Тевтонський орден

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ранній герб Тевтонського ордену.
Герб Великих магістрів Тевтонського Ордену

Тевтонський орден (лат. Ordo Teutonicus, «Німецький Орден»; лат. Ordo domus Sanctae Mariae Theutonicorum Ierosolimitanorum, «Орден німецького Дому святої Марії Богородиці в Єрусалимі»; нім. Orden der Brüder vom Deutschen Haus St. Mariens in Jerusalem, «Орден братів німецького Дому святої Марії в Єрусалимі») — чернечий лицарський орден Римо-Католицької Церкви заснований у 12 столітті, що складався переважно з вихідців з «тевтонських» (східно-німецьких) земель.

Орден брав участь у хрестових походах за визволення Палестини, відіграв значну роль у християнізації Східної Європи та поширенні західно-европейських звичаїв на її теренах.

Заснування ордену[ред.ред. код]

Перша версія[ред.ред. код]

Нова установа зі статусом духовного ордена була затверджена одним з німецьких лицарських керівників князем Фрідріхом Швабським (Fürst Friedrich von Schwaben) 19 листопада 1190 року, і після взяття фортеці Акра засновники лікарні знайшли їй постійне місце в місті.

Друга версія[ред.ред. код]

Під час 3-го хрестового походу, коли лицарі атакували Акру, купці з Любека і Бремена заснували польовий госпіталь. Герцог Фрідріх Швабський перетворив госпіталь у духовний Орден, на чолі якого став капелан Конрад. Орден підкорявся місцевому єпископові і був відділенням ордену Іоаннітів.


Папа Римський Климент III утвердив Орден як «fratrum Theutonicorum ecclesiae S. Mariae Hiersolymitanae» (Братерство Тевтонське церкви Святої Марії Єрусалимської) своєю папською буллою від 6 лютого 1191 року.

5 березня 1196 в храмі Акри відбулася церемонія реорганізації Ордену в духовно-лицарський орден. На церемонії були присутні магістри госпітальєрів і тамплієрів, а також світські і духовні особи Єрусалиму. Папа Римський Інокентій III підтвердив цю подію буллою, датованою 19 лютого 1199, і визначив завдання Ордену: захист німецьких лицарів, лікування хворих, боротьба з ворогами католицької церкви. Орден був підвладний Папі Римському й імператорові Священної Римської імперії.

Структура[ред.ред. код]

Fratrum Theutonicorum ecclesiae S. Mariae Hiersolymitanae Офіційна назва латинською мовою (оскільки ця організація була створена як католицька, а латинська є офіційною мовою католицької церкви).

Ordo domus Sanctae Mariae Teutonicorum in Jerusalem Друга офіційна назва латинською мовою

  • Українською — Тевтонський Орден
  • Німецькою повна назва — Brüder und Schwestern vom Deutschen Haus Sankt Mariens in Jerusalem
  • варіант скороченої назви німецькою — Der Deutsche Orden

Вищі керівники в Ордені за різних обставин і в різні часи носили такі найменування (титули):

  • Meister. На українську мову перекладається як «майстер», «керівник», «глава». В українській історичній літературі зазвичай уживається термін «магістр».
  • Großmeister. На українську мову перекладається як «великий майстер», «вищий керівник», «верховний вождь». В українській історичній літературі зазвичай уживається те само німецьке слово в українській транскрипції «Гросмейстер» або ж «Великий магістр».
  • Landmeister — «Ландмейстер». Титул використовувався також у вигляді Administrator des Hochmeisteramtes in Preußen, Meister teutschen Ordens in teutschen und walschen Landen, що можна перекласти як «Адміністратор Головного Магістрату в Пруссії, магістр тевтонського Ордену в тевтонських і підконтрольних Землях (Областях)».
  • Hoch- und Deutschmeister. Можна перекласти як «Верховний магістр і магістр Німеччини»
  • Hochmeister. Можна перекласти на українську як «Великий магістр», але частіше уживається в транскрипції як «Хохмейстер»

Інші старші керівники в Ордені:

  • Kommandeur. В українській мові використовується термін «командор», хоча суть цього слова означає «командувач», «командир».
  • Capitularies. Українською мовою не перекладається, передається за допомогою транскрипції як «капітульєр». Суть титулу — керівник капітулу (збори, наради, комісії).
  • Rathsgebietiger. Можна перекласти як «член Ради».
  • Deutschherrenmeister. На українську не перекладається. Означає приблизно «Головний магістр Німеччини».
  • Balleimeister. На українську можна перекласти як «магістр маєтку (володіння)».

