Лук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Лук — зброя-атрибут воїнів та героїв античності
Дмитро Байда-Вишневецький, зображений з луком та стрілою
Герб Запоріжжя — лук часто присутній у геральдичних фігурах українських міст

Лук — це один із найдавніших видів метальної зброї, що відомий з доби мезоліту.

Зміст

[ред.] Призначення лука і його властивості

За давнини лук правив знаряддям полювання і зброєю, у наш час лук є здебільшого спортивним знаряддям.

Як метальна зброя лук повинен мати певні властивості. Найважливішими серед них вважають наступні: пружність, еластичність, довжину між кінцями луку в стані спокою, відстань натягу тятиви, відстань між тятивою і дугою та силу натягу тятиви.

Класично, всі відстані та довжини в сучасних луках зазначаються в дюймах (англ. inch або скороч. in, приблизно 2,54 см). Силу натягу зазначають у лібрах (іт. libra або скороч. lb). Вагу вказують у грейнах (англ. grain або скороч. gr, приблизно 0,064798 грамів).

Всі ці значення можливо переглянути у відповідній документації до луку ци на самому луці. Згідно вимог FITA всі ці значення можна вказувати лише на нижній частині луку.

[ред.] Типи луків

Луки можна каталогізувати за багатьма різними властивостями. Наприклад за силою натягу тятиви, формою дуги, періодом виникнення, походженням, компанією-виробником тощо.

Найпоширенішою категорією є форма дуги. За формою дуги виділяють:

[ред.] Поширення лука в Україні

Лук використовували як знаряддя для полювання, так і як зброю.

За козацької доби лук значною мірою поступився місцем ручній вогнепальній зброї, але у середовищі запорожців зберігався практично до кінця існування Січі (це підтверджують і тогочасні малюнки козака “Мамая”). Таку специфіку січовиків можемо пояснити тим, що вони переважно спіткалися у прикордонній боротьбі з ватагами кочової татарської людності, котра була слабко озброєною й активно користувалась лук. Поряд із цим, у середовищі запорожців в умовах постійного збройного протистояння активно розвивались засоби розвідувально-диверсійної діяльності, які іноді потребували “тихої” метальної зброї. Щодо стрільби з луку, то вправний стрілець міг випустити за хвилину до 20 стріл на відстань до 300 кроків.

Серед провідників запорозьких козаків шанувальниками Л. були Д.Байда-Вишневецький (зображений на портреті з луком і стрілою в правиці) та особливо П.Конашевич-Сагайдачний. Останній навіть мав козацьке прізвисько, що походило від татарської назви шкіри дикого козла, котрою обшивались спеціальні пристрої — “колчани” для збереження стріл (згодом “сагайдаками” називали самі ці пристрої). Для носіння лука використовували налуч, що повторювала форму половини лука. У сагайдаці зберігалось 3 десятки стріл.

Луки поділяються на прості і складні, але всі вони мають форму дуги з тятивою для метання стріл.

Прості луки виготовляли з цільного шматка деревини (найчастіше з ясеня або кізилу) довжиною до 1,5 м.

Складні луки були трохи коротшими, і їх виготовляли з різних матеріалів: деревина, ріг та виварені сухожилки тварин (внутрішню частину лука становив ріг, далі сухожилки і назовні — дерево). Завдяки цьому під час натягування тятиви (виготовляли з жил вола чи дикого козла) лук мав необхідну пружність, еластичність і міцність.

Окремі луки і більшість сагайдаків мали прикраси з різнокольорової шкіри й коштовних металевих фігурок. Кавказькі “колчани” і налучі часто виготовляли із сап'яна і прикрашали коштовним шиттям та металевим чорнінням і гравіруванням.

[ред.] Література

  • Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. – Львів, 1990. – Т. 1. – С. 167-168.; Запорожжя... . – К., 1995. – стор. 85 (укр.)
  • Аствацатурян Э. Оружие народов Кавказа. – М., 1995. – стор. 38-39, 120 (рос.)
  • Українське народне малярство XIII-XX століть. – К., 1991. – іл. 126 (укр.)
Особисті інструменти