Горжет
| Горжет | |
 | |
| Частково збігається з | gorgetd |
|---|---|
 Горжет у Вікісховищі | |
Горже́т (фр. gorget, від gorge — «горло», «комір») — спочатку сталевий комір для захисту шиї і горла. Горжет був частиною стародавніх обладунків і призначався для захисту від мечів і інших видів холодної зброї. Більшість середньовічних горжетів були простими щитками для захисту шиї, які носили під нагрудником і наспинником.
Зі зникненням лат горжет зберігся як символ «шляхетства» його власника (оскільки обладунки були символом лицарства, то і горжет — елемент обладунку — вказував на лицарський статус). Тож не дивно, що в європейських арміях горжет став знаком розрізнення офіцера. До кінця XVIII століття погони і еполети, як правило, не позначали чин (звання). Цю функцію частково виконувалось зовнішнім виглядом одягу, а частково i горжетом. За його забарвленням та за його формою було можливо визначити чин (звання), а іноді — і полк, де служив офіцер.
З поширенням погон і еполетів як знаків розрізнення горжет втратив своє значення. Він став декоративним елементом офіцерської форми, зазвичай — парадної. З кінця XIX століття горжет (в окремих країнах) носять лише військовослужбовці (зазвичай офіцери) привілейованих частин в урочистих випадках. Одним із винятків був горжет фельджандармерії Третього Рейху (1933—1945).
Середньовіччя[ред. | ред. код]
Наприкінці XIV — на початку XV сторіччя майстерність ковалів досягла такого рівня, що з'явилася можливість виготовлення обладунків, що повністю закривали тіло власника сталевими пластинами — в тому числі і шию, яка є однією з найбільш вразливих частин тіла і яка доти захищалася тільки кольчужною бармицею або кольчужним каптуром. Перший пластинчатий захист шиї був використаний в гранд-бацинетах. Пізніше, з поширенням арметів, пластинчастий захист шиї став невід'ємним їх елементом і кріпився, як правило, на сам шолом. У піхоті подібна конструкція застосування не мала, позаяк піхота тоді вкрай рідко одягала панцерні обладунки, задовольняючись бригантинами.
З середини XV сторіччя, з поширенням саладів різних форм, горжет, з додаванням до нього захисту підборіддя, еволюціонувало в бувігер. Він було дуже популярний як у кавалерії, так і в піхоті. При цьому, не дивлячись на різноманітність форм самих саладів, бувігери під них використовувалися також і в піхоті, разом з бригантинами. У хроніках Жана Фруассара існує маса прикладів тому, при чому бувігер часто використовували навіть лучники.
До початку XVI сторіччя, з поширенням вогнепальної зброї, латний захист шиї поступово виходить з ужитку, головним чином тому, що поява вогнепальної зброї робить її неефективною.
Знаки розрізнення в Російській імперії[ред. | ред. код]
В армії Російської імперії за часів імператора Петра I офіцери як знаки розрізнення мали горжет, триколірний біло-синьо-червоний шарф з срібними і золотими китицями, офіцерський пояс і шпагу з визолоченим ефесом. Офіцерський горжет мав форму півмісяця з гербом держави в центрі, надягався під комір, прикріплювався шнурками до еполетів чи ґудзиків. Використання горжетів скасовано у 1859 році, залишений (як знак розрізнення) для носіння тільки обер-офіцерами гвардійських Преображенського і Семенівського полків і 1-ї батареї гвардійської 1-ї артилерійської бригади, які мали подаровані Петром I відзнаки за битви під Нарвою 19 листопада 1700 року (на горжеті був напис «1700. NO.19.»). З 1864 року подібні знаки було наказано носити в строю офіцерам 1-го військового Павловського училища. В 1884 році право носіння офіцерського знаку розрізнення поширене на штаб-офіцерів і генералів.
В 1699—1716 роках забарвлення горжета буле наступне:
| Чин | Колір поля | Колір обода | Колір герба |
|---|---|---|---|
| Прапорщик | Срібло | Срібло | Срібло |
| Підпоручик | Срібло | Золото | Срібло |
| Поручик | Срібло | Срібло | Золото |
| Капітан | Срібло | Золото | Золото |
| Майор | Золото | Золото | Срібло |
| Підполковник | Золото | Срібло | Золото |
| Полковник | Золото | Золото | Золото |
На початок XIX ст. (Наполеонівські війни) забарвлення горжета буле наступне[1]:
| Чин | Колір поля | Колір обода | Колір герба |
|---|---|---|---|
| Прапорщик | Срібло | Срібло | Срібло |
| Підпоручик | Срібло | Золото | Срібло |
| Поручик | Срібло | Срібло | Золото |
| Штабс-капітан | Срібло | Золото | Золото |
| Капітан | Золото | Золото | Срібло |
Штаб-офіцери мали суцільно визолочені горжети.