Історія[ред.ред. код]

Утвердження в Східній Європі[ред.ред. код]

На той час вплив і багатство Тевтонського ордену були помічені багатьма державами, охочими під прапором «боротьби з язичниками» розправитися з супротивниками. Великий вплив мав тодішній глава тевтонів — Герман фон Зальца (Herman von Salza, 12091239), що був великим землевласником, довіреною особою імператора, а з 1222 року навіть став посередником у відносинах імператора Фрідріха II і Папи Римського. У 1211 році король Угорщини Андрій II (Andras) запросив лицарів для допомоги в боротьбі з войовничими гунами (печенігами). Тевтони розмістилися на межі Трансильванії, отримавши при цьому значну автономію. Проте надмірні апетити на те, щоби бути незалежними від короля привели до того, що у 1225 році Андрій II (Andras) зажадав від лицарів покинути його землі.

Боротьба з прусськими язичниками[ред.ред. код]

Тим часом 1217 року Папа Римський Гонорій III оголосив похід проти прусських язичників, що захопили землі польського князя Конрада I Мазовецького. У 1225 році князь попросив допомоги у тевтонських лицарів, обіцяючи їм володіння містами Кульм і Добринь, а також збереження за ними захоплених територій. Тевтонські лицарі прибули до Польщі в 1232 році, осівши на правому березі річки Вісли. Тут був побудований перший форт, від чого походить Торунь. При просуванні на північ були засновані міста Хелмно і Квідзин. Тактика лицарів була однакова: після придушення місцевого язичницького глави, населення насильно наверталося в християнство. На цьому місці будувався замок, навколо якого прибулими німцями починалося активне використання земель.

Поширення впливу[ред.ред. код]

Незважаючи на активні дії Ордену в Європі, його офіційна резиденція (разом з Великим Магістром) знаходилася в Леванті. У 1220 році Орден викупляє частину земель у Верхній Галілеї і будує фортецю Старкенберг. Тут розташовувався архів Ордену і йогоскарбниця. Лише у 1271 році після взяття фортеці Бейбарсом, очільником мамлюків, резиденція Ордену переїздить до Венеції. У 1309 році столицею Тевтонських лицарів стало місто Марієнбург (нім. «Замок Марії»; польська назва — Мальборк). Поступово під владу Тевтонського ордену потрапила вся Пруссія. У 1237 році Тевтонський орден злився із залишками військового братства лицарів Меча (лицарі Христа), тим самим отримавши владу в Лівонії. При загарбницькому поході на Гданськ (1308) під гаслом «Jesu Christo Salvator Mundi» (Ісус Христос Рятівник Світу) було знищено майже все польське населення (близько 10 тисяч місцевих жителів), на захоплені землі прибували німецькі переселенці. До того ж часу відноситься загарбання Східного Помор'я, що мало велике значення: захоплення вже не переслідувало релігійних цілей. Таким чином, до кінця XIII століття орден фактично стає державою. До середини XIII століття, внаслідок IV хрестового походу, відбулося остаточне розмежування церкви, і орден повів активний наступ на схід, в підтримку старої німецької ідеї витіснення слов'ян «Drang nach Osten». З часом у Прибалтиці виникли ще дві схожі організації лицарів — орден Мечоносців і Лівонський орден.

