібність у стражданні, від грец. ὅμοιοςподібний і грец. πάθοςстраждання, хвороба
Етимологічний словник української мови


Гомеопа́тія — метод лікування зі сфери альтернативної медицини, побудований на уявленнях німецького лікаря Самуеля Ганемана, що вперше були оприлюднені в 1796 році.

Основне припущення, покладене в основу гомеопатії — сформульований Ганеманом принцип, згідно з яким «подібне лікується подібним». За цим вченням, необхідно підібрати такий гомеопатичний препарат, який у здорового викликав би подібні симптоми, як ті, що спостерігаються у хворого, причому при виборі важливо також враховувати індивідуальний характер людини. З цією метою Ганеман і його послідовники склали спеціальні таблиці, за допомогою яких гомеопат визначає категорію пацієнта і його симптомів, порівнюючи їх із профілями застосування препаратів.

Для приготування препаратів базові речовини проходять процес так званого «потенціювання» («динамізації»), тобто вони (як правило, у співвідношенні 1:10 або 1:100) збовтуються з водою чи спиртом або розтираються з лактозою. На початку розведення було необхідним у зв’язку з отруйністю багатьох із використовуваних речовин, але згодом Ганеман почав виписувати хворим так звані «високі потенції», в яких речовини були розведені настільки, що вже не підлягали виявленню в розчині. Ганеман виходив із того, що внаслідок потенціювання починає діяти «примарна сила, що ховається в самій сутності препарату». Застосування високих потенцій він обґрунтовував тим, що «матерія сирих лікарських речовин врешті-решт повністю розчиняється у свою індивідуальну примарну сутність».

Утім, начебто присутнє, вибіркове підсилення бажаної дії завдяки технології потенціювання протирічить науковим висновкам. Сам «принцип подібності» Ганемана також не підкріплений наукою. Клінічними випробуваннями, проведеними згідно з науковими стандартами, не була доведена дія гомеопатичних засобів, яка перевищувала б ефект плацебо. Це означає, що успіхи в лікуванні приписуються не самому засобу, а його оточенню, наприклад, вірі пацієнта в дію лікування, а також якості стосунків між терапевтом і хворим.[1][2]

У 2009 році в Німеччині було продано гомеопатичних препаратів в обсязі 403 млн євро, що відповідає 8% усіх ліків, що відпускаються без рецепта. 27% були прописані терапевтом, а 73% —куплені в аптеці безпосередньо споживачем. У рамках опитування, проведеного в Німеччині в 2009 році Інститутом Алленсбах, 17% опитаних, які вже чули про гомеопатичні препарати, асоціювали гомеопатію з принципами розведення та подібності.

Доктрина гомеопатії - закони і принципи, що визначають гомеопатію, як наукову терапевтичну систему: обов'язкове вивчення лікарських субстанцій шляхом випробовування їх на здорових людях-добровольцях, закон подоби, індивідуалізація призначень, принцип малих доз, динамізація, життєва сила, цілісність організму, конституційний медикаментозний тип, сукупність симптомів, виліковність, теорія міазмів та ін.

Гомеопатія як струнка наукова терапевтична система знань базована на гомеопатичній доктрині, основним положенням якої є: випробування лікарських субстанцій на здорових людях-добровольцях;

  • закон подоби;
  • застосування малих доз лікарських субстанцій;
  • динамізація (потенціювання) як метод приготування гомеопатичних препаратів

Основні принципи[ред.ред. код]

Гомеопатія — широко розгалужена система з численними варіаціями. Незважаючи на те, що всі гомеопатичні школи посилаються на Ганемана і принцип подібності, вони часто суттєво відрізняються в інших аспектах. Більшість гомеопатів визнають принцип подібності, «перевірку препарата на здоровому», отримання відомостей про індивідуальну картину захворювання за допомогою докладного анамнезу та технологію потенціювання при виготовленні гомеопатичних препаратів як основоположні принципи гомеопатії.

Критика[ред.ред. код]

Всесвітня організація охорони здоров’я застерігає від гомеопатичного лікування будь-яких серйозних захворювань: «використання гомеопатії не має доказової бази, і в тих випадках, коли застосовується в якості альтернативи основному лікуванню, воно несе реальну загрозу здоров’ю і життю людей».[3]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Aijing Shang, Karin Huwiler-Müntener, Linda Nartey, Peter Jüni, Stephan Dörig, Jonathan A C Sterne, Daniel Pewsner, Matthias Egger: Are the clinical effects of homoeopathy placebo effects? Comparative study of placebo-controlled trials of homoeopathy and allopathy. Lancet 366 (2005), 731, PMID 16125589
  2. Sarah Brien, Laurie Lachance, Phil Prescott, Clare McDermott, George Lewith: Homeopathy has clinical benefits in rheumatoid arthritis patients that are attributable to the consultation process but not the homeopathic remedy: a randomized controlled clinical trial. Rheumatology 49 (2010), doi:10.1093/rheumatology/keq234.
  3. Гомеопатия — лечение?

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Гуцол Л.П. Основи гомеопатії. Навч. посібник для студентів вищих медичних закладів IV рівня акредитації / Лариса Гуцол - Вінниця : Нова Книга, 2011. - 344с. : Іл. ISBN 978-966-382-330-0