Громадянська війна у Росії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Громадянська війна в Росії)
Перейти до: навігація, пошук
CWRArticleImage.jpg

Громадя́нська війна́ в Росі́ї (19171921) — громадянська війна на теренах Росії (у вузькому розумінні — в межах Російської республіки, у ширшому — на території колишньої Російської імперії), що розпочалась із падінням Тимчасового Уряду та захопленням більшовиками Петрограду.

У війні брали участь різні за чисельністю та складом збройні формування. Найважливіші з них — Червона Армія (створена більшовицьким урядом Росії), Добровольча армія (створена офіцерами царської армії), армія УНР (створена урядом УНР), Революційна повстанська армія (армія батьки Махна та деякі інші добровільні військові формування, створені для захисту інтересів селянства України) тощо.

У російських історичних джерелах — енциклопедіях, підручниках, довідниках — ця війна часто зветься розширено: «громадянська війна та іноземна інтервенція проти Радянської Росії». Тобто до поняття «громадянська війна» додається (в нього додатково включається):

  • Продовження військових дій із Німеччиною і Австро-Угорщиною на фронтах Першої світової війни після жовтня 1917.
  • Боротьба більшовицької влади з національно-визвольними рухами та окупація країн, що виникли на теренах Російської імперії.
  • Воєнний конфлікт між Радянською Росією та країнами Антанти, а також на Далекому Сході з Японією — після укладення урядом Радянської Росії сепаратної мирної угоди з Центральними державами у Брест-Литовську (на початку 1918), а також відмови уряду більшовиків сплачувати зовнішній борг Росії її закордонним кредиторам та розсекречення таємних міжнародних договорів і угод Російської імперії (царський дім Романових) із країнами Заходу.
Території під контролем «білої» і «червоної» армій в березні 1919

За офіційною радянською версією, Громадянська війна завершилася перемогою більшовиків та створенням Радянського Союзу в 1922 році. Але як соціальний конфлікт загально-національного та міжнаціонального масштабу, в якому політична партія, що захопила владу, придушувала інші соціальні класи й верстви населення та національно-визвольні рухи силою і зброєю, конфлікт продовжувався у різних прихованих формах, за різним оцінкам, до другої половини XX-го ст.

Громадянська війна, за оцінками різних істориків, забрала від 14 до 23 мільйонів життів (для порівняння: у першу світову війну Росія втратила приблизно 1,5 мільйонів людей )[1]

Передісторія війни[ред.ред. код]

28 лютого 1917 року одночасно були утворені Тимчасовий комітет Державної думи і Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів. 1 березня Петрорадою був виданий Наказ № 1, який скасував єдиноначальність в армії і передав право розпоряджатися зброєю виборним солдатським комітетам. 2 березня імператор Микола II зрікся престолу на користь сина, потім — на користь брата Михайла. Михайло Олександрович відмовився від престолу, надавши право вирішувати подальшу долю Росії Установчим зборам. 2 березня виконавчий комітет Петроградської ради уклав з Тимчасовим комітетом Державної думи угоду про утворення Тимчасового уряду, одним із завдань якого було управління країною аж до скликання Установчих зборів.

На зміну розпущеному 10 березня Департаменту поліції з 17 квітня почалося формування робочої міліції (Червоної гвардії) при місцевих радах. З травня 1917 року на Південно-Західному фронті командувачем 8-ї ударної армії генералом Корніловим Л. Г. починається формування добровольчих частин («корніловці», «ударники»).

Плакат Д.Моор: «Ти записався добровольцем» (1920)

У період до серпня 1917 року склад Тимчасового уряду все більше змінювався в бік збільшення числа соціалістів: у квітні — після направлення Тимчасовим урядом урядам Антанти ноти про вірність Росії своїм союзницьким зобов'язанням і намір продовжувати війну до переможного кінця — і в червні — після невдалого наступу на південно-західному фронті. Після визнання Тимчасовим урядом автономії України кадети на знак протесту вийшли зі складу уряду. Після придушення збройного повстання в Петрограді 4 липня 1917 склад уряду був знову змінений, міністром-головою вперше став представник лівих Керенський А. Ф., який заборонив партію більшовиків і пішов на поступки правим, відновивши смертну кару на фронті. Новий головнокомандувач генерал від інфантерії Л. Г. Корнілов вимагав також і відновлення смертної кари в тилу.

27 серпня Керенський розпустив кабінет і самочинно присвоїв собі «диктаторські повноваження», одноосібно усунув генерала Корнілова з посади, зажадав скасування руху на Петроград раніше ним же відправленого кінного корпусу генерала Кримова і призначив себе Верховним головнокомандувачем. Керенський припинив переслідування більшовиків і звернувся за допомогою до Рад.

Упродовж двох місяців після придушення Корніловського виступу та запроторення його основних учасників у Биховську в'язницю чисельність і вплив більшовиків неухильно росли. Ради великих промислових центрів країни, ради Балтійського флоту, а також Північного і Західного фронтів перейшли під контроль більшовиків.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Гражданская война в СССР. В двух томах. Том второй. Решающие победы Красной армии. Крах империалистической интервенции (март 1919 г. — октябрь 1922 г.). — М.: Военное издательство, 1986. — 447 с.

Див. також[ред.ред. код]



Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.