Електронна оболонка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Три оболонки атома натрію

Електро́нна оболо́нка — група вироджених або близьких за енергією електронних орбіталей атома.

На кожній із оболонок може розташовуватися лише певне число електронів (див. принцип виключення Паулі).

Розрізняють внутрішні й зовнішні (валентні) електронні оболонки.

Внутрішні оболонки відповідають за спектри рентгенівського випромінювання та спектри рентгенівського поглинання атомів.

Зовнішні оболонки відповідають за хімічні властивості атома.

Оболонки бувають заповненими, незаповненими та частково заповненими.

Основою класифікації електронних оболонок є енергетичний спектр атома водню. В атомі водню, якщо його розглядати, використовуючи нерелятивістську квантову механіку, енергія електронної орбіталі залежить тільки від головного квантового числа. s-, p-, d-орбіталі, що відповідають одному головному квантовому числу мають однакову енергію. При врахуванні релятивістських ефектів, однака, виродження частково знімається, тобто в спектрі з'являється тонка структура.

Електронні оболонки складніших атомів із більшим числом електронів будуються на основі класифіції атомних орбіталей. Проте, на відміну від атома водню, енергії s-, p-, d- та f-орбіталей мають різне значення. Це розщеплення зумовлене різними причинами: врахуванням релятивістських ефектів, зокрема, спін-орбітальною взаємодією, екрануванням ядра внутрішніми оболонками, надтонокою структурою. Тому кожна з електронних оболонок розпадається на підоболонки.

Традиційно, для важких елементів оболонку з найменшою енергією називають К-оболонкою, наступну за енергією оболонку — L-оболонкою, і так далі.

Див. також[ред.ред. код]


Фізика Це незавершена стаття з фізики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.