Джеймс Клеверлі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Клеверлі.
Джеймс Клеверлі
англ. James Cleverly
Джеймс Клеверлі
Джеймс Клеверлі
Міністр внутрішніх справ Великої Британії
з 13 листопада 2023
Прем'єр-міністр: Ріші Сунак
Попередник: Суелла Браверман
Міністр закордонних справ і у справах Співдружності Націй та міжнародного розвитку
6 вересня 2022 — 13 листопада 2023
Прем'єр-міністр: Ліз Трасс
Ріші Сунак
Попередник: Ліз Трасс
Спадкоємець: Девід Камерон
Міністр освіти
7 липня 2022 — 6 вересня 2022
Прем'єр-міністр: Борис Джонсон
Попередник: Мішель Доунлан[en]
Спадкоємець: Кіт Молтгауз[en]
Міністр у справах Європи та Північної Америки
8 лютого 2022 — 7 липня 2022
Прем'єр-міністр: Борис Джонсон
Попередник: Кріс Гітон-Гарріс[en]
Спадкоємець: Ґрем Стюарт[en]
Міністр у справах Середнього Сходу, Північної Африки та Північної Америки
13 лютого 2020 — 8 лютого 2022
Прем'єр-міністр: Борис Джонсон
Попередник: Ендрю Маррісон[en]
Спадкоємець: Аманда Міллінґ[en]
Співголова Консервативної партії
Міністр без портфеля
24 липня 2019 — 13 лютого 2020
Попередник: Брендон Льюїс[en]
Спадкоємець: Аманда Міллінґ[en]
Член парламенту від Брейнтрі[en]
з 7 травня 2015
Попередник: Брукс Ньюмарк[en]
 
Народження: 4 вересня 1969(1969-09-04) (54 роки)
Луїшемd, Луїсгем, Великий Лондон, Лондон[d], Англія, Велика Британія
Країна: Велика Британія
Освіта: University of West Londond і Colfe's Schoold
Партія: Консервативна партія
 
Військова служба
Роки служби: 1989—нині
Приналежність: Велика Британія Велика Британія
Рід військ: Британська армія (Резерв Армії)
Звання: Підполковник
Нагороди:
Медаль Діамантового ювілею королеви Єлизавети II

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Джеймс Спенсер Клеверлі (англ. James Spencer Cleverly; нар. 4 вересня 1969(19690904), Лондон) — британський політик-консерватор та офіцер Резерву Армії. Міністр внутрішніх справ Великої Британії з 13 листопада 2023 року. Міністр закордонних справ і у справах Співдружності Націй та міжнародного розвитку з 6 вересня 2022 по 13 листопада 2023 року. Міністр освіти з 7 липня по 6 вересня 2022 року. Міністр у справах Європи та Північної Америки 2022 року. Міністр у справах Середнього Сходу, Північної Африки та Північної Америки з 2020 по 2022 рік. Співголова Консервативної партії з 2019 по 2020 рік. Член парламенту від Брейнтрі[en], Ессекс, з 2015 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у Льюїшемі[en], у південно-східній частині Лондона[1]. Його батько — британець, землемір і власник невеликого бізнесу, а мати — акушерка, із Сьєрра-Леоне[2][3][4]. Більшу частину дитинства провів із родиною у Челмсфорді[3]. Здобув приватну освіту в Ріверстонській та Колфській школах у Лондоні. Після цього проходив військову підготовку, зупинену достроково 1989 року через поранення ноги. Закінчив Університет Долини Темзи (нині Університет Західного Лондона[en], здобувши ступінь бакалавра з менеджменту гостинності[5][4].

Військова служба[ред. | ред. код]

Входить до Резерву Армії з 1991 року, має звання підполковника[6]. Входить до Центрального штабу добровольців Королівської артилерії, штабний офіцер у 1-й бронетанковій дивізії, до 2005 року командував 266-ю батареєю Королівської артилерії[en][3].

Кар'єра[ред. | ред. код]

З 1995 до 2002 року працював у VNU, де відповідав за продажі та спонсорство, та інших видавничих компаніях. З 2002 до 2003 року — менеджер з міжнародних продаж у VNU. З 2004 до 2006 року — керівник відділу інтернет-продажів у Crimson Publishing. У 2006—2007 рр. — керівник відділу цифрових медіа у цій же компанії. 2007 року — співзасновник Point and Fire, медіа- та вебвидавничої компанії[4].

2008 року обраний до Асамблеї Лондона[en] від округу Бекслі та Бромлі[en], здобув 52,59 % голосів[7][8]. У січні 2009 року мер Лондона Борис Джонсон призначив його послом у справах молоді[9]. З 2010 до 2012 року обіймав посаду голови Лондонської ради з переробки відходів, а у 2012—2015 рр. — Голова Лондонського управління планування пожеж і надзвичайних ситуацій і Голова Лондонського форуму місцевої стійкості[7].

