Тульчин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тульчин
Герб Тульчина.jpg
Герб Тульчина
Тульчин
Розташування міста Тульчин
Розташування міста Тульчин
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область
Район/міськрада Тульчинський район
Код КОАТУУ 0524310100
Засноване 1607
Магдебурзьке право 1787
Статус міста з 1795 року
Населення 24507 (01.01.2013)[1]
Площа 9.26 км²
Густота населення 1688 осіб/км²
Поштові індекси 23600-23606
Телефонний код +380-4335
Координати 48°40′28″ пн. ш. 28°50′59″ сх. д. / 48.67444° пн. ш. 28.84972° сх. д. / 48.67444; 28.84972Координати: 48°40′28″ пн. ш. 28°50′59″ сх. д. / 48.67444° пн. ш. 28.84972° сх. д. / 48.67444; 28.84972
Висота над рівнем моря 208 м
Водойма Сільниця, Тульчинка
День міста друга неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Журавлівка
До станції 13 км
До обл./респ. центру
 - фізична 70 км
 - залізницею 120 км
 - автошляхами 83 км
До Києва
 - фізична 230 км
 - залізницею 370 км
 - автошляхами 359 км
Міська влада
Адреса 23600, Вінницька обл., Тульчинський р-н, м. Тульчин, вул. Леніна, 1, 2-23-51
Веб-сторінка Тульчинська міськрада
Міський голова Весняний Валерій Михайлович

Тульчи́н — місто на півдні східного Поділля, адміністративний центр Тульчинського району Вінницької області, розташоване у долині між невисокими пагорбами, в межиріччі р. Тульчинки й р. Сільниці (притока Південного Бугу).

Географія[ред.ред. код]

Вид на місто з пагорбів
Христо-Різдвяний Кафедральний собор, пл. Суворова
Особняк 1905 р., вул. Леніна

Розташування[ред.ред. код]

Місто Тульчин розташоване у південній частині Подільського плато. Геологічна будова міста визначається його розміщенням в межах Українського кристалічного щита, фундамент якого складають кристалічні породи. Близькість материнського щиту обумовлює наявність і добуток таких корисних копалин, як граніт, глина, кварцит, гнейси. Усі ці корисні копалини є будівельними матеріалами і використовуються в будівництві споруд, шляхів, прокладці інженерних комунікацій. Рельєф міста — хвиляста рівнина, порізана долинами, балками та ярами. Найвища точка міста над рівнем моря — 273 м, найнижча — 196 м.

На території протікають річки: Сільниця, Тульчинка. Джерела утворюють 3 ставка.

Клімат[ред.ред. код]

У фізико-географічному відношенні належить до лісостепової зони. Клімат міста помірно континентальний, зима коротка, м'яка, з частими відлигами, літо тривале, досить тепле. Середня температура січня становить −4,0˚C, липня +20,0˚C. Середньорічна кількість опадів — 472 мм, найменше — у березні та жовтні, найбільше — у липні. З несприятливих кліматичних явищ на території міста спостерігаються хуртовини, ожеледь, тумани в холодний період року, грози з градом. Тривалість світлового дня коливається від 8 до 16,5 годин.

Населення[ред.ред. код]

В середині минулого століття в Тульчині налічувалось 1164 будівлі, у 1859 році в місті проживало 11217 жителів. У 1861 році після скасування кріпацтва стрімко почалась розвиватись економіка міста, швидко зростало населення, так у 1866 році тут вже проживало 21685 жителів. За даними всеросійского перепису на 28 січня (9 лютого) 1897 року в місті налічувалось 16245 чоловік (з них 61,90 % — євреї). За результатами всесоюзного перепису 1926 року — 12600 ос., 1939 — 13500, 1959 — 12500, 1970 — 14279, 1989 — 17100.За даними першого всеукраїнського перепису 2001 року в місті проживало 16136 ос.