Відносини з руськими князівствами і Великим Князівством Литовським[ред.ред. код]

Підкорення естів призвело до зіткнення ордену з Новгородом. Перший конфлікт відбувся в 1210, а 1224 року тевтони захопили стратегічно важливий пункт новгородців — місто Тарту (Юр'їв, Дерпт). Протистояння відбувалося за сфери впливу, проте до 1240-их років виникла реальна загроза скоординованої атаки всіх західних сил проти власне руських земель, ослаблених монгольським нашестям. У кінці серпня 1240 року орден, зібравши німецьких хрестоносців Прибалтики, данських лицарів з Ревеля і заручившись підтримкою папської курії, увійшов у псковські землі і захопив Ізборськ. Спроба псковського ополчення відбити фортецю, закінчилася поразкою. Лицарі, взявши в облогу Псков, скористались зрадою серед міщан і зайняли місто. Далі лицарі вийшли на кордони Новгородського князівства і побудували фортецю в Копор'ї. До Новгорода прибув Олександр Невський, і в 1241 він стрімким рейдом звільнив Копор'є. Після цього повернувся до Новгорода, де провів зиму, чекаючи прибуття підмоги з Владимира. У березні об'єднане військо звільнило Псков. Вирішальна битва відбулася 5 квітня 1242 на Чудському озері. Баталія закінчилася нищівною поразкою лицарів. Орден вимушений був укласти мир, за яким хрестоносці відмовилися від домагання на руські землі [Джерело?].

Найбільшого натиску ордену зазнало Велике князівство Литовське, а саме територія сьогоднішньої Білорусі, що входила до складу князівства. Боротьбу з орденом почав сучасник Олександра Невського литовський князь Міндовґ. Він завдав лицарям двох нищівних поразок у битві при Саулі (Шауляї) в 1236 і в битві біля озера Дурбе (1260). Наступники Міндовґа — князі Ґедимін і Ольґерд перетворили Велике князівство Литовське у найбільшу державу Європи, яка, проте, дальше відбивалася від запеклих нападів тевтонців.

У XIV столітті Орден здійснив понад сотню походів на територію Литви. Ситуація покращилася, починаючи з 1386 року, коли литовський князь Ягайло прийняв католицизм і засватався зі спадкоємицею польського трону. Це поклало початок зближенню Литви і Польщі (так звана «особиста унія» — обидві держави мали одного правителя).

Просив допомоги проти татар, а потім і боровся з Тевтонським орденом і князь (король) Данило Романович.


Занепад ордену[ред.ред. код]

Труднощів орден став зазнавати з 1410 року, коли об'єднані польсько-литовські війська (за участю українських та білоруських полків) завдали нищівної поразки армії Ордена в Ґрюнвальдській битві. Загинуло більше двохсот лицарів, а Тевтонський орден втратив репутацію непереможного війська. Слов'янською армією командували польський король Ягайло і його двоюрідний брат, великий князь Литви Вітовт. До складу війська увійшли також чехи (саме тут Ян Жижка втратив своє перше око) і татарська гвардія литовського князя.

У 1411 році після двомісячної облоги Марієнбурґа, що так і не увінчалася успіхом, Орден виплатив контрибуцію Великому Князівству Литовському, після чого між сторонами було підписано мирний договір, проте дрібні сутички час від часу мали місце і після цього. З метою реформування правителем Фрідріхом III була організована Ліга Прусських держав. Це спровокувало Тринадцятирічну війну, з якої Польща вийшла переможницею. А це, у свою чергу, призвело до того, що у 1466 р. Тевтонський орден вимушений був визнати себе васалом польського короля.

Претенденти на спадщину ордену[ред.ред. код]

Пруссія[ред.ред. код]

Пруссія, не зважаючи на те, що була протестантською державою, претендувала на те, щоб бути духовною спадкоємицею Ордену, особливо у сфері військових традицій.

У 1813 році в Прусії був установлений орден «Залізний Хрест», вид якого відображав символ Ордену. Історія Ордену викладалася в прусських школах.

Нацизм[ред.ред. код]

Нацисти вважали себе такими, що продовжують справи Ордена, особливо в області геополітики. Доктрина Ордену «натиск на схід» була повністю засвоєна керівництвом.

Нацисти претендували і на матеріальне майно Ордену. Після аншлюсу Австрії 6 вересня 1938 року володіння Ордену, що збереглися, були націоналізовані на користь Німеччини. Те ж саме відбулося після захоплення Чехословаччини в 1939 році. Зберегли незалежність тільки орденські лікарні і будівлі в Югославії і півдні Тіролю.