- Офіцерські знаки російської армії
-
1700-1732. -
1727-1732. Обер-офіцерський знак гвардійського Преображенського и Семенівського полків. -
1732-1742.
Офіцерські знаки гарнізонних офіцерів. -
1756-1762.
Знак офіцерів піхотного полку. -
1756-1760.
Офіцерські знаки полков обсерваціонного корпуса. -
1756-1762.
Офіцерський знак голштинських війск. -
1788-1796.
Знак офіцерів піхотного полку. -
c 1808 года
Гвардійські офіцерські знаки. -
1820.
Армійський офіцерський знак. -
1820.
Гвардійські офіцерські знаки.
.jpg){kind=small}
.jpg)
.jpg)
ХХ сторіччя[ред. | ред. код]
У ХХ сторіччі горжети використовувалися як своєрідні урочисті деталі однострою, чи для позначення окремих військових формувань. Зокрема у Третьому рейху горжети носили військовики фельжандармерії при виконанні службових обов'язків. Також горжети у Третьому рейху використовувалися прапороносцями Люфтваффе[2], та полку «Генерал Герінг»[3].Члени елітного СА-штандарту «Фельдхеррнхалле» при виконання обов'язків також мали за деталь однострою горжет з імперським орлом[4].
- Горжети у XX сторіччі
-
Горжет фельджандармерії Третього Рейху. -
-
Королівські гвардійці в Швеції перед Стокгольмським палацом: у офіцера (їде першим в колоні) добре видно горжет. -
Мініатюрний горжет у вигляді нагрудної бляхи на польському мундирі часів другої світової війни.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Габаєв Г. Розпис російських полків 1812 року. Додаток до "Військово-історичного вісника —Київ.: Типографія окружного штабу, вулиця Банкова, б.№ 11, 1912—С.63-64 — 298 с.
- ↑ Бендер Роджер Регалії Люфтваффе/переклад з англійської Т. К. Гладкова –М.: ЗАТ «Ценртполіграф»,2007.-С.274-318 с.
- ↑ Бендер Роджер Регалії Люфтваффе/переклад з англійської Т. К. Гладкова –М.: ЗАТ «Ценртполіграф»,2007.-С.276-318 с.
- ↑ Бендер Роджер Регалії Люфтваффе/переклад з англійської Т. К. Гладкова –М.: ЗАТ «Ценртполіграф»,2007.-С.189-318 с.
Література[ред. | ред. код]
- Gorelik M. Warriors of Eurasia. From the VIII Century DC to the XVII Century AD. — Stockport: Montvert Publications, 1995.
- Вісковатов О. В., Історичний опис одягу та озброєння Російських військ, 2 вид., ч. 1-27, СПБ, 1899—1944;
- Царскосельскій музей: с собраніем оружія, принадлежащаго Государю Императору. Издатель А. Бауман, СПб. 1860
- Boeheim, Wendelin (1890), Handbuch der Waffenkunde. Das Waffenwesen in seiner historischen Entwicklung vom Beginn des Mittelalters bis zum Ende des 18 Jahrhunders, Leipzig.
- Ffoulkes, Charles, (1912), The Armourer and his Craft, New York, Dover Publications, ISBN 0-486-25851-3.
- Gelli, Jacopo (1900), Guida del raccoglitore e dell'amatore di armi antiche, Milano, U. Hoepli.
- Oakeshott, Ewart (2000), European Weapons and Armour: From the Renaissance to the Industrial Revolution, Boydell Press, ISBN 0-85115-789-0.
- Störmer, Michael (1966), Die Rüstkammer: Ein Kompendium mittelalterlicher Nahkampfwaffen und Rüstungen, G&S Verlag GmbH, ISBN 978-3-925698-46-0.
- Stephen Bull: An Historical Guide to Arms & Armor, ISBN 0-8160-2620-3
- Wise, Terence (1983). The Wars of the Roses. Osprey Publishing. ISBN 0850455200.
- James, Lawrence (2003). Warrior Race: A History of the British at War. St. Martin's Press. pp. 119. ISBN 0312307373.
| ||||||||||||||||||||||