Назва[ред.ред. код]

В документі Львівського маґістрату від 3 липня 1648 року місто має назву Нестервар (Нестервар, в перекладі з угорської — Нестер (Дністер) і — вар (замок/місто).)
Походження самої назви Тульчин викликає багато суперечок. Найвірогіднішим видається угорське та турецьке етимологічне коріння. Місто розташоване на річці Тульчинці, від якої і отримало свою назву.

Історія[ред.ред. код]

Місто належало подільській шляхетській родині Струсів г. Корчак. Одна з представниць цього роду вийшла заміж за Калиновського — Тульчин перейшов до родини Калиновських.

Перші письмові відомості про Тульчин належать до 1607 року. Привілей на місто наданий генералу подільських земель Валентію Александру Калиновському Сиґізмундом ІІІ Вазою. У першій половині XVII — століття Тульчин став визначним торговельним центром завдяки брацлавському старості Адаму Калиновському. З 1649 р. недовгий час сотенне містечко Брацлавського полку, з 1667 р. Тульчин знову відійшов до Речі Посполитої, з 1672 по 1699 рік під владою Османської імперії.

У 1648 тут був укріплений замок, з кам'яними вежами по кутах.

Після нетривалого занепаду і розрухи, викликаних трагічними подіями під час штурму потужної Тульчинської фортеці з численним гарнізоном повсталими козацькими загонами полковника Максима Кривоноса, Хмельницького в 1648 році під час народно-визвольної війни українського народу проти польського поневолення, Тульчин в кінці XVIII століття розквітає і стає широко знаним центром промисловості і ремесел, високої європейської культури, завдячуючи графу Станіславу «Щенсному» Потоцькому — власнику великих земельних володінь в Україні.

У 1778 в Тульчині було 440 осель.

18 червня 1726 р. київський воєвода Франц Салезій Потоцький отримав Тульчин. Місто та навколишні землі 1775 році від Станіслава Потоцького, а Станіслав отримав Тульчин від Гелени Калиновської.

Станіслав «Щенсний» Потоцький робить Тульчин своєю резиденцією, споруджуючи в 1782 році палацо — парковий ансамбль «Хороше», який успішно сперечався з найкращими королівськими аналогами Європи. Цей унікальний і величний витвір мистецтва та архітектури проектували французький художник, будівельник і механік Лакруа, дизайнер голландець Меркс, автор парку англієць Міллер. Місто швидко будується і буйно розквітає, успішно торгує, заповзято працює, стає відомим, статечним, а слава про нього лине ген по Європі: саме тут з'являються найкращі європейські зразки декоративних і фруктових дерев, найкращі сорти сільськогосподарських культур, рослин і квітів, виводяться найкращі породи свійської худоби і птиці, виготовляються вишукані сорти і марки напоїв, створюються шедеври ремесел і гончарства, вдосконалюється система аграрної економіки, поліпшується матеріальне становище селян. 17 травня 1787 р., з нагоди перебування польського короля Станіслава Авґуста Понятовського, місту надається магдебурзьке право.
1792 р. місто — резиденція Тарґовицької конфедерації.

На честь перебування короля Станіслав «Щенсний» Потоцький на площі Ринок поставив колону, а населенню в межах милі дарував «вольну». На честь Тарґовицької конфедерації Станіслав «Щесний» Потоцький поставив гранітний пам'ятник. Також ним був фундований мурований Домініканський костел, урочисте відкриття якого відбулося 9 травня 1784 р., з Риму були в костел були привезені і тут покладені мощі св. Піуса. В палацовому парку «Хороше» перебувала мармурова баня в мавританському стилі, привезена з Царгороду.

Тульчин у складі Російської Імперії[ред.ред. код]

З 1793 року Тульчин у складі Російської Імперії, недовгий час повітове місто Брацлавського намісництва, у 1795році затверджується герб міста у вигляді лицарського щита із зображенням на блакитному полі старої Брацлавської фортеці, а на зеленому полі, внизу, — трьох золотих снопів жита. З 1804 р. заштатне містечко Подільської губернії.