2012 року переобраний на посаду члена Асамблеї Лондона 52,6 % голосів[10].

На парламентських виборах 2015 року обраний членом парламенту від Брейнтрі, здобувши 53,8 % голосів[11].

Прихильник виходу Великої Британії з ЄС[12].

Переобраний 2017 року, отримав 62,8 % голосів[13].

На виборах 2019 року переобраний знову, здобув 67,5 % голосів[14].

Із січня 2018 до квітня 2019 року був заступником голови Консервативної партії[15].

З квітня до липня 2019 року — парламентський заступник держсекретаря у Департаменті з питань виходу з Європейського Союзу[16].

З липня 2019 до лютого 2020 року — міністр без портфеля в уряді Бориса Джонсона та разом із Беном Елліотом[en] співголова Консервативної партії[5][17].

Член Таємної ради з 2019 року[18].

23 травня 2019 року оголосив про свою участь у виборах лідера Консервативної партії 2019 року після того, як Тереза Мей подала у відставку з цієї посади[19], однак 4 червня зняв свою кандидатуру[20].

У процесі перестановок звільнений із посад міністра без портфеля та голови Консервативної партії[21], призначений міністром у справах Середнього Сходу, Північної Африки 2020 року[16].

Міністр у справах Середнього Сходу, Північної Африки та Північної Америки з 2020 до 2022 року[16].

Міністр у справах Європи та Північної Америки 2022 року[16].

Міністр освіти зі 7 липня до 6 вересня 2022 року, замінив на цій посаді Мішель Доунлан[en] на тлі урядової кризи, спричиненої скандалом довкола Кріса Пінчера. Став третім міністром освіти, призначеним за три дні[22].

6 вересня 2022 року став Міністром МЗС в уряді Ліз Трасс, змінивши її на цій посаді[23]. Зберіг посаду в уряді Ріші Сунака[24].

З 13 листопада 2023 року - Міністр МВС країни[25][26].

Родина та особисте життя[ред. | ред. код]