Була також проведена інспірована Генріхом Гіммлером спроба створити якийсь власний «Тевтонський Орден» (як його часто називають у літературі «Чорний орден») в цілях відродження німецької військової еліти. До цього «ордену» увійшло десять чоловік на чолі з Рейнхардом Гейдріхом.

При цьому нацисти переслідували священиків справжнього Ордену, а також нащадків тих прусських сімейств, чиє коріння сходило до лицарів Ордену. Деякі з цих нащадків прилучилися до антигітлерівської опозиції.

Відродження ордену[ред.ред. код]

Відновлення ордену відбулося в 1834 за сприяння австрійського імператора. Новий Орден був позбавлений політичних і військових амбіцій і зосередив зусилля на добродійності, допомозі хворим тощо.

В період нацистських гонінь на Орден його діяльність була фактично згорнута.

Після закінчення війни Ордену були повернені анексовані нацистами австрійські володіння.

У 1947 році декрет про ліквідацію Ордену був формально анулюваний.

Орден не був відновлений в соціалістичній Чехословаччині, але відродився в Австрії та Німеччині. Після розпаду радянського блоку відділення Ордену з'явилися на території ЧехіїМоравії і Богемії), Словенії і деяких інших європейських країнах. Є також маленьке (менше двадцяти чоловік) співтовариство членів Ордену в США.

Резиденція Великого магістра як і раніше знаходиться у Відні. Там же знаходяться казначейство ордену і бібліотека, що зберігає історичні архіви, близько 1000 старих томів, інших документів. Орденом управляє абат-хохмейстер, хоча сам орден складається в основному з сестер.

Орден розділений на три володіння — Німеччина, Австрія і Південний Тіроль, і два командорства — Рим і Альтенбісен (Бельгія). Орден повністю обслуговує своїми черницями одну лікарню в місті Фризи в Каринтії (Австрія) і один приватний санаторій в Кельні. Сестри Ордену також працюють в інших лікарнях і приватних санаторіях в Бад-Мергенгемі, Регенсбурзі і Нюрнберзі.

Джерела[ред.ред. код]


Література[ред.ред. код]

Англійською мовою[ред.ред. код]

  • Seward, Desmond. The Monks of War: The Military Religious Orders. Penguin Books. London, 1995. ISBN 0-14-019501-7
  • Christiansen, Eric. The Northern Crusades. Penguin Books. London, 1997. ISBN 0-14-026653-4
  • Urban, William. The Teutonic Knights: A Military History. Greenhill Books. London, 2003. ISBN 1-85367-535-0

Німецькою мовою[ред.ред. код]

Польською мовою[ред.ред. код]

  • Górski K., Zakon Krzyżacki a powstanie państwa pruskiego, Wrocław 1977 (II wyd. Malbork 2003, ISBN 83-86206-67-5).
  • Biskup M., Labuda G., Dzieje zakonu krzyżackiego w Prusach: gospodarka, społeczeństwo, państwo, ideologia, Gdańsk 1988, ISBN 83-215-7238-3.
  • Samsonowicz H., Krzyżacy, Warszawa 1988, ISBN 83-85028-96-X.
  • Boockmann H., Zakon Krzyżacki: dwanaście rozdziałów jego historii, Warszawa 1998, ISBN 83-7233-048-4.
  • Piotr z Dusburga, Kronika ziemi pruskiej, Toruń 2004, ISBN 83-231-1744-6
  • Zofia Kowalska, Krzyżacy w innym świetle. Od średniowiecza do czasów współczesnych, Tarnów 1996, ISBN 83-85380-890-2.
  • Wiiliam Urban, Krzyżacy. Historia działań Militarnych, Warszawa 2005, ISBN 83-05-13365-6.
  • Janusz Trupinda (przekład i tłum.), Reguła Zakonu Szpitala NMP Domu NIemieckiego w Jerozolimie, Malbork 2002, ISBN 83-86206-52-7.
  • Paweł Pizuński, Poczet wielkich mistrzów krzyżackich 1998–2000, Gdańsk 2003, ISBN 83-909057-7-9.

Російською мовою[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]