Замок Шаакен
Замок Шаакен | |
---|---|
54°54′20″ пн. ш. 20°40′08″ сх. д. / 54.90583300002777634° пн. ш. 20.668889000027778735° сх. д.Координати: 54°54′20″ пн. ш. 20°40′08″ сх. д. / 54.90583300002777634° пн. ш. 20.668889000027778735° сх. д. | |
Тип | замок і пам'ятка архітектури[d] |
Статус спадщини | об'єкт культурної спадщини Росії регіонального значенняd[1] |
Країна | Росія |
Розташування | Некрасово |
Засновано | 1270 |
Перша згадка | 1257 |
Замок Шаакен у Вікісховищі |
Замок Шаакен (нім. Schaaken) — замок Тевтонського ордену, розташований в селищі Некрасово Гур'євського району Калінінградської області, РФ. Заснований на місці прусської фортеці (Зоке, а пізніше Шокін) близько 1270 року.
Історія[ред. | ред. код]
Вперше прусська волость Шаакен (Сакен) згадується в хроніці Тевтонського ордену за 1258 рік. «Історія старої Пруссії»[2] свідчить, що орденська дерев'яна фортеця в Шаакені почала будуватися в 1261 році. Середньовічні будівельники заклали свою фортецю не на узбережжі Куршскої затоки, а приблизно в чотирьох кілометрах від неї, поблизу річки Шаакен (нині Велика Моряна), де на болотистому ґрунті було зведено оборонне укріплення. У хроніці також згадується, що до 1270 році в Шаакені була добудована єпископська дерев'яна фортеця.
Згодом до оборонних стін замку було прибудовано велику кількість будівель, в яких розташовувалися каплиця, житлові приміщення та інші господарські будови[3].
Слово «Шаакен» прийшло з прусського мови і означає «трава», що й не дивно, оскільки природний ландшафт цих місць — це простір, зарослий травою та очеретом[4].
У 1697 році у гавані, розташованій неподалік від Шаакена, побувала частина Великого посольства на своєму шляху до Західної Європи. Цар Петро I зупинявся в Шаакені 11 листопада 1711 року, 9 липня 1712 і 23 вересня 1717 (дати подано за старим стилем)[5].
Сучасний стан[ред. | ред. код]
Шаакен практично не постраждав під час Німецько-радянської війни. З кінця 1945 року в замку розташовувався притулок для німецьких дітей-сиріт, який проіснував тут до 1947 року. Після війни територія замку використовувалася як колгоспна стайня, яка проіснувала до початку 1960-тих років. Потім замок був відданий під житло, а підсобні приміщення використовувалися для господарських потреб місцевих мешканців[6].
У 1980-тих роках в замку жила тільки одна сім'я, яка використовувала ще придатні для житла приміщення. Відсутність своєчасного ремонту, байдужість і безвідповідальність місцевої влади призвели до неминучого руйнування замку, і збережені будівлі остаточно перетворилися на руїни[3].
У 2000-них роках замок був переданий в оренду приватним особам, проводилися відновлювальні роботи, заново відбудували частину стіни фортеці.
Також у замку проводилися туристичні екскурсії, була зібрана музейна експозиція, виставлені середньовічні тюремні знаряддя тортур, містилися екзотичні тварини (дитячий куточок)[7].
У 2011 році замок переданий Російській православній церкві.
У 2012 році на території замку сталася пожежа[8].
Галерея[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
- Замки Калінінградської області
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Постановление Правительства Калининградской области № 132 от 23.03.2007
- ↑ Издательская система Литсовет: галерея: «По „Пути Петра Великого“», Олег Щеблыкин. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 травня 2020.
- ↑ а б Россия: Замок Шаакен (пос. Некрасово). Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 24 травня 2020.
- ↑ Шаакен (Некрасово). Древние города России и СССР. Архів оригіналу за 1 серпня 2009. Процитовано 25 жовтня 2010.
- ↑ История города | Официальный сайт администрации городского округа «Город Калининград». Архів оригіналу за 23 жовтня 2018. Процитовано 24 травня 2020.
- ↑ Замок Шаакен (Schaaken) — Средневековые замки мира: история, архитектура, фото. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 24 травня 2020.
- ↑ Шаакен. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 травня 2020.
- ↑ Сгорел замок Шаакен. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 24 травня 2020.
Література[ред. | ред. код]
- Кулаков В. И. Дорогами Ульмеригии. — Калининград : Бизнес-Контакт, 2000.