У 2000 році одружився із Сюзанною Джанет Темпл Клеверлі, із якою мають двох синів — Фредді та Руперта[1][9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Who is James Cleverly and what is his stance on Brexit?. The Sun (англійською) . 5 грудня 2019. Процитовано 6 вересня 2022.
  2. ↑ Conservative leadership race: Who is James Cleverly. Sky News (англійською) . 29 травня 2019. Процитовано 6 вересня 2022.
  3. ↑ а б в About James. cleverly4braintree.com (англійською) . Процитовано 6 вересня 2022.
  4. ↑ а б в Man of action. The Guardian (англійською) . 6 травня 2009. Процитовано 6 вересня 2022.
  5. ↑ а б James Cleverly: who is Braintree MP named new Education Secretary, wife, voting record - will he run for PM?. National World (англійською) . 8 липня 2022. Процитовано 6 вересня 2022.
  6. ↑ Tory MP sings the Star Spangled Banner in House of Commons. Mirror (англійською) . 5 липня 2016. Процитовано 6 вересня 2022.
  7. ↑ а б James Cleverly (past staff). london.gov.ul (англійською) . Архів оригіналу за 5 вересня 2022. Процитовано 6 вересня 2022.
  8. ↑ Election 2008 Bexley & Bromley. BBC News (англійською) . Процитовано 6 вересня 2022.
  9. ↑ а б Who is on Question Time tonight: What to expect from James Cleverly, Sarah Jones and Geoff Norcott. I (англійською) . 20 січня 2020. Процитовано 6 вересня 2022.
  10. ↑ London election 2012: Bexley & Bromley results. BBC News (англійською) . Процитовано 6 вересня 2022.
  11. ↑ 2015 general election results. electionresults.parliament.uk (англійською) . Процитовано 6 вересня 2022.
  12. ↑ James Cleverly becomes 11th Tory MP to enter leadership race. Sky News (англійською) . 29 травня 2019. Процитовано 25 листопада 2022.
  13. ↑ 2017 general election results. electionresults.parliament.uk (англійською) . Процитовано 6 вересня 2022.
  14. ↑ Election 2019. BBC News (англійською) . Процитовано 6 вересня 2022.
  15. ↑ About James Cleverly. braintreeconservatives.co.uk (англійською) . Процитовано 6 вересня 2022.
  16. ↑ а б в г The Rt Hon James Cleverly MP. www.gov.uk (англійською) . Процитовано 6 вересня 2022.
  17. ↑ James Cleverly. members.parliament.uk (англійською) . Процитовано 6 вересня 2022.
  18. ↑ Privy Council members. privycouncil.independent.gov.uk (англійською) . Процитовано 19 вересня 2022.
  19. ↑ Junior Brexit Minister James Cleverly enters race to be next UK PM - media. Reuters (англійською) . 23 травня 2019. Процитовано 6 вересня 2022.
  20. ↑ James Cleverly withdraws from Tory leadership race. BBC News (англійською) . 4 червня 2019. Процитовано 6 вересня 2022.
  21. ↑ Cabinet reshuffle: Sajid Javid resigns as chancellor. BBC News (англійською) . 14 лютого 2020. Процитовано 6 вересня 2022.
  22. ↑ Three education secretaries appointed in three days amid Boris Johnson leadership chaos. ITV (англійською) . 7 липня 2022. Процитовано 6 вересня 2022.
  23. ↑ Трасс призначила ключових міністрів свого уряду: Воллес лишився міністром оборони. Європейська правда (українською) . 6 вересня 2022. Процитовано 6 вересня 2022.
  24. ↑ Сунак та його команда: що чекати від нового уряду Великої Британії. Європейська правда (українською) . 26 жовтня 2022. Процитовано 25 листопада 2022.
  25. ↑ В уряді Британії перестановки. Голову МВС звільнили після скандалу, а МЗС очолить екс-прем'єр. РБК-Украина (укр.). Процитовано 13 листопада 2023.
  26. ↑ James Cleverly replaces Suella Braverman as home secretary after PM sacks her in reshuffle. Sky News (англ.). Процитовано 13 листопада 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
XVIII ст.
XIX ст.
Роберт Дженкінсон (1801—1804) • Дадлі Райдер (1804—1805) • Генрі Фіппс (1805—1806) • Чарльз Джемс Фокс (1806) • Чарльз Грей (1806—1807) • Джордж Каннінг (1807—1809) • Генрі Баферст (1809) • Річард Велслі (1809—1812) • Роберт Стюарт (1812—1822) • Джордж Каннінг (1822—1827) • Джон Ворд (1827—1828) • Джордж Гамільтон-Гордон (1828—1830) • Генрі Джон Темпл (1830—1834) • Артур Веллслі (1834—1835) • Генрі Джон Темпл (1835—1841) • Джордж Гамільтон-Гордон (1841—1846) • Генрі Джон Темпл (1846—1851) • Гренвілл Левесон-Гоуер (1851—1852) • Джеймс Гарріс (1852) • Джон Расселл (1852—1853) • Джордж Кларендон (1853—1858) • Джеймс Гарріс (1858—1859) • Джон Расселл (1859—1865) • Джордж Кларендон (1865—1866) • Едвард Стенлі (1866—1868) • Джордж Кларендон (1868—1870) • Гренвілл Левесон-Гоуер (1870—1874) • Едвард Стенлі (1874—1878) • Роберт Гаскойн-Сесіл (1878—1880) • Гренвілл Левесон-Гоуер (1880—1885) • Роберт Гаскойн-Сесіл (1885—1886) • Арчибальд Прімроуз (1886) • Стаффорд Норткот (1886—1887) • Роберт Гаскойн-Сесіл (1887—1892) • Арчибальд Прімроуз (1892—1894) • Джон Вудгаус (1894—1895) • Роберт Гаскойн-Сесіл (1895—1900)
XX ст.
Генрі Петті-Фітцморіс (1900—1905) • Едвард Ґрей (1905—1916) • Артур Джеймс Балфур (1916—1919) • Джордж Керзон (1919—1924) • Джеймс Рамсей Макдональд (1924) • Остін Чемберлен (1924—1929) • Артур Гендерсон (1929—1931) • Руфус Айзекс (1931) • Джон Саймон (1931—1935) • Семюель Гор (1935) • Ентоні Іден (1935—1938) • Едуард Вуд (1938—1940) • Ентоні Іден (1940—1945) • Ернест Бевін (1945—1951) • Герберт Моррісон (1951) • Ентоні Іден (1951—1955) • Гарольд Макміллан (1955) • Селвін Ллойд (1955—1960) • Александр Дуглас-Г'юм (1960—1963) • Річард Остін Батлер (1963—1964) • Патрік Гордон Вокер (1964—1965) • Майкл Стюарт (1965—1966) • Джордж-Браун (1966—1968) • Майкл Стюарт (1968—1970) • Александр Дуглас-Г'юм (1970—1974) • Джеймс Каллаган (1974—1976) • Ентоні Кросленд (1976—1977) • Девід Оуен (1977—1979) • Пітер Карінгтон (1979—1982) • Френсіс Пім (1982—1983) • Джеффрі Гау (1983—1989) • Джон Мейджор (1989) • Дуглас Герд (1989—1995) • Малкольм Ріфкінд (1995—1997) • Робін Кук (1997—2001)
XXI ст.
Джек Стро (2001—2006) • Маргарет Беккет (2006—2007) • Девід Мілібенд (2007—2010) • Вільям Гейґ (2010—2014) • Філіп Геммонд (2014—2016) • Борис Джонсон (2016—2018) • Джеремі Гант (2018—2019) • Домінік Рааб (2019—2021) • Ліз Трасс (2021—2022) • Джеймс Клеверлі (з 2022)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джеймс_Клеверлі&oldid=40915631