Гігантопітек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Gigantopithecus
Професор Фрідеман Шренк з кутнім зубом гігантопітека G. blacki
Професор Фрідеман Шренк з кутнім зубом гігантопітека G. blacki
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Примати (Primata)
Родина: Гомініди (Hominidae)
Підродина: (Pongidae)
Рід: Gigantopithecus
фон Кенігсвальд, 1935
Види
Gigantopithecus blacki
Gigantopithecus bilaspurensis
Gigantipithecus giganteus

Гігантопіте́к (Gigantopithecus) — рід людиноподібних мавп, який існував в пізньому міоцені, пліоцені і плейстоцені на території сучасних Індії, Китаю та В’єтнаму.

Наприкінці цього періоду гігантопітеки могли співіснувати тут з людьми виду Homo erectus, які почали проникати сюди з Африки через Близький Схід. Скам’янілі залишки свідчать, що гігантопітеки були найбільшими приматами всіх часів. Імовірно, вони були рослиноїдними і пересувалися на чотирьох ногах, харчуючись переважно бамбуком і, можливо, іноді додаючи до своєї дієти сезонні плоди; втім, існують теорії, які доводять всеїдність цих тварин. Хоча остаточно невідомо, що саме було причиною їх вимирання, більшість дослідників вважає, що серед головних причин були кліматичні зміни і конкуренція за джерела харчування з боку інших, більш пристосованих видів — панд та людей.

Відомо два види цього роду: Gigantopithecus bilaspurensis, який жив між 9 і 6 млн років тому в Китаї, і Gigantopithecus blacki, який жив на півночі Індії принаймні 1 млн років тому. Іноді виділяють третій вид, Gigantopithecus giganteus.

Гігантопітеки відомі в основному по знахідках кутніх зубів (розміром 2,5 см), елементів нижньої щелепи та, можливо, фрагментів плечової кістки, які значно перевищують розміром свої відповідники у сучасних людиноподібних мавп. За оцінками спеціалістів гігантопітеки мали ріст під три метри і важили від 300 до 550 кг, тобто були найбільшими мавпами всіх часів. Однак ці оцінки не можуть вважатися остаточними, тому що базуються на дуже невеликій кількості скам’янілих знахідок і були обчислені на основі пропорцій, властивих будові кістяка сучасних приматів.

Вважається, що харчувались гігантопітеки в основному бамбуком; такий висновок робиться з будови їх зубів, які демонструють пристосування до пережовування рослинної їжі, а також того факту, що поруч з залишками гігантопітеків знаходили скам’янілості панд, відомих своєю звичкою харчуватися винятково пагінцями бамбуку. Найближчими родичами гігантопітеків вважаються значно менші розміром шивапітеки, які жили на північному сході Європи, в Азії й Африці. Найближчим родичем з нині існуючих видів є орангутанг, хоча деякі спеціалісти вважають гігантопітеків ближчими до горил.

Перші залишки гігантопітека знайшов німецький палеонтолог Густав фон Кенігсвальд, який в 1935 році купив в Гонконгу в китайській крамниці, що торгувала засобами традиційної медицини, мавпячі зуби вдвічі більші за зуби горили; китайські торговці називали їх «драконовими зубами». Ці зуби, хоча і дуже великі, мали деякі спільні риси з зубами людей, на підставі чого серед палеоантропологів виникла гіпотеза про гігантських предків людини. Знахідка повної щелепи гігантопітека в 1956 році переконливо довела, що вона належить великій людиноподібній мавпі.

Посилання[ред.ред. код]