Ернст Юліус Епік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ернст Юліус Епік
Ernst Julius Öpik
ErnstJuliusOpik.jpg
Народився 22 жовтня 1893(1893-10-22)
Кунда
Помер 10 вересня 1985(1985-09-10) (91 рік)
Бангор (Північна Ірландія)
Національність естонець
Галузь наукових інтересів астрофізика
Alma mater Московський університет
Нагороди Золота медаль Королівського астрономічного товариства (1975),
медаль Кетрін Брюс (1976)

Ернст Юліус Епік (ест. Ernst Julius Öpik; 23 жовтня 1893, Кунда - 10 вересня 1985, Бангор (Північна Ірландія)) — естонський астроном.

Життєпис[ред.ред. код]

Родився в місті Кунда. У 1916 закінчив Московський університет і був залишений при ньому для підготовки до професорського звання; працював також асистентом в університетській обсерваторії. У 1920-1921 — доцент астрономії в Ташкенті, в 1921-1944 — співробітник обсерваторії Тартуського університету, в 1930-1934 працював у Гарвардській обсерваторії (США). У 1938 був обраний дійсним членом Естонської АН.

Епік залишив батьківщину при наближенні Червоної армії у 1944. Будучи біженцем у таборі переміщених осіб у Німеччині, посів посаду естонського ректора Балтійського університету в Екзилі. З 1944 працював в Гамбурзькій обсерваторії. У 1948, незважаючи на привабливі запрошення з Америки, прийняв пропозицію обсерваторії Арма в Північній Ірландії, у якій працював до 1981 року. З 1956 — також співробітник Мерілендського університету (США), з 1968 — професор фізики і астрономії.

Наукові роботи відносяться до широкого кола питань — метеорної астрономії, фізики планет, зоряної статистики, теорії внутрішньої будови зірок, фотометрії зірок. Побудував теорію фізичних процесів, що відбуваються при зустрічі метеорного тіла з атмосферою. Виконав численні визначення висот метеорів, їхніх швидкостей і радіантів. У 1932 висловив ідею про можливість існування хмар кометних і метеорних тіл, утримуваних притяганням Сонця на відстанях до 4 світлових років протягом декількох мільярдів років. Пізніше цю ідею кометних хмар розвинув Ян Гендрик Оорт. У 1950 Епік на основі розробленої ним теорії зіткнень тіл Сонячної системи й походження кратерів показав (незалежно від В.В.Фединського і Ф.Л.Віппла), що поверхня Марса повинна бути покрита кратерами, і обчислив їхню частоту; фотографії поверхні Марса, отримані космічними кораблями, повністю підтвердили це передбачення. Запропонував модель атмосфери Венери, відповідно до якої високі температури на поверхні планети пояснюються постійними пиловими бурями. У 1924 опублікував результати статистичного дослідження подвійних зірок і на цьому матеріалі розглянув загальний хід еволюції зірок залежно від їхньої початкової маси. У 1930-х роках виконав ряд робіт з внутрішньою будови зірок і розрахунку зоряних моделей. У 1937 прийшов до висновку, що джерелом енергії зірок повинні бути термоядерні реакції синтезу, що відбуваються при високих температурах в надрах зірок. Першим (ще в 1938) вказав на механізм утворення червоного гіганта з зірки головної послідовності (стиснення ядра зірки і розширення зовнішніх її частин після вигоряння водню в ядрі).

У 1922, коли велася дискусія про шкалу відстаней до спіральних туманностей, визначив, виходячи з міркувань динаміки, відстань до туманності Андромеди, використовуючи дані про її обертанні; отримав відстань, рівне 450 000 пк (близьке до сучасного значенням), що підтверджувало позагалактичну природу туманності . Виконав ряд спостережних досліджень - візуальні спостереження метеорів, мікрометричні вимірювання подвійних зірок. Розробив метод поділу гігантів і карликів за допомогою ультрафіолетового показника кольору. Брав участь у розробці астрономічних експериментів на космічних літальних апаратах.

Член Національної АН США. Медалі ім. Дж. Лоуренса Сміта Національної АН США (1960), ім. Ф. Леонарда Американського метеоритного т-ва (1968), Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1975), медаль Кетрін Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства (1976).

Астероїд 2099 Öpik названий на його честь.

Джерела[ред.ред. код]