 Комплекс палацу Потоцьких, панорамний знімок
Комплекс палацу Потоцьких, панорамний знімок

З березня 1796 по березень 1797 року в Тульчині перебував російський полководець Олександр Суворов. За 12 км від міста (с. Тиманівка) розташовані криниці, які викопали і облаштували в свій час солдати О. Суворова. Саме тут, у Тульчині, великий полководець написав свою геніальну працю «Наука перемагати». В 1806 році в Тульчині стояв другий корпус Мейєндорфа, ад'ютантом у якого був видатний український письменник Іван Котляревський. Перебував він у Тульчині з лютого по грудень 1806 року. А 1818 року в Тульчині розмістився штаб другої армії, офіцери якого були учасниками франко-російської війни 1812 року проти Наполеона. Того самого року група прогресивно настроєних офіцерів штабу об'єдналася в Тульчинську управу таємної організації «Союз благоденства», на зміну якому прийшло Південне Товариство декабристів. Організатором і душею управи був полковник П. І. Пестель, ад'ютант головнокомандувача другою армією. Молоді офіцери збирались на квартирі Пестеля. Тут можна було зустріти О. Юшневського, В. Давидова, Ф. Вольфа, В. Іванова, О. Барятинського, С. Волконського, М. Лорера та інших активних учасників майбутнього декабристського виступу.

На час перебування Павла  Пестеля в Тульчині припадають його зустрічі з Олександром Пушкіним; російський поет ще до свого заслання на південь Росії мріяв побувати у цьому затишному містечку Подільської губернії, де перебував штаб 2-ї армії і де серед кола революційно налаштованих молодих офіцерів мав чимало знайомих. Уперше йому вдалося приїхати до Тульчина лише у лютому 1821 року. А.Пушкін іще двічі побував у Тульчині — у серпні та листопаді 1822 року, де мав розмови з П.Пестелем, іншими діячами Південного товариства та його друзями-однодумцями А.Юшневським, Ніколаєм Басарґіним, Раєвським та іншими. Він побував у Павла Пестеля вдома, відпочивав у нього під розлогими липами. Ті зустрічі й щирі розмови про майбутнє Росії надихнули А.Пушкіна на вірші, які навіки прославили Тульчин і перших провісників свободи. У 10-й главі відомого роману «Євгеній Онегін» читаємо:

Пушкін О.
Пестель П.
Було це при Неві льодистій.
Та в краї, де раніш весна
Сміється Кам'янці тінистій,
Горбам похилим Тульчина,
Де Вітгенштейнові дружини
Дніпром підмивані рівнини
І степ надбузький облягли,
Діла по-іншому пішли...
Там Пестель... для тиранів,
І в рать вливав незнаний пал
Спокою повний генерал,
І Муравйов огнем одваги,
В ім'я нових, жаданих прав
Союзу сполох приспішав.

(Переклад Максима Рильського)[2]

У дореволюційний літопис міста вписується й спогад про перебування в ньому «польського Лєрмонтова», друга А. Міцкевича — поета Юліуша Словацького.

В один з липневих днів 1827 року, їдучи до Одеси, Юліуш Словацький зі своїм другом Зеноном Михальським прибув до Тульчина. Їх вразив красою сад і парк «Хороше». І Ю. Словацький робить запис у подорожніх нотатках: «На третій день ввечері ми приїхали до гарного Тульчина… „Хороше“ і сади захопили мене»…

Там сади і парки, палаци належали магнатам. За їх огорожами був зовсім інший Тульчин.

В середині минулого століття Тульчин був містечком з 1164 господарствами. Жалюгідними й мізерними проти «Хорошого» виглядали похилені халупи місцевих ремісників. Приїжджі могли зупинитись у двох «гостинних» дворах. Шинок і кондитерська лавка — оце і вся «торговельна мережа». Осінні дні виповнювались гудком цукроварні, збудованої в 1848 році Потоцьким. А медицину представляла стара аптека, в якій завжди дрімав такий же старий провізор. Додайте військовий шпиталь при другій армії та юнкерське училище, відкрите в зв'язку з перебуванням у містечку великого штабу, і матимете повне уявлення про описуване нами місто, яким воно було сто років тому.

