Операція «Барбаросса»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Операція «Барбаросса»
Друга світова війна
Barbarossa. Drang nach Osten.
Дата: 22 червня4 грудня 1941 року
Місце: СРСР
Результат: Поразка радянських військ в прикордонних областях і відступ вглиб країни; провал плану розгрому СРСР
Сторони
СРСР Третій рейх
Командувачі
СРСР Йосип Сталін
СРСР Семен Тимошенко
СРСР Георгій Жуков
СРСР Дмитро Павлов
СРСР Михайло Кирпонос
СРСР Андрій Єрьоменко
СРСР Яків Черевиченко
СРСР Іван Тюленєв
Третій Рейх Адольф Гітлер
Третій Рейх Вальтер фон Браухіч
Третій Рейх Герд фон Рундштедт
Третій Рейх Гайнц Вільгельм Гудеріан
Третій Рейх Федор фон Бок
Третій Рейх Еріх фон Манштейн
Flag of Romania.svg Антонеску Йон

Ця стаття про операцію «Барбаросса». Про план німецько-радянської війни див. план «Барбаросса»


Операція «Барбаросса» (нім. Unternehmen Barbarossa) — стратегічна наступальна операція збройних сил Німеччини та її союзників проти СРСР. План операції передбачав швидкоплинну військову кампанію з повним розгромом Червоної Армії та захопленням європейської частини СРСР по лінії Волга — Архангельськ. Незважаючи на початковий успіх німецьких військ, завершити операцію у встановлені терміни Вермахту не вдалось, війна переросла в широкомасштабну та довготривалу.

22 липня 1940 року головнокомандувач сухопутними військами Вальтер фон Браухіч вперше отримав вказівку Гітлера розпочати «теоретичну підготовку» плану військової кампанії проти СРСР.

Під час наради 22 липня Гітлер особисто озвучив політичні та військові цілі майбутньої операції: Швидко розгромити Червону Армію або принаймні зайняти таку територію, яка убезпечить Берлін і Сілезький промисловий район від авіанальотів радянської авіації та дозволить проводити бомбардування промислових центрів противника.

Розгромом СРСР примусити Велику Британію визнати гегемонію Німеччини у Європі. Утворити ряд підконтрольних держав — Українську державу, федерацію Прибалтійських держав, Білорусію. Збільшити територію Фінляндії до Білого моря.

31 липня 1940 року майбутня доля СРСР була Гітлером уточнена: «Операція буде мати сенс тільки в тому випадку, якщо ми одним стрімким ударом розгромимо всю державу цілком. Тільки захоплення певної частини території недостатньо»

Підготовка[ред.ред. код]

При підготовці нападу на Радянський Союз перед Гітлером і перед німецьким верховним командуванням стояло питання про оцінку військово-промислового потенціалу Радянської Росії і зокрема бойової потужності і боєздатності Чевоної Армії. Головним постачальником такої інформації були військова розвідка - абвер і 6-е управління РСХА. В своїй роботі ці структури багато в чому дублювали одна одну, але інформація, що ними надавалася політичному і військовому керівництву рейху, часто була суперечлива.[1] Більше того, військовим, відповідальним за планування бойових дій, було важко правильно оцінювати всю інформацію, що до них надходила. «Якщо матеріал суперечив їх основному задуму, вони просто не приймали його до уваги. Що стосується головного командування, то з цим справа була ще гіршою. До кінця 1944 року Гітлер відмовлявся використовувати небажану інформацію, навіть якщо вона підтверджувалася фактами» [2]

В результаті німецький генеральний штаб був впевнений в перевагу німецьких військ над Червоною армією, як в кількісному відношені, так і в технічному оснащені, і, особливо, в частині військового керівництва. На основі цього було зроблено висновок, що поки Червона армія беде тільки готуватися до бойових дій, вермахт нанесе їй раптовий нищівний удар, і буде громити на їх же території. Це дозволило б Германії закінчити війну з Радянським Союзом на протязі двох з половиною місяців [3], в крайньому випадку, до 25 грудня 1941 року.[4] Такі розрахунки були основані на тому, що в бойових діях вермахтом у великій кількості будуть використовуватися моторизовані чатини. Тому Гітлер вважав, що жодні невдачі при проведенні операції «Барбаросса» неприпустимі і німецька армія з самого початку отримає успіх.[5]