Реформа 1861 року не принесла Тульчину істотних змін. Хіба що в 1862 році тут відкрилось духовне училище та через сім років у місті почав працювати шкіряний завод, а в 1886 році — паровий млин. Були ще вовночесалка, завод штучних мінеральних вод, крупорушка, макаронна фабрика, вальцевий млин, медоварний завод.

До переліченого можна було б додати каретну і тютюнову фабрики, два цегельних, три свічкових заводи та кілька інших кустарних підприємств. Про розмах їх виробництва свідчить хоча б ось така статистика: на 17 тульчинских підприємствах було зайнято 134 робітники — в чотири рази менше, ніж сьогодні на одній взуттєвій фабриці.

Це була його, так би мовити, важка індустрія. Зате за іншими показниками дореволюційний Тульчин набагато випередив своїх сусідів. У місті на той час було вже 5 церков, костьол, 2 синагоги, понад десять молитвених домів, 23 шинки, 13 винних лавок і великий винний склад. На кожних 660 жителів припадала корчма. Таким переступив поріг нового, XX століття Тульчин — містечко ремісників і торговців. Важким було життя ремісників і міської бідноти. В їх середовищі росте незадоволення рабським становищем, визріває протест проти самодержавства. Несила було більше терпіти наругу. Ще в серпні 1904 року спалахнув страйк столярів — перший організований виступ робітників Тульчина. То на одному, то на іншому підприємстві займаються зірниці народного гніву, що були яскравим відблиском бурхливих подій першої російської революції. В травні 1905 року під червоними прапорами, з лозунгами, що закликали до боротьби з царизмом, вийшли тульчинці на загальноміський мітинг. Полум'яно пролунали над площею слова більшовицьких агітаторів, які напередодні прибули до Тульчина з Одеси. Подільське місто заявило про свою підтримку революційних мас Росії. Нові масові виступи робітників підтримали навколишні селяни, а невдовзі селянський рух охопив усю Подільську губернію. Уряд ввів у Тульчин військові частини. Почалось жорстоке переслідування революційно настроєних робітників і селян. Але це не припинило їх виступів.

Українська революція[ред.ред. код]

Бурхливі події відбувались у Тульчині протягом 1917–1920 років.

В 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.

Протягом 1917-1920 років місто побувала під владою і більшовиків, і Директорії, денікінських і гетьманських військ.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село надовго окуповане більшовицькими загарбниками. Московсько-комуністична влада остаточно встановилася 19 червня 1920 року.

Микола Леонтович і Тульчин[ред.ред. код]

Визначною подією в культурному житті Тульчина була активна діяльність видатного українського композитора Миколи Леонтовича. Значна частина творчого життя М. Леонтовича пов'язана з Тульчином. З 1908 року викладає співи в єпархіальному жіночому училищі. Працюючи там понад 10 років, отримує казенну квартиру, навкруги якої був садок. За цей час він створив біля 200 хорових творів, 10 духовних хорів. У 1914 році з Тульчина вилітає його знаменитий «Щедрик», який співали в багатьох містах, і він став своєрідною емблемою хорової музики. Нині мелодія "щедрика" відома всьому світові, хоча мало хто знає, що її автором є українець.

1920 року Микола Леонтович створює в Тульчині народний хор. Пісня «Смерть» була останньою його хоровою обробкою, яку він не встиг вивчити з хором, бо в ніч на 23 січня 1921 року трагічно обірвалося життя видатного сина України. Леонтович загинув від кулі колишнього агента повітчека Б. Грищенка, який грабував населення. Після трагічної смерті М. Леонтовича, як згадує його учень М. Покровський «…повітова влада затвердила хор Леонтовича, як державну капелу при Брацлавському повіті… Капела і її учасники були взяті на державне забезпечення…».

Тульчин під радянською окупацією 1920-1941[ред.ред. код]

У 1923 році місто стає центром округу(до якого входило 17 районів) — 30 окружне місто УРСР. У 20 рр. в місті розгорнулось промислове будівництво. У Тульчині вже діє десять підприємств — хлібопекарня, два млини, олійня, друкарня, електростанція та інші, засновується взуттєва та швейна фабрики. Будуються школи, лікарня, кінотеатр тощо. Швидко розгорталось житлове та культурне будівництво. У 1923 році відкрив двері краєзнавчий музей. 9 лютого 1932 р. постановою ВУЦВК на 4 позачерговій сесії ХІІ скликання утворено 5 областей в Україні, серед яких і Вінницька, до неї ввійшов Тульчинський район із центром — містом Тульчином.

В 1932-1933 мешканці Тульчина та околиць пережили сталінський геноцид.

Німецько-радянська війна стала ще одним випробуванням для мешканців Тульчинщини. В оборонних боях на території району брали участь війська 18 армії Південного фронту Червоної Армії в складі 55 і 17 стрілецьких корпусів.

Румунська окупація (1941-1944)[ред.ред. код]

Гітлерівські війська захопили Тульчинський район 23 липня 1941 р. Його територія була підпорядкована румунській адміністрації у складі «Трансністрії». За опір румунам десятки комуністів піддались жорстоким тортурам та катуванням, а потім були розстріляні в Тираспольській тюрмі. Особливо жорстоко гітлерівці розправлялися з мирним єврейським населенням. З перших днів румунської окупації в Тульчині були розстріляні радянські активісти з сім'ями. 7 грудня 1941 р. понад 4 тисячі тульчинців було загнано в табір смерті в с. Печеру. Туди ж силою зброї переміщено людей єврейської національності Тульчинського, Шпиківського та інших районів. У могилах поблизу Печерського лісу захоронено близько 8 тисяч жертв гітлерівського терору.

Радянська окупація (1944-1991)[ред.ред. код]

15 березня 1944 року в Тульчин повернулася радянська влада на багнетах 27 армії ІІІ повітрянодесантної дивізії Червоної Армії під командуванням генерал-майора І. Конєва.

Близько тисячі уродженців міста не повернулися з фронту до своїх рідних домівок. У сквері Слави радянською владою було відкрито монумент воякам, що загинули під часі війни на боці СРСР.

Після закінчення війни почалося повернення міста до мирного життя: відновлені пошкоджені і зруйновані житлові і суспільні будівлі, пущені в лад промислові підприємства, знов запрацювали школи, лікарні. У подальші роки проводилося будівництво нових житлових будівель, створення промислових підприємств, магазинів, шкіл, нових корпусів лікарні, культурно-побутових закладів тощо.

Незалежна Україна[ред.ред. код]

З 24 серпня 1991 року місто належить до вільної України.

У постперебудовні роки, незважаючи на економічні труднощі, жителям міста вдалося в основному зберегти потенціал, накопичений за всі попередні роки. Активно розвивається малий і середній бізнес.

Марка на честь 400-ліття Тульчина (спеціальне гасіння). 2007

Персоналії[ред.ред. код]

Народилися в місті[ред.ред. код]

Визначні особи, пов'язані з містом[ред.ред. код]

пам'ятник О. Суворову, пл. Суворова
  • Адам Калиновський — брацлавський староста, засновник міста, збудував в Тульчині дерев'яний домініканський костел, в якому був похований (1638 р.)
  • Франц Салезій Потоцький — київський воєвода
  • Станіслав Щенсний Потоцький — воєвода руський, маршалок Тарґовицької конфедерації, фундатор палацу, мурованого Домініканського костелу
  • Максим Кривоніс — полковник, один з керівників козацько-селянських повстань в Україні під час Хмельниччини
  • Іван Сошенко — український художник; на замовлення генерала Абази робив копії з образів Тульчинського палацу.
  • Іван Котляревський — видатний український письменник, поет, драматург, засновник сучасної української літератури
  • Юліуш Словацький — видатний польський поет і драматург
  • Станіслав Трембецький — польський поет, представник класицизму і рококо, придворний поет польського короля Станіслава Понятовського.
  • Карл Рейхель — німецько-російський художник.