Кейтель стверджував, що дії, заплановані Гітлером, будуть настільки стрімкими і потужними, що радянська система, якою б сильною вона не була, не встоїть. [6] В цілому ж німецьке командування вважало, що Червона армія не здатна провести масштабну операцію проти Германії. [7] А у випадку нападу Німеччини на СРСР Червона армія буде відступати в глиб країни, намагаючись затягнути війну, щоб виграти час і провести мобілізацію. Щоб цього не допустити Гітлер планував знищити Червону Армію ще в прикордонних битвах.

Планом «Барбаросса» передбачався розгром Радянської Росії в одній швидкій кампанії. Операцію передбачалося провести таким чином, щоб знищити радянські війська, що знаходилися в західній частині СРСР шляхом швидкого просування вперед танкових груп і завадити відходу боєздатних військ вглиб території.

Спочатку, в рамках поставлених завдань, необхідно зламати лінію фронту, який утримувався основними силами радянської армії, що знаходилися в Білорусі, шляхом швидкого і глибокого вклинення потужних рухомих з’єднань північніше і південніше від Прип’ятських болот і використання цього вклинення для знищення ворожих угрупувань.

Південніше Прип’ятських боліт (група армій «Південь» генерал-фельдмаршала фон Рундштеда) необхідно використати швидкий прорив танкових сил із району Любліна в напрямку на Київ з метою перерізати комунікації військ супротивника, що знаходились в Галицині і Західній Україні, які зв’язували їх з Дніпром, заволодіти переправами через Дніпро біля Києва і південніше нього, тим самим забезпечити свободу маневрування для наступної взаємодії групи армій «Південь» з діючими в північній частині СРСР німецькими військами або для вирішення нових завдань на півдні СРСР.

Північніше Прип’ятських боліт група армій «Центр» (генерал-фельдмаршал фон Бок) введенням крупних рухомих сих із району Варшави і Сувалок використовує досягнутий прорив в напрямку Смоленська для повороту значних сил на північ, щоб взаємодіючи з групою армій «Північ» (генерал-фельдмаршал фон Лєб), яка діяла в Східній Прусії, виступити в спільному напрямку на Ленінград, знищити діючі в Прибалтиці війська противника і в подальшому, з’єднавшись з фінськими і при сприятливих умовах з німецькими військами, перекинутими сюди з Норвегії, ліквідувати останню можливість опору ворожих військ в північній частині СРСР та тим самим забезпечити свободу маневрування для вирішення подальших завдань по взаємодії з німецькими військами, що діяли на півдні СРСР.

При раптовому і повному провалі ворожих спроб чинити опір на півночі СРСР постане питання про заміні повороту військ на північ невідкладним ударом в напрямку Москви.

Завдання армії «Норвегія»: оточити по мірі сил опорний пункт Мурманськ (базу для наступальних дій зосереджених там повітряних, сухопутних і морських сил ворога) і в подальшому при наявності достатніх сил оволодіти ним. [8]

Але почавши війну Гітлер та німецьке командування швидко зрозуміли, що їх плани починають ламатися.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шелленберг В. Лабиринт. Мемуары гитлеровского разведчика. Пер. с англ. М.: СП Дом Бируни, 1991. С. 188.
  2. Шелленберг В. Ук. соч. с. 189.
  3. Блюментрит Г. Московская битва // Роковые решения вермахта. Смоленск: Русич, 2001. С. 107.
  4. Шелленберг В. Ук. соч. С. 192; 189.
  5. Гальдер Ф. Военный дневник. Т. 2. М.: Воениздат, 1969. С. 409.
  6. Шелленберг В. Ук. соч. С. 190.
  7. Див.: Дашичев В.И. Банкротство стратегии германского фашизма. В 2 тт. М.: Наука, 1973.
  8. Гальдер Ф. Ук. соч. Т. 2. С. 585; 586; 590-591.