У Тульчині плідно працювали знамениті українські поети і письменники


Гостювали

Пам'ятник Миколі Леонтовичу у Тульчині

Тульчин — це місто «українського Баха», видатного і геніального українського композитора, класика Миколи Леонтовича з його безсмертним «Щедриком».

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість міста представлена такими галузями: харчова (ВАТ «Тульчинський маслосирзавод» (торгова марка «Тульчинка»), ТОВ «Тульчинм'ясо» (обидва входять до складу групи компаній «ТЕРРА ФУД»), ВАТ «Тульчинський хлібокомбінат», ТОВ «Діана»(завод продтоварів), ТОВ «Тульчинський консервний завод»; легка ВАТ «Тульчинська швейна фабрика», ТОВ «Двін» (взуттєва фабрика). Також в місті працюють кілька будівельних підприємств та організацій, ТОВ «Тульчинський Агромаш», «Тульчинське лісомисливське господарство» тощо.

Транспорт[ред.ред. код]

У місті працюють два автотранспортних підприємства (1 — вантажні, 2 — пасажирські перевезення). Діє автовокзал та автобусне сполучення з основними містами області та України. Міський громадський транспорт включає в себе: маршрутне таксі та три служби легкового таксі.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Районна лікарня, районна поліклініка, дитяча консультація, стомотологічна поліклініка, туберкульозний диспансер.

Освіта та культура[ред.ред. код]

4 загальноосвітні школи, 5 дошкільних дитячих закладів, музична дитяча школа, 2 спортивні школи, 3 вищих навчальних заклади (технікум ветеринарної медецини, училище культури, вище професійно-технічне училище № 41).

Кінотеатр, будинок культури, 8 бібліотек, зокрема найбільша Тульчинська центральна районна бібліотека.

ЗМІ[ред.ред. код]

Районна газета «Тульчинський край» заснована 1925 р., районне радіо частота мовлення 105.5 Мгц. «Успіх» газета безкоштовних оголошень.

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

краєзнавчиий музей, колишній будинок Декабристів (18 ст.)
  • Палац Потоцьких (Тульчин) (18-19 ст.).
  • Будинок Декабристів (18 ст. тепер краєзнавчий музей).
  • Успінська церква з дзвіницею (1789 р.).
  • Римо-католицький костел (19 ст.).
  • Христо-Різдвяний кафедральний собор (18ст.колись домініканський костел та монастир).
  • Житлові будинки (18-19 ст.)

Старе єврейське кладовище.

Музеї та пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку
  • Краєзнавчий музей (вул. Гагаріна,1)
  • Музей-садиба Миколи Леонтовича (вул. Леонтовича, 2)
  • Музей декабристів знаходиться на реконструкції з початку 1990 рр.
  • Пам'ятники Леонтовичу Миколі, Шевченку Тарасу, Пушкіну А., Пестелю П., Суворову.

Малодосліджені артефакти[ред.ред. код]

Під містом міститься мережа підземних споруд, які збудовані ще у середньовіччі і використовувалися населенням з метою захисту від ворогів. Граф Станіслав «Щенсний» Потоцький мав тунелі, які використовував у транспортних цілях. Вони з'єднували Комплекс палацу Потоцьких з іншими об'єктами міста.

Галерея[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. [http://tulchin-rda.gov.ua/tulchinschina/ Тульчинська районна державна адміністрація. Чисельність наявного населення Тульчинщини станом на 01.01.2013 р.
  2. О. С. Пушкін. Євгеній Онегін. Уривки з 10-ої глави
  3. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 227 с. ISBN 966-8201-26-4